Рішення

від 22.09.2016 по справі 910/12969/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2016Справа №910/12969/16

За позовом Приватного підприємства "ВІНСО-МЕДІА"

до Державного підприємства "Українська залізнична швидкісна компанія"

про стягнення 111 233, 40 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Денисов В.Є.;

від відповідача: Савка В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "ВІНСО-МЕДІА" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Українська залізнична швидкісна компанія" (далі -відповідач) про стягнення:

- заборгованості за договором про надання послуг № 100-УЗШК від 29.10.2013 у розмірі 50 521, 26 грн., у тому числі: 24 000, 00 грн. - основний борг, 4 320, 00 грн. - пеня, 1 705, 26 грн. - 3 % річних, 1 680, 00 грн. - штраф, 18 816, 00 грн. - інфляційні втрати.

- заборгованості за договором про надання послуг № 114-УЗШК від 27.12.2013 у розмірі 60 712, 14 грн., у тому числі: 28 841, 15 грн. - основний борг, 5 191, 41 грн. - пеня, 2 049, 24 грн. - 3 % річних, 2 018, 88 - штраф, 22 611, 46 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договорами про надання послуг № 100-УЗШК від 29.10.2013 та № 114-УЗШК від 27.12.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2016 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04.08.2016 за участю представників сторін, яких зобов'язано виконати вимоги суду.

У судовому засіданні 04.08.2016 представник відповідача надав відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивач не звернувся із заявою про визнання його кредитором у термін, передбачений чинним законодавством.

Розгляд справи відкладався згідно п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2016 за ініціативою суду виправлено описки в ухвалах Господарського суду міста Києва від 18.07.2016 та від 04.08.2016 у справі № 910/12969/16. У вступній частині ухвали Господарського суду міста Києва від 18.07.2016 та у вступній і описовій частинах ухвали Господарського суду міста Києва від 04.08.2016 у справі № 910/12969/16 у зазначенні назви позивача, замість: «Приватне підприємство «ВІСНО-МЕДІА», слід читати: «Приватне підприємство «ВІНСО-МЕДІА».

У судовому засіданні 01.09.2016 оголошувалась перерва до 22.09.2016 відповідно до ст. 77 ГПК України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та надав лист від 08.08.2014 № УЗШК-14/133, з якого вбачається, що 07.08.2014 в офіційному бюлетені державної реєстраційної служби було опубліковано повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті реорганізації підприємства шляхом злиття.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 22.09.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.10.2013 між Приватним підприємством "ВІНСО-МЕДІА" (далі - замовник) та Державним підприємством "Українська залізнична швидкісна компанія" (далі - виконавець) укладено договір № 100-УЗШК про надання послуг, умовами якого передбачено, що виконавець зобов'язується надавати замовнику послугу на умовах та в порядку, передбаченому положеннями даного договору.

Послуга - створення технічної можливості розміщення та розміщення, транслювання та/або показ відеожурналу на моніторах, шо знаходяться в салонах рухомого складу виконавця протягом усього часу, коли він знаходиться у рейсі (п. 1.4. договору).

Відповідно до п. 4.2. договору, розрахунки між сторонами за надані послуги здійснюються сторонами щомісячно шляхом 100 % попередньої оплати суми коштів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі виставленого виконавця рахунку-фактури. Передоплата замовником за послуги здійснюється на протязі 5 (п'яти) банківських днів після отримання від виконавця рахунку-фактури.

Згідно п. 5 договору, виконавець зобов'язується:

5.1.1. Розмістити відеожурнал у всьому рухомому складі виконавця та почати його трансляцію відповідно до умов даного договору.

5.1.2. Розмістити та транслювати відеожурнал замовника одночасно у всіх вагонах рухомого складу та протягом всього руху рухомого складу від місця відправки до місця призначення.

5.1.3. Протягом строку дії даного договору забезпечувати належний технічний та естетичний стан моніторів, розташованих у вагонах рухомого складу виконавця.

Додатком № 1 до договору № 100-УЗШК про надання послуг від 29.10.2013, сторонами підписано протокол узгодження договірної ціни, відповідно до якого сторонами була досягнута згода про розмір договірної ціни за надання виконавцем послуг з розміщення відеожурналу на моніторах рухомого складу виконавця. Зазначена договірна ціна є підставою для проведення взаєморозрахунків і платежів між замовником і виконавцем на період визначений п. 9.1. договору.

Період надання послу: 01.11.2013 - 30.11.2014.

Найменування послуг: розміщення відеожурналу на моніторах рухомого складу.

Одиниця виміру: 1 міс.

Вартість послуги за 1 календарний місяць (з ПДВ) - 50 000, 00 грн.

Додатком № 2 до договору № 100-УЗШК про надання послуг від 29.10.2013 сторони погодили технічні вимоги до відео файлів відеожурналу.

Також, 27.12.2013 між Приватним підприємством "ВІНСО-МЕДІА" (далі - замовник) та Державним підприємством "Українська залізнична швидкісна компанія" (далі - виконавець) укладено договір № 114-УЗШК про надання послуг розміщення реклами, умовами якого передбачено, що замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати послуги розміщення (розповсюдження) рекламних матеріалів замовника у рухомому складі виконавця.

Послуга - розміщення рекламних матеріалів замовника у вагонах швидкісного рухомого складу типу «Інтерсіті+» ДП "Українська залізнична швидкісна компанія".

Відповідно до п. 3.4. договору, оплата послуг проводиться замовником щомісячно шляхом 100 % попередньої оплати суми коштів на розрахунковий рахунок виконавця до 15 числа місяця в якому надається послуга.

Згідно п. 4.1. договору, за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за даним договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України за даним договором.

Договір набирає чинності з дня його укладення представниками сторін та діє до 31.12.2014 року (п. 6.1. договору).

Додатком № 2 до договору № 114-УЗШК від 27.12.2013 сторонами досягнуто згоди про розміщення рекламоносіїв у поїздах Інтерсіті+ та погоджено їх кількість, адресну програму та загальну вартість послуг.

Вид послуг: Розміщення рекламних плакатів формату А1, 2, 3 в тамбурах та у салонах вагонів1 та 2 класів відповідно до Схеми розміщення рекламних місць у вагоні на 2014 рік, що додається в додатку 1 до договору.

Період проведення рекламної компанії: 01.01.2014 - 31.12.2014.

Адресна програма:

• Київ - Харків-Київ,

• Київ - Донецьк-Київ,

• Київ-Дніпропетровськ-Київ,

• Київ-Львів-Київ,

• Київ-Запоріжжя-Київ.

Вартість послуг за період з 01.01.2014 по 31.12.2014: 605 664, 00 грн. у тому числі ПДВ 20 %.

Додатковою угодою № 1 до договору № 114-УЗШК від 27.12.2013, сторони дійшли згоди про тимчасове призупинення дії договору № 114-УЗШК від 27.12.2013 на період з 13.02.2014 року до часу відновлення експлуатації рухомого складу виконавця (про що виконавець зобов'язується письмово повідомити замовника не пізніше як за 2 (два) робочих дня з моменту відновлення експлуатації рухомого складу).

Сторони внесли зміни та виклали п. 1.2. та 3.2. додатку 2 до договору № 114-УЗШК від 27.12.2013 в наступній редакції:

Період проведення рекламної кампанії: 01.01.2014 по 12.02.2014.

Вартість послуг за січень місяць 2014 року: 50 472, 00 грн.

Вартість послуг за лютий місяць 2014 року: 21 630, 85 грн. в тому числі ПДВ 20 %.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем виставлено позивачу рахунки на оплату товару № 15 від 29.01.2014 на суму 50 472, 00 грн. та № 14 від 29.01.2014 на суму 42 000, 00 грн.

Позивачем на виконання умов договору № 100-УЗШК від 29.10.2013 та договору № 114-УЗШК від 27.12.2013 перераховано відповідачеві грошові кошти у розмірі 50 472, 00 та 42 000, 00 грн. відповідно, що підтверджується копіями платіжних доручень № 898 від 13.02.2014 та № 899 від 13.02.2014.

Так, відповідно до акту № 18 виконання робіт по договору (листу) № 100-УЗШК від 29.10.2013 відповідачем надані послуги з розміщення відеожурналу на моніторах рухомого складу з 01.02.2014-12.02.2014 на загальну суму 18 000, 00 грн., тобто послуги не надані на суму 24 000, 00 грн.

Згідно акту № 14 виконання робіт по договору (листу) № 114-УЗШК від 27.12.2013 відповідачем надані послуги з розміщення рекламних плакатів на загальну суму 21 630, 85 грн., тобто не надано послуг на 28 841, 15 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем оплачені послуги у повному обсязі не надані, а тому останній зобов'язаний повернути перераховані йому кошти в розмірі 52 841, 15 грн. (24 000, 00 грн.+28 841, 15 грн.), що відповідач в свою чергу не зробив.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 4 320, 00 грн. - пені, 1 705, 26 грн. - 3 % річних, 1 680, 00 грн. - 7 % штрафу та 18 816, 00 грн. - інфляційних втрат нараховані на суму 24 000, 00 грн., а також 5 191, 41 грн. - пені, 2 049, 24 грн. - 3 % річних, 2 018, 88 - 7 % штрафу та 22 611, 46 грн. - інфляційних втрат нараховані на суму 28 841, 15 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов договору перерахував відповідачеві грошові кошти на загальну суму 92 472, 00 грн. згідно умов договору, в якості попередньої оплати для отримання послуг, що підтверджується платіжним дорученням.

