Постанова

від 21.09.2016 по справі 917/825/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2016 р. Справа № 917/825/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Білецька А.М., суддя Слободін М.М.,

при секретарі Бєлкіній О.М.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 - догов. № 181 від 13.04.2016 р.,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2298 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 28.07.2016 р. у справі № 917/825/16,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дагаз-Дніпро", м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область,

до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук, Полтавська область,

про стягнення 35 022,33 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.07.2016 р. (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дагаз-Дніпро" 18000,00 грн. основного боргу, 1250,14 грн. 3% річних, 15768,00 грн. інфляційних втрат, 1377,84 грн. судового збору, 2999,64 грн. витрат з оплати послуг адвоката. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач, ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 28.07.2016р. у справі № 917/825/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм чинного законодавства. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що під час поставки відповідач прийняв товар, хоча достатніх правових підстав для цього не мав, оскільки позивачем не було надано документів підтверджуючих якість товару, про що позивача було повідомлено, але жодних дій зі сторони останнього щодо виконання своїх господарських зобов'язань в частині надання документації, вчинено не було.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням, яке міститься в матеріалах справи.

Позивач, ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", відзиву на апеляційну скаргу не надав, в судовому засіданні просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23.10.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дагаз-Дніпро" (позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки товару №0514-СН.

11.12.2013р. між сторонами було підписано додаткову угоду №1 до договору поставки товару №0514-СН від 23.10.2013 р.

Умовами договору (з урахуванням додаткової угоди) сторони узгодили наступне:

- в порядку та на умовах визначених цим договором, постачальник зобов'язався поставити і передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату ( п.1.1. договору);

- найменування, одиниця вимру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються специфікацією (ями), що є додатками до цього договору (1.2. договору);

- в специфікації №2 сторони погодили найменування товару - Картер середнього мосту FAW СА 3252, кількість - 1шт., ціна без ПДВ- 15000,00 грн., ціна з ПДВ-18000,00 грн. (в редакції додаткової угоди №1);

- датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної (п. 2.4. договору);

- розрахунки за товар по даній додатковій угоді здійснюються на протязі 30 календарних днів після поставки товару на умовах FCA (склад постачальника), в сумі що складає 18000,00 грн. (в редакції п. 3 додаткової угоди №1);

23.12.2013 року позивач на виконання умов договору поставив відповідачу визначений у специфікації №2 товар на загальну суму 18000,00 грн., що підтверджується підписаною між сторонами видатковою накладною №696 від 23.12.2013 року та довіреністю відповідача на отримання цінностей №0000003729 від 20.12.2013 року (арк. с. 14-15).

Як зазначає позивач, відповідач отриманий товар у визначені в договорі строки не оплатив і за ним рахується заборгованість за отриманий товар в розмірі 18000,00 грн.

Відповідно до п.4.2. договору оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі.

Згідно з п.7.2. договору товар приймається покупцем згідно видаткової накладної. Відвантаження товару покупцю здійснюється після пред'явлення останнім довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей. Постачальник з відвантажувальним товаром направляє документи підтверджуючі іноземне походження товару.

У відповідності до п.7.3. договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається відповідним чинним законодавством.

Відповідно до п.11.2. договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.11.1 цього договору (з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін) та закінчується 31.12.2013р., а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу передбачений специфікацією №2 в договорі товар на загальну суму 18000,00 грн., що підтверджується двостороннє підписаною видатковою накладною №696 від 23.12.2013р. та довіреністю відповідача на одержання товарно-матеріальних цінностей № НОМЕР_1 від 20.12.2013р., копії яких долучено до матеріалів справи.

Як зазначає позивач у позовній заяві, свої зобов'язання за договором відповідач не виконав, оплати за поставлений товар по вказаній видатковій накладній не здійснив, тому, сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором складає 18000,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 18000,00 грн. основного боргу, суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Приписами частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 268 ГК України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначають у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України також передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вже зазначалось, позивач поставив відповідачу передбачений в договорі товар на загальну суму 18000,00 грн., що підтверджується двостороннє підписаною видатковою накладною №696 від 23.12.2013р. та довіреністю відповідача на одержання товарно-матеріальних цінностей № НОМЕР_1 від 20.12.2013р. Однак, матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем за вказаний товар.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що відповідачем неналежно виконані зобов'язання покупця по зазначеному вище договору, в зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 18000,00 грн. є обґрунтованою та такою, що правомірна задоволена судом першої інстанції.

Як в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі відповідач посилається на факт неналежного виконання зобов'язання позивачем в зв'язку з відсутністю документів, які б підтверджували надання позивачем сертифікату якості на товар під час поставки.

Судова колегія не погоджується з такими посилання відповідача та вважає їх безпідставними, зважаючи на наступне.

Розділом 4 договору передбачено, що підтвердженням якості та комплектності товару з боку постачальника є сертифікат якості.

Відповідно до ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Проте, до матеріалів справи не надано доказів звертання відповідача до позивача з повідомленням про відсутність документів, що підтверджують якість товару з встановленням розумного строку для їх передання, а також, не надано доказів повернення товару позивачу, доказів відмови від договору. Крім того, договором поставки та діючим законодавством не передбачена відмова від оплати товару з підстав надання документів не в повному обсязі.

Разом з цим, порядок розрахунків за договором чітко передбачений договором в редакції п. 3 додаткової угоди №1, згідно якого розрахунки за товар по даній додатковій угоді здійснюються на протязі 30 календарних днів після поставки товару на умовах FCA (склад постачальника).

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткова накладна № 696 від 23.12.2013р. відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дана накладна є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31.10.2000р. № 053-291516 довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ - накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку.

До того ж, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 В«Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального праваВ» зазначено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару за договором є доведеним та підтвердженим належними доказами - видатковою накладною, яка є документом первинного бухгалтерського обліку, тому твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку з оплати отриманого товару не мають належного документального та матеріального обґрунтування, в зв'язку з чим відхиляються колегією суддів, як безпідставні.

Відповідач в апеляційній скарзі також посилався на те, що згідно п.2.2., 7.1., 7.2., 8.1. договору поставка товару здійснюється на умовах СТР в редакції В«Інкотермс 2000В» , а відповідно до офіційних правил тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати, В«ІнкотермсВ» (в редакції 2000 року), СТР передбачає обов'язкові вимоги для продавця та покупця в разі поставки товару.

Однак, колегія суддів зазначає, що відповідно до офіційних правил тлумачення, СРТ - міжнародний торговий термін Інкотермс, який застосовується по відношенню до всіх видів транспорту, включаючи змішані перевезення. Продавець несе витрати по фрахту і перевезення до пункту призначення. Покупець оплачує страхування вантажу. Ризики переходять в момент доставки вантажу першому перевізникові.

Тобто, ніяких вимог щодо обов'язкового надання документів зазначеними правилами не передбачено.

Крім того, відповідно до змісту наведених відповідачем пунктів договору, наявного в матеріалах справи, вони взагалі не містять посилань на СТР в редакції "Інкотермс 2000 року". Відповідно до п.2.3. договору відвантаження товару здійснюється автомобільним транспортом за базисом поставки - СРТ згідно Інкотермс в редакції 2010 року.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 15 772,19 грн. інфляційних втрат за період з 01.02.2014 року по 30.04.2016 року та 1250,14 грн. 3% річних за період з 23.01.2014 року по 16.05.2016 року, то судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 1250,14 грн. та інфляційних в сумі 15768,00 грн.

Щодо стягнення 3000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.5, 6 ст.49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 В«Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

В підтвердження понесення витрат на оплату послуг адвоката позивачем надано договір № 181 від 13.04.2016р. про надання правової допомоги, укладений між позивачем та Адвокатським об'єднанням В«ДніпролексВ» в особі ОСОБА_2, додаткову угоду № 2 від 13.04.2016р. до вказаного договору на надання правових послуг, копію свідоцтва № 2510 про право ОСОБА_2 на заняття адвокатською діяльністю, акт прийняття правових послуг № 2 від 28.07.2016р., платіжне доручення № 433 від 21.04.2016р. про сплату 3000,00 грн. адвокатському об'єднанню В«ДніпролексВ» за надання правових послуг.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що витрати на оплату послуг адвоката покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 2999,64 грн.

На підставі вищевикладеного, доводи викладені відповідачем в апеляційній скарзі не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Полтавської області від 28.07.2016 р. у справі № 917/825/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача, Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук, Полтавська область, на рішення господарського суду Полтавської області від 28.07.2016 р. у справі № 917/825/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 28.07.2016 р. у справі № 917/825/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Слободін М.М.