Постанова

від 15.09.2016 по справі 820/3537/16

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 вересня 2016 р. №820/3537/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Корнієнка А.Д.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма ОСОБА_3" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма ОСОБА_3", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 28.04.2016р. №0000511401.

В обґрунтування позову зазначив, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки є помилковими та такими, що не відображають реальних фактів, які мали місце бути. Господарські операції носять реальний характер, що в свою чергу підтверджується відповідними первинними документами. На підставі викладеного просив суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, вказав на обґрунтованість та законність дій відповідача, а тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У своїх запереченнях на адміністративний позов зазначив, що документи надані позивачем мають дефекти. До перевірки не надано заявок на надання послуг з перевезення вантажу, що містять істотні умови кожного конкретного перевезення. Податкові накладні були виписані на підставі актів виконаних робіт/наданих послуг. У актах виконаних робіт відсутня інформація щодо обсягу виконаних послуг, а саме не вказано кількість годин, за які було здійснено транспортування, кількість кілометрів, які проїхали авто, що здійснювали транспортування, кількість авто, що проводили транспортування, вартість одиниці часу або відстані, маршруту транспортування в зв'язку з чим неможливо зробити висновок щодо правильності формування вартості отриманих транспортних послуг та реальності їх отримання.

На підставі викладеного представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що контролюючим органом на підставі направлення від 25.03.2016 року №1370, направлення від 25.03.2016 року №1371, направлення від 25.03.2016 року №1372, направлення від 25.03.2016 року №1372, наказу від 25.03.2016 року №740, згідно із п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.41.1 ст. 41, п.61.1 п. 61.2 ст. 61, п.п. 62.1.3 п.62.1 ст. 62, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.7, п. 78.1, п. 78.2 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України в період з 25.03.2016 року по 31.03.2016 року була проведена перевірка позивача.

За результатами проведеної перевірки ГУ ДФС у Харківській області було складено акт №166/20-40-14-01-08/39092701 від 07.04.2016 року було складено акт "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Фірма "ОСОБА_3" (податковий номер 39092701) з питань своєчасності, достовірності , повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи за період діяльності з 01.01.2015 року по 24.03.2016 року" (т.1 а.с. 82-166).

Згідно з висновками акту перевірки №166/20-40-14-01-08/39092701 від 07.04.2016 року, контролюючим органом встановлено наступні порушення:

- п. 135.1 ст. 135 п. 135.2 ст. 135, п.п. 135.5.4 п.135.5 ст.135, п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, ТОВ "Фірма "ОСОБА_3" завищено суму витрат, що враховуються при визначенні об'єму оподаткування на загальну сум 2673370,00 грн., у т.ч. за 2015 рік на суму 2673370,00 грн. та занижено суму інших доходів, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування на загальну суму 1686591,00 грн. у тому числі за 2016 рік у сумі 1686591,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток підприємств, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 774968,00 грн., у т.ч. за 2015 рік у сумі 481207,00 грн., за 2016 рік у сумі 293761,00 грн.;

- п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України , в результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 534674,00 грн., у т.ч. за січень 2015 року у сумі 19434,00 грн., за лютий 2015 року у сумі 53130 грн., за березень 2015 року у сумі 30771,00 грн., за квітень 2015 року у сумі 34395,00 грн., за травень 2015 року у сумі 18328,00 грн., за червень 2015 року у сумі 26507,00 грн., за липень 2015 року на суму 23037,00 грн., за серпень 2015 року у сумі 33493,00 грн., за вересень 2015 року на суму 76408,00 грн., за жовтень 2015 року на суму 77341,00 грн., за листопад 2015 року 82317,00 грн., за грудень 2015 року 59513,00 грн., за рахунок порушень наведених в п.п.3.2.2 п.3.2 розділу 3 акту перевірки, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 534674,00 грн., у т.ч. за листопад 2015 року на суму 414268,00 грн., за лютий 2016 року на суму 120406,00 грн. (т.1 а.с.82-167).

На підставі викладених в акті перевірки №166/20-40-14-01-08/39092701 від 07.04.2016 року висновків, контролюючим органом було складено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 28.04.2016 року, яким позивачу була нарахована сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 82011,00 грн., з яких за основним податковим зобов'язанням у розмірі 534674,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями - у розмірі 267337,00 грн. (т.1 а.с. 163).

Не погоджуючись із позицією та рішеннями відповідача, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.

По суті заявлених вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до п.185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) визначено, що об'єктом оподаткування для податку на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

При цьому, оподатковуються за відповідною ставкою усі операції, перелічені у пункті 185.1 статті 185 ПК України, крім тих, що не є об'єктом оподаткування, звільнені від оподаткування, та операції, до яких застосовуються нульова ставка.

Таким чином, усі господарські операції щодо постачання товарів та послуг, крім виключень, встановлених Податковим кодексом України, є об'єктом оподаткування податку на додану вартість.

За приписами пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із пунктом 198.3. статті 198 ПК України кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Системний аналіз наведених вище положень Податкового кодексу України свідчить про те, що податкове законодавство дає право платнику податку на додану вартість на податковий кредит у разі придбання товарів та послуг, які будуть використовуватися ним в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п.198.2 ст.198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності із п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. А тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість відповідачу необхідно було з'ясувати, зокрема, такі обставини: наявність у позивача первинних документів, які б підтверджували факт постачання (закупівлі) товарів, які перевозилися за замовленням позивача.

В перевіряємий період позивач мав відносини з наступними контрагентами ТОВ "Аледор Торг", ТОВ "Етек Сервіс", ТОВ "Віва-Торг", ТОВ "Авангард 2015". Із зазначеними контрагентами були укладені типові договори.

В договорах перевезення міститься наступне формулювання предмету договору перевезення вантажу: П.1.1. "Відповідно до умов цього договору виконавець зобов'язується доставляти автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж до пункту призначення та видавати його особі, яка має право на одержання вантажу".

У відповідності до ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У відповідності до ст.307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що предмет договору перевезення, визначений позивачем та його контрагентами тотожний із нормативним визначенням предмету договору перевезення. А отже твердження відповідача про наявність у вантажу "іншого статусу ніж просто вантаж", про "наявність у договорів перевезення ознак договору доручення", а також про "наявність у перевізника обмеженого права власності на вантаж" є припущенням, яке не ґрунтується ані на нормах матеріального права, ані на звичаях ділового обороту.

У відповідності до умов договорів перевезення (п.5.1.) заявка на надання послуг з перевезення вантажу містить істотні умови кожного конкретного перевезення (групи однотипних перевезень), а саме: вид, найменування, розміри, вага вантажу, сума, що підлягає сплаті виконавцю, пункти відправлення та призначення вантажу, найменування вантажовідправника та вантажоодержувача, дата завантаження та розвантаження або термін перевезення, кількість, державні номери транспортних засобів, умови перевезення, особливі вказівки, інші умови, погоджені сторонами.

Отже, виходячи з умов договорів перевезення вантажу, вартість по кожному перевезенню погоджується сторонами в заявці на надання послуг з перевезення вантажу.

Водночас договорами на перевезення вантажу передбачено, що замовник зобов'язаний сповістити виконавця письмовою/усною заявкою на надання послуг з перевезення вантажу за 5 (п'ять) діб до запланованої дати початку надання послуг з перевезення (п.5.2.).

Отже, договором поставки передбачена можливість оформлення заявок на перевезення вантажу в усній формі.

Позивач, користуючись правом, встановленим договорами перевезення, здійснював оформлення заявок в усній формі. Вартість перевезення по кожному перевезенню погоджувалася з представниками перевізника по телефону в усному режимі.

Варто зауважити, що чинним в Україні законодавством не заборонено встановлювати порядок виконання договору та погодження його умов на розсуд сторін Договору.

Так, згідно ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Перелік всіх перевезень за кожним актом приймання-передачі виконаних робіт з перевезення вантажу визначається у товарно-транспортних накладних, які, у відповідності до п.11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затв. наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363 (далі по тексту - Правила №363), є основним документом на перевезення вантажів.

У відповідності до п.11.1 Правил №363 товарно-транспортна накладна повинна складатися за формою, наведеною у додатку 7 до Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Як видно із норм, встановлених Правилами №363, в товарно-транспортній накладній не повинно міститися інформації щодо вартості здійснення перевезення, що спростовує твердження Відповідача про неналежність наданих позивачем товарно-транспортних накладних.

Із викладеного вище вбачається, що висновки відповідача про нереальність господарських операцій з перевезення вантажу ґрунтуються лише на припущеннях останнього. Відповідач не спростував доводи позивача щодо відсутності у чинному законодавстві вимог про обов'язкове оформлення розрахунку вартості наданих транспортних послуг.

Щодо виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, суд зазначає наступне.

Відповідач, обґрунтовуючи свою позицію щодо безтоварності господарських операцій по перевезенню цукру вказує на ненадання позивачем документів, які б підтверджували виконання робіт з завантаження та розвантаження товару.

Судом встановлено, що на підприємстві позивача працюють вантажники (дві штатні одиниці), які й виконують всі навантажувально-розвантажувальні роботи. Як доказ наявності на підприємстві позивача вантажників надаємо копію штатного розпису ТОВ "Фірма ОСОБА_3" з 01.09.2014р., а також табелі обліку робочого часу працівників ТОВ "Фірма ОСОБА_3" за 2015 рік.

Із викладеного вбачається, що посилання відповідача на безтоварність господарських операцій у зв'язку з відсутністю доказів здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт з постачання товару є необґрунтованими.

Суд зазначає, що у відповідності до умов договорів перевезення вантажу виконавець зобов'язаний за вимогою замовника прийняти мобільні GPS контролери та підключити їх до бортової системи електроживлення та забезпечити їх постійну роботу.

Наведена норма з договорів перевезення передбачає використання GPS контролерів під час здійснення перевезення лише за умови пред'явлення замовником відповідної вимоги та забезпечення перевізника таким обладнанням.

Під час виконання сторонами договорів перевезення позивач не пред'являв до перевізників вимоги про установку GPS контролерів та не передавав їм відповідного обладнання.

Відсутність на автомобілях GPS контролерів не є ані порушенням умов договорів перевезення, ані порушенням чинного в Україні законодавства про порядок перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Наявність, так само як і відсутність на автомобілях перевізника додаткового обладнання не може свідчити про безтоварність операцій з перевезення вантажу, що вказує на необґрунтованість позиції відповідача.

Суд зазначає, що господарська діяльність позивача полягає в оптовій торгівлі цукром. Для досягнення цілей основного виду діяльності позивач здійснює закупівлю цукру у постачальників цукрових заводів, після чого здійснює наступний продаж цукру контрагентам позивача. Перевезення цукру від постачальників до позивача здійснюється залізничним транспортом, для цього позивач уклав з Державним підприємством "Південна залізниця" договір про транспортно-експедиційне обслуговування від 26.05.2014р. №2978. Товар від цукрових заводів постачається залізничним транспортом до залізничної станції "Харків-Балашовський", яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114.

Таким чином, твердження позивача про неможливість здійснення операцій з перевезення вантажу від залізничної станції "Харків-Балашовський" до складів позивача та до контрагентів позивача, які придбавають у позивача продукцію, є надуманою та такою, що не заслуговує на увагу.

Суд зазначає, що у 2015 році у позивача виникла заборгованість перед ТОВ "Аледор Торг" з оплати вартості послуг з перевезення товару за договором перевезення від 05.01.2015р. №П-0501/2015 в сумі 116 604,00грн. У листопаді 2015р. ТОВ "Аледор Торг" повідомило позивача про те, що 10.11.2015р. ТОВ "Аледор Торг" здійснив відступлення права вимоги за вказаним вище зобов'язанням, внаслідок чого відбулася заміна кредитора у зобов'язанні на ТОВ "Укрбуд Компані".

У 2015 році у Позивача виникла заборгованість перед ТОВ "Віва Торг" з оплати вартості послуг з перевезення товару за договором перевезення в сумі 269 007,66грн. У листопаді 2015р. ТОВ "Віва Торг" повідомило позивача про те, що 16.11.2015р. ТОВ "Віва Торг" здійснив відступлення права вимоги за вказаним вище зобов'язанням, внаслідок чого відбулася заміна кредитора у зобов'язанні на ТОВ "Укрбуд Компані".

У 2015 році у позивача виникла заборгованість перед ТОВ "Етек Сервіс" з оплати вартості послуг з перевезення товару за договором перевезення в сумі 709 776,43грн. У листопаді 2015р. ТОВ "Віва Торг" повідомило позивача про те, що 18.11.2015р. ТОВ "Етек Сервіс" здійснив відступлення права вимоги за вказаним вище зобов'язанням, внаслідок чого відбулася заміна кредитора у зобов'язанні на ТОВ "Укрбуд Компані"

У відповідності до ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з положень ч.1 ст.640 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Виходячи з наведених вище норм наявність несплаченої заборгованості не може свідчити про відсутність факту самої господарської операції, а може свідчити тільки про наявність у кредитора права вимагати виконання боржником зобов'язання в судовому порядку.

За правилами ч.1 ст.516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, право кредитора відступити право вимоги за зобов'язанням передбачене нормами чинного в Україні законодавства та також не може свідчити про відсутність господарської операції, за якою здійснюється відступлення права вимоги.

Із викладеного вище вбачається, що твердження відповідача щодо безтоварності господарських операцій з перевезення товару, щодо яких виникла заборгованість, а потім відбулася заміна кредитора, є надуманою, ґрунтується на припущеннях та є необґрунтованою.

У 2015 році у позивача виникла заборгованість перед ТОВ "Авангард 2015" з оплати вартості послуг з перевезення товару за договором перевезення в сумі 357 079,00грн.

31.12.2015р. позивач та ТОВ "Авангард" уклали угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог.

У відповідності до ч.1 ст.601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зазначене підтверджуються первинними документами які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст.94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма ОСОБА_3" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 28.04.2016р. №0000511401.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма ОСОБА_3" (код ЄДРПОУ 39092701) судовий збір у розмірі 12031 грн. (дванадцять тисяч тридцять одна) грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 22.09.2016 року.

Суддя Полях Н.А.