Постанова

від 12.09.2016 по справі 826/15440/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 вересня 2016 року № 826/15440/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Качура І.А., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер Інжиніринг» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтер Інжиніринг» (далі - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 15.12.2014 № 0012852203, згідно з яким позивачу донараховано податок на додану вартість на суму 529878,0 грн. та штрафні санкції 132469,5 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що податкове повідомлення рішення прийняте безпідставно, оскільки ґрунтуються на хибних висновках контролюючого органу про порушення позивачем норм чинного законодавства, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду про що позов просив задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року провадження у справі було відкрито та призначено до судового розгляду.

Під час розгляду справи представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.

В наданих суду запереченнях представник відповідача вказав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та запереченнях проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні.

08.10.2015 в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу Адміністративного судочинства України.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню за наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Альтер Інжиніринг» (код ЄДРПОУ 38912485) зареєстроване головним управління юстиції 26.09.2013 за № 265413153606. Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 10.10.2013 № 200144635 видане ДПІ Оболонського району ГУ Міндоходів у м. Києві, індивідуальний податковий номер - 389124826541.

Згідно з реєстраційними даними основними видами діяльності ТОВ «Альтер Інжиніринг» визначено: 46.69 оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням; 45.31 оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 47.78 роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзної перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер Інжиніринг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2014 по 31.03.2014 з питань дотримання вимог при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із контрагентами ТОВ «Вейл К» (код за ЄДРПОУ 38698221), ТОВ «Кай Вест» (код за ЄДРПОУ 38698200) за період з 01.03.2014 по 31.03.2014 за результатами якої оформлено акт перевірки від 13.11.2014 № 1253/26-54-22-03/38912485.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства, а саме: порушення п.198.1, п.198.3 ст.198, ст.201.10 Податкового кодексу України ТОВ «Альтер Інжиніринг» занижено податок на додатну вартість за березень 2014 року в загальній сумі 529 878,0 грн; порушення п. 138.2 ст.138 та пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. за №2755-VI із змінами та доповненнями, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999р. із змінами і доповненнями, з урахуванням припису підпункту 57.1 статті 57 та пункту 2 підрозділу 4 розділу «Перехідні положення» Податкового Кодексу України №2755-VI від 02.12.2010р. зі змінами та доповненнями, встановлено неможливість включення до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування суми у 2014 році, по зазначених в акті операціях з ТОВ «Вейл К» (код за ЄДРПОУ 38698221) та ТОВ «Кай Вест» (код за ЄДРПОУ 38698200).

На підставі акта перевірки від 13.11.2014 № 1253/26-54-22-03/38912485 відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 15.12.2014 № 0012852203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 662 347грн. 50 коп. (529 878,0 грн. - основний платіж, 132 469 грн. 50 коп. - штрафні санкції).

Позивач не погоджуючись із правомірністю спірного податкового повідомлення - рішення, з підстав відсутності у його діях порушень приписів податкового законодавства, звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи питання щодо правомірності податкового повідомлення - рішення від 15.12.2014 № 0012852203, суд виходив із наступного.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності спірного податкового повідомлення - рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Однак, суд звертає увагу на те, що при встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із наступного.

Фактичні обставини справи свідчать, що предметом перевірки були господарські правовідносини позивача з контрагентами ТОВ «Вейл К» (код за ЄДРПОУ 38698221), ТОВ «Кай Вест» (код за ЄДРПОУ 38698200) за період з 01.03.2014 по 31.03.2014.

ТОВ «Альтер Інжиніринг» протягом березня 2014 року здійснювало придбання гідротехнічне, отоплюючи та фільтроване обладнання у ТОВ «Вейл К» згідно договору №01/02 АЛ від 01.02.2014, відповідно умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

На виконання умов вищезазначеного договору ТОВ «Альтер Інжиніринг» придбало у ТОВ «Вейл К» протягом березня 2014 року продукцію, що підтверджено видатковими накладними:

- від 20.02.2014 № 60 загальна сума 44 317, 16 грн. в тому числі ПДВ 7 386,19 грн.;

- від 03.03.2014 № 64 загальна сума 117 815,08 грн. в тому числі ПДВ 19 635,85 грн;

- від 05.03.2014 № 65 загальна сума 437 740,80 грн. в тому числі ПДВ 72 956,8 грн;

- від 14.03.2014 №71 загальна сума 184 135,2 грн. в тому числі ПДВ 30 689,2 грн;

- від 17.03.2014 № загальна сума 74 37 692,0 грн. в тому числі ПДВ 6 282,0 грн.

Протягом березня 2014 року ТОВ «Альтер Інжиніринг» включило до складу податкового кредиту суму 136 950,0 грн. по операціях з ТОВ «Вейл К» відповідно до наступних податкових накладних: від 20.02.2014 № 48 загальна сума 44317,16 грн в тому числі ПДВ 7 386,19; від 03.03.2014 № 2 загальна сума 117815,08 грн. в тому числі ПДВ 19 635,85 грн.; від 05.03.2014 № 13 загальна сума 437 740,80 грн. в тому числі ПДВ 72 956,8 грн.; від 14.03.2014 №47 загальна сума 184 135,2 грн. в тому числі ПДВ 30 689,2 грн.; від 17.03.2014 № 79 загальна сума 37692,0 грн. в тому числі ПДВ 6 282,0 грн.

