КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" листопада 2016 р. Справа№ 911/2391/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Дідиченко М.А.
при секретарі: Верьовкін С.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Іванкова Ю.Б. ( за довіреністю №14-91 від 18.04.2014)
від відповідача: Кушнєров М.І. ( за довіреністю №38/364 від 07.07.2016р.) Махарадзе О.Т. (директор)
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Березанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№ 95)
на рішення господарського суду Київської області від 15.09.2016р.
по справі № 911/2391/16 (суддя Кошик А.Ю.)
за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про стягнення 65 607,89 грн.
ВСТАНОВИВ:
У липні 2016 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача про стягнення 65 607,89 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 15.09.2016 року у справі № 911/2391/16 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача, 36 068,92 грн. пені, 1 997,70 грн. 3%річних, 27 541,27 грн. інфляційних.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу виконав, але з простроченням строків передбачених умовами договору, тому у відповідності до ст. ст. 611, 625 ЦК України та умов договору, позивачем вірно нараховано пеню, 3% річних та інфляційних нарахувань.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач - Державне підприємство Підприємство Березанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№ 95) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 15.09.2016 року і припинити провадження у справі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що наведені в позові поставки природного газу на момент подання позову оплачені в повному обсязі, а тому провадження по справі слід закрити. Крім того, скаржник зазначає, що відсутня заборгованість по договору, оскільки мала місце переплата грошових коштів за іншими договорами купівлі-продажу природного газу №1263/14- БО-17 від 10.12.2013 року та 1262/14-ТЕ-17 від 10.12.2013 року та як наслідок недоплати за спірним договором.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2016 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу Державного підприємства Підприємство Березанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№ 95) та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні 29.11.2016 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.
Представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.12.2014 року між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач, продавець) та Державним підприємством "Підприємство Березанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№95)" (відповідач, покупець) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 2413/15-ТЕ-17 (договір) (а.с.12).
За умовами зазначеного договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (п.1.1. договору). Ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування встановлюються уповноваженим державною владою України органом (п. 5.1. договору). Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу ( п. 6.1. договору).
У разі невиконання відповідачем умов п. 6.1. Договору, він зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.7.2 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з актів приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 року, 28.02.2015 року, 31.03.2015 року, 31.10.2015 року позивач на виконання договору передав, а відповідач отримав природний газ в об'ємі 124,738 тис.куб.м. на загальну суму 176 282,27 грн. (а.с.22-25)
Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі того, що відповідач свої зобов'язання з оплати природного газу своєчасно та в повному обсязі не виконав, сплати здійснював з простроченнями.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що матеріалами справи належним чином доведено, що у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань з оплати природного газу, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 36 068,92 грн. пені, 1997,70 грн. 3% річних та 27541,27 грн. інфляційних нарахувань, що загалом становить 65 607,89 грн. є обґрунтованими та доведеними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як передбачено ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 202 ГК України та ст. 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.
Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, в рахунок оплати природного газу за Договором купівлі-продажу природного газу № 2413/15-ТЕ-17 від 30.12.2014 року в спірному об'ємі 124,738 тис.куб.м. на загальну суму 176 282,27 грн. 16.04.2015 року відповідач сплатив 39789,22 грн., чим частково погасив заборгованість за газ спожитий у січні 2015 року (а.с.49).
30.09.2015 року відповідачем було перенесено оплату надміру сплачених коштів по іншому договору № 1262/14-ТЕ-17 в сумі 60 407,79 грн., якою було частково погашено заборгованість за газ спожитий у січні 2015 року (на суму 20 618,58 грн.) та погашено заборгованість за газ, спожитий у березні 2015 року (на суму 39 789,22 грн.)(а.с.54)
30.09.2015 року відповідачем було перенесено оплату надміру сплачених коштів по договору № 1263/14-БО-17 у сумі 53 029,15 грн., якою погашено заборгованість за газ спожитий у лютому 2015 року (а.с.55).
12.11.2015 року відповідачем було сплачено 23 056,20 грн., якою було погашено заборгованість за газ, спожитий у жовтні 2015 року.
Апелянт в скарзі просив закрити провадження у справі, оскільки наведені в позові поставки природного газу на момент подання позову оплачені в повному обсязі. Крім того, скаржник зазначає, що відсутня заборгованість по договору, оскільки мала місце переплата грошових коштів за іншими договорами купівлі-продажу природного газу №1263/14- БО-17 від 10.12.2013 року та 1262/14-ТЕ-17 від 10.12.2013 року та як наслідок недоплати за спірним договором.
Колегія суддів не погоджується з доводам апеляційної скарги, та зазначає наступне.
За умовами п. 6.3 договору оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця кожного банківського дня розрахункового місяця з нормативами перерахування коштів, затвердженими відповідною постановою уповноваженого органу, та зараховується як оплата за газ, поставлений Продавцем Покупцю в порядку, визначеному нормами чинного законодавства. Сторони погоджуються, що при перерахуванні коштів в призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, 30.09.2015 року відповідач направив позивачу два листа № 31/563 та № 31/564 від 30.09.2015 року (а.с.54,55), в яких відповідач просив перенести переплату по договору № 1263/14-БО-17 від 10.12.2013 року в сумі 53 029,15 грн. та по договору № 1262/14-ТЕ-17 в сумі 60 407,79 грн. та зарахувати дані суми в рахунок погашення заборгованості по договору № 2413/15-ТЕ-17 від 30.12.2014 року.
Колегія суддів вважає, що саме з відповідної дати (30.09.2015 р.) вважаються погашеними проплати за спірним договором поставки газу. Тому, доводи апеляційної скарги щодо повної сплати боргу є необґрунтованими, оскільки без письмового погодження відповідача позивач не міг самостійно зарахувати кошти, сплачені по іншим договорам в рахунок оплати по договору № 2413/15-ТЕ-17 і посилання на помилку співробітника відповідача не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, а тому датою сплати вважається дата фактичного перенесення зайво сплачених за іншими договорами коштів за відповідним повідомленням платника.
Таким чином, відповідальність за неправильне спрямування коштів в даному випадку цілком покладається на боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов'язань перед позивачем.
У відповідності до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтями 611 та 612 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів, перевіривши нарахування штрафних санкцій, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вони є вірними, проведені з врахуванням здійснених відповідачем проплат та зарахувань позивачем на прохання відповідача переплат за іншими договорами, тобто за фактичні періоди прострочення, що з огляду на ст.ст. 610-612 ЦК України є підставою для відповідальності не залежно від погашення основної заборгованості.
Отже, перевіривши розрахунок, колегія суддів вважає його вірним, а тому стягненню підлягає: за зобов'язаннями за січень 2015 р.
пеня за період з 15.02.2015 по 14.08.2015 в розмірі 9 468,31 грн.
3% річних за період з 15.02.2015 по 29.09.2015 в розмірі 580,93 грн.
інфляційні за період з 15.02.2015 по 30.09.2015 в розмірі 17 021,94 грн.
за зобов'язаннями за лютий 2015 р.
пеня за період з 15.03.2015 по 14.09.2015 в розмірі 15 882,59 грн.
3% річних за період з 15.03.2015 по 29.09.2015 в розмірі 867,35 грн.
інфляційні за період з 15.03.2015 по 30.09.2015 в розмірі 9 290,73 грн.
за зобов'язаннями за березень 2015 р.
пеня за період з 15.04.2015 по 29.09.2015 в розмірі 10 718,02 грн.
3% річних за період з 15.04.2015 по 29.09.2015 в розмірі 549,42 грн.
інфляційні за період з 15.04.2015 по 30.09.2015 в розмірі 1 228,60 грн.
Таким чином, розрахунок пені, 3% річних та інфляційних є арифметично вірним та обґрунтованим, відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим пеня в розмірі 36 068,92 грн., 3% річних в розмірі 1 997,70 грн. та інфляційні в розмірі 27 541,27 грн. правомірно були задоволенні судом першої інстанції.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду Київської області від 15.09.2016 року у справі № 911/2391/16, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Березанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№ 95) на рішення господарського суду Київської області від 15.09.2016 року у справі № 911/2391/16 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Київської області від 15.09.2016 року у справі № 911/2391/16 залишити без змін.
Матеріали справи № 911/2391/16 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Дідиченко
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 29.11.2016 |
Оприлюднено | 09.12.2016 |
Номер документу | 63222612 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Руденко М.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні