Рішення

від 13.09.2016 по справі 914/1899/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2016р. Справа № 914/1899/16

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашко М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1, смт.Брюховичі Львівської області

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна", м.Львів

до відповідача-2 ОСОБА_2, м.Львів

про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав, визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТзОВ "АІС Груп Україна" від 01.10.2015р., оформленого протоколом №7 від 01.10.2015р. та визнання недійсною нової редакції статуту ТзОВ "АІС Груп Україна", затвердженої рішенням загальних зборів учасників ТзОВ "АІС Груп Україна", оформленого протоколом №7 від 01.10.2015р.

За участю представників сторін:

від позивача не з'явився;

від відповідача-1 Канана К.П. - представник (довіреність б/н від 14.08.2015р.), Кочеров М.В. - представник (довіреність б/н від 01.09.2015р.);

від відповідача-2 не з'явився.

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору : Позов заявлено ОСОБА_1 до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна" та до відповідача-2 ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав від 01.10.2015р., визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТзОВ "АІС Груп Україна" від 01.10.2015р., оформленого протоколом №7 від 01.10.2015р. та визнання недійсною нової редакції статуту ТзОВ "АІС Груп Україна", затвердженої рішенням загальних зборів учасників ТзОВ "АІС Груп Україна", оформленого протоколом №7 від 01.10.2015р.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду.

В судове засідання 13.09.2016р. з'явилися представники позивача ОСОБА_5 (довіреність від 02.08.2016р.) та ОСОБА_6 (довіреність від 02.08.2016р.), а також представники відповідача-1 Канана К.П. (довіреність б/н від 14.08.2015р.) та Кочеров М.В. (довіреність б/н від 01.09.2015р.).

Представник позивача подав письмове заперечення (вх.№36423/16 від 13.09.2016р.) щодо твердження відповідача-1 про непідвідомчість розгляду справи в частині визнання

недійсним договору.

Також представник позивача подав клопотання (36425/16 від 13.09.2016р.) про направлення судом в порядку ст.90 ГПК України до прокуратури Львівської області повідомлення про виявлення в процесі розгляду справи у дільності ОСОБА_2 та його представника, порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст.205 1 КК України та ст.206 2 КК України.

Так, відповідно до ст.90 ГПК України господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу. Якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.

Однак в даному випадку судом не були виявленні у діяльності ОСОБА_2 та його представника ознак кримінального правопорушення, а тому не вбачає підстав для винесення ухвали в порядку ст.90 ГПК України. Таким чином у задоволенні клопотання (36425/16 від 13.09.2016р.) про направлення в порядку ст.90 ГПК України повідомлення до прокуратури Львівської області слід відмовити.

Крім того представник позивача подав клопотання (вх.№36426/16 від 13.09.2016р.) про направлення запиту до Державної прикордонної служби України щодо перетинання державного кордону України у період з 01.09.2015р. по 01.09.2016р. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із зазначенням дат вїзду в Україну та виїзду з України, а також із зазначенням чи перебували вказані особи на території України 01.10.2015р., 06.2016р., 11.07.2016р. та 23.08.2016р.

Також представники позивача підтримали раніше подане клопотання про витребування в Управління державної реєстрації Львівської міської ради реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна" (код ЄДРПОУ 38996345).

Так, відповідно до ст.38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Розглянувши клопотання (вх.№36426/16 від 13.09.2016р.) про направлення запиту до Державної прикордонної служби України, а також клопотання про витребування реєстраційної справи, суд дійшов висновку відмовити у їх задоволенні, оскільки, беручи до уваги предмет та підстави позову, суд вважає, що вказана інформація не стосується обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Також представник позивача подав письмове пояснення (вх.№36427/16 від 13.09.2016р.) по суті позовних вимог та додаткове обґрунтування позовних вимог, в якому ОСОБА_1 позовні вимоги підтримує та просить позов задоволити повністю.

Представник відповідача-1 подав письмові доводи (вх.№36441/16 від 13.09.2016р.) щодо заперечень позивача (вх.№34689/16) на клопотання відповідача-1 (вх.№31990/16).

Крім того, представники відповідача-1 підтримали раніше подане клопотання (вх.№31990/16) про повідомлення у належній формі іноземного учасника судового процесу ОСОБА_2 про час і місце розгляду справи.

Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку відмовити у його задоволенні з огляду на наступне.

Як вбачається із даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна", яке знаходиться за адресою 79021,

м.Львів, вул.Б.Котика, 7.

Як вбачається із матеріалів справи на вказану адресу відповідачу-1 та відповідачу-2 було надіслано позовну заяву з додатками, відповідно до вимог ч.1 ст.56 ГПК України. Крім того, на вказану адресу відповідачу-2 судом надсилалась копія ухвали суду про порушення провадження у справі та копії ухвал про відкладення розгляду справи.

Таким чином суд вважає, що відповідач-2 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а тому у задоволенні клопотання про повідомлення у належній формі іноземного учасника судового процесу ОСОБА_2 про час і місце розгляду справи слід відмовити. Разом з тим, ОСОБА_2, як керівнику відповідача-1, як це вбачається з витягу з ЄДР станом на 01.08.2016р., відомо про перебування на розгляді господарського суду Львівської області даної справи, і відповідно відомо про те, що він є строною у даній справі.

Представники відповідача-1 проти позовних вимог заперечили, у задоволенні позову просили відмовити з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач-2 в судове засідання не з'явився, явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

В судовому засіданні 13.09.2016р., яке було призначене на 11:30 год., було оголошено перерву до 13.09.2016р. на 14:30 год. В судове засідання після огошення перерви з'явились представники відповідача-1 Канана К.П. (довіреність б/н від 14.08.2015р.) та Кочеров М.В. (довіреність б/н від 01.09.2015р.).

Позивач після оголошення перерви в судове засідання не з'явився, явку повноважних представників не забезпечив, однак позивачем через канцелярію суду подано заяву (вх.№36548/16 від 13.09.2016р.) про відвід судді Петрашка М.М.

Для розгляду вказаної заяви, суд відповідно до ст.20 ГПК України вийшов в нарадчу кімнату.

Повернувшись із нарадчої кімнати, керуючись ст.ст.20, 86 ГПК України, суд ухвалив заяву про відвід судді Петрашка М.М. у справі №914/1899/16 відхилити.

Крім того, позивачем через канцелярію суду подано клопотання (вх.№36549/16 від 13.09.2016р.) про призначення колегіального розгляду справи №914/1899/16.

Розглянувши вказане клопотання про призначення колегіального розгляду справи суд дійшов висновку відмовити у його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 4 6 Господарського процесуального кодексу України будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

В даному випадку суд не вбачає обставин, які б свідчили про те, що справа є складною та потребує додаткового дослідження. Як зазначалось вище, в матеріалах справи міститься достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст.75 ГПК України у відсутності відповідча-2 за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників відповідача-1, суд -

встановив.

Громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 (позивач) та громадянин Турецької Республіки ОСОБА_2 (відповідач-2) були учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна", яким належало по 50% частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна".

01.10.2015р. між громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 (продавець) та громадянином Турецької Республіки ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав №1, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна" у розмірі 50 (п'ятдесяти) відсотків і зобов'язується сплатити за неї грошову суму на умовах і в порядку, визначеному цим договором.

Відповідно до розділу 1 договору частка ОСОБА_1 у статутному капіталі товариства становить 50 відсотків. На момент укладення договору вона повністю внесена і згідно з балансом товариства складає 2 050 000,00 грн.

Згідно із розділом 2 договору ціна частки у статному капіталі товариства у розмірі 50%, що продається за цим договором, встановлена у розмірі 4 100 000,00 грн. Покупець зобов'язаний сплатити продавцю ціну частки протягом 10-ти банківських днів з моменту підписання цього договору.

Розділом 3 договору передбачено, що право власності на частку у статутному капіталі товариства у розмірі 50% переходить до покупця з моменту укладення цього договору. До покупця при отриманні права власності на частку одночасно переходять усі права та обов'язки власника, належні йому на момент відступлення частки, як учаснику товариства згідно з установчими документами товариства та законодавства України, тобто корпоративного права учасника товариства у розмірі 50 відсотків.

У розділі 6 договору зазначено, що продавець та покупець стверджують, що не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково), не страждають в момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не має характеру фіктивного та удаваного правочину; взаємні претензії щодо ціни та порядку проведення розрахунку відсутні; сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору.

На підставі вказаного договору між сторонами був підписаний акт прийому-передачі від 01.10.2015р., відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв корпоративні права - частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Груп Україна» у розмірі 50 відсотків.

Відповідно до протоколу №7 загальних зборів учасників ТзОВ «АІС Груп Україна» від 01.10.2015р. вирішено наступне:

- вивести ОСОБА_1 із складу учасників товариства на підставі його заяви про вихід та відчуження (передачі) належної йому чстки у розмірі 50% голосів від загального розміру статутного капіталу товариства, що становить 2 050 000,00 грн., шляхом її продажу громадянину Турецької республіки ОСОБА_2;

- затвердити новий склад учасників товариства, розподілити статутний капітал товариства між його учасниками та затвердити розмір часток учасників у статутному капіталі товариства наступним чином: громадянини Турецької Республіки ОСОБА_2, частка якого у статутному капіталі становить 100%, що складає 4 100 000,00 грн.;

- затвердити статут товариства в новій редакції та провести державну реєстрацію змін в органах державної влади.

Відповідно до нової редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Груп Україна» єдиним учасником товариства є громадянини Турецької Республіки ОСОБА_2, частка якого у статутному капіталі становить 100%, що складає 4 100 000,00 грн.

Позивач у позовній заяві стверджує, що відповідач навмисно ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а тому договір купівлі-продажу корпоративних прав №1 від 01.10.2015р. слід визнати недійсним.

Оскільки на підставі вказаного договору було прийняте рішення загальних зборів, що затверджене протоколу №7 загальних зборів учасників ТзОВ «АІС Груп Україна» від 01.10.2015р., то, відповідно, на думку позивача, вказане рішення у формі протоколу слід також визнати недійсним та визнати недійсною нову редакцію статуту ТзОВ "АІС Груп Україна".

Позивач у позовній заяві стверджує, що він наполягав, що державна реєстрація змін у складі учасників товариства та перехід права власності на частку позивача у товаристві відбудуться після повної оплати ціни частки. Натомість, як зазначає позивач, у договорі вказано, що оплата відбувається протягом 10-ти банківських днів з моменту підписання договору, а перехід права власності на частку - в момент підписання договору.

Позивач вважає, що договір навмисно було укладено українською мовою, якою він не володіє, адже є громадянином Азербайджанської Республіки, щоб у нього не було можливості ознайомитися з його змістом.

ОСОБА_1 стверджує, що вказаний договір ним би не укладався і не підписувався, якщо б йому було відомо про те, що в тексті відображено момент переходу права власності на частку до моменту оплати.

Однак, як зазнаає позивач, станом на момент подання позову відповідачем-2 оплату ціни договору не проведено, що за твердженням позивача є підтвердженням умислу на введення позивача в оману щодо істотних умов договору з метою отримання контролю над товариством.

Також позивач стверджує, що йому на підпис відповідачем-2 було передано нову редакцію статуту з відповідним протоколом які підписані позивачем без зазначення дати, оскільки дата повинна була вписуватись після оплати ціни частки відповідачем-2. За твердженням позивача у пункті 1.1. нової редакції статуту, невідомою особою було вписано дату протоколу, яка відповдає дню підписання осопорюваного договору - 01.10.2015р. та проведено державну реєстрацію нової редакції статуту до моменту оплати позивачу частки відповідачем-2.

Крім того позивач стверджує, що загальні збори учасників товариства, на яких приймалося рішення про виключення ОСОБА_1 з числа учасників товариства та про затвердження нової редакції товариства, були скликані з порушенням вимог установчих документів, що на думку позивача, є підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів товариства.

Зокрема позивач зазначає, що він жодним чином не був повідомлений про скликання загальних зборів, на яких були прийняті оспорювані рішення.

Також позивач вважає, що рішення загальних зборів учасників товариства є недійсними, оскільки вони були прийняті на підставі недійсного договору та з порушенням процедури скликання загальних зборів товариства.

Отже позивач звернувся до господарського суду Львівської області та просить:

- визнати недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу корпоративних прав від 01.10.2015р., укладений між громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 та громадянином Турецької Республіки ОСОБА_2;

- визнати недійсними рішення загальних зборів учасників ТзОВ "АІС Груп Україна" від 01.10.2015р., оформлені протоколом №7 від 01.10.2015р.;

- визнати недійсною нову редакцію статуту ТзОВ "АІС Груп Україна", що затверджену рішенням загальних зборів учасників ТзОВ "АІС Груп Україна", оформленого протоколом № 7 від 01.10.2015р.

Відповідач-1 проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву. Зокрема відповідач-1 зазначає, що спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.10.2015р. не відноситься до спорів, що виникають з корпоративних правовідносин, а провадження у справі в цій частині має бути припинене на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Крім того відповідач-1 заперечує, що позивач був ведений в оману щодо обставин, які мають істотне значення, посилаючись при цьому на ст.33 ГПК України, де зазначено, що кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач-1 стверджує, що позивач не нвів належних та допустимих доказів своїх позовних вимог.

Також відповідач-1 зазначив, що з врахуванням наведеного відсутні і підстави для визнання недійсним протоколу загальних зборів товариства №7 від 01.10.2015р. та нової редакції статуту ТзОВ «АІС Груп Україна».

Щодо неповідомлення позивача у належній формі про проведення загальних зборів учасників товариства відповідач-1 зазначив, що вказана обставина не є підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства, адже ОСОБА_1 зареєструвався як учасник загальних зборів товариства та брав участь у голосуванні на вказаних загальних зборах учасників товариства.

В врахуванням викладеного відповідач-1 у відзиві на позовну заяву просить припинити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав від 01.10.2015р. на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, а в решті позовних вимог відповідач-1 просить відмовити.

Відповідач-2 проти позову не заперечив, відзив на позов не подав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників відповідача-1, суд дійшов висновку, що у здоволенні позову слід відмовити повністю з наступних підстав.

Згідно п. 5. ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Відповідно до п.4 Постанови Пленум Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звертався до Личаківського районного суду міста Львова з позовною вимогою до відповідача-2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав від 01.10.2015р. Однак, ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 23.05.2016р. про відмову у відкритті провадження у справі, позивачу на підставі п.1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, було відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі, і ухвала набрала законної сили.

Враховуючи предмет та підстави даного позову, беручи до уваги обставини встановлені в ухвалі про відмову у відкритті провадження у справі від 23.05.2016р., суд дійшов висновку, що позов про визнання недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу корпоративних прав від 01.10.2015р. заявлено до Личаківського районного суду міста Львова з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Згідно п.1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.7 ст.122 ЦПК України, відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом.

Відповідно до п. 1.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 25.02.2016р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» з метою запобігання порушенню конституційних прав особи на судовий захист та усунення спорів щодо юрисдикції судам слід враховувати, що у разі коли в ухвалі про закриття провадження у справі місцевим загальним судом визначено господарську юрисдикцію спору як такого, що виник з корпоративних правовідносин, така справа підлягає розгляду господарським судом.

В ухвалі Личаківського районного суду міста Львова про відмову у відкритті провадження у справі від 23.05.2016р. зазначено, що такий спір підвідомчий господарським судам, і роз'яснено право позивача звернутися до суду для розгляду позову в порядку господарського судочинства.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У частині 2, 3 ст. 206 ЦПК України встановлено, що якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 205 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Відтак, згідно положень Цивільного процесуального кодексу України, відмова у відкритті провадження у справі чи закриття провадження у справі породжує аналогічні наслідки, тобто перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

З огляду на викладене, з метою запобігання порушенню конституційних прав особи на судовий захист та усунення спорів щодо юрисдикції судам, суд дійшов висновку, що позовну вимогу про визнання недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу корпоративних прав від 01.10.2015р., укладеного між громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 та громадянином Турецької Республіки ОСОБА_2, слід розглядати господарським судом Львівської області.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.167 ГК України, корпоративні права це права особи, частка якої визначена у статутному фонді (капіталі) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.147 ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.10.2015р. між громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 (продавець) та громадянином Турецької Республіки ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав №1, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна" у розмірі 50 (п'ятдесяти) відсотків і зобов'язується сплатити за неї грошову суму на умовах і в порядку, визначеному цим договором.

Згідно із розділом 2 договору ціна частки у статному капіталі товариства у розмірі 50%, що продається за цим договором, встановлена у розмірі 4 100 000,00 грн. Покупець зобов'язаний сплатити продавцю ціну частки протягом 10-ти банківських днів з моменту підписання цього договору.

Розділом 3 договору передбачено, що право власності на частку у статутному капіталі товариства у розмірі 50% переходить до покупця з моменту укладення цього договору. До покупця при отриманні права власності на частку одночасно переходять усі права та обов'язки власника, належні йому на момент відступлення частки, як учаснику товариства згідно з установчими документами товариства та законодавства України, тобто корпоративного права учасника товариства у розмірі 50 відсотків.

У розділі 6 договору зазначено, що продавець та покупець стверджують, що не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково), не страждають в момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не має характеру фіктивного та удаваного правочину; взаємні претензії щодо ціни та порядку проведення розрахунку відсутні; сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору.

На підставі вказаного договору між сторонами був підписаний акт прийому-передачі від 01.10.2015р. до договору купівлі-продажу корпоративних прав від 01.10.2015р., відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв корпоративні права - частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Груп Україна» у розмірі 50 відсотків.

Позивач у позовній заяві стверджує, що відповідач навмисно ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а тому договір купівлі-продажу корпоративних прав №1 від 01.10.2015р. слід визнати недійсним.

Позивач у позовній заяві стверджує, що він наполягав, що державна реєстрація змін у складі учасників товариства та перехід права власності на частку позивача у товаристві відбудуться після повної оплати ціни частки. Натомість, як зазначає позивач, у договорі вказано, що оплата відбувається протягом 10-ти банківських днів з моменту підписання договору, а перехід права власності на частку - в момент підписання договору.

ОСОБА_1 стверджує, що вказаний договір ним би не укладався і не підписувався, якщо б йому було відомо про те, що в тексті відображено момент переходу права власності на частку до моменту оплати.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст.203 ЦК України.

Відповідно до положень ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України, правочин може бути визнано недійсним якщо його зміст, в даному випадку, зміст оспорюваного договору, суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч.2-5 ст. 203 ЦК України, вимогами, необхідними для чинності правочину є вчинення правочину особою, яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається із матеріалів справи, договір купівлі-продажу корпоративних прав №1 від 01.10.2015р. підписаний обома сторонами, на підставі вказаного договору між сторонами був підписаний також акт прийому-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Груп Україна» у розмірі 50 відсотків, і належних та допустимих доказів введення позивача в оману в розумінні ст.230 ЦК України матеріали справи не містять.

Саме лише твердження позивача, що він був введений в оману не може бути підставою для визнання недійсним оспорюваного договору без підтвердження таких обставин належними та допустимими доказами.

Виходячи з аналізу оспорюваного договору, його зміст відповідає та не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Як встановлено судом, договір укладено у відповідності до встановлених законодавством вимог необхідних для укладення та чинності правочину, зокрема, сторони оспорюваного договору під час його укладення мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, що випливає з положень розділі 6 договору купівлі-продажу корпоративних прав від 01.10.2015р..

Таким чином, договір купівлі-продажу корпоративних прав укладено з дотриманням вимог ч.1- 3, ч.5 ст. 203 ЦК України щодо укладення договору та його чинності, відтак правові підстави щодо визнання недійсним договору відсутні, а тому у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав слід відмовити.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТзОВ "АІС Груп Україна" від 01.10.2015р., оформлені протоколом №7 від 01.10.2015р. та визнання недійсною нової редакції статуту ТзОВ "АІС Груп Україна", що затверджена рішенням загальних зборів учасників ТзОВ "АІС Груп Україна" суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.61 ЗУ «Про господарські товариства» про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з

документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

Згідно п. п. 18, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", при вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення. Господарські суди також мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства обов'язково необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи такого порушення не встановлено, у господарського суду відсутні підстави для задоволення позову.

В пункті 2.27. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25 лютого 2016 року №4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» сказано якщо під час розгляду справи судом буде встановлено факт присутності учасника (акціонера, члена) на загальних зборах, то допущені юридичною особою порушення порядку персонального повідомлення учасника (акціонера, члена) не є підставами для визнання рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) недійсними .

Із матеріалів справи вбачається, що позивач зареєструвався у реєстрі учасників загальних зборів, які проводились 01.10.2015р., та був присутній на загальних зборах учасників ТзОВ «АІС Груп Україна», голосував «за» з усіх питань порядку денного і власноручно підписав протокол зборів та статут в новій редакції, а тому твердження позивача щодо недійсності рішення загальних зборів учасників ТзОВ «АІС Груп Україна» є безпідставним, а позовні вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТзОВ "АІС Груп Україна" від 01.10.2015р., оформлені протоколом №7 від 01.10.2015р. та визнання недійсною нової редакції статуту ТзОВ "АІС Груп Україна", що затверджена рішенням загальних зборів учасників ТзОВ "АІС Груп Україна" не підлягають задоволенню.

В порядку ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.4 ст.35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 49 ГПК України, судові витрати покласти на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2756,00 грн., однак заявлено три немайнових вимоги. Відтак, позивач повинен був сплатити 4 134,00 грн.

Відповідно до пп. 2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі ( ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір»). Станом на 01.01.2016р. мінімальна заробітна плата складала 1378,00 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку стягнути з позивача в дохід Державного бюджету України 1378,00 грн. недоплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України 1 378,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 19.09.2016р.

Суддя Петрашко М.М.