Отже позивач протягом березня 2014 року здійснював придбання гідротехнічного, отоплюючого та фільтроване обладнання у ТОВ «Вейл К» згідно договору видаткових та податкових накладних, що вказані вище та належним чином завірені копії наявні у матеріалах справи.

Також, позивачем протягом березня 2014 року придбано гідротехнічне, отоплюючи та фільтроване обладнання у ТОВ «Кай Вест» згідно договору від 17.10.2013 №КВ/0501, відповідно умов якого: Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

На виконання умов вищезазначеного договору ТОВ «Альтер Інжиніринг» придбало у ТОВ «Кай Вест» протягом березня 2014 року продукцію, що підтверджено видатковою накладною від 24.03.2014 № 35 загальна сума 2 357 570,95 грн. в тому числі ПДВ 392 928,49 грн. та податковою накладною від 24.03.2014 №15 на загальну суму 2 357 570,95 грн. в тому числі ПДВ 392 928,49 грн.

Вказані вище первинні бухгалтерські документи наявні в матеріалах справи у вигляді належним чином завірених копій.

В процесі перевірки відповідачем було встановлено: відсутність основних фондів та виробничих потужностей, відсутність власних чи орендованих об'єктів (майна), відсутність власних транспортних засобів, відсутні трудових ресурсів (працівники яким нарахована та виплачена заробітна плата) для організації та виконання задекларованих торгових операцій - ТОВ «ВЕЙЛ К» та ТОВ «Кай Вест»,

На думку відповідача реальність вчинення фінансово-господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ «Вейл К», ТОВ «Кай Вест» відсутня.

Посилаючись на зазначену обставину відповідач дійшов висновків про відсутність фактичного здійснення позивачем господарських операцій.

Суд вважає такі посилання необґрунтованими за наступних підстав.

Відповідно до фактичних обставин справи, ТОВ «ВЕЙЛ К» як і ТОВ «Кай Вест» поставляли позивачу товар по ринковій ціні, що була належним чином узгоджена сторонами. Товар був повністю сплачений підприємством. Окрім того, операції зафіксовані у належним чином оформлених первинних документах, що не заперечується Податковим органом.

Системний аналіз правочинів, укладених між підприємством та ТОВ «ВЕЙЛ К» і ТОВ «Кай Вест» свідчить про те, що його предметом є поставка гідротехнічне, отоплюючи та фільтроване обладнання, з чого вбачається, що товари отримані позивачем від ТОВ «ВЕЙЛ К» і ТОВ «Кай Вест» безпосередньо пов'язані із здійсненням підприємством основних видів господарської діяльності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (тут і далі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 134.1.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (138.2 статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно п. 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні даної справи, суд враховує правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, суд враховує зазначену в постанові від 22 вересня 2015 року (справа №21-1359а15) правову позицію Верховного Суду України, відповідно до якої визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

У своєму рішенні Верховний Суд України вказав на те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Так, з метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентами, позивачем було надано суду копії відповідних первинних документів, а саме: видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), звіти, платіжні дорученнями, банківські виписки, товарно-транспортні накладні та інші.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Вказана правова позиція повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22 січня 2009 року (справа «Булвес АД» проти Болгарії) констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товарів/робіт/послуг від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит, однак таких обставин в ході розгляду даної справи судом встановлено не було.

Суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Щодо правочинів між позивачем та зазначеними вище контрагентами, доречним є застосування доктрини «Ділова мета» (business purpose) та «Реальність господарської операції». Суть доктрини полягає у тому, що діяльність платника податків не ставиться під сумнів, якщо у неї є розумна ділова мета, крім мінімізації оподаткування. В іншому випадку податкові наслідки переосмислюються у відповідності з економічною сутністю операцій та такий правочин визнається недійсним. При цьому обов`язок доказування розумного змісту покладається на учасників правочину.

Вказана доктрина базується на прецедентах Верховного Суду США (US Supreme Court. Moline Properties, Inc. v. Commissioner, 319 US 436 (1943)); US Supreme Court. US v. Phellis, 257 US 156 (1921)), Європейського Суду Справедливості European Court of Justice. Halifax v. Commissioners, Case C-255/02 ("Halifax").

Положення щодо ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у Постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12 лютого 2008 року у справі № 08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Позивач зазначив суду, що між сторонами відбувались господарські операції, що вели до змін в бухгалтерському та податковому обліку, змін в структурі активів та зобов'язань, капіталі та фінансовому стані. При цьому, такі господарські операції здійснювались з оформленням необхідних первинних документів.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд вважає що операції, вчинені між позивачем та ТОВ «ВЕЙЛ К» і ТОВ «Кай Вест» містять у собі ділову мету, оскільки позивач мав намір одержати економічний ефект у результаті укладених договорів і відповідачем не доведено протилежне.

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, водночас, відповідно до ч. 2 ст. 162 Кодекс Адміністративного судочинства України суд вважає, що за необхідне визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення від 15.12.2014 №0012852203.

Згідно ст. 161 Кодекс Адміністративного судочинства України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 69 Кодекс Адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень ст. 86 Кодекс Адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене вище, оцінивши докази, які є у матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про доведення позивачем протиправності оскаржених податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-12, 71, 94, 122, 158-163 Кодексу Адміністративного судочинства України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер Інжиніринг» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 15.12.2014 №0012852203 .

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур