Постанова

від 20.09.2016 по справі 915/423/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2016 р.Справа № 915/423/16 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

Суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.

Секретар судового засідання: Кіртока Л.В.

Представники сторін в судове засідання не з'явились. Про час, дату та місце його проведення повідомлені належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївського національного аграрного університету в особі ОСОБА_1 коледжу Миколаївського національного аграрного університету

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 червня 2016 року

по справі № 915/423/16

за позовом ОСОБА_1 міськрайонного центру зайнятості

до Миколаївського національного аграрного університету в особі ОСОБА_1 коледжу Миколаївського національного аграрного університету

про стягнення 53 549, 15 грн.

В С ТА Н О В И Л А:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 міськрайонний центр зайнятості звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївського національного аграрного університету в особі ОСОБА_1 коледжу Миколаївського національного аграрного університету про стягнення суми зайво перерахованих коштів у розмірі 53 549, 15 грн. за навчання 30 осіб на підставі ваучерів, у зв'язку з завищенням розміру вартості навчання.

Обґрунтовуючи вимоги позивач послався на витяг з акту ревізії № 14-24/17 від 10.04.2015р., яку проводила Державна фінансова інспекція Миколаївської області щодо використання коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у ОСОБА_1 міськрайонному центрі зайнятості за період з 01 жовтня 2011 року по 31 січня 2015 року, Довідку № 02-23/22 від 23.03.2015р. зустрічної звірки у ОСОБА_1 коледжі Миколаївського національного аграрного університету та мотивовані приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України, ст. 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а також Порядок видачі ваучерів для підтримання конкурентоспроможності осіб на ринку праці, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 207.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13 червня 2016 року (суддя Олейняш Е.М.) позов задоволено; стягнуто з Миколаївського національного аграрного університету в особі ОСОБА_1 коледжу Миколаївського національного аграрного університету на користь ОСОБА_1 міськрайонного центру зайнятості 53 549, 15 грн. - зайво перерахованих коштів та 1 378, 00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Господарський суд, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, погодившись з доводами позивача, визнав доведеними матеріалами справи те, що відповідач без правових підстав набув та зберіг грошові кошти, що належать позивачу, та у відповідності до ст. 1212, 1213 ЦК України повинен повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти, оскільки матеріалами Державної фінансової інспекції Миколаївської області встановлено факт необґрунтованого включення суми амортизації до кошторису витрат за навчання за ваучерами, що призвело до незаконних видатків ОСОБА_1 МРЦЗ.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Миколаївський національний аграрний університет в особі ОСОБА_1 коледжу Миколаївського національного аграрного університету звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в повному обсязі та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позивних вимог посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невірною оцінкою фактичних обставин справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу сторона посилається на те, що відповідачем по справі отримані гроші за існування достатніх правових підстав, так як між коледжем та особами які отримали ваучер, укладено договір на навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації або про надання додаткових освітніх послуг, в якому зазначена загальна вартість освітньої послуги. Витрати на навчання всі зазначені у кошторисі, який додано до кожного договору. Ці договори підписанні сторонами без зауважень та недійсними або розірваними не були визнанні. З огляду на те, що правовідносини між сторонами регулюються нормами зобов'язального права, скаржник вважає що судом першої інстанції безпідставно застосовані приписи ст. 1212 ЦК України, яка передбачає набуття майна за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави.

Крім того, апелянт у скарзі наполягає на тому, що висновок Державної фінансової інспекції Миколаївської області не відповідає дійсності.

Більш детальніше доводи вказані у скарзі.

Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного господарського суду не надходив

Представники сторін в судове засідання призначене на 20 вересня 2016 року не з'явились, не скористались наданим їм ст. 22 ГПК України правом та повноважних представників не направили.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Причини неявки повноважних представників суду не відомі.

Апеляційною інстанцією також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2010р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» роз'яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судова колегія дійшла висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Миколаївської області, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступників висновків.

За приписами ст. 101 ГПК України визначено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

ОСОБА_1 міськрайонний центр зайнятості є державним органом та здійснює свою діяльність на підставі Законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та чинного законодавства, яке регулює ці правовідносини.

З метою реалізації державної соціальної політики зайнятості ОСОБА_1 міськрайонний центр зайнятості (далі - МРЦЗ) здійснює видачу ваучерів особам старше 45 років, страховий стаж яких становить не менш як 15 років, до досягнення встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку з метою підтримання їх конкурентоспроможності на ринку праці, у відповідності з Порядком видачі ваучерів для підтримання конкурентоспроможності осіб на ринку праці, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 207 (далі - Порядок).

Порядок визначає механізм видачі Київським та Севастопольським міськими, районними, міськрайонними, міськими та районними у містах центрами зайнятості (далі - центри зайнятості) особам ваучерів для підтримання їх конкурентоспроможності на ринку праці (далі - ваучери).

Відповідно до п. 5 Порядку вартість ваучера встановлюється в межах вартості навчання і не може перевищувати десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на момент прийняття рішення про його видачу.

У разі коли вартість навчання в навчальному закладі перевищує максимальну вартість ваучера, особа або роботодавець можуть здійснити оплату різниці вартості навчання.

Відповідно до п. 12 Порядку навчальний заклад протягом п'яти робочих днів після укладення договору про навчання подає центру зайнятості, який видав ваучер, завірену належним чином копію такого договору, розрахунок вартості витрат на навчання, відомості про рахунок навчального закладу для оплати вартості навчання із зазначенням прізвища, імені та по батькові особи, копію ліцензії на провадження діяльності з надання освітніх послуг, свідоцтво про атестацію або сертифікат про акредитацію навчального закладу, відривну частину ваучера з відміткою про прийняття на навчання.

Відповідно до п. 13, 14 Порядку відповідальність за обґрунтованість вартості навчання і достовірність інформації про навчання особи, що подається центру зайнятості, покладається на навчальний заклад.

Навчальний заклад інформує центр зайнятості, що видав ваучер, про виконання особою умов договору про навчання, зокрема відвідування занять і виконання навчальної програми щомісяця (у разі навчання за денною та вечірньою формою) і після закінчення екзаменаційної сесії (у разі навчання за заочною, дистанційною, екстернатною формою).

Центр зайнятості здійснює протягом 10 робочих днів з дня надходження документів, зазначених у пункті 12 цього Порядку, оплату навчання та проводить протягом 30 календарних днів після отримання навчальним закладом коштів звірення взаєморозрахунків з ним.

Відповідно до п. 18 Порядку оплата ваучерів здійснюється Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття в межах видатків, передбачених на цю мету у бюджеті Фонду на відповідний рік.

Протягом 2013 - 2014 років ОСОБА_1 МРЦЗ направив на навчання на підставі ваучерів за спеціальністю 5.08010102 «Землевпорядкування» до ОСОБА_1 коледжу Миколаївського національного аграрного університету (далі - ОСОБА_2) 30 осіб, в тому числі: 25 осіб в 2013 році та 5 осіб у 2014 році.

Вартість навчання за весь його період (2 роки 10 місяців), згідно з розробленим та затвердженим відповідачем розрахунком на одну особу (арк. 10, 12), складала:

- у 2013 році - 7 800, 00 (сім тисяч вісімсот) гривень 00 копійок;

- у 2014 році - 9 000, 00 (дев'ять тисяч) гривень 00 копійок.

На підставі вищевказаних розрахунків ОСОБА_1 МРЦЗ перерахував на рахунок ОСОБА_2 240 000, 00 грн., в тому числі: в 2013 році - 195 000, 00 грн. та в 2014 році - 45 000, 00 грн., в рахунок оплати ваучерів виданих 30 особам для проходження навчання. Згідно з актами звірок, складеними представниками ОСОБА_1 МРЦЗ та ОСОБА_2, у 2013 та 2014 роках заборгованість по оплаті ваучерів відсутня (арк. 11, 13).

В квітні 2015 року в ході ревізії, яку проводила Державна фінансова інспекція Миколаївської області щодо використання коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у ОСОБА_1 міськрайонному центрі зайнятості за період з 01 жовтня 2011 року по 31 січня 2015 року, було встановлено, що з боку відповідача ОСОБА_2 має місце порушення під час складання розрахунку вартості навчання в частині визначення розміру суми зносу визначених основних засобів, що призвело до необґрунтованого завищення вартості навчання 30 осіб за ваучерами за спеціальністю 5.08010102 «Землевпорядкування» у 2013 - 2014 роках на загальну суму 53 549, 15 грн. (Акт ревізії № 14-24/17 від 10.04.2015 року) (арк. 14-15).

Державною фінансовою інспекцією Миколаївської області також було проведено зустрічну звірку у ОСОБА_1 коледжі Миколаївського національного аграрного університету з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу та якості операцій та розрахунків з ОСОБА_1 МРЦЗ за період з 01 жовтня 2011 року по 31 січня 2015 року, про що складено Довідку № 02-23/22 від 23.03.2015 року (арк. 16-19).

За результатами зустрічної звірки у ОСОБА_1 коледжі Миколаївського аграрного національного університету, до якого зараховано на навчання 30 осіб на підставі ваучерів, встановлено завищення вартості навчання внаслідок необґрунтованого включення до кошторису витрат на навчання суми амортизації у завищеному розмірі, що призвело до незаконних видатків ОСОБА_1 МРЦЗ на загальну суму 53 549, 15 грн., що є порушенням п. 13 Порядку № 207.

Таким чином, внаслідок завищення ОСОБА_1 коледжем вартості навчання за ваучерами ОСОБА_1 МРЦЗ, на думку фінінспекції зайво перераховано кошти в сумі 53 549, 15 грн.

Позивач ОСОБА_1 МРЦЗ звернувся до відповідача ОСОБА_1 коледжу Миколаївського аграрного національного університету з претензією про повернення коштів в сумі 53 549, 15 грн. (арк. 23). Однак, кошти в розмірі 53 549, 15 грн. відповідачем ОСОБА_1 коледжом не були повернуті.

За викладенням позовної заяви позивач просить стягнути кошти на повернення безпідставно набутого майна, пославшись на ст.1212 ЦК України.

Проаналізувавши матеріали справи судова колегія дійшла до висновку, що позов про стягнення на повернення як безпідставно набутих коштів, що набуті у зобов'язальних відносинах не може бути задоволеним у зв'язку з наступним.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому в силу ч. 2 вказаної норми зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, із змісту вказаної вище норми вбачається, що для з'ясування, чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна;

б) набуття або збереження за рахунок іншої особи;

в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави визнають:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зникнення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;

4) відсутність правої підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ст. 1212 ЦК України, безпідставно набутим майном є майно набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно вчинятися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правої підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Ч. 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породжених учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, у наслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення в зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією із сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставного такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених ст. ст. 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією із сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання - не є безпідставним.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як свідчать матеріали справи, відповідач набув майно за існування договірних правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, як оплату за навчання відповідно до умов договору.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що протягом 2013 - 2014 років ОСОБА_1 коледжем МНАУ було прийнято на навчання на підставі ваучерів виданих ОСОБА_1 МРЦЗ за спеціальністю 5.08010102 «Землевпорядкування» 30 осіб, в тому числі 25 осіб в 2013 році, та 5 осіб у 2014 році, у відповідності до Порядку видачі ваучерів для підтримання конкурентоспроможності осіб на ринку праці, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2013 року за № 207 .

Між коледжем та особами, які отримали ваучер, укладено Договір на навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації або про надання додаткових освітніх послуг, встановленого зразка, в якому зазначена загальна вартість освітньої послуги, визначено порядок розрахунків як безготівковий та зазначено, що плата вноситься одноразово за весь період навчання. Вартість ваучера встановлюється в межах вартості навчання і не може перевищувати десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на момент прийняття рішення про його видачу. У разі коли вартість навчання в навчальному закладі перевищує максимальну вартість ваучера, особа або роботодавець можуть здійснити оплату різниці вартості навчання.

ОСОБА_1 коледжем МНАУ, при укладенні вищезазначених Договорів, було дотримано вимог п.12 Порядку видачі ваучерів для підтримання конкурентоспроможності осіб на ринку праці, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2013 року №207, а саме :

- навчальний заклад протягом п'яти робочих днів після укладення договору про навчання подає центру зайнятості, який видав ваучер, завірену належним чином копію такого договору, розрахунок вартості витрат на навчання, відомості про рахунок навчального закладу для оплати вартості навчання із зазначенням прізвища, імені та по батькові особи, копію ліцензії на провадження діяльності з падання освітніх послуг, свідоцтво про атестацію або сертифікат про акредитацію навчального закладу, відривну частішу ваучера з відміткою про прийняття на навчання.

Оплата за надані ОСОБА_1 коледжем послуги з навчання на підставі ваучера, ОСОБА_1 МРЦЗ проводилась згідно кошторису, який додається до кожного договору з навчання.

Розрахунок кошторису витрат на професійне навчання за ваучерами складено враховуючи вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року за № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» та Наказу Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України від 23 липня 2010 року за № 736/902/758, яким затверджено Порядок надання платних освітніх послуг державними та комунальними навчальними закладами.

За приписами п. 6 ст. 61 Закону України «Про освіту» зазначено, що розмір плати за весь строк навчання встановлюється навчальним закладом у грошовій одиниці України - гривні, з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік.

Положеннями ч. 6, 7 ст. 73 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що розмір плати за весь строк навчання для здобуття відповідного ступеня вищої освіти, підвищення кваліфікації, а також порядок оплати освітньої послуги встановлюються у договорі (контракті), що укладається між вищим навчальним закладом та фізичною (юридичною) особою, яка замовляє платну освітню послугу для себе або для іншої особи, беручи на себе фінансові зобов'язання щодо її оплати.

Таким чином, законом передбачено право навчального закладу встановлювати розмір плати за навчання.

Пунктом 2.1. вищезазначеного Порядку визначено, що встановлення вартості платної освітньої послуги здійснюється на базі економічно обґрунтованих витрат, пов'язаних з її наданням.

Витрати на навчання всі зазначені у кошторисі. Договори про навчання були підписані сторонами та недійсними або розірваними не були визнанні.

Виходячи з вищенаведеного встановлено, між коледжем та особами, які отримали ваучери були встановлені договірні відносини : коледж взяв на себе зобов'язання здійснити навчання цих осіб, а вони в свою чергу, своєчасно вносити плату за отриману освітню послугу в розмірах та у строки, що встановлені договором.

В той же час, позивач в позовній заяві просить суд стягнути з коледжу суму зайво перерахованих коштів в розмірі 53 549, 15 грн. посилаючись на ст. 1212 Цивільного кодексу, яка передбачає набуття майна за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 632 Цивільного Кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Матеріали справи свідчать про те, що договори в частині визначення ціни не були визнані недійсними повністю або частково з підстав її завищення, та будь-які зміни з цього приводу до них внесені не були. Жодних дій щодо коригування суми оплати в установленому порядку не вчинялись.

Докази визнання договорів недійсними або їх розірвання не надано, а тому слід визнати безпідставність посилань позивача на те, що оспорювана сума (завищення вартості навчання) вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 193 Господарського Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивач, вимагаючи повернення частини виконаного за договором, фактично вимагає перегляду ціни договору після його виконання, що є порушенням вказаних вимог чинного законодавства.

Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших спеціальних способів захисту. Договірний характер відносин виключає можливість як застосування ст.1212 ЦК України, так і повернення майна на підставі ст.1212 ЦК України саме як безпідставно набутого.

Відповідно до ст. 82 ГПК України суд при застосуванні правової норми до спірних правовідносин враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених п.1 і 2 ч.1 ст.111-16 цього Кодексу.

Судова колегія врахувала правові висновки та правові позиції щодо застосування ст.1212 ЦК України Верховним Судом України за постановами № 6-122цс14 від 24.09.2014р., № 3-129гс14 від 14.10.2014р., № 6-15цс15 від 10.06.2015р. та № 6-100цс15 від 03.06.2015р.

Відтак, позов про повернення коштів як безпідставно набутого майна не може бути задоволеним на підставі ст.1212 ЦК України.

Апеляційна інстанція відхиляє посилання позивача про те, що підставою для повернення коштів є ті обставини, що Державна фінансова інспекція під час проведення ревізії використання коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у ОСОБА_1 міськрайонному центрі зайнятості встановила завищення вартості навчання внаслідок необґрунтованого включення суми амортизації до кошторису витрат за навчання за ваучерами, що призвело до незаконних видатків ОСОБА_1 МРЦЗ на суму 53 549,15 грн.

Відповідно до Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», органу державного фінансового контролю надається право при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

При цьому, згідно листа Верховного Суду України від 09.08.2006р. № 1-11/477, обставини, висвітлені в актах КРУ, та факти про їх порушення, встановлені КРУ під час перевірок, підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним процесуальним законодавством України, зокрема статтями глави 5 Цивільного процесуального Кодексу України та статтями розділу V Господарського процесуального кодексу України.

Тобто акт контрольно-ревізійного органу не визначений чинним законодавством як безумовний доказ, а тому не повинен прийматися як беззаперечний доказ про встановлені порушення з боку господарюючого суб'єкта (підконтрольної установи).

Наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України від 23 липня 2010 року за № 736/902/758 затверджено Порядок надання платних освітніх послуг державними та комунальними навчальними закладами (далі Порядок), де, зокрема, зазначено (п. 2.1), що встановлення вартості платної освітньої послуги здійснюється на базі економічно обґрунтованих витрат, пов'язаних з її наданням. Калькуляційною одиницею при цьому є вартість отримання відповідної платної освітньої послуги однією фізичною особою за весь період її надання у повному обсязі. У разі якщо строк надання платної освітньої послуги перевищує один календарний рік, а відповідно до чинних нормативно-правових актів замовник має право здійснювати оплату послуги частинами, у відповідному договорі (контракті) зазначаються всі поетапні суми та строки сплати.

Відповідно до цього Порядку навчальний заклад може диференціювати розмір плати за надання платної освітньої послуги виходячи з ліцензованого обсягу. співвідношення попиту та пропозиції за конкретними напрямами (спеціальностями) навчання на державному (регіональному) ринку освітніх послуг.

Порядком надання платних освітніх послуг (п. 2.2.) визначено, що складовими вартості витрат є:

витрати на оплату праці працівників;

нарахування на оплату праці відповідно до законодавства;

безпосередні витрати та оплата послуг інших організацій:

капітальні витрати;

індексація заробітної плати, інші витрати відповідно до чинного законодавства.

Так, за умови існування між сторонами зобов'язальних правовідносин, неналежне виконання відповідачем умов договору може слугувати підставою для відповідальності, а не підставою для повернення коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Виявлені інспекцію порушення не можуть змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін та зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт (наданих послуг), оскільки правовідносини між позивачем і відповідачем виникли на підставі договорів, в яких сторони вільно, на власний розсуд визначили обсяг послуг, що підлягали виконанню та визначили їх вартість. Відповідно до вимог законодавства ці умови є обов'язковими для сторін, а договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не ст. 1212 ЦК України, на яку послався позивач як на підставу позовних вимог і яка застосована господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення.

Оскільки господарський суд помилково застосував до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України, рішення господарського суду підлягає скасуванню. При прийнятті нового рішення судова колегія відмовляє у задоволенні позову.

За таких обставинах апеляційна скарга Миколаївського національного аграрного університету в особі ОСОБА_1 коледжу Миколаївського національного аграрного університету підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача, внаслідок чого з ОСОБА_1 міськрайонного центру зайнятості на користь Миколаївського національного аграрного університету в особі ОСОБА_1 коледжу Миколаївського національного аграрного університету стягується судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 515, 80 грн.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103 п. 2, 104 п. 4, 105 ГПК України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Миколаївського національного аграрного університету в особі ОСОБА_1 коледжу Миколаївського національного аграрного університету - задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 червня 2016 року по справі № 915/423/16 - скасувати.

Прийняте нове рішення:

«У задоволенні позову ОСОБА_1 міськрайонного центру зайнятості до Миколаївського національного аграрного університету в особі ОСОБА_1 коледжу Миколаївського національного аграрного університету про стягнення 53 549, 15 грн. - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 міськрайонного центру зайнятості на користь Миколаївського національного аграрного університету в особі ОСОБА_1 коледжу Миколаївського національного аграрного університету 1 515, 80 грн. судового збору за апеляційне провадження.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.».

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 21.09.2016р.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя Г.І. Діброва

Суддя А.І. Ярош