cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.09.2016Справа № 910/8590/16 За позовом Державного інституту управління та економіки водних ресурсів
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ірігаційні системи"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву
про стягнення 84 760,02 грн., -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників учасників судового процесу:
від позивача: Палійчук Н.Й. (представник за довіреністю №15.1/01-139 від 10.06.2016р.);
- Станднік В.В. (представник за довіреністю №15.1/01-139 від 10.06.2016р.);
від відповідача: Ромащенко І.О. (представник за довіреністю від 04.07.2016р.);
від третьої особи: не з'явились.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Державний інститут управління та економіки водних ресурсів (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ірігаційні системи" (надалі - відповідач) суми заборгованості за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5711 від 23.12.2010р. в розмірі 84 760,02 грн., з яких 59 326,21 грн. сума основного боргу, 22 800,55 грн. пені та 2 633,26 грн. штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між ним та третьою особою договору, не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати орендних платежів за майно, що перебуває на балансі позивача.
Відповідач подав для долучення до матеріалів справи письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого позовні вимоги визнає у повному обсязі та у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем зобов'язується погасити заборгованість протягом двох місяців.
Третьою особою подано до матеріалів справи письмові пояснення, відповідно до яких зазначено, що відповідачем порушено взяті на себе зобов'язання за договором та за останнім рахується заборгованість з орендної плати до Державного бюджету України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2016р. порушено провадження у справі № 910/8590/16, залучено до участі у розгляді даної справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву та призначено страву до розгляду у судовому засіданні на 13.06.2016р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2016р. розгляд справи відкладено до 04.07.2016р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2016р. продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи до 25.07.2016р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2016р. розгляд справи відкладено до 17.08.2016р.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу від 05.08.2016р. справу №910/8590/16 передано на розгляду судді Морозову С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2016р. справу №910/8590/16 прийнято до свого провадження суддею Морозовим С.М. та призначено її до розгляду на 13.09.2016р.
В судове засідання 13.09.2016р. представник третьої особи не з'явився, про час та місце судового засідання учасники судового процесу повідомлялись належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи, яка належним чином повідомлена про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
В судовому засіданні 13 вересня 2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
23.12.2010р. між третьою особою (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір № 5711 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - Договір) у відповідності з п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначено майно (реєстровий номер 05415289.ЗАААБЖ433 (майно - за договором) загальною площею 57,80 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 28/41, на 1 поверсі будівлі гуртожитку, що перебуває на балансі позивача, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.07.2010р. і становить 379 723,00 грн.
Згідно п. 1.2. Договору майно передається в оренду для розміщення офісу.
Відповідно до пункту 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання - передавання майна.
Строк дії договору оренди сторони визначили у пункті 10.1. Договору, а саме - договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 23.12.2010р. до 23.11.2013р. включно.
Як вбачається з п. 10.4. Договору та як про те зазначає позивач в адресованих суду поясненнях, у зв'язку з відсутністю заяв сторін про його припинення або зміну, договір автоматично продовжувався на 2 роки та 11 місяців.
Протягом дії укладеного Договору між третьою особою та відповідачем було укладено додатковий договір № 5711/04 від 26.06.2014р. про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, №5711 від 23.12.2010р., відповідно до умов якого сторони домовились викласти п. 1.1. Договору в наступній редакції: «орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначено майно (реєстровий номер 05415289.ЗАААБЖ433 (майно - за договором) загальною площею 56,20 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 28/41, на 1-ому поверсі будівлі гуртожитку, що перебуває на балансі позивача, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.12.2013р. і становить 394 407,00 грн. без ПДВ.».
Згідно з пунктом 3.1 Договору в редакції Додаткового договору № 5711/04 від 26.06.2014р. орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - грудень 2013 року - 6 320,00 грн.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.3 Договору).
У відповідності до пункту 3.6. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди державного майна.
Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк
Згідно з нормами частин 1, 3, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк
Частина 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлює для орендаря обов'язок за користування об'єктом оренди вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, орендар прийняв у строкове платне користування обумовлене договором майно, проте в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної сплати орендних платежів за період з травня 2014р. по березень 2016р., у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 59 326,21 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 5 ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.
У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ч. 5 ст. 78 ГПК України).
З огляду на викладені положення законодавства та обставини справи, суд вважає, що визнання відповідачем позову у частині стягнення з нього суми основного боргу в розмірі 59 326,21 грн. не суперечить законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, а тому суд приймає визнання позову відповідачем та задовольняє позовні вимоги у цій частині.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 22 800,55 грн. пені та 2 633,26 грн. штрафу.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 3.7. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.
Згідно п. 3.8. Договору у разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар сплачує штраф у розмірі 3 % річних від суми заборгованості.
Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені та штрафу) відповідно до пунктів 3.7. та 3.8. договору.
Судом перевірено наведені у позовних матеріалах розрахунки пені та штрафу та встановлено, що позивачем проігноровано вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та нараховано пеню за період з 11.05.2014р. по 01.06.2016р., а сума штрафу є завищеною.
А тому, судом з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України здійснено власний розрахунок пені за період з 11.05.2014р. по 11.11.2014р.
З урахуванням викладеного, за порушення відповідачем строку виконання грошового зобов'язання, до стягнення з останнього на користь позивача підлягає пеня в розмірі 1 615,63 грн.
Судом також на підставі п. 3.8. Договору здійснено розрахунок штрафу, відповідно до якого до стягнення з відповідача підлягає сума штрафу в розмірі 1 779,78 грн.
У зв'язку з вище викладеним, зважаючи на те, що вимоги позивача в частині стягнення пені та штрафу підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 1 615,63 грн. та 1 779,78 грн. відповідно, суд не приймає заяву відповідача про визнання позову в цій частині заявлених позовних вимог, оскільки такі дії відповідача можуть порушити права та інтереси інших осіб.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/8590/16 підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача 59 326,21 грн. суми основного боргу, 1 615,63 грн. пені та 1 779,78 грн. штрафу.
Судовий збір позивача у розмірі 1 019,70 грн., пропорційно сумі задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ірігаційні системи" (код ЄДРПОУ 33498019, адреса: 01021, м. Київ, вул. Шовковична/Липський провулок, буд. 13/2) на користь Державного інституту управління та економіки водних ресурсів (код ЄДРПОУ 05415289, адреса: 03035, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 1) 59 326,21 грн. (п'ятдесят дев'ять тисяч триста двадцять шість гривень 21 коп.) суми основного боргу, 1 615,63 грн. (одну тисячу шістсот п'ятнадцять гривень 63 коп.) пені, 1 779,78 грн. (одну тисячу сімсот сімдесят дев'ять гривень 78 коп.) штрафу та 1 019,70 грн. (одну тисячу дев'ятнадцять гривень 70 коп.) судового збору.
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 19.09.2016р.
Суддя С.М. Морозов
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 13.09.2016 |
Оприлюднено | 26.09.2016 |
Номер документу | 61458401 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Морозов С.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні