Рішення

від 15.09.2016 по справі 911/2391/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2016 р. Справа № 911/2391/16

Розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ

до Державного підприємства «Підприємство Березанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області (№95)», м.Березань

про стягнення 65607,89 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: ОСОБА_2

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач) до Державного підприємства «Підприємство Березанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області (№95)» (далі - відповідач) про стягнення 65607,89 грн.

Провадження у справі №911/2391/16 порушено відповідно до ухвали суду від 29.07.2016 року та призначено справу до розгляду на 16.08.2016 року.

09.08.2016 року до господарського суду від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі. Розгляд справи відкладався на 30.08.2016 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 30.08.2016 року подав клопотання про закриття провадження у справі. Представник позивача проти зазначеного клопотання заперечив. Розгляд справи відкладався до 15.09.2016 року.

В судовому засіданні 15.09.2016 року позивач позовні вимоги підтримав, надав пояснення на заперечення відповідача. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на сплату основного боргу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, господарський суд, встановив:

Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, 30.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач, Продавець) та Державним підприємством «Підприємство Березанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№95)» (відповідач, Покупець) був укладений Договір купівлі-продажу природного газу № 2413/15-ТЕ-17 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору. Згідно з п. 5.1. Договору ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування встановлюються уповноваженим державною владою України органом.

На виконання Договору позивач передав, а відповідач отримав природний газ в об'ємі 124,738 тис.куб.м. на загальну суму 176 282,27 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 року, 28.02.2015 року, 31.03.2015 року, 31.10.2015 року.

Однак, відповідач свої зобов'язання з оплати природного газу своєчасно та в повному обсязі не виконав, сплати здійснював з простроченнями.

Відповідно до п. 6.1. Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п.7.2. Договору, у разі невиконання відповідачем умов п. 6.1. Договору, він зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п.9.3 Договору строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за правовою природою є договором купівлі-продажу, за яким згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У зв'язку з неналежним та несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань з оплати природного газу, позивач просить стягнути з відповідача 36 068,92 грн. пені, 1997,70 грн. 3% річних та 27541,27 грн. інфляційних нарахувань, що загалом становить 65 607,89 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, просив закрити провадження у справі, оскільки наведені в позові поставки природного газу на момент подання позову оплачені в повному обсязі.

Також, у судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позовних вимог, обґрунтовуючи порушення строків розрахунків некомпетентністю свого співробітника, що призвела до переплати грошових коштів за іншими договорами купівлі-продажу природного газу №1263/14- БО-17 від 10.12.2013 року та 1262/14-ТЕ-17 від 10.12.2013 року та недоплати за спірним Договором.

З врахуванням заперечень відповідача, позивач надав пояснення, що в рахунок оплати природного газу за Договором купівлі-продажу природного газу № 2413/15-ТЕ-17 від 30.12.2014 року в спірному об'ємі 124,738 тис.куб.м. на загальну суму 176 282,27 грн. 16.04.2015 року відповідач сплатив 39789,22 грн., чим частково погасив заборгованість за газ спожитий у січні 2015 року, 30.09.2015 року відповідачем було перенесено оплату надміру сплачених коштів по іншому договору № 1262/14-ТЕ-17 в сумі 60 407,79 грн., якою було частково погашено заборгованість за газ спожитий у січні 2015 року (на суму 20 618,58 грн.) та погашено заборгованість за газ, спожитий у березні 2015 року (на суму 39 789,22 грн.), 30.09.2015 року відповідачем було перенесено оплату надміру сплачених коштів по договору № 1263/14-БО-17 у сумі 53 029,15 грн., якою погашено заборгованість за газ спожитий у лютому 2015 року, 12.11.2015 року відповідачем було сплачено 23 056,20 грн., якою було погашено газ, спожитий у жовтні 2015 року.

Відповідно до п. 6.3 Договору оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця кожного банківського дня розрахункового місяця з нормативами перерахування коштів, затвердженими відповідною постановою уповноваженого органу, та зараховується як оплата за газ, поставлений Продавцем Покупцю в порядку, визначеному нормами чинного законодавства. Сторони погоджуються, що при перерахуванні коштів в призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим.

Позивач зазначає, що 30.09.2015 року ним було отримано два листа № 31/563 та № 31/564, якими відповідач просив перенести переплату по договору № 1263/14-БО-17 від 10.12.2013 року в сумі 53 029,15 грн. та по договору № 1262/14-ТЕ-17 в сумі 60 407,79 грн. та зарахувати дані суми в рахунок погашення заборгованості по договору № 2413/15-ТЕ-17 від 30.12.2014 року, тому саме з відповідної дати вважаються погашеними проплати за спірним Договором поставки газу.

Таким чином, враховуючи, що без письмового погодження відповідача позивач не міг самостійно зарахувати кошти, сплачені по іншим договорам в рахунок оплати по Договору № 2413/15-ТЕ-17 і посилання на некомпетентність співробітника відповідача не є підставою для звільнення від відповідальності, датою сплати вважається дата фактичного перенесення зайво сплачених за іншими договорами коштів за відповідним повідомленням платника. Відповідальність за неправильне спрямування коштів в даному випадку цілком покладається на платника і не є підставою для звільнення від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов'язань перед позивачем.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку позову, штрафні нарахування проведені з врахуванням здійснених відповідачем сплат та зарахування позивачем на прохання відповідача переплат за іншими договорами, тобто за фактичні періоди прострочення, що з огляду на ст.ст. 610-612 Цивільного кодексу України є підставою для відповідальності не залежно від погашення основної заборгованості.

Таким чином, розрахунок пені, 3% річних та інфляційних є арифметично вірним та обґрунтованим, відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим пеня, 3% річних та інфляційні підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Клопотання відповідача про припинення провадження у справі відхилено судом, оскільки відповідачем сплачено лише основний борг, в той час, як в позові заявлено про стягнення штрафних нарахувань за прострочення сплати, які підтверджені обставинами спору. Відповідачем не надано доказів сплати правомірно нарахованих позивачем пені, річних та інфляційних, тому підстави для припинення провадження у справі відсутні.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати на сплату судового збору підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Державного підприємства «Підприємство Березанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№95)» (07542, Київська обл., м. Березань, вул. Поштова, код 08680193) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) 36 068,92 грн. пені, 1997,70 грн. 3% річних, 27541,27 грн. інфляційних та 1378 грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя А.Ю. Кошик