Ухвала

від 20.09.2016 по справі 820/3456/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 р.Справа № 820/3456/16 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Григорова А.М.

Суддів: Подобайло З.Г. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центральної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Державної Фіскальної Служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2016р. по справі № 820/3456/16

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Державної Фіскальної Служби у Харківській області

про скасування рішень та вимоги,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ФО-П ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного позову з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області за формою "Р" №0002601304 від 17.06.2016 року, № 0002611304 від 17.06.2016 року, рішення № 0002621304 від 17.06.2016 року та вимогу від 06.06.2016 року № Ф-23Ф.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2016 року адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про скасування рішень та вимоги - задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 17.06.2016р. №0002601304 та №0002611304. Скасовано рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 17.06.2016р. №0002621304. Скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 06.06.2016р. №Ф-23Ф. Стягнуто з Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (код 39859805) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_3) судовий збір в розмірі 2698 (дві тисячі шістсот дев`яносто вісім) грн. 04 коп.

Центральна об'єднана державна податкова інспекція міста Харкова Головного управління Державної Фіскальної Служби у Харківській області, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції не дотримано вимоги ст.. 159 КАС України, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову. Посилається на обставини встановлені в ході перевірки. Зазначає, що ФОП ОСОБА_1 на порушення норм матеріального права п. 44.6, п. 44.1 ст.44, ч.2 ст.9 Закону України №996, п. 12 ст. 3 Закону України «Про РРО» не підтверджено сукупністю первинних документів правомірність віднесення до складу витрат суми у розмірі 983 333, 33 грн., оскільки відсутні документи на отримання товару, транспортування товару, не складено обов`язкові звіти на виконання умов Договору комісії, не можливо підтвердити, що перерахування коштів у розмірі 1 180 000, 0 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ «БТС Інвест» безпосередньо пов`язане із поверненням коштів за реалізований товар (облік товару відсутній, жодним первинним документом не підтверджено отримання готівки за реалізацію одягу та аксесуарів), відсутні первинні документи про отримання позивачем комісійної винагороди або заборгованості ТОВ «БТС Інвест» перед ФОП ОСОБА_1, по нарахованій комісійній винагороді. Посилається на те, що Порядок № 1637 застосовується фізичними особами підприємцями які перебувають на спрощеній системі оподаткування, а ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2015 року є платником на загальній системі оподаткування. Посилається на неправомірність застосування судом першої інстанції п. 138.4, п. 138.6 Податкового кодексу України. Зазначає, що посилання судом першої інстанції на накладну від 02.01.2015 №0201/22 не відповідає дійсності, оскільки ні до перевірки, ні до матеріалів справи копія даної накладної позивачем не долучалась.

Представник ФОП ОСОБА_1 подав письмове заперечення, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2016 року без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представники позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб'єкта господарювання фізичної особи-підприємця, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - а.с.30-31. Основними видами діяльності згідно КВЕД в т.ч. є діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (46.19), інші види роздрібної торгівлі (47.19) (а.с.15).

06.06.2016 року фахівцем відповідача проведено документальну планову перевірку позивача з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 02.04.2014 року по 31.12.2015 року.

За результатами перевірки складено акт від 06.06.2016 року № 2058/20-30-13-04-06, яким встановлено порушення пп.49.18.2 п 49.18 ст. 49, п.177.10 ст.177, п. 177.2 ст. 177, ст. 176 ПК України, ст. 7.1.5 п.7.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ".

Порушення, встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 17.06.2016 року № 0002601304, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 190958,07 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 47909,51 грн.;

податкового повідомлення - рішення від 17.06.2016 року № 0002611304, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору на суму 14750,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 3687,50 грн.;

рішення від 17.06.2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 1045,30 грн.;

вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2016 року Ф-23Ф на суму 10454,30 грн.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.

Податкове повідомлення-рішення від 17.06.2016 року № 0002601304, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 190958,07 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 47909,51 грн.

Із дослідженої в судовому засіданні розрахунку податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою за 2015 рік судом встановлено, що за основним видом діяльності 46.19 позивачем визначено суму чистого оподатковуваного доходу у розмірі 31990,15 грн. (гр. 8 Декларації);

Вказана сума визначена з урахуванням положень п. 177.2 ст. 177 ПК України як різниця між сумою одержаного доходу у розмірі 1212217,61 грн. (р.4 Декларації) та вартістю документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, у тому числі: вартість документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю у тому числі вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції - 983333,33 грн. (р.5 Декларації) + витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату - 115780,03 грн. (р.6 Декларації) + інші витрати-81114,10 грн. (р.7 Декларації)

В акті перевірки Відповідач зазначає, що заниження чистого доходу відбулося внаслідок завищення витрат придбаних ТМЦ (р.5 Декларації), а саме: до складу валових витрат віднесено документально не підтверджені витрати, пов'язані з господарською діяльністю позивача по взаємовідносинам з ТОВ "БТС Інвест", що призвело до завищення витрат на вартість придбаних ТМЦ та як наслідок заниження бази оподаткування.

Проте колегія суддів не погоджується з такою позицією відповідача з огляду на наступне.

Підпунктами 14.1.191, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду; продаж (реалізація) товарів - це продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України, об'єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Згідно з п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені затрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III вказаного Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 ПК України у ред. чинній на момент виникнення спірних відносин витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4,138.6 ст.138, п.14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно абзаців 1, 2 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зі змінами та доповненнями податковий облік базується на даних бухгалтерського обліку при цьому, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції (ч.2 ст.3; ч.2 та 3 ст.9 Закону).

Між позивачем та ТОВ "БТС Інвест" укладено договір комісії № 04/02/12/14 від 05.12.2014 року - а.с.58-62, відповідно до умов якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента здійснювати в інтересах останнього та на умовах найбільш вигідних для нього, від свого імені продаж товару, який належить комітенту (п.1.1. Договору)

Статтею1011 ЦК України встановлено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Отже, по суті, комісіонер укладає угоди на користь комітента з третіми особами, в яких він виступає від власного імені (продавець, як правило, навіть не знає, для кого саме придбавається товар), вчиняє дії для набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків саме для себе, а не для комітента.

Згідно з ст. 44 ПК України з метою оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачене законодавством.

Фізичні особи - підприємці (крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування обліку та звітності) згідно з пунктом 177.10 статті 177 ПК України зобов'язані вести Книгу обліку доходів, форму і порядок ведення якої затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 15.12.2011 № 1637 (у ред. чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Передача ТМЦ від ТОВ "БТС Інвест" на адресу позивача здійснена на підставі накладних від 08.12.2014 року № 0812/99, від 02.01.2015 року № 0201/22, копії яких містяться у матеріалах справи.

При цьому колегія суддів не приймає доводів відповідача щодо відсутності такої накладної на перевірці та в справі, оскільки в справі вона мається (а.с. 56), а з наданих матеріалів, в т. ч. акту перевірки, не вбачається зауважень щодо відсутності відповідного документу. Крім того опис документів наданих на перевірку відсутній.

Факт перерахування коштів комітенту підтверджується платіжними дорученнями № 124 від 30.01.2015 року на суму 310000,00 грн., від 22.01.2015 року № 118 на суму 870000,00 грн., від 30.12.2014 року № 106 та випискою по рахунку, копії яких містяться у матеріалах справи. Вказані операції відображені у Книзі обліку доходів - а.с.40-42.

08.12.2014р. між позивачем та ТОВ «БТС ІНВЕСТ» (код 39473471) укладена Додаткова угода за змістом якої «якщо протягом 6 днів з дня отримання товару не вдається продати весь товар, переданий Комітентом на комісію, на сьомий день право власності на товар передається Комісіонеру, який зобов'язаний на протязі 60 днів розрахуватися в повному обсязі за отриманий у власність товар».

Також в період, що перевірявся, позивач мав господарські відносини із ТОВ «ЕКСПО-ПАСАЖ» (код 38865645), що оформлені Договором комісії №04/01/15 від 01.01.2015р., на виконання якого позивач отримав на комісію товар згідно із накладною №0201/22 від 02.01.2015р. на суму 1 180 000,00 грн. Відповідно до умов укладеного договору позивач отримує товар за товарною накладною (п.2.1), самостійно з здійснює необхідну комерційно - маркетингову роботу, переддоговірну роботу та укладення з покупцями угод купівлі - продажу на найбільш вигідних умовах (2.4.); транспортування за договором здійснюється комітентом на свій рахунок, вартість якого включається в ціну товару (п.3.1.1).

Також була укладена аналогічна за змістом попередній (з ТОВ БТС ІНВЕСТ» додаткова угода.

Тобто фактично, як вбачається з наданих документів, пояснень представників позивача, правочини комісії за домовленістю сторін були змінені на поставку (купівлю -продаж).

Відсутність у позивача 4-го екземпляра товарно - транспортної накладної на підтвердження реальності господарських відносин, правильно не врахована судом першої інстанції, оскільки умовами договорів комісії (пр.3.1.1), зміст якого досліджувався в судовому засіданні, передбачає, що доставляння товару здійснюється комітентом та за його кошт, отже для визначення об'єкта оподаткування позивача зазначені винні документи не мають будь - якого юридичного значення.

Щодо наведених тверджень відповідача про відсутність певних даних у звітах комісіонера та актах виконаних робіт, зокрема даних про вартість реалізованого товару та переліку реалізованого товару, що на його думку дає підстави для твердження про сумнівність господарських договорів, то такі доводи є наслідком недостатнього ознайомлення самого відповідача із умовами та змістом укладених договорів між позивачем та його контрагентами.

Так, як зазначалось вище, 08.12.2014р. між позивачем та ТОВ «БТС ІНВЕСТ» (код 39473471) укладена Додаткова угода №1 до Договору комісії №04/02/14 від 05.12.2014р., за змістом якої «якщо протягом 6 днів з дня отримання товару не вдається продати весь товар, переданий Комітентом на комісію, на сьомий день право власності на товар передається Комісіонеру, який зобов'язаний на протязі 60 днів розрахуватися в повному обсязі за отриманий у власність товар».

Досліджені в ході судового розгляду письмові докази свідчать, що за домовленістю сторін господарські відносини комісії набули статусу відносин із купівлі - продажу, з покладання за позивача обов'язку сплатити вартість отриманого товару, саме тому звіт комісіонера між сторонами не складався.

Таким чином, фактично товар, отриманий позивачем від ТОВ «БТС ІНВЕСТ» (код 39473471) за умовами договору комісії, перейшов у власність позивача, що підтверджується умовами господарських договорів, отже спростовується твердження скаржника про відсутність у позивача права власності на товар та виключає його можливість віднесення його вартості до складу витрат господарської діяльності.

За таких