Рішення

від 19.09.2016 по справі 914/1825/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2016р. Справа№ 914/1825/16

За позовом: Споживчого товариства «Надбужжя» Кам'янка-Бузької РСС, м.Кам'янка-Бузька, Львівська область

до відповідача: Малого приватного підприємства «Дельта», м. Кам'янка-Бузька, Львівська область

про розірвання договору оренди приміщення магазину (нежитлового приміщення).

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Сало О.А.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю б/н від 01.07.2016 року;

Від відповідача: не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області 07.07.2016р. надійшла позовна заява Споживчого товариства «Надбужжя» Кам'янка-Бузької РСС до Малого приватного підприємства «Дельта» про розірвання договору оренди приміщення магазину (нежитлового приміщення).

Ухвалою господарського суду Львівської області від 08.07.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 25.07.2016р., про що сторони були повідомлені належним чином під розписку, що підтверджуються повідомленнями про вручення поштового відправлення (оригінали поштівок - в матеріалах справи).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 25.07.2016р. розгляд справи відкладено на 29.08.2016р.

29.08.2016р. судом винесено ухвалу про продовження строку вирішення спору та відкладено розгляд справи на 12.09.2016р.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 12.09.2016р. розгляд справи відкладено на 19.09.2016р.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує повністю з підстав зазначених в позовній заяві, просить позов задоволити повністю.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що їх заперечення проти продовження дії договору оренди, поданих відповідачу протягом 2006-2015 років призвели до закінчення і припинення з 28.09.2015р. договору оренди приміщення магазину укладеного між сторонам 08.10.2004р. У зв'язку з відсутністю намірі здавати приміщення та продовженням використання приміщення відповідачем після 28.09.2015р. позивач просить розірвати договір від 08.10.2004р. та виселити відповідача із орендованого приміщення.

Відповідач в черговий раз у судове засідання 19.09.2016р. явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, відзиву на позов не подав, процесуальним правом на захисту свої інтересів не скористався.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні 19.09.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази судом встановлено таке.

Між сторонами у справі укладено договір здачі в операційну оренду основних засобів від 08 жовтня 2004 року, а саме приміщення магазину, що знаходиться у м. К.Бузька, вул. Шевченка, 133, площею 75,5 кв.м. (надалі - Договір). Це приміщення належить позивачу на праві власності відповідно до Свідоцтва про право власності на будівлю від 24.11.1997 року, що видане на підставі рішення виконкому ОСОБА_2 міської ради №310 від 09.10.1997 року.

Матеріали справи містять Акт прийняття - передачі основних фондів в операційну оренду, підписаний сторонами та скріплений печатками.

Відповідно до п.6.1. Договору він діє з 08 жовтня 2004 року до 28 вересня 2005 року, а в частині обов'язків по розрахунку у разі невиконання їх орендарем та нанесенні збитків орендодавцю до повного проведення розрахунків та відшкодування збитків.

Згідно з п. 6.5. Договору у випадку відсутності заперечень орендодавця та орендаря про припинення договору протягом одного місяця до його закінчення, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про припинення Договору у зв'язку із закінченням терміну його укладення та просив повернути орендоване приміщення. Зокрема, листи: від 29.09.06р. №71 (докази направлення в матеріалах справи), від 19.02.2008 року №8 (докази направлення в матеріалах справи), від 05.07.2010р. №19 (докази направлення в матеріалах справи). Також позивачем направлялися відповідачу вимоги про перегляд орендної плати та про розірвання договору здачі в операційну оренду основних засобів.

Також, позивачем долучено ряд листів про розірвання чи припинення Договору, однак доказів належного повідомлення не надано.

Матеріали справи містять лист відповідача до позивача від 08.10.2006р. №329/10 з пропозицією заключити нову угоду терміном на п'ять років, що поданий позивачем.

Позивач у відповідь на лист від 08.10.2006р. № 329/10, зазначив, що не має можливості на продовження договору і просить звільнити приміщення і передати його згідно умов Договору.

Актом позивача від 09.12.2015р. встановлено, що на площу магазину по вул. Шевченка, 133, м. К.Бузька, площею 75,5 кв.м. яка використовується відповідачем становить 80,5 кв.м.

Позивач з врахуванням запереченнями проти продовження дії договору поданих відповідачу протягом 2006-2015 років і припинення Договору, також відсутністю наміру здавати приміщення магазину в оренду просить розірвати Договір здачі в оперативну оренду основних засобів від 08.10.2004р. та виселити відповідача з орендованого приміщення.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір оренди є обов'язковим для виконання сторонами.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору оренди в силу пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України.

Статтею 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно приписів частини 3 статті 283 ГК України, об'єктом оренди, зокрема, можуть бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Статтею 759 ЦК України, передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В даному випадку господарське зобов'язання виникло між сторонами з господарського Договору здачі в операційну оренду основних засобів від 08.10.2004р.

В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.6.1. Договору він діє з 08 жовтня 2004 року до 28 вересня 2005 року, що становить 355 днів.

Згідно з п. 6.5. Договору у випадку відсутності заперечень орендодавця та орендаря про припинення договору протягом одного місяця до його закінчення, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором.

Судом встановлено, що сторонами пролонговувався Договір, на той же самий строк і на тих самих умовах,а саме: з 28.09.2005р. по 17.09.2006р., що складає 355 днів.

Відповідно ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами частини першої статті 764 ЦК України встановлено, що у випадку, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У пункті 4.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» зазначено, про те, що зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

При цьому слід зазначити, що чинне законодавство не містить вказівок на те, яким саме чином сторони повинні виявляти волю щодо припинення дії договору. Також відсутні норми, які б вимагали обов'язкового доказування факту отримання іншою стороною будь-яких письмових повідомлень про припинення дії договору після закінчення його терміну дії.

Отже, актами законодавства імперативно встановлено, що у випадку коли наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Із матеріалів справи вбачається, зокрема, що позивач 02.10.2006р. надіслав відповідачу повідомлення від 29.09.2006р. (докази надіслання в матеріалах справи) про припинення Договору в наслідок закінчення терміну його дії та вимагав звільнення орендованого приміщення, що доводить факт позивача-орендодавця про повідомлення відповідача-орендаря про припинення дії договору оренди. Факт отримання такого повідомлення відповідачем не спростовується. Також слід зазначити, що чинне законодавство не ставить настання наслідків відмови орендодавця у продовженні договору оренди в залежність від дати отримання орендарем такої відмови, натомість встановлює обов'язок орендодавця вчинити дії по такому повідомленню в межах місячного строку.

Щодо зазначення у повідомленні позивача іншої дати припинення дії договору, ніж встановлена судом, то ця обставина не може вплинути на термін дії Договору.

Судом встановлено, що позивачем у встановленою нормою статті 764 ЦК України порядку надіслано відповідачу повідомлення про припинення дії договору, а тому укладений між сторонами у справі Договір від 08.10.2004р. припинив свою дію з 18.09.2006р. з врахуванням імперативних приписів законодавства.

З врахуванням того, що Договір припинив свою дію з 18.09.2006р. у зв'язку із закінченням терміну на який його було укладено, суд приходить до висновку, що вимога позивача про розірвання Договору є безпідставною.

Крім цього, відповідно до п. 6.2. Договору зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін.

Листом від 08.10.2006р. № 329/10 відповідач звернувся до позивача з пропозицією укласти нову угоду терміном на п'ять років. Однак, пректу договору до матеріалів справи сторонами не подано, доказів про внесення змін до Договору в порядку ст. 188 ГК України такод відсутні.

У разі припинення договору найму, ч.1 ст.785 ЦК України визначено, що наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно п.6.4. Договору він припиняється внаслідок: закінчення терміну його дії, загибелі об'єкта оренди, дострокового його розірвання на вимогу орендодавця або орендаря; банкрутства та/або ліквідації орендаря або орендодавця; продажу об'єкта оренди; невиконання будь-якою стороною умов Договору.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку, як передбачено ч.1 ст.188 ГК України, не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Зокрема, ч.2 ст.651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як зазначено у п.4.4. постанови Пленум Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" передбачено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, слід вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Оскільки зазначена норма надає орендарю право продовжувати орендні відносини на строк до п'яти років, то визначення конкретного строку, на який продовжується строк договору, повинно бути здійснено шляхом внесення змін до договору. У зв'язку з цим орендар має право звернутися з відповідним позовом до суду на підставі пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" в будь-який час до припинення дії договору оренди.

Доказів звернення до суду чи орендодавця не має. Також належних доказів внесення змін до Договору не надано.

Доказів повернення відповідачем позивачу орендованого приміщення за Договором станом на час розгляду справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Отже, враховуючи наведене вище, суд доходить висновку, що відповідач безпідставно знаходиться у приміщенні магазину, що знаходиться м. К.Бузька, вул. Шевченка, 133.

Позивач просить суд, виселити відповідача з нежитлових приміщень. З цього приводу суд зазначає таке.

Частина 4 ст.78 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що виселення полягає у звільненні приміщення від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні такій особі користуватись цим приміщенням. Частиною 2 статті 8 Закону зазначено, що боржником є юридична або фізична особа вказана у виконавчому документі.

З аналізу цього Закону можна дійти висновку, що його положення не містить заборон щодо виселення юридичних осіб чи інших суб'єктів господарювання та взагалі не розмежовує боржників в питаннях виселення за таким критерієм як ведення ними господарської діяльності.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, на думку суду, з огляду на статтю 124 Конституції України, що юрисдикція суддів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, ст.ст.16 ЦК України, 20 ГК України обґрунтованими та законними вбачаються вимоги власника нерухомого майна щодо виселення особи у випадку неправомірного фактичного володіння ним, шляхом виселення із займаних ним нежитлових приміщень як дієвий спосіб встановити контроль власника над своїм майном і відновити становище, яке існувало до порушення.

Оскільки позивач просить суд у прохальній частині позову виселити відповідача з нежитлових приміщень магазину розташованого за адресою : Львівська область, м. Кам'янка-Бузька, вул. Шевченка № 130, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині даної позовної вимоги.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи зі змісту наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судовий збір відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

При цьому зазначає таке.

Відповідно до п.2.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог. Згідно з п.2.23. цієї ж постанови якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк, та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК.

Судом встановлено, що позивачем оплачено судовий збір в сумі 1 378,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 04.07.2016р. № 103.

Судом встановлено, що позов містить дві вимоги позивача немайнового характеру (1 378,00 + 1 378,00). Однак недоплачений залишається судовий збір в розмірі 1 378,00 грн.

Відповідно судовий збір у розмірі 1 378,00 підлягає стягненню з відповідача в дохід державного бюджету.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 22, 32, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Зобов'язати боржника: Мале приватне підприємство «Дельта» (80400, Львівська область, м. Кам'янка-Бузька, вул. І.Сирка, 4 «а»; ідентифікаційний код 22358200) повернути стягувачу: Споживчому товариству «Надбужжя» Кам'янка - ОСОБА_2 Райспоживспілка (80400, Львівська область, м. Кам'янка -ОСОБА_2, вул. Незалежності, буд. 77; ідентифікаційний код 23972007) майно шляхом виселення з приміщення магазину, що знаходяться за адресою: Львівська область, м.Кам'янка - ОСОБА_2, вул. Шевченка № 130.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Малого приватного підприємства «Дельта» (80400, Львівська область, м.Кам'янка-Бузька, вул. І.Сирка, 4 «а»; ідентифікаційний код 22358200) в доход Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м. Львова; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38007620; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області; Код банку отримувача (МФО): 825014; Рахунок отримувача: 31215206783006; Код класифікації доходів бюджету: 22030001; Код ЄДРПОУ суду: 03499974) 1 378,00 грн. судового збору.

5. Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 26.09.2016р.

Суддя Коссак С.М.