Постанова

від 21.09.2016 по справі 917/921/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2016 р. Справа № 917/921/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В. , суддя Пушай В.І.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1, дов. б/н від 23.05.2016

представника відповідача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 20.04.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Білогір"я молокопродукт", м. Гадяч, Полтавська область (вх. №2149 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 20.07.16 р. у справі № 917/921/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича організація "Лактол Інтернейшнл", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір"я молокопродукт", м. Гадяч Полтавської області

про стягнення 164 188,07 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича оганізація "Лактол Інтернешнл" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір"я молокопродукт" про стягнення 164188,07 грн., в тому числі: 122186,95 грн. основного боргу по укладеному між сторонами договору поставки від 06.12.2011 р. № 000171 та нарахованих на цей борг 29132,50 грн. пені, 9 929,16 грн. інфляційних нарахувань, 2939,46 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 20 липня 2016 року у справі № 917/921/16 (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто 122186,95 грн. основного боргу, 29071,25 грн. пені, 2936,46 грн. річних та 9015,48 грн. інфляційних.

В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Білогір"я молокопродукт" звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Полтавської області від 20 липня 2016 року у справі № 917/921/16, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить рішення в частині відхилення господарським судом першої інстанції заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду скасувати та розстрочити виконання рішення згідно з наступним графіком:

до 31.08.2016 р. включно-27609,72 грн. ;

до 30.09.2016 р. включно-27609,72 грн. ;

до 31.10.2016 р. включно-27609,72 грн. ;

до 30.11.2016 р. включно-27609,72 грн. ;

до 31.12.2016 р. включно-27609,72 грн. ;

до 31.01.2017 р. включно-27609,72 грн.

В обґрунтування викладених вимог відповідач зазначає про те, що суд першої інстанції при вирішенні питання про стягнення заборгованості з відповідача не встановив безпосередньої дати виникнення між сторонами договірних зобов'язань, дати виникнення заборгованості по видаткових накладних, а також не взяв до уваги факт здійснення відповідачем оплат. Відповідач стверджує, що спірна заборгованість виникла у зв'язку з частковою оплатою попередніх партій товару, починаючи з першої поставки від 31.12.20104, а не з поставки від 12.05.2015. За таких обставин, відповідач також заперечує нарахування інфляційних, 3% річних та пені. Відповідач також вважає необґрунтованою відмову суду в задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення, посилаючись при цьому на скрутне фінансове становище, яке зумовлене втратою основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними потрясіннями в державі, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення та інше, що призвело до значного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції підприємством відповідача.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства. Позивач вказує на те, що відповідач повністю визнав позовні вимоги у суді першої інстанції, що підтверджується зокрема змістом апеляційної скарги, заявленим клопотанням про затвердження мирової угоди, а потім клопотанням про розстрочення виконання рішення. Разом з цим, позивач вважає, що відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про тяжкий фінансовий стан підприємства.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача та у відзиві на неї доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича організація "Лактол Інтернейшнл" (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" укладено договір поставки № 000171 від 06.12.2011.

Відповідно до п. 10.1 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 08.09.2014) договір набуває чинності з моменту підписання та діє до повного взаєморозрахунку сторін або до припинення дії договору за взаємною згодою сторін, але не довше ніж до 31.12.2015. Після чого, у випадку відсутності претензій сторін одна до одної, чинність договору автоматично продовжується на наступний календарний рік.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що на виконання договірних зобов'язань позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 149573,50 грн. за видатковими накладними № РН-0000789 від 12.05.2015 на суму 52243,00 грн., № РН-0001081 від 16.06.2015 на суму 60066,00 грн., № РН-0001429 від 30.07.2015 на суму 37264,50 грн.

Як стверджує позивач, відповідачем було відшкодовано позивачу 27386,55 грн. вартості товару. Заборгованість в сумі 122186,95 грн. за одержаний товар відповідачем сплачена не була.

Позивач направляв відповідачу претензію від 03.03.2016р. №11-01/2016 з вимогою оплати боргу, що підтверджується поштовим повідомленням від 05.03.2016р. про вручення (а.с.40-43). Відповідач оплати заборгованості не здійснив.

Зазначені обставини стали підставою звернення позивача з даним позовом до господарського суду про стягнення з відповідача 122186,95 грн. основного боргу по укладеному між сторонами договору поставки від 06.12.2011 № 000171 та нарахованих на цей борг 29132,50 грн. пені, 9 929,16 грн. інфляційних нарахувань, 2939,46 грн. 3% річних.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 122186,95 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в зазначеній частині є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими. Тоді як відповідач доказів в спростування вищевикладеного чи інших заперечень по суті спору суду не надав.

Також, зважаючи на встановлений факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання, на підставі ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 2936,46 грн. річних та 9015,48 грн. інфляційних за періоди зазначені в розрахунку.

Що стосується заявленої до стягнення пені в розмірі 29132,50 грн., місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в зазначеній частині в розмірі 29071,25 грн., виходячи з проведеного судом перерахунку та з урахуванням встановлення безпосередньої дати прострочення по кожній накладній.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Приписами частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України також передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар по видатковим накладним № РН-0000789 від 12.05.2015, № РН-0001081, № РН-0001429 від 30.07.2015 в рамках укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича організація "Лактол Інтернейшнл" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" договору поставки № 000171 від 06.12.2011.

За умовами п. 1.1 договору позивач як постачальник зобов'язався продати, а відповідач (покупець) зобов'язався прийняти та оплатити інгредієнти виробництва компанії В« Chr.HansenВ» (далі - товар), асортимент та ціна на які вказані у відповідному додатку 1 (Специфікаціях) до цього договору, і які є невід'ємними частинами цього договору, за умов їх підписання і скріплення печатками.

Згідно п. 5.1 договору ціна на товар визначається у відповідних додатках (специфікаціях) до цього договору в гривнях.

В додатках - специфікаціях № 1 від 08.12.2011 та № 2 від 21.01.2013 до договору сторони визначили, асортимент, кількість та ціну товару (а.с.19, 21).

Здійснив аналіз наявних матеріалів справи, колегія суддів встановила, що позивач у відповідності з умовами договору здійснив відповідачу поставку товару за видатковими накладними № РН-0000789 від 12.05.2015 на суму 52243,00 грн., № РН-0001081 від 16.06.2015 на суму 60066,00 грн., № РН-0001429 від 30.07.2015 на суму 37264,50 грн. На оплату вказаного товару відповідачу були виписані рахунки-фактури № СФ-0000844 від 07.05.2015, № СФ-0001143 від 12.06.2015, № СФ-0001535 від 29.07.2015, (а.с.30-32).

Дослідивши надані позивачем копії видаткових накладних, колегія суддів вважає, що вони повністю відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та містять обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис осіб, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, вказані видаткові накладні засвідчені печаткою підприємств позивача та відповідача та містять посилання на договір № 000171 від 06.12.2011.

Відповідач факт укладення договору не заперечує, отримання товару за видатковими накладними, які покладено в підставу позову, фактично не спростував.

За даними позивача, відповідачем було здійснено оплату в розмірі 27386,55 грн.

Проте, відповідач в апеляційній скарзі вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги факти оплати відповідача по кожній накладній та власне загальну суму, яка була сплачена відповідачем за договором за період з 31.12.20104 по 21.10.2015 відповідно до наведеного відповідачем контррозрахунку. При цьому, відповідач стверджує, що спірна заборгованість виникла у зв'язку з частковою оплатою попередніх партій товару, починаючи з першої поставки від 31.12.2014, а не з поставки від 12.05.2015.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що посилання відповідача на факт здійснення ним оплати товару від 22.05.2015 на суму 20 000,00 грн.; від 17.06.2015 на суму 33 000,00 грн.; від 27.07.2015 на суму 20 000,00 грн.; від 18.08.2015 на суму 258 000,00 грн.; від 14.09.2015 на суму 20 000,00 грн.; від 06.10.2015 на суму 25 000,00 грн.; від 21.10.20105 на суму 30 000,00 грн., не має відношення до спірної поставки, оскільки наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями підтверджується інше призначення платежу, а саме згідно рахунків № 327 від 25.02.2015, № 593 від 07.04.2015, від 692 від 07-20.04.2015 (а.с.139-145).

Тоді як в даному випадку позивачем на оплату спірної поставки були виставлені рахунки-фактури № СФ-0000844 від 07.05.2015, № СФ-0001143 від 12.06.2015, № СФ-0001535 від 29.07.2015.

Доказів проведення оплати товару згідно зазначених рахунків матеріали справи не містять і таких доказів відповідачем до суду не надано.

Отже, колегія суддів визнає помилковість позиції відповідача, оскільки предметом позовних вимог є стягнення заборгованості, яка утворилась у відповідача за видатковими накладними № РН-0000789 від 12.05.2015; № РН-0001081 від 16.06.2015; № РН-0001429 від 30.07.2015, тоді як скаржник намагається довести здійснення оплати за інші поставки, що не є предметом даного господарського спору.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Таким чином, оскільки факт поставки товару відповідачу товару за спірними видатковими накладними є доведеним та підтвердженим належними доказами, тому у відповідача в будь-якому випадку виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару на умовах договору.

За таких встановлених обставин справи, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки товару позивачем та його часткової оплати з боку відповідача, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати вартості поставленого товару, аргументованих заперечень не представив, позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 122186,95 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В п. 8.2 договору сторони встановили, що у випадку затримки покупцем сплати за товар постачальник має право пред'явити вимогу на сплату покупцем неустойки в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день затримки стосовно несплаченої суми (відповідної частини суми) вартості товару, що був поставлений покупцю. Обов'язок покупця сплатити, пеню виникає у випадку пред'явлення постачальником вимоги стосовно цього. Нарахування неустойки (пені, штрафів) припиняється виконанням зобов'язання сторонами.

Приймаючи до уваги, що судом встановлено прострочення відповідачем грошового зобов'язання, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача суми пені, інфляційних та 3% річних.

В зв'язку з простроченням відповідачем строків оплати позивачем нараховано 2939,46 грн. - 3 % річних та 9929,16 грн. - інфляційних, а також пені в розмірі 29 132,50 грн. за періоди зазначені в розрахунку.

Позивачем зроблено розрахунок пені за прострочення оплати товару, у тому числі: за період 27.06.2015р. - 26.12.2015р. за зобов'язаннями за накладною № РН-0000789 від 12.05.2015; за період 01.08.2015 - 31.01.2016 за зобов'язаннями за накладною № РН-0001081 від 16.06.2015; за період 14.09.2015 - 13.03.2016 за зобов'язаннями за накладною № РН-0001429 від 30.07.2015.

Відповідно до п.2.7 договору датою відвантаження товару вважається дата виписки видаткової накладної. Отже, датою поставки є дата, що зазначається у видатковій накладній.

За умовами п.5.2 договору відповідач зобов'язався перерахувати на банківський рахунок позивача грошові кошти протягом 45 календарних днів з дати відвантаження відповідної партії товару відповідачу.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За результатами проведеного судом перерахунку по кожній видатковій окремо, за періоди визначені позивачем у розрахунку, колегія суддів дійшла до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 29071,25 грн. пені, 2936,46 грн. річних та 9015,48 грн. інфляційних.

Таким чином, підсумовуючи викладене, судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі документів достеменно встановлено та відповідачем належними доказами не спростовано суму заборгованості в розмірі 122186,95 грн., а також 29071,25 грн. пені, 2936,46 грн. річних та 9015,48 грн. інфляційних, в зв'язку з чим позовні вимоги в зазначеній частині є обґрунтованими та такими, що правомірно визнані судом першої інстанції такими, що підлягають задоволенню.

Слід зазначити, що відповідач, незважаючи на наведені доводи щодо проведення оплат за договором, фактично не заперечує наявність заборгованості перед позивачем та не відмовляється від її погашення, про що прямо вказано в тексті апеляційної скарги (а.с. 128), а також підтверджується заявленими під час розгляду справи в суді першої інстанції клопотаннями про укладання мирової угоди та про розстрочення виконання рішення.

Разом з цим, в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення, посилаючись при цьому на скрутне фінансове становище, яке зумовлене втрату основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними потрясіннями в державі, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення та інше, що призвело до значного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції підприємством відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції подано заяву про розстрочку виконання рішення суду згідно графіку до 30.01.2017.

В обґрунтування заяви відповідач посилається на те, що основним ринком збуту продукції відповідача був ринок Російської Федерації, проте останньою було введено заборону на імпорт сільськогосподарської продукції, сировини та продуктів споживання, країною походження яких є Україна; дана заборона розповсюджується і на товари відповідача; на даний час товариство шукає нові ринки збуту товарів, вживає дії щодо стягнення заборгованості зі своїх контрагентів. Зазначене унеможливлює виконання рішення суду за єдиним платежем, наслідком чого може стати арешт майна та коштів, що призведе до зупинки підприємства.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В п.7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 В«Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів УкраїниВ» визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Слід зазначити, що господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, а тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України, тобто, до заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Проте, відповідачем не додано до заяви жодних доказів, які б свідчили про тяжкий фінансовий стан відповідача, про наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

У розумінні ст. 42 Господарського кодексу України здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Незадовільний фінансовий стан підприємства, який зумовлений втратою основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними потрясіннями в державі, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення та інше, що призвело до значного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції підприємством відповідача, не має впливати на зобов'язання останнього перед позивачем, та не є безумовною підставою для розстрочки виконання рішення.

При цьому слід зазначити, що як позивач так і відповідач є комерційними підприємствами, та несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Отже, невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем негативно відображується на підприємстві позивача. А подальше ухилення відповідача від сплати заборгованості суттєво зачіпає інтереси позивача і завдає істотної, в тому числі й матеріальної шкоди.

Інших доказів, які б свідчили про наявність виключних об'єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, заявником не подано.

Верховний Суд України у п. 10 Постанови "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26 грудня 2003 року № 14 вказує, що суду у вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, керуючись особливим характером обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

При цьому, суд звертає увагу що у рішенні Європейського суду (п.37 рішення у справі "Деркач та Палек проти України" (заяви №№ 34297/02 та 39574/02) від 21 грудня 2004 року) наголошується, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося не виконаним на шкоду однієї зі сторін.

Згідно з ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення, оскільки відповідачем не доведено ані винятковості, ані особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Отже, доводи викладені відповідачем в апеляційній скарзі не знайшли підтвердження в матеріалах справи. Інших обставин, що могли б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, в ході апеляційного провадження не наведено.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Полтавської області від 20.07.2016 у справі № 917/921/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'ямолокопродукт", м. Гадяч, Полтавська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 20.07.2016 у справі № 917/921/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Пушай В.І.