Рішення

від 22.09.2016 по справі 910/15381/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2016Справа № 910/15381/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом приватного підприємства "КОСМОЛЮКС 2013" (далі - Підприємство) до товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт-КШ" (далі - Товариство) про стягнення 5 265,27 грн.,

за участі представників:

позивача: Васюри Т.В., за довіреністю від 7 вересня 2016 року № б/н,

відповідача: не з'явились,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2016 року Підприємство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання укладеного між ним та Товариством 24 березня 2014 року договору купівлі та продажу товару № 2403 (далі - договір) позивач здійснив поставку товару (далі - продукція) на загальну суму 3794,22 грн. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання з оплати поставленого товару виконав лише частково, заборгувавши Підприємству 2 938,42 грн., останнє, посилаючись на статті 525, 526, 530, 549, 610-611, 625, 671, 692, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 256, 258, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просило суд стягнути з Товариства вищезазначену суму боргу, а також 848,44 грн. пені, 1 348,23 грн. інфляційного збільшення та три проценти річних у розмірі 130,18 грн. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 2500,00 грн. адвокатських послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 серпня 2016 року порушено провадження у справі № 910/15381/16 та призначено її розгляд на 8 вересня 2016 року.

8 вересня 2016 року суд відклав розгляд справи на 22 вересня 2016 року, про що виніс відповідну ухвалу.

Під час судового засідання 22 вересня 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовні заяві.

Відповідач у призначене судове засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 25 серпня 2016 року та про відкладення розгляду справи від 8 вересня 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24 березня 2016 року між сторонами було укладено договір, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність продукцію відповідачу, який в свою чергу зобов'язався прийняти таку продукцію та оплатити її вартість.

Загальна сума укладеного правочину складає загальну вартість товару, поставленого відповідно до умов даного договору і визначається шляхом складання сум товарних партій, визначених у видаткових накладних (пункт 3.4. договору).

Згідно з пунктом 3.5 розрахунки здійснюються у безготівковій формі, в національній валюті України.

Пунктом 3.6 вказаної угоди передбачено, що оплата товару відбувається через 30 календарних днів з моменту отримання товару.

На виконання укладеного правочину Підприємство 24 червня 2016 року та 18 жовтня 2016 року поставило, а Товариство прийняло продукцію на загальну суму 3794,22 грн. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, а саме: № КЛ-0001134 від 24 червня 2014 року на суму 2216,06 грн. та № КЛ-0001660 від 16 жовтня 2014 року на суму 1578,16 грн.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

У матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків сторін за період І квартал 2015 року, на який позивач посилався як на підтвердження наявної у відповідача заборгованості за договором у розмірі 2938,42 грн.

Водночас судом встановлено, що оплата поставленої продукції Товариством здійснена за вказаним договором частково, що підтверджується наданими позивачем копіями банківських виписок по рахунку Підприємства, а саме: 8 липня 2014 року відповідачем сплачено 321,57 грн., 15 серпня 2014 року - 957,49 грн., 29 вересня 2014 року - 646,07 грн. та 13 жовтня 2014 року - 757,97 грн.

Таким чином, з урахуванням наведеного, сума боргу відповідача за договором складає 1111,12 грн., а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної вимоги щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 1111,12 грн.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань Підприємство просило суд стягнути з відповідача 848,44 грн. пені, нарахованої на суму основної заборгованості у розмірі 2938,42 грн. за період з 11 лютого 2015 року по 12 серпня 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 7.3 договору за прострочення оплати Товариство зобов'язано сплатити пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення.

Судом здійснено арифметичний перерахунок пені на суму 1111,12 грн. за період з 11 лютого 2015 року по 16 травня 2015 року та встановлено, що до стягнення підлягає сума в розмірі 8,68 грн.

Крім того, на підставі статті 625 ЦК України Підприємство просило суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 130,18 коп., а також 1348,23 грн. інфляційний втрат, нарахованих за період з 11 лютого 2015 року по 2 серпня 2016 року на суму основного боргу у розмірі 2938,42 грн.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ураховуючи те, що сума основного боргу, яка підлягає стягненню з відповідача становить 1111,12 грн., то суд, здійснивши відповідний перерахунок інфляційних втрат та 3% річних на цю суму боргу за період з 11 лютого 2015 року по 2 серпня 2016 року, дійшов висновку про стягнення з відповідача 508,19 грн. інфляційних втрат та 49,22 грн. 3% річних.

Таким чином суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Підприємства до відповідача. У той же час у задоволенні решти вимог позивача слід відмовити.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 2500,00 грн. вартості понесених ним витрат з адвокатських послуг.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Аналогічна правова позиція міститься в пункті 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

Разом з тим, з наданих позивачем доказів на підтвердження понесених ним витрат на адвокатські послуги не вбачається надання правової допомоги саме у межах даної справи, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку відшкодовувати Підприємству відповідну суму в розмірі 2 500,00 грн.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт-КШ" (02098, місто Київ, проспект Тичини, будинок 16/2, ідентифікаційний код 38498081) на користь приватного підприємства "КОСМОЛЮКС 2013" (02140, місто Київ, вулиця Вишняківська, будинок 13, ідентифікаційний код 38657248) 1111 (одну тисячу сто одинадцять) грн. 12 коп. основного боргу, 8 (вісім) грн. 68 коп. пені, 508 (п'ятсот вісім) грн. 19 коп. інфляційних втрат, 49 (сорок дев'ять) грн. 22 коп. трьох процентів річних, а також 438 (чотириста тридцять вісім) грн. 95 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27 вересня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко