Постанова

від 06.12.2011 по справі 2а-11342/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2011 р. № 2а-11342/11/1370

10 год. 21 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого судді - Качур Р.П. ,

за участю секретаря судового засідання - Подібки М. З.

представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Антарома»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень, -

В С Т А Н О В И В:

19 жовтня 2011 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява приватного підприємства «Антарома»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень № 0002672320/19362 та № 0002682320/19361 від 16.08.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів позивача з його контрагентами є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги. Відтак позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення -рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена в запереченні на позовну заяву, поданому представником відповідача в судовому засіданні 08.11.2011 року, де вказано, що під час проведення перевірки позивачем не доведена реальність операцій з контрагентами ТзОВ «Екопласт-Львів», ПП «Будспецмонтаж», ПП «ФПК «Каскад»та ПП «МКМ-Сервіс», не підтверджується реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничих, складських приміщень, відтак позивачем занижено податок на прибуток у сумі 580387,79 грн. Стосовно податкового кредиту, наявність у позивача лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту, відтак позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 464310,24 грн. Відповідач вважає, що при формуванні даних податкового обліку не повинні враховуватись первинні документи, які вказують на проведення господарських операцій із контрагентами ТзОВ «Екопласт-Львів», ПП «Будспецмонтаж», ПП «ФПК «Каскад»та ПП «МКМ-Сервіс».

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Приватне підприємство «Антарома»зареєстровано Виконавчим комітетом Львівської міської ради 17.12.2003 року, що підтверджено копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 202697. Позивача взято на облік в органах ДПС 02.02.2004 року за № 6229, що підтверджено довідкою № 1113 від 02.02.2004 року.

В період з 14.07.2011 року по 20.07.2011 року Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку приватного підприємства «Антарома», про що складено ОСОБА_1 № 470/23-2/32800383 від 27.07.2011 року про результати позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства у сфері оподаткування під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків з ПП «Вілмат-Електрик», ПП «Будспецмонтаж», ПП «Львівкомфортгруп-К», ПП «Укрпрестижсервіс-М», ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Іртас», ПП «Універсалбуд», ТзОВ «Віктор Ко», а також іншими підприємствами за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 580387,79 грн. а також вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податок на додану вартість в сумі 464310,24 грн.

16.08.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 470/23-2/32800383 від 27.07.2011 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р»№ 0002672320/19362 , яким відповідно до п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 725484,69 грн., у тому числі основний платіж 580387,79 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 145096,90 грн.

16.08.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 470/23-2/32800383 від 27.07.2011 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р»№ 0002682320/19361 , яким відповідно до вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 580387,80 грн., у тому числі основний платіж 464310,24 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 116077,56 грн.

Позивач з прийнятим податковими повідомленнями -рішеннями не погодився, оскаржив вказані рішення в порядку адміністративного узгодження. За наслідками адміністративного оскарження податкові повідомлення -рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно п. п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно п. 3.1. ст. 3 цього ж Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 4.1. ст. 4 цього ж Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно п. 5.1. ст. 5 цього ж Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону, до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. 5.11. ст. 5 цього ж Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно п. 1.7. ст. 1 цього ж Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п. п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно п. п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 цього ж Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

На підтвердження дотримання вимог п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем надано копії:

- договору № ДГ-701000/83 від 01.07.2010 року, згідно якого ТзОВ «Екопласт-Львів»(продавець) зобов'язується продати, а ПП «Антарома»(покупець) -прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за ціною, вказаними в накладних документах;

- податкових накладних згідно договору № ДГ-701000/83 від 01.07.2010 року (т. 1, а. с. 81-88);

- видаткових накладних згідно договору № ДГ-701000/83 від 01.07.2010 року (т. 1, а. с. 89-96);

- товарно-транспортних накладних на перевезення товару згідно видаткових накладних (т. 1, а. с. 97-103);

- виписок по банківському рахунку за листопад 2011 року;

- реєстрів отриманих та виданих податкових накладних № 7 та № 8 липень та серпень 2010 року;

- договору № 100901/83 від 01.09.2010 року, згідно якого ПП «Будспецмонтаж»(продавець) зобов'язується продати, а ПП «Антарома»(покупець) -прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за ціною, вказаними в накладних документах;

- податкової накладної № 903000003 від 03.09.2010 року на суму 45000 грн.;

- видаткової накладної № 903000003 від 03.09.2010 року на суму 45000 грн.;

- товарно-транспортної накладної № 146 від 03.09.2011 року на перевезення товару на суму 45000 грн.;

- реєстру отриманих та виданих податкових накладних № 9 за вересень 2010 року;

- договору № 10.11/01-83 від 18.10.2010 року, згідно якого ПП «МКМ-Сервіс»(продавець) зобов'язується продати, а ПП «Антарома»(покупець) -прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за ціною, вказаними в накладних документах;

- податкових накладних згідно договору № 10.11/01-83 від 18.10.2010 року (т. 1, а. с. 177-181);

- видаткових накладних згідно договору № 10.11/01-83 від 18.10.2010 року (т. 1, а. с. 166-170);

- товарно-транспортних накладних на перевезення товару згідно видаткових накладних (т. 1, а. с. 171-174);

- реєстрів отриманих та виданих податкових накладних № 10 та № 11 жовтень та листопад 2010 року;

- виписок по банківському рахунку за листопад та грудень 2010 року;

- договору № ДГ-00033/22 від 01.09.2009 року, згідно якого ПП «Фінансово-промислова компанія «Каскад»(продавець) зобов'язується продати, а ПП «Антарома»(покупець) -прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за ціною, вказаними в накладних документах;

- податкових накладних згідно договору № ДГ-00033/22 від 01.09.2009 року (т. 2, а. с. 1-31, 89-110);

- видаткових накладних згідно договору № ДГ-00033/22 від 01.09.2009 року (т. 2, а. с. 32-62, 111-132);

- товарно-транспортних накладних на перевезення товару згідно видаткових накладних (т. 2, а. с. 63-85, 133-144);

- реєстрів отриманих та виданих податкових накладних за жовтень-грудень 2009 року та за січень-травень 2010 року;

- виписок по банківському рахунку за грудень 2009 року -грудень 2010 року.

Надані сторонами докази вказують на відсутність порушень позивачем п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Позивачем представлено Суду всі відповідні розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ПП «Антарома»і ТзОВ «Екопласт-Львів», ПП «Будспецмонтаж», ПП «ФПК «Каскад»та ПП «МКМ-Сервіс»ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 27.07.2011 року.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ПП «Антарома»на укладення договорів з ТзОВ «Екопласт-Львів», ПП «Будспецмонтаж», ПП «ФПК «Каскад»та ПП «МКМ-Сервіс»без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо поставки товарів. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним перевезенням товару, що купувався, реальними діями ПП «Антарома»щодо оплати отриманого товару, його подальшого використання у власній господарській діяльності. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема ПП «Антарома», на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Суд дійшов висновку, що твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами ТзОВ «Екопласт-Львів», ПП «Будспецмонтаж», ПП «ФПК «Каскад»та ПП «МКМ-Сервіс», а також висновки про заниження податку на прибуток на суму 580387,79 грн. та заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 464310,24 грн. не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Заслуговує на увагу і та обставина, що придбані позивачем у контрагентів товари та послуги використані ним у своїй господарській діяльності, що підтверджується відповідними первинними документами (т. 1, а. с. 52-69, 104-143, 151-159, 182-222, т. 2, а. с. 145-250, т. 3, а. с. 1-77).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання ПП «Антарома»в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів та послуг, придбаних у контрагентів ТзОВ «Екопласт-Львів», ПП «Будспецмонтаж», ПП «ФПК «Каскад»та ПП «МКМ-Сервіс»та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із вказаними контрагентами.

Судом не беруться до уваги посилання відповідача на відсутність у контрагентів позивача основних засобів, складських приміщень, автотранспорту, обладнання, штату працівників. Згідно п. 110.1 ст. 110 Податкового кодексу України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування чи податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платни ка податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Обставини, викладені в ОСОБА_1 перевірки № 470/23-2/32800383 від 27.07.2011 року стосовно порушення позивачем вимог п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»відповідачем належними та допустимими доказами підтверджені не були.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкові повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова № 0002672320/19362 та № 0002682320/19361 від 16.08.2011 року є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова № 0002672320/19362 від 16.08.2011 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова № 0002682320/19361 від 16.08.2011 року.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Антарома»(ЄДРПОУ 32800383, м. Львів, вул. Польова, 46) 6 (шість) грн. 80 коп. сплаченого судового збору.

Постанова суду набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 9 грудня 2011 року.

Суддя Качур Р.П.