Рішення

від 19.09.2016 по справі 914/1842/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2016р.                                                                       Справа№ 914/1842/16

Суддя господарського суду Львівської області Долінської О.З. при секретарі Думин В.Я., розглянувши матеріали справи

За позовом: Державного підприємства «Підприємство Дрогобицької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№ 40), м. Дрогобич

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармата ЛТД»,

м. Львів

про: стягнення 121 716, 00 грн.

За участю представників:

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився.

Учасникам судового процесу роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Державного підприємства «Підприємство Дрогобицької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№ 40) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармата ЛТД» про стягнення 121 716, 00 грн. Ухвалою від 13.07.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 25.07.2016 року.

Розгляд справи відкладався з підстав, наведених в ухвалах господарського суду Львівської області які містяться в матеріалах справи.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач в порушення умов Договору купівлі - продажу №12-Г від 05.03.2016 р., не сплатив за відпущений йому товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла основна заборгованість в сумі 108 000,00 грн. Крім того, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 6156,00 грн. - пені, 7560,00 грн. штрафу, а також позивач просить стягнути з відповідача на його користь судовий збір.

В судове засідання 25.07.2016 року представник позивача з'явився, вимоги ухвали суду від 13.07.2016 р. виконав частково.

В судове засідання 25.07.2016 року представник відповідача не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, причини неявки в судове засідання не повідомив, вимоги ухвал суду від 13.07.2016 р. не виконав.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 25.07.2016 року розгляд справи відкладено на 15.08.2016 року.

В судове засідання 15.08.2016 року представник позивача з'явився, вимоги ухвали суду виконав. Через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. № 33121/16 від 11.08.2016 р. представник позивача подав уточнення до позовної заяви про (зменшення позовних вимог), а також заяву про продовження строку розгляду справи на 15 днів в зв'язку необхідністю надати додаткові матеріали (за вх. № 4055/16 від 15.08.2016 р.). В судовому засіданні представник позивач дані заяви підтримав, просить прийняти їх до розгляду і задоволити.

В судове засідання 15.08.2016 року представник відповідача не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, причини неявки в судове засідання не повідомив, вимоги ухвал суду не виконав.

Розглянувши заяву позивача яку суд розцінив, як заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд прийшов до висновку, що така не суперечить законодавству, не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів та є процесуальним правом позивача згідно ст. 22 ГПК України, докази її вручення відповідачу підтверджуються квитанцією про відправлення ТзОВ “Гармата ЛТД”, а відтак суд прийняв таку заяву про зменшення позовних вимог до розгляду і розглядає спір в межах позовних вимог згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 33121/16 від 11.08.2016 р.).

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 15.08.2016 року прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог (вх. № 33121/16 від 11.08.2016 р.), продовжено строк розгляду справи з 12.09.2016 р. на 15 календарних днів та розгляд справи відкладено на 19.09.2016 року.

В судове засідання 19.09.2016 року представник позивача не з'явився, хоча належним чином був про час і місце розгляду справи, причини неявки в судове засідання не повідомив, вимоги ухвали суду від 13.07.2016 р. виконав частково.

В судове засідання 19.09.2016 року представник відповідача не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи (докази містяться в матеріалах справи), причини неявки в судове засідання не повідомив, вимоги ухвал суду у справі не виконав.

Як вбачається із матеріалів справи, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі, на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Відповідача зобов'язувалось надати суду: - Витяг від державного реєстратора (ст. 20, 21ЗУ„Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців”) (вказаний документ повинен відображати інформацію на час вирішення спору) на час заявлення позову в суд; - Підписаний між сторонами акт звірки взаєморозрахунків за договором; - Докази погашення боргу; - Контррозрахунок; - Забезпечити в судове засідання явку уповноваженого представника.

Крім того, відповідно до ч. 1 та 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи вищенаведене, слід зазначити, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку “Укрпошта” щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Господарським судом Львівської області встановлено, що як ухвала про порушення провадження у справі так і ухвали про відкладення розгляду справи надсилалися місцевим господарським судом на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю “Гармата ЛТД”, яка зазначена у позовній заяві та у безкоштовному витягу, а саме за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 134/17. Але на адресу суду конверти повертались із відміткою на довідці поштового звязку: «за закінченням терміну зберігання» або «вибули».

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 Постанови Пленуму ВГС України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Судом надавалась можливість сторонам подати суду належні і допустимі письмові докази в обґрунтування позовних вимог і заперечень на позов. Однак відповідач своїм правом не скористався, відзиву не подав, проти позову не заперечив у визначеному законом порядку.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 19.09.2016 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оглянувши оригінали документів, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив.

05.03.2016 року між Державним підприємством «Підприємство Дрогобицької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№ 40) (надалі - Покупець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гармата ЛТД» (надалі - Продавець, відповідач у справі) було укладено Договір купівлі - продажу №12-г (надалі - Договір), предметом якого була - купівля решітки Р2, згідно додатку №1 (Специфікації).

Відповідно до п. 1.1. та п. 1.2. Договору, Продавець продає а Покупець купує продукцію, в подальшому - Товар. Найменування, асортимент, кількість, ціна товару вказуються в Специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток №1).

Позивачем належним чином виконано свої зобов'язання відповідно до даного договору, а саме, згідно до видаткової накладної №РН-0000111 від 30.03.2016р. Відповідачем отримано товар - решітка Р2 в кількості 60 шт. на загальну суму 108 000,00 гривень.

Згідно п.3.3. договору, 50% вартості продукції повинна була бути сплачена в 5-ти денний термін з дня відвантаження продукції, остаточний розрахунок - протягом 25-ти днів з дня поставки продукції.

05.04.2016 року відповідач здійснив оплату за Договором в сумі 5000,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача.

Незважаючи на факт отримання продукції Відповідачем та на відсутність з його боку будь-яких претензій до товару, до дня подачі позовної заяви не здійснено оплати боргу за отриману продукцію. На час постановлення рішення, сума основної заборгованості, складає 103 000,00 гривень.

Позивач двічі звертався до Відповідача із претензіями щодо необхідності сплати суми заборгованості, жодної відповіді на претензії не отримано, кошти не сплачені.

Згідно п. 7.2. Договору, приймання товару за кількістю і якістю здійснюється сторонами даного Договору, згідно товаросупроводжуючих документів (товарних накладних).

Відповідно до пункту 9.1. Договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016 року.

Крім того, позивач нарахував відповідачу до стягнення пеню за порушення строків виконання зобов'язання, згідно п. 8.4. Договору в сумі – 10412,99 грн. та штраф в сумі 7 210,00 грн., згідно ч.2 ст. 231 ГК України (розрахунок штрафних санкцій додається)

Таким чином позивач просить стягнути з відповідача всього 120 622,99 грн.

Відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову.

Протилежного суду відповідач не довів. Дані факти матеріалами справи підтверджується та документально не спростовувались.

При прийнятті рішення у справі суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти

господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності'конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст..617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила

зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ч.2 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частина 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, вказує на те, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі - продажу №12-г від 05.03.2016 р.

Відповідно п.3.3. договору 50% вартості продукції повинна була бути сплачена в 5-ти денний термін з дня відвантаження продукції, остаточний розрахунок - протягом 25-ти днів з дня поставки продукції.

Позивачем належним чином виконано свої зобов'язання відповідно даного договору, а саме, відповідно до видаткової накладної №РН-0000111 від 30.03.2016р. Відповідачем отримано товар - решітка Р2 в кількості 60 шт. на загальну суму 108 000,00 гривень., що вбачається із вказаної вище видаткової накладної підписаної сторонами і скріпленою печатками сторін.

Претензій до товару відповідач не має. Товар позивачу не повертався. На час розгляду справи в суді відповідач частково оплатив за товар, що отриманий за даною видатковою накладною, а саме 05.04.2016 року 5000,00 грн.

Згідно заяви про уточнення (зменшення) розміру позовних вимог №33121/16 від 11.08.2016 р., позивачем було здійснено перерахунок основної заборгованості,пені та штрафу. Позивачем не було враховано, що 05.04.2016 року Відповідачем сплачено частково кошти в сумі 5 000,00 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 103 000,00 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно з ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою. Згідно з ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У відповідності до п. 8.4. Договору, в разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань за цим договором, винна сторона

зобов'язана сплатити іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судом враховується, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань, передбачено частиною другою статті 231 ГК України. Тобто, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить чинному законодавству України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 р. у справі №06/5026/1052/2011.

Відповідно до ч.1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.2 статті 217 ГК України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями, згідно з ч. 1 статтею 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 ГК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до п.2.9. та 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. Установлене статтею 3 названого Закону обмеження розміру пені не стосується неустойки, встановленої іншими законодавчими актами. До вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Таким чином суд перевіривши розрахунок здійснений позивачем і провівши свій розрахунок щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення частково, в сумі 10 384,64 грн. (розрахунок пені судом долучено до матеріалів справи, враховуючи подвійну облікову ставки НБУ). В задоволенні позовних вимог щодо стягнення решти суми пені в розмірі 28,35 грн., в межах заявлених позовних вимог згідно заяви про зменшення позовних вимог, суд відмовляє як у безпідставно нарахованій.

Що стосується 7% штрафу в сумі 7 210, 00 грн., який просить відповідач стягнути із відповідача на його користь згідно ч. 2. ст. 231 ГК України, то суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині, беручи до уваги наступне.

Згідно ст. 231 ГК України, передбачено законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, позивачем не надано і не підтверджено належними і допустимими письмовими доказами те, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки та що порушення господарського зобов'язання пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту .

А тому відсутні підстави у позивача для нарахування до стягнення з відповідача штрафу в сумі 7 210, 00 грн., згідно ч.2 ст. 231 ГК України.

Договір № 12 – г від 05.03.2016 року купівлі продажу, укладений між сторонами в межах своєї господарської діяльності, згідно установчих документів.

Згідно ст. 203 ЦК України, сторони вільні в укладенні Договору. Сторонами в Договорі не передбачено такої відповідальності, як стягнення 7% штрафу.

В зв'язку з цим, суд відмовляє позивачу у стягненні 7% штрафу в сумі 7 210, 00 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст. 34 ГПК України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України, передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, подані докази у справі, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог частково і вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає: 103 000, 00 грн. основної заборгованості і 10384, 64 грн. пені, а всього 113 384, 64 грн.

В задоволенні решта позовних вимог суд відмовляє.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, суд покладає на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 3, 12, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 75, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.          Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармата ЛТД» (адреса: 79041, Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, 134/17, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39740944) на користь Державного підприємства «Підприємство Дрогобицької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№ 40) (адреса: 82100, Львівська область, Дрогобицький район, м. Дрогобич, вул. Трускавецька, 77, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 08680454) 103 000,00 грн. – основної заборгованості, 10 384,64 грн. – пені та 1700,77 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст. 116, 117 ГПК України.

Повний текст рішення складено 22.09.2016 р.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Долінська О.З.