Ухвала

від 21.09.2016 по справі 814/139/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/139/16

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Одесі апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.04.2016 року по справі за позовом приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" до Южноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2016 року приватне підприємство «Южноукраїнський комбінат харчування» звернулось до суду з позовом до Южноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіксальної служби у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.10.2015 р. №0000162201 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій на суму 247771,92 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що відповідачем необґрунтовано було зроблено висновок про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «Інтер-лайт», ТОВ «Глорі-мотор»», а тому вважає, що податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.04.2016 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.10.2015 року №0000162201.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Южноукраїнська об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позову.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень, однак в судове засідання вони не з'явилися, поважність своєї неявки суду не повідомили, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст.197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Южноукраїнською ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області в період з 09.09.2015 р. по 15.09.2015 р. була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Южноукраїнський комбінат харчування» з питань правомірності формування податкового кредиту з платниками податків ТОВ «Інтер-лайт» (код за ЄДРПОУ 39332009) за січень 2015р., з ТОВ «Глорі-мотор» (код за ЄДРПОУ 39685957) за квітень 2015р., за результатами перевірки посадовими особами відповідача був складений акт від 22.09.15 р. № 9/14-09-22-01/36230520, в якому зазначається про порушення позивачем приписів п. 198,1, п.198.3 п. 198.6 ст. 198 ПК України.

          На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 12.10.15 р. №0000162201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з врахуванням штрафних санкцій на суму 247 771, 92 грн.

          Дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає вмотивованими висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог та зазначає наступне.

Відповідно до п.138.8.1 Податкового кодексу України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно положень п. 201.6, п. 201.7, п. 201.8 ст. 201 Податкового Кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності ПП «Южноукраїнський комбінат харчування» є організація громадського харчування. Для забезпечення господарювання підприємством укладено ряд договорів з постачальниками продовольчих товарів. Так, в 2014-2015рр. роках укладено договори поставки між ПП «Южноукраїнський комбінат харчування» та ТОВ «Інтер-лайт» та ТОВ «Глорі-мотор».

          У відповідності до п. 1.2 умов вищевказаних договорів поставки №10/09 від 01.01.14 р. та №10/02 від 20.03.2015р. найменування, кількість та асортимент товару при кожній поставці визначається на підставі підписаної сторонами специфікації або поданої ПП «ЮКХ» заявки, яку позивач формує виходячи з виробничої необхідності для здійснення безперебійного процесу приготування страв.

          З матеріалів справи вбачається, що заявка узгоджувалася з постачальниками за два дні до моменту поставки, а поставка товару здійснювалась орендованим та власним автотранспортом ПП «Южноукраїнський комбінат харчування» (що підтверджується договором оренди транспортного засобу та свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів). Перевезення товарів від постачальників до складів ПП «Южноукраїнський комбінат харчування» здійснювалося за маршрутом Миколаїв - Южноукраїнськ - столова 11 - ТПК згідно подорожніх листів вантажного автомобілю типової форми №2, затвердженої наказом Мінтрансу, Мінстату України 29.12.95р. №488/346.

          Водію (експедитору) виписувалися посвідчення про відрядження, в яких постачальником – контрагентом зроблено відповідні відмітки про прибуття та вибуття з пункту призначення.

Отримання товару здійснювалося на підставі повідомлення покупця про зразки печатки та підписів у відповідності наказу Мінфіну від 16.05.96 № 99 «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей».

Після прибуття автомобілів з товаром, придбана продукція розвантажувалася на складах ПП «Южноукраїнський комбінат харчування» та складах, які взяті в оренду. Передача товару здійснюється по видатковій накладній і відповідні записи вносяться до звіту експедитора та товарного звіту завідуючого складом. В подальшому продукція зі складів по внутрішнім накладним спрямовувалась на виробництво, де в результаті виробничого процесу отримується готова продукція (страви), що надходила у реалізацію.

Розрахунки з контрагентами проводилися як у безготівковій формі, що підтверджується наданими платіжними дорученнями: наявними в матеріалах справи та в готівковій формі відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордера.

На підтвердження здійснення господарських операцій постачальниками виписувалися видаткові та податкові накладні, які у відповідності до п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України дають право на віднесення сум податку до податкового кредиту.

          В акті перевірки зазначено, що основним видом діяльності позивача у періоді що перевірявся є діяльність їдалень. У матеріалах справи наявні дані про належність позивачу на відповідних правових підставах нерухомого майна - офісних приміщень, складу, приміщення кафе, картоплесховища, цеху по виробництву м'ясних напівфабрикатів, тощо. Між позивачем (покупець) та контрагентами укладено договори поставки, за умовами яких найменування, кількість та асортимент товару при кожній поставці визначається на підставі підписаної сторонами специфікації або поданої Покупцем і погодженої Постачальником заявки. Доставка товару здійснювалася власним автотранспортом, приймання товару здійснювалося експедиторами. Для цього експедиторам видавалися посвідчення про відрядження в яких контрагентом - постачальником зроблені відповідні відмітки про прибуття у пункт призначення та вибуття з нього.

          На підприємстві видавались накази про відрядження. Отримання товару здійснювалось згідно з вимогами наказу Мінфіну від 16.05.96 №99 «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» на підставі повідомлення покупця про зразки печаті.

          Згідно з п.13 наказу Мінфіну від 16.05.96 №99 під час централізовано-кільцевого постачання цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо покупець цінностей за підписом директора і головного бухгалтера підприємства чи інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальнику про зразки печатки (штампу), яким матеріально відповідальна особа, що буде отримувати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній) свій підпис про отримання цінностей. Позивачем повідомлено постачальників про зразки печатки та підписи матеріально відповідальних осіб. Для кожного відрядження, з метою контролю списання кількості використаного пального власними транспортними засобами, виписувались подорожні листи вантажного автомобіля з зазначенням маршруту руху транспортного засобу. Ці обставини об'єктивно підтверджуються матеріалами справи, а саме наданими позивачем копіями заявок на поставку товарів, видатковими та податковими накладними, повідомленням про зразки підписів матеріально-відповідальних осіб та штампу підприємства, наказами та посвідченнями про відрядження, подорожніми листами тощо.

          З наведеного слідує, що операції між позивачем та ТОВ «Інтер-лайт» та ТОВ «Глорі – мотор» мали реальний характер та були обумовлені діловою метою.

          Судова колегія зазначає, що факт використання придбаних товарів (продуктів харчування) у господарській діяльності та врахування вартості цих товарів у собівартості реалізованої продукції підтверджується тим, що по-перше: фактичним видом діяльності позивача є діяльність їдалень, по-друге: між позивачем та ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» укладено договір на організацію харчування працівників цього підприємства та, відповідно, до актів прийому-здачі послуг у січні та квітні 2015 року лише цьому підприємству позивачем було надано послуг з забезпечення харчуванням працівників на суму 4 538 229,36 грн.. Ці обставини підтверджуються меню блюд позивача за зазначений період, накладними та податковими накладними щодо відчуження позивачем продуктів харчування іншим суб'єктам господарювання, денними забірними листами, калькуляційними картками щодо виготовлення блюд, тощо.

З матеріалів справи встановлено, доводи викладені в акті перевірки не мають безпосереднього відношення до позивача, а будуються на господарській діяльності, веденні податкового обліку, подачі звітності, нарахуванню та сплаті податків іншим підприємством, а саме щодо безтоварності операцій ТОВ «Інтер-лайт» та ТОВ «Глорі–мотор» з своїми контрагентами, а також неможливість проведення звірки ТОВ «Інтер-лайт» та ТОВ «Глорі – мотор».

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Таким чином матеріалами справи доведено, що в ході перевірки з боку позивача були надані всі необхідні документи (податкові накладні, господарські договори з відповідними додатками, акти виконаних робіт та наданих послуг, первинні банківські та касові документи, реєстри виданих податкових накладних, товарні накладні, журнали-ордери, довіреності тощо), з яких вбачається, що всі господарські операції, які здійснювались позивачем за період, що перевірявся, носять реальний характер.

Враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та первинні бухгалтерські документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт реальності господарських операцій, посилання апелянта на порушення норм податкового законодавства в обґрунтування своєї позиції є недоведеним.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Проте, всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

З огляду на зазначене судова колегія суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обгрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи апелянта викладені у апеляційній скарзі за змістом ідентичні наданим до адміністративного позову запереченням, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.04.2016 року – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

          Головуючий: суддя Л.Є. Зуєва

суддя О.А. Шевчук

суддя А.Г. Федусик