Постанова

від 21.09.2016 по справі 902/1546/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2016 р. Справа № 902/1546/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Олексюк Г.Є. ,

судді Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Драчук В.М.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - ОСОБА_1, представник, довіреність в справі.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційні скарги відповідача - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" та позивача ОСОБА_3 акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" на рішення господарського суду Вінницької області від 07.06.16 р. у справі № 902/1546/15

за позовом : ОСОБА_3 акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" (01050, м. Київ, вул. Лаврська, 16)

до : ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" (23234, Вінницька область, Вінницький район, с. Лука Мелешківська, вул. Щорса, буд. 3-А)

про стягнення 261 932,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 07.06.2016 року у справі № 902/1546/15 позовні вимоги ОСОБА_3 акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство»Надія-В» про стягнення 261932,76 грн. заборгованості задоволено частково. Стягнуто 3759,69 грн. -3% річних, 93416,26 грн. -інфляційних втрат та 1457,64 грн. судового збору. В позові у частині стягнення 45068,00 грн.5% за користування чужими грошовими коштами , 26495,87 грн. -3% річних та 93192,94 грн. - інфляційних нарахувань відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішенням від 21.04.2011 року у справі № 6/19/2011/5003 встановлено порушене право позивача.

За період з 29.01.2011 року (період визначений позивачем в розрахунку) по 26.01.2012 року (дата винесення ухвали про визнання таким, що не підлягає виконанню наказ господарського суду Вінницької області) позивачем пропущенно строк позовної давності встановлений законом. А в період з 27.01.2012 року по 03.12.2014 року у відповідача були відсутні грошові зобов'язання перед позивачем.

При цьому з 03.12.2014 року (ухвала господарського суду про перегляд ухвали від 26.01.2012 року за ново виявленими обставинами) по 10.07.2015 року (період визначений позивачем в розрахунку) інфляційні втрати та 3% річних позивачем заявлені у межах строку позовної давності. А тому, підлягають задоволенню в сумі 3759,69 грн. - 3% річних та 93416,26 грн. - інфляційних втрат за період з 03.12.2014 по 10.07.2015, згідно розрахунку проведеного судом в системі В«Ліга ЗаконВ» . Як встановлено судом в рішенні № 6/19/2011/5003 зобов'язання виникли у відповідача 21.09.2010 року.

За визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Згідно з нормою ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідач подав до суду заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача. В абзаці 7 п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" вказано, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. Оскільки заява відповідача про застосування строку позовної давності подана до суду в письмовій формі до винесення рішення, вона приймається судом до розгляду.

Пунктом 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Не погоджуючись з рішенням суду відповідачем ОСОБА_4 «Виробниче підприємство «Надія-В» подано апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що 20 серпня 2015 року відповідачем відповідно до платіжного доручення № 95 повністю сплачено борг. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і зиконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК). Згідно зі статтями 251,253 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Статтею 530 ЦК визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно піддягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче мас настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен зиконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до позовних вимог щодо застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК, встановлений загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК), який може бути збільшений за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК України). Аналіз судової грактики засвідчив, що суди не завжди враховують ці обставини. Разом з тим слід звертати увагу, що одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК України, виключає застосування ст. 625 ЦК у тому випадку, коли ст. 536 ЦК України застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така вказівка, зокрема, міститься у ч. З ст. 693 ЦК нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч.4 ст.694 ЦК (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч. 2 сг. 1214 ЦК (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей). Відповідно до ст. 216 ГК Украйни учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності тчасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Особа, якапорушилазобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання (стаття 614 ЦК України).

На переконання скаржника, суд першої інстанції не дав належної правової оцінки доказів відповідача, а також не врахував висновків Верховного Суду України, на які посилався відповідач, чим порушив вимоги статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.07.2016 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено розгляд скарги на 25.08.2016 року.

На адресу суду 29.06.2016 року надійшла апеляційна скарга позивача - ОСОБА_3 акціонерного товариства «Міжнародний ОСОБА_5» на рішення господарського суду Вінницької області від 07.06.2016 року по справі № 902/1546/15. Апеляційна скарга мотивована тим, що при прийнятті рішення, судом першої інстанції не було враховано, що наявність судового рішення, яке не виконане боржником, не припиняє зобов»язання.

На думку скаржника, при прийнятті рішення від 07.06.2016, судом першої інстанції було неповною мірою з"ясовано фактичні обставин справи, які мають вирішальне значення для справи, а також було визнано встановленими обставини, які не були доведені, що, у свою чергу (як наслідок), спричинило суттєві помилки і потягло за собою невідповідність висновків суду, що викладені у рішенні від 07.06.2016, обставинам справи.

Скаржник зазначає, що при прийнятті Рішення від 07.06.2016, судом першої інстанції не було враховано, що наявність судового рішення, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язання.

В процесі розгляду справи № 902/1546/15 та при прийнятті Рішення від 07.06.2016 судом першої інстанції було допущено грубі порушення та (або) неправильне застосування цілої низки норм матеріального і процесуального права.

- судом було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Остання, згідно частини першої статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України, а недотримання строку вирішення спору, чітко встановленого статтею 69 ГПК України, є порушенням конституційного права на судовий захист, що гарантоване статтею 55 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії.

- незастосування судом преюдиції (в частині встановлення поважності причин пропуску процесуальних строків), що, крім невідповідності висновків суду обставинам справи, про які вже йшлося вище, вказує ще й на порушення судом норм процесуального права, а саме вимог частини третьої статті 35 ГПК України, одночасно призвело також до порушення судом норм матеріального права, а саме вимог частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що (навіть за умови пропуску/спливу позовної давності) при поважності причин пропущення строку позовної давності, порушене право підлягає захисту судом.

- судом першої інстанції порушено (не застосовано) статті 215, 216 ЦК України і, особливо, - норму статті 236 ЦК України, що визначають як правові наслідки, так і момент недійсності правочину.

Таким чином. на думку скаржника, в процесі вирішення спору та при прийнятті оскаржуваного рішення від 07.06.2016, судом першої інстанції було порушено, не застосовано та (або) неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, які закріплено статтями 6, 9, 19, 55 Конституції України; статтями 3 - 16, 22, 215, 216, 236, 256 - 267, 525 -536, 546 - 552, 598, 599, 610, 611, 623 - 625, 692 - 694, 712 Цивільного кодексу України; статтями 1, 4, 7, 179, 193, 198, 199, 202, 203, 216 - 229, 271 Господарського кодексу України; статтями 35, 69 Господарського процесуального кодексу України, а також відповідних положень Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.07.2016 апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" на рішення господарського суду Вінницької області від 07.06.2016 у справі № 902/1546/15 об'єднати в одне провадження для спільного розгляду у справі № 902/1546/15 з апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" на рішення господарського суду Вінницької області від 07.06.2016 у справі № 902/1546/15 та призначено до розгляду на 25.08.2016.

08.08.2016 на адресу суду від ОСОБА_3 акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" надійшло клопотання, в якому позивач просить провести засідання у режимі відеконференції, доручити проведення судового засідання в режимвідеоконференції у приміщенні Вищого господарського суду України або у приміщенні Печерського районного суду м. Києва. та 15.08.2016 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, в якому відповідач просить забезпечити проведення судового засідання 25.08.2016 об 11:00 год. в приміщенні господарського суду Вінницької області.

Ухвалою суду від 15.08.2016 року клопотання про проведення засідання у режимі відео конференції задоволені.

Однак, у зв`язку з неналежним проведенням 25.08.2016 судового засідання в режимі відеоконфереції (неналежне технічне забезпечення з боку Печерського районного суду м.Київа, зокрема відсутність звуку та відео) судовий розгляд між Рівненським апеляційним господарським судом, Печерським районним судом м. Київа (представник позивача) та господарським судом Вінницької області (представник відповідача) було перервано. Ухвалою суду відж 25.08,2016 року з метою повного, всебічного та об'єктивного встановлення обставин справи в їх сукупності, повної та всесторонньої перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції, колегія суддів вирішила відкласти розгляд справи на 07.09.2016 року на 15год.00 хв. з визнанням явки сторін обов»язковою.

В судовому засіданні 21.09.2016 представник ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство» «Надія-В» підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити. Заперечив проти доводів апеляційної скарги та надали пояснення на обґрунтування своєї позиції.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представника позивача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача та за наявними в матеріалах справи доказами.

Заслухавши доводи та заперечення представника позивача в судовому засіданні 07.09.2016 та представника відповідача в судовому засіданні 21.09.2016 щодо поданих апеляційних скарг на рішення суду від 07.06.2016 по справі № 902/1546/15, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги позивача та відповідача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 21 квітня 2011 року, рішенням господарського суду Вінницької області, у справі №6/19/2011/5003, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14 червня 2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 14 листопада 2011 року, було задоволено позов ЗАТ "Консервний завод "Кодимський" до ТОВ "Виробниче підприємство "Надія-В" про стягнення 20 2584,00 грн. - основного боргу за Договором поставки №13/07/10 від 13 липня 2010 року, 10 835,51 грн. - пені, 10 129,20 грн. - штрафу, 2097,19 грн. - 3% річних, 3241,34 грн. - інфляційних втрат.

10 травня 2011 року, господарським судом Вінницької області було видано наказ про примусове виконання рішення суду від 21 квітня 2011 року.

20 червня 2011 року, ухвалою господарського суду Вінницької області, у справі №6/19/2011/5003, було зупинено стягнення за наказом господарського суду Вінницької області від 10 травня 2011 року до розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню та витребувано у відділу ДВС Вінницького РУЮ наказ господарського суду Вінницької області від 10 травня 2011 року.

29 червня 2011 року, ухвалою господарського суду Вінницької області було визнано таким, що не підлягає виконанню наказ господарського суду Вінницької області №6/19/2011/5003 від 10 травня 2011 року.

29 серпня 2011 року, господарським судом Вінницької області було видано наказ для примусового виконання рішення господарського суду від 21 квітня 2011 року.

19 жовтня 2011 року, наказ від 29 серпня 2011 року було пред'явлено позивачем до виконання.

24 листопада 2011 року, постановою відділу ДВС Вінницького РУЮ було відкрито виконавче провадження ВП №30017909 по примусовому виконанню наказу від 29 серпня 2011 року.

26 січня 2012 року, ухвалою господарського суду Вінницької області, у справі №6/19/2011/5003, було визнано таким, що не підлягає виконанню наказ господарського суду Вінницької області від 29 серпня 2011 року, в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми у 230952,47 грн.

26 березня 2012 року, постановою Рівненського апеляційного господарського суду було скасовано ухвалу господарського суду Вінницької області від 26 січня 2012 року в частині визнання наказу таким, що не підлягає до виконання в сумі 228887,24 грн. і визнано наказ господарського суду Вінницької області від 29 серпня 2011 року таким, що не підлягає до виконання в частині стягнення 2065,23 грн.

09 липня 2012 року, постановою Вищого господарського суду України, у справі №6/19/2011/5003, було задоволено касаційну скаргу ТОВ "ВП "Надія-В" та скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 березня 2012 року і залишено в силі ухвалу господарського суду Вінницької області від 26 січня 2012 року.

23 серпня 2012 року, постановою відділу ДВС Вінницького РУЮ було закінчено виконавче провадження ВП №30017909, на підставі ухвали господарського суду Вінницької області від 26 січня 2012 року, якою визнано таким, що не підлягає виконанню наказ господарського суду Вінницької області від 29 серпня 2011 року. Дану постанову було направлено сторонам 27 серпня 2012 року.

28 квітня 2014 року до господарського суду Вінницької області від ПАТ "МІБ" надійшла заява про перегляд ухвали суду від 26 січня 2012 року у справі №6/19/2011/5003 за нововиявленими обставинами, в якій просив суд: замінити сторону по справі, а саме попереднього кредитора (позивача/стягувача) ЗАТ "КЗ "Кодимський" на нового - ПАТ "МІБ"; скасувати ухвалу господарського суду Вінницької області від 26 січня 2012 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ "ВП "Надія-В" про визнання наказу господарського суду Вінницької області від 29 серпня 2011 року таким, що не підлягає виконанню відмовити повністю і видати новий судовий наказ по даній справі на ім'я ПАТ "МІБ".

27 травня 2014 року, ухвалою господарського суду Вінницької області, у справі №6/19/2011/5003, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26 серпня 2014 року, було частково задоволено заяву ПАТ "МІБ" про перегляд ухвали суду від 26 січня 2012 року за нововиявленими обставинами, та: - замінено сторону в справі: позивача у справі - ЗАТ "Консервний завод "Кодимський" на правонаступника у грошовому зобов'язанні - ПАТ "МІБ"; - скасовано ухвалу господарського суду Вінницької області від 26.01.2012 року; - відмовлено в задоволенні заяви ТОВ "ВП "Надія-В" про визнання наказу господарського суду Вінницької області від 29 серпня 2011 року таким, що не підлягає виконанню повністю, а також відмовлено в задоволенні заяви ПАТ "МІБ" в частині видачі нового судового наказу по справі на ім'я ПАТ "МІБ".

15 вересня 2014 року, постановою відділу ДВС Вінницького РУЮ було відмовлено у прийнятті до виконання наказу №6/19/2011/5003 від 29 серпня 2011 року у зв'язку з тим, що наказ пред'явлено до примусового виконання з порушенням строку для пред'явлення, з урахуванням термінів переривання та поновлення перебігу такого строку.

20 жовтня 2014 року, постановою Вищого господарського суду України було частково задоволено касаційну скаргу ТОВ "ВП "Надія-В" та скасовано ухвали господарського суду Вінницької області від 27 травня 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 серпня 2014 року, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

02 грудня 2014 року, ухвалою господарського суду Вінницької області, у справі №6/19/2011/5003, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03 лютого 2015 та постановою Вищого господарського суду України від 14 квітня 2015 року, було замінено позивача у справі - ЗАТ "Консервний завод "Кодимський" на правонаступника у грошовому зобов'язанні - ПАТ "МІБ".

02 березня 2015 року, до господарського суду Вінницької області надійшла заява ПАТ "МІБ" про виправлення рішення господарського суду Вінницької області від 21 квітня 2011 року та наказу господарського суду Вінницької області від 29 серпня 2011 року і поновлення пропущеного строку для пред'явлення даного наказу до виконання.

26 травня 2015 року, ухвалою господарського суду Вінницької області було виправлено арифметичну помилку в п.1 резолютивної частини рішення цього суду від 21 квітня 2011 року та замість зазначеного - "228887,14 грн." вказано - "228887,24 грн.".

26 травня 2015 року, ухвалою господарського суду Вінницької області було виправлено описку в п.2 резолютивної частини рішення цього суду від 21 квітня 2011 року та замість зазначеного - "ідентифікаційний код 31886565" вказано "ідентифікаційний код 31886585".

26 травня 2015 року, ухвалою господарського суду Вінницької області було виправлено помилку, допущену при оформленні наказу господарського суду Вінницької області від 10 травня 2011 року щодо зазначення ідентифікаційного коду позивача, а саме замість "ідентифікаційний код 31886565" вказано "ідентифікаційний код 31886585".

26 травня 2015 року, ухвалою господарського суду Вінницької області було задоволено заяву ПАТ "Міжнародний інвестиційний банк" і відновлено пропущений строк для пред'явлення до виконання наказу господарського суду Вінницької області від 10 травня 2011 року.

На підставі заяви ПАТ "Міжнародний інвестиційний банк" від 24.07.2015 року головним державним виконавцем ВДВС Вінницького районного управління юстиції 04.08.2015 року відкрито виконавче провадження за наказом про виконання рішення господарського суду від 29.08.2011 року № 6/19/2011/5003.

20 серпня 2015 року постановою ВДВС Вінницького районного управління юстиції на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49, 50 ЗУ В«Про виконавче провадженняВ» закінчено виконавче провадження за наказом господарського суду Вінницької області від 10.05.2011р. по справі № 6/19/2011/5003 в зв'язку з перерахунком коштів боржником згідно виконавчого документу безпосередньо стягувачу, платіжне доручення № 95 від 20.08.2015(а.с. 90).

Оскільки судове рішення по справі № 6/19/2011/5003 про стягнення грошових коштів з боржника було виконано лише 20.08.2015 року, кредитор має право на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Позивач 26.11.2015 року звернувся з позовом про стягнення з відповідача 45068,00 грн. - 5% за користування чужими грошовими коштами, 30255,56 грн. - 3% річних та 186609,20 грн. - інфляційних нарахувань, витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов»язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у статтях 599, 600,604-609 ЦК України, відповідно до яких зобов»язання припиняється, зокрема виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належниим є виконання зобов»язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов»язки сторін зобов»язання.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що 21 квітня 2011 року, рішенням господарського суду Вінницької області, у справі №6/19/2011/5003, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14 червня 2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 14 листопада 2011 року, було задоволено позов ЗАТ "Консервний завод "Кодимський" (правонаступник Публічне акціонерне товариство «Міжнародний ОСОБА_5») до ТОВ "Виробниче підприємство "Надія-В" про стягнення 20 2584,00 грн. - основного боргу за Договором поставки №13/07/10 від 13 липня 2010 року, 10 835,51 грн. - пені, 10 129,20 грн. - штрафу, 2097,19 грн. - 3% річних, 3241,34 грн. - інфляційних втрат. Вказане рішення набрало законної сили 14.06.2011 року, на виконання якого господарським судом Вінницької області було видано 29.08.2011 року наказ по справі № 6/19/2011/5003, проте відповідач зі сплати грошової суми, покладений на нього в судовому порядку, виконав лише 20.08.2015, що свідчить про прострочення ним виконання свого зобов»язання.

Наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобовязальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобовязання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України .

Враховуючи те, що чинне законодавство не повязує припинення зобовязання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобовязань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, висновок суду касаційної інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є обґрунтованим. Така правова позиція підтверджена і судовою практикою Верховного Суду України (Постанова ВСУ від 12.11.2011 № 3-73гс11, від 24.10.2011 у справі № 3-89гс11, від 14.11.2011 у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 у справі № 3-142гс11).

З матеріалів справи вбачається, що позивач нарахував на суму боргу - 202584,00 у в відповідності до ст. 536 ЦК України за період з 29.01.2011 по 10.07.2015 за користування чужими коштами 5%, що становить 45 068,00 грн.

Проценти, зазначені у згаданій ст. 536 ЦК України, це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними або збереженими грішми (ст. 1214 ЦК України) (6.1 та 6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» ).

Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення процентів в порядку ст. 536 ЦК України, слід дослідити, чи передбачено умовами договору розмір відсотків за користування грошовими коштами і тільки після цього, за наявності відповідних обставин, застосовувати положення ст. 536 ЦК України.

Відповідно до п. 6.2 Договору за прострочку оплати партії товару на строк, що становить більше 5 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штрафні санкції, які обчислюються у розмірі 5 % від загальної суми простроченого до оплати платежу.

Даний пункт Договору був предметом розгляду в справі № 6/19/2011/5003 та відповідно до нього було стягнуто з відповідача на користь позивача 5% штрафу від суми основного боргу, що становить 10 129,20 грн.

Суд, дослідивши умови укладеного між сторонами договору, встановив, що розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами сторонами не передбачено, а лише передбачено штраф, а законом або іншим актом цивільного законодавства дані відсотки по договору поставки не передбачено.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 5% річних в сумі 45068,00 грн.

Окрім цього, позивачем нараховано індекс інфляції на суму боргу 202584,00 грн. за період з 29.01.2011 по 10.07.2015, що становить 166982,34 грн. та 3% річних за вказаний період, що становить 27040,80 грн.

Однак, судова колегія відзначає, що відповідно до Цивільного кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу ( стаття 256 ЦК Україна).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктами 3.4, 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року за № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань» зі змінами та доповненнями. До вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3%, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Судом не приймаються до уваги доводи позивача (скаржника), що відбулося переривання позовної давності в зв»язку із поданням заяви від 20.04.2011 (про зарахування грошових вимог), враховуючи наступне.

Статтею 264 ЦК України передбачено випадки у яких переривається перебіг позовної давності. Зокрема, ч. 1 казаної статті визначає, що перебіг строку позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов»язку.

З матеріалів справи вбачається і не заперечується відповідачем, що на виконання рішення господарського суду Вінницької області від 21 квітня 2011 року у справі №6/19/2011/5003 сплачено платіжними дорученнями № 25 від 05.01.2012 в сумі 2065,23 грн. за пюре яблучне по накладній №167 від 13.09.2010 та № 351 від 19.06.2012 в сумі 459,54 грн. за пюре яблучне по накладній №167 від 13.09.2010 на загальну суму 2524,79 грн.

Враховуючи приписи ч. 3 вказаної статті після переривання перебіг строку позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Тобто з 19.06.2012 року по 18.06.2015 року позивач мав право на звернення з позовом і до вказаного періоду, враховуючи приписи ч. 3 ст. 264 ЦК України, не зараховуєтся час, що минув, тобто з 29.01.2011 по 18.06.2012.

З огляду на наведені обставини, колегія суддів встановила факт спливу позовної давності, щодо стягнення грошових коштів за вказаний період, оскільки позивач за захистом свого порушеного права у встановлені законом строки не звернувся з позовом.

Між тим, позивач 26 листопада 2015 року звернувся до суду першої інстанції без клопотання про визнання причин пропуску для подання позову поважнми та про поновлення пропущеного строку.

Згідно з ч. 5 ст. 267 ЦК України у разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як роз'яснено в п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Згідно п. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, зважаючи на заявлену відповідачем вимогу про застосування судом позовної давності до позовних вимог, а також відсутність належних та допустимих доказів поважності причин пропуску позивачем цього строку, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення за період з 29.01.2011 по 18.06.2012 3% річних в розмірі 12 038,48 грн. та інфляційних втрат в розмірі 12 573,23 грн. за вищевказаний період, належить відмовити з огляду на сплив позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Одеської області від 21.01.2013 у справі № 916/174/13-г за позовом: публічного акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ ОСОБА_5" до відповідачів: 1. ОСОБА_6 акціонерного товариства "Консервний завод "Кодимський" 2. ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" про визнання правочину недійсним прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Рішенням господарського суду Одеської області від 20.01.2014 у справі № 916/174/13-г позов публічного акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ ОСОБА_5" до відповідачів ОСОБА_6 акціонерного товариства "Консервний завод "Кодимський", ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" про визнання правочину недійсним задоволено повністю. Визнано правочин про зарахування зустрічних вимог укладений між закритим акціонерним "Консервний завод "Кодимський" та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В", вчинений шляхом подання заяви від 20 квітня 2011 року, недійсним, тощо. Постановою господарського суду Одеської області від 03.04.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2014 рішення господарського суду Одеської області від 20.01.2014 у справі № 916/174/13-г залишено без змін.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням приписів частини 3 вказаної статті в даному випадку позовна давність починається з 21.01.2013 по 20.01.2016. Позивач у даній справі звернувся із позовною заявою 26.11.2015, тобто в межах строку позовної давності щодо стягнення грошових коштів, зокрема 3% річних за період з 21.01.2013 по 10.07.2015 в сумі 15 002,32 грн. та інфляційних втрат за вказаний період в сумі 154 409,11 грн., нарахованих на суму основного боргу 202 584,00 грн., оскільки п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповіддальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 (із змінами і доповненнями) за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 19 626,86 грн. та 3% річних в сумі 3214,76 грн., нарахованих: на штраф 5% в розмірі 10129,20 грн., пеню в розмірі 10 835,51 грн., 3% річних в сумі 2097,19 грн. та інфляційних втрат в сумі 3241,87 грн. (тобто на суми, які підлягають стягненню по рішенню господарського суду Вінницької області у справі № 6/19/2011/5003), то судова колегія відзначає, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України.

Пунктом 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 (із змінами і доповненнями) передбачено, що якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

В даному випадку позовні вимоги по стягненню з відповідача інфляційних втрат в сумі 19 626,86 грн. та 3% річних в сумі 3214,76 грн., нарахованих: на штраф 5% в розмірі 10129,20 грн., пеню в розмірі 10 835,51 грн., 3% річних в сумі 2097,19 грн. та інфляційних втрат в сумі 3241,87 грн., є необґрунтованими і розглядаються судом по суті без застосування до вказаних правовідносин ст. 267 ЦК України.

Таким чином, в стягнення інфляційних втрат в сумі 19 626,86 грн. та 3% річних в сумі 3214,76, нарахованих на штраф в розмірі 10129,20 грн., пеню в розмірі 10 835,51 грн., 3% річних в сумі 2097,19 грн. та інфляційних втрат в сумі 3241,87 грн. слід відмовити.

За правилами, визначеними ч. 2 ст. 104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Водночас, в абз. 6 п. 12 Постаноави Пленуму Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» № 7 від 17.05.2011р. роз'яснено, що апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи, що зроблено в даному випадку судом апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" та ОСОБА_3 акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" підлягають частковому задоволенню; рішення господарського суду Вінницької області від 07.06.16 р. у справі № 902/1546/15 скасуванню в частині стягнення 3% річних в розмірі 3 759,69 грн.; інфляційних втрат в розмірі 93 416,26 грн., судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1457,64 грн. та в частині відмови в стягнення 26 495,87 грн. 3% річних, 93192,34 грн. інфляційних втрат, з прийняттям в цій частині нового рішення: «Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Виробниче ідприємство "Надія-В" (23234, Вінницька область, Вінницький район, с. Лука Мелешківська, вул. Щорса, буд. 3-А, ідент. код 32938796) на користь ОСОБА_3 акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" (01050, м. Київ, вул. Лаврська, 16, ідент. код 35810511) 3% річних за період з 21.01.2013 по 10.07.2015 в сумі 15 002,32 грн., інфляційні втрати за період з 21.01.2013 по 10.07.2015 в сумі 154 409,11 грн. та судовий збір за подачу позову в розмірі 2541,27 грн. В частині стягнення 3 % річних в сумі 15 253,24 грн. та інфляційних втрат в сумі 32 200,09 грн. відмовити». В решті рішення залишити без змін.

Відповідно до ст. 49 ГПК України здійснено перерозподіл судових витрат: стягнути з ОСОБА_3 акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 2079,26 грн.; стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" на користь ОСОБА_3 акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 2795,40 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" задоволити частково.

2.Апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" задоволити частково.

3. Рішення господарського суду Вінницької області від 07.06.16 р. у справі № 902/1546/15 скасувати в частині стягнення 3% річних в розмірі 3 759,69 грн.; інфляційних втрат в розмірі 93 416,26 грн.; судового збору в розмірі 1457,64 грн. та в частині відмови в стягнення 26 495,87 грн. 3% річних, 93192,34 грн. інфляційних втрат, прийняти в цій частині нове рішення:

«Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" (23234, Вінницька область, Вінницький район, с. Лука Мелешківська, вул. Щорса, буд. 3-А, ідент. код 32938796) на користь ОСОБА_3 акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" (01050, м. Київ, вул. Лаврська, 16, ідент. код 35810511) 3% річних за період з 21.01.2013 по 10.07.2015 в сумі 15 002,32 грн., інфляційні втрати за період з 21.01.2013 по 10.07.2015 в сумі 154 409,11 грн. та судовий збір за подачу позову в розмірі 2541,27 грн.

В частині стягнення 3 % річних в сумі 15 253,24 грн. та інфляційних втрат в сумі 32 200,09 грн. відмовити».

В решті рішення залишити без змін.

4. Стягнути з ОСОБА_3 акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" (01050, м. Київ, вул. Лаврська, 16, ідент. код 35810511) на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" (23234, Вінницька область, Вінницький район, с. Лука Мелешківська, вул. Щорса, буд. 3-А, ідент. код 32938796) витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 2079,26 грн.

5. Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" (23234, Вінницька область, Вінницький район, с. Лука Мелешківська, вул. Щорса, буд. 3-А, ідент. код 32938796) на користь ОСОБА_3 акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" (01050, м. Київ, вул. Лаврська, 16, ідент. код 35810511) витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 2795,40 грн.

6.Видачу наказів доручити господарському суду Вінницької області.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

8.Справу № 902/1546/15 передати до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Тимошенко О.М.