Судом встановлено, що відповідач оплачених позивачем послуг у повному обсязі не надав.

Так, листами від 07.05.2014 відповідачем надано відповідь на лист позивача № 06/05-01 від 06.05.2014, в яких повідомлено, що у зв'язку з неможливістю подальшого співробітництва з розміщення відеожурналу в швидкісних поїздах Інтерсіті+, а також відсутності у ДП «УЗШК» виробничої необхідності в подальшій дії договору № 100-УЗШК від 29.10.2013 та договору № 114-УЗШК від 27.12.2013 попереджено позивача про припинення дії договорів з 13.06.2014. Повернення коштів за вище вказаними договорами у сумі 52 841, 15 грн. буде здійснено ДП «УЗШК» у встановленому порядку.

Статтею 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, відповідач зобов'язаний був повернути попередньо сплачені кошти у розмірі 52 841, 15 грн. протягом семи днів з моменту отримання листа № 06/05-01 від 06.05.2014, тобто до 15.05.2014.

Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд відзначає наступне.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до останнього внесено відомості про перебування юридичної особи з 06.08.2014 в стані припинення, за рішенням засновника.

При цьому суд відзначає, що вказані відомості були внесені до ЄДРПОУ на виконання приписів ч. 1 ст. 105 Цивільного кодексу України, відповідно до якої учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

Таким чином, з моменту прийняття відповідного рішення засновниками та внесення відомостей до ЄДРПОУ юридична особа перебуває в стані припинення та відбувається процедура ліквідації такої юридичної особи, передбачена приписами ст. 111 Цивільного кодексу України.

Водночас, згідно ч. 1, 7 ст. 59 Господарського кодексу України, припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду; скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру; суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності; такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, відомості про перебування юридичної особи в стані припинення та відомості про припинення такої юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відображають різні стадії процедури ліквідації, а саме її початок (в даному випадку прийняття рішення засновниками) та її закінчення.

З моменту прийняття відповідного рішення засновниками та внесення відомостей до ЄДРПОУ юридична особа перебуває в стані припинення та відбувається процедура ліквідації такої юридичної особи, а отже відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту саме припинення юридичної особи.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 107 Цивільного кодексу України, кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов'язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до суду достатніх доказів на спростування своєї вини у невиконанні зобов'язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 52 841, 15 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 4 320, 00 грн. - пені за період з 28.02.2014 по 27.08.2014 та 1 680, 00 грн. - 7 % штрафу нараховані на суму 24 000, 00 грн., а також 5 191, 41 грн. - пені за період з 28.02.2014 по 27.08.2014 та 2 018, 88 - 7 % штрафу нараховані на суму 28 841, 15 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 7 % штрафу та пені та встановив, що в останньому допущено помилку у визначенні періоду простроченого грошового зобов'язання та відповідно у розмірі нарахування пені, проте суму 7 % штрафу нараховано вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені у розмірі 2 520, 00 грн., що розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 15.05.2014 по 27.08.2014 на суму 24 000, 00 грн. та пені у сумі 3 028, 32 грн. за період з 15.05.2014 по 27.08.2014 на суму 28 841, 15 грн., а також 7 % штрафу у розмірі 1 680, 00 грн., нараховані на суму 24 000, 00 грн., та 7 % штрафу у сумі 2 018, 88 нараховані на суму 28 841, 15 грн., а тому вимога в цій частині підлягає задоволенню частково.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 705, 26 грн. - 3 % річних та 18 816, 00 грн. - інфляційних втрат, нарахованих на суму 24 000, 00 грн., а також 2 049, 24 грн. - 3 % річних та 22 611, 46 грн. - інфляційних втрат, нарахованих на суму 28 841, 15 грн., суд відзначає таке.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 5.1.-5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, враховуючи норми чинного законодавства, приймаючи до уваги рекомендації касаційної інстанції, оскільки обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення сум авансу, адже відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав, тому вимога позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат не підлягає задоволенню

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Приватного підприємства "ВІНСО-МЕДІА" задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Українська залізнична швидкісна компанія" (02096, м. Київ, вул. Привокзальна, буд. 3, ідентифікаційний код - 38137835) на користь Приватного підприємства "ВІНСО-МЕДІА" (01021, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 28/2, нежиле приміщення 43, ідентифікаційний код - 33744063) 52 841 (п'ятдесят дві тисячі вісімсот сорок одну) грн. 15 коп. - основного боргу, 5 548 (п'ять тисяч п'ятсот сорок вісім) грн. 32 коп. - пені, 3 698 (три тисячі шістсот дев'яносто вісім) грн. 88 коп. - 7 % штрафу та 931 (дев'ятсот тридцять одну) грн. 32 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 27.09.2016.

Суддя Бондарчук В.В.