Рішення

від 12.09.2016 по справі 910/12052/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2016№910/12052/16

За позовом Підприємства «Господарське управління Київської міської ради профспілок»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД ЖИЛ-ПРОМ»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Об'єднання профспілок, організацій профспілок м. Києва «Київська міська

рада профспілок»

про стягнення 700 000,00 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Петренко І.В за довіреністю № 59 від 30.06.2016 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Підприємство «Господарське управління Київської міської ради профспілок» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД ЖИЛ-ПРОМ» (далі відповідач) про стягнення 700 000,00 грн. штрафу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.07.2016 порушено провадження у справі № 910/12052/16, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Об'єднання профспілок, організацій профспілок м. Києва «Київська міська рада профспілок», розгляд справи призначено на 25.07.2016.

22.07.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 08.08.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.08.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 31.08.2016.

22.08.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.08.2016, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору у справі № 910/12052/16 на п'ятнадцять днів, згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 12.09.2016.

Представник позивача в судовому засіданні 12.09.2016 позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 12.09.2016 не з'явились, про причину неявки суд не повідомили.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 12.09.2016 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2014 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як генпідрядником, було укладено договір генерального підряду №100/04 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого генпідрядник за завданням замовника на свій ризик зобов'язується із свого матеріалу власними та/або залученими силами виконати і здати замовнику роботи, зазначені в п. 1.2. договору, на об'єкті будівництва: нежиле приміщення (офісний будинок Київської міської ради профспілок), розташоване за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 16, надалі - об'єкт, у визначений договором строк, а замовник зобов'язаний надати будівельний майданчик (фронт робіт), прийняти закінчені роботи в установленому порядку та оплатити їх на умовах договору.

Пунктом 1.2. Договору сторонами визначений перелік робіт, що виконується за договором, а саме: Проектування (п.1.2.1. договору): ремонтно-будівельних робіт; водопостачання, каналізації; опалення, вентиляції та кондиціювання; електропостачання, слабкострумових мереж. Будівельні роботи (п. 1.2.2. договору): перепланування приміщень із збереженням несучої конструкції, без перевищення допустимих навантажень на перекриття, стіни та фундаменти за умови дотримання існуючих архітектурно-планувальних вимог, державних будівельних норм, місцевих правил забудови; відновлення або посилення чи поліпшення окремих конструкцій будівель та споруд, зокрема таких, що потребують ремонту після пожежі, без зміни їх функціонального призначення і архітектурного вигляду. Улаштування (п. 1.2.3. договору: систем пожежної сигналізації та оповіщення під час виникнення пожежі, установок пожежогасіння, охоронних систем, систем внутрішнього протипожежного водопостачання; засобів для забезпечення безперешкодного доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів житлово-громадського призначення; улаштування чи закриття дверних або віконних прорізів; переустановлення обладнання в межах приміщення; збільшення площі шляхом демонтажу перегородок, оптимізації використання допоміжних приміщень. Інші види будівельних і монтажно-ремонтних робіт згідно з погодженою Сторонами Специфікацією (п. 1.2.4. договору).

Згідно з п. 2.1. Договору генпідрядник бере на себе обов'язок розпочати роботи з дати укладання договору та підписання акту приймання - передачі об'єкту.

Відповідно до п. 3.1., 3.2. Договору вартість робіт за договором визначається кошторисною документацією (приблизний кошторис), яка є невід'ємною його частиною, оплата вартості робіт за Договором здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підрядника у наступному порядку: оплата вартості матеріалів здійснюється Замовником 100 % передплатою (п. 3.2.1); оплата вартості робіт здійснюється Замовником на умовах часткової передплати упродовж 5 днів з моменту підписання цього Договору в розмірі 100 000,00 грн. Підставою для здійснення кінцевого розрахунку між Сторонами за Договором та Додатковими Угодами до нього є належним чином підписані Акти виконаних робіт, які готуються Генпідрядником та підписуються повноважними представниками Сторін за результатами приймання відповідних робіт (3.2.2.).

Згідно з п. 5.2.1. Договору замовник зобов'язаний передати генеральному підряднику будівельний майданчик після набрання чинності договором.

Згідно з п. 6.2.1. Договору генпідрядник зобов'язаний виконати своїми силами і коштами, зі свого матеріалу, якісно та у встановлений термін передбачені договором роботи відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації і здати в експлуатацію об'єкт в установлений термін не пізніше 31.12.2014 .

Додатковою угодою до договору від 31.12.2014 сторони змінили кінцевий строк здачі об'єкту в експлуатацію, встановивши строк - не пізніше 31.12.2015.

Згідно з п. 3.2.6 Договору генпідрядник зобов'язаний виконати роботи за договором з дотриманням будівельних норм і правил, що діють в Україні. Оформити відповідно до чинних норм України виконавчу документацію. Отримати всю дозвільну документацію, яка необхідна для виконання робіт, визначених п. 2.2 договору.

Із матеріалів справи вбачається, що в день підписання договору сторонами був підписаний акт здачі - приймання будівельного майданчика (фронту робіт), який є додатком № 1 до Договору.

У встановлений Договором строк, а саме до 31.12.2015 р., відповідач свої зобов'язання не виконав, об'єкт в експлуатацію не здав, і доказів іншого матеріали справи не містять. При цьому, в матеріалах справи наявний протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві від 31.03.2016, із якого вбачається порушення містобудівного законодавства під час виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва (нежитлова будівля) на вул. Хрещатик, 16 у Шевченківському районі міста Києва, а саме: зазначений об'єкт експлуатується без прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту у встановленому законодавством порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання щодо строків виконання обумовлених Договором робіт.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статті 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 9.2. Договору передбачено, що у випадку порушення генпідрядником передбачених Договором або Додатковими угодами до нього строків виконання робіт більше ніж на 60 календарних дні, він зобов'язаний на вимогу замовника сплатити штраф в сумі 700 000,00 грн.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).

Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

У пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України" зазначено, що спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб'єктів господарювання за порушення господарських зобов'язань.

В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.

Як зазначалось судом вище, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Враховуючи вищевикладені обставини, оскільки відповідач порушив взяті на себе зобов'язання в частині строків виконання підрядних робіт, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, незважаючи на те, що ухвалами від 08.08.2016 та від 31.08.2016 суд зобов'язував відповідача надати - належні докази на підтвердження виконання робіт, передбачених Договором (Акти ф. КБ-2в, Довідки КБ-3, тощо), у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД ЖИЛ-ПРОМ» (03126, місто Київ, бульвар Івана Лепсе, будинок 50; код ЄДРПОУ 38747100) на користь Підприємства «Господарське управління Київської міської ради профспілок» (01601, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 16; код ЄДРПОУ 32114592) штраф в сумі 700 000 (сімсот тисяч) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 10 500 (десять тисяч п'ятсот грн.) 00 коп.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 19.09.2016.

Суддя М.Є. Літвінова