Постанова

від 01.12.2016 по справі 914/1825/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2016 р. Справа № 914/1825/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Дубник О.П.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу малого приватного підприємства В«ДельтаВ» м. Кам'янка-Бузька, Львівська область

на рішення господарського суду Львівської області від 19.09.2016р.

у справі №914/1825/16

за позовом: споживчого товариства В«НадбужжяВ» Кам'янка- Бузької РСС м.Кам'янка-Бузька, Львівська область

до відповідача: малого приватного підприємства В«ДельтаВ» м. Кам'янка-Бузька, Львівська область

про розірвання договору оренди приміщення магазину (нежитлового приміщення)

за участю представників сторін від:

позивача: ОСОБА_2 - за довіреністю б/н від 01.07.2016 р.

відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 19.09.2016 р. (суддя Коссак С.М.) позов задоволено частково. Зобов'язано мале приватне підприємство В«ДельтаВ» повернути споживчому товариству В«НадбужжяВ» Кам'янка-Бузької РСС майно шляхом виселення з приміщення магазину, що знаходяться за адресою: Львівська область, м.Кам'янка - Бузька, вул. Шевченка № 130. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з малого приватного підприємства В«ДельтаВ» в дохід державного бюджету України 1 378, 00 грн. судового збору.

Рішення суду в частині відмови у розірванні договору мотивоване тим, що позивачем у встановленою нормою статті 764 ЦК України порядку надіслано відповідачу повідомлення про припинення дії договору, а тому укладений між сторонами у справі договір від 08.10.2004р. припинив свою дію з 18.09.2006р. з врахуванням імперативних приписів законодавства. Рішення суду в частині задоволення позовної вимоги про виселення відповідача з орендованого приміщення обґрунтоване тим, що в силу ст.ст.16 ЦК України, 20 ГК України вимоги власника нерухомого майна щодо виселення особи у випадку неправомірного фактичного володіння ним, шляхом виселення із займаних ним нежитлових приміщень є дієвим способом встановити контроль власника над своїм майном і відновити становище, яке існувало до порушення.

Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про припинення договору 18.09.2006 р., посилаючись на те, що квитанція №21/395456 не може бути доказом повідомлення відповідача про розірвання договору, оскільки згідно п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил надання послуг поштового зв'язку» №270 від 05.09.2009 р., така квитанція є лише розрахунковим документом, а доказом відправки відповідачу повідомлення про розірвання договору є бланк опису вкладення.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення обґрунтовує тим, що станом на вересень 2006 року, коли мали місце спірні правовідносини, в Україні діяли «Правила надання послуг поштового зв'язку», які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1155 від 17.08.2002 р. Так, згідно п.36 вказаних Правил, розрахунковий документ, виданий відправникові поштового відділення може вважатися належним доказом надсилання стороні поштового відправлення і доданих до нього документів. Таким чином, посилання апелянта на те, що суд першої інстанції невірно встановив факт отримання відповідачем у вересні 2006 року повідомлення про припинення договору є безпідставними.

В судовому засіданні представником позивача викладено заперечення по суті апеляційної скарги. Представник апелянта в судове засідання не з'явився.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та перевірено Львівським апеляційним господарським судом, між сторонами у справі укладено договір здачі в операційну оренду основних засобів від 08.10.2004 р., а саме приміщення магазину, що знаходиться у м. К.Бузька, вул. Шевченка, 133, площею 75,5 кв.м.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.5 вказаного договору, останній діє з 08.10.2004 р. до 28.09.2005р., а в частині обов'язків по розрахунку у разі невиконання їх орендарем та нанесенні збитків орендодавцю до повного проведення розрахунків та відшкодування збитків.

У випадку відсутності заперечень орендодавця та орендаря про припинення договору протягом одного місяця до його закінчення, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором.

Як встановлено місцевим господарським судом, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про припинення договору у зв'язку із закінченням терміну його укладення та просив повернути орендоване приміщення. Зокрема, вказане підтверджується листами від 29.09.2006р. №71 (докази направлення в матеріалах справи), від 19.02.2008 р. №8 (докази направлення в матеріалах справи), від 05.07.2010р. №19 (докази направлення в матеріалах справи). Також позивачем направлялися відповідачу вимоги про перегляд орендної плати та про розірвання договору здачі в операційну оренду основних засобів.

Окрім цього, позивачем долучено ряд листів про розірвання чи припинення договору, однак доказів належного повідомлення не надано.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що відповідач звернувся до позивача листом від 08.10.2006р. №329/10 з пропозицією заключити нову угоду терміном на п'ять років, що поданий позивачем. Позивач у відповідь на вказаний лист зазначив, що не має можливості на продовження договору і просить звільнити приміщення і передати його згідно умов договору.

З огляду на вищевикладене та з врахуванням заперечень проти продовження дії договору поданих відповідачу протягом 2006-2015 років та припинення договору, позивач звернувся з позовом до суду про розірвання договору здачі в оперативну оренду основних засобів від 08.10.2004р. та виселення відповідача з орендованого приміщення.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Відповідно до ст. 193, 291 ГК України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Разом з тим, згідно ст.ст. 627, 638, 629 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.759, ч.1 ст.764 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У випадку, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як встановлено судом першої інстанції, укладений був пролонгований на той самий строк і на тих самих умовах, що встановлено п.6.1 договору, а саме: з 28.09.2005р. по 17.09.2006р., що складає 355 днів.

Разом з тим, наявними матеріалами справи підтверджується, що позивач 02.10.2006р. надіслав відповідачу повідомлення від 29.09.2006р. (докази надіслання в матеріалах справи) про припинення договору внаслідок закінчення терміну його дії та вимагав звільнення орендованого приміщення, що доводить факт повідомлення позивачем-орендодавцем відповідача-орендаря про припинення дії договору оренди. Факт отримання такого повідомлення відповідачем не спростовується. При цьому, місцевий господарський суд правомірно звернув увагу на те, що чинне законодавство не ставить настання наслідків відмови орендодавця у продовженні договору оренди в залежність від дати отримання орендарем такої відмови, натомість встановлює обов'язок орендодавця вчинити дії по такому повідомленню в межах місячного строку.

Таким чином, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. (Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові пленуму від 29.05.2013 р. №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна.

А отже, враховуючи те, що позивачем у встановленому порядку надіслано відповідачу повідомлення про припинення дії договору, укладений між сторонами договір від 08.10.2004р. припинив свою дію з 18.09.2006р.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що оскільки договір припинив свою дію з 18.09.2006р. у зв'язку із закінченням терміну на який його було укладено, вимога позивача про розірвання договору є безпідставною.

Щодо позовної вимоги про виселення відповідача з нежитлових приміщень, необхідно зазначити таке.

Відповідно до ч.1 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, доказів повернення відповідачем позивачу орендованого приміщення за договором станом на час розгляду справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Таким чином, відповідач безпідставно знаходиться у приміщенні магазину, що знаходиться м. К.Бузька, вул. Шевченка, 133.

При цьому, суд першої інстанції правомірно звернув увагу на позицію Європейського Суду з прав людини щодо обраного позивачем способу захисту. Так, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції, що з огляду на ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України вимоги власника нерухомого майна щодо виселення особи у випадку неправомірного фактичного володіння ним, шляхом виселення із займаних ним нежитлових приміщень є дієвим способом встановити контроль власника над своїм майном і відновити становище, яке існувало до порушення.

Таким чином, оскільки позивач просить суд у прохальній частині позову виселити відповідача з нежитлових приміщень магазину розташованого за адресою: Львівська область, м. Кам'янка-Бузька, вул. Шевченка № 130, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги у цій частині.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що ухвала суду прийнята із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для її зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 44, 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 19.09.2016 р. у справі № 914/1825/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 06.12.2016 р.

Головуючий-суддя Матущак О.І.

Судді Дубник О.П.

ОСОБА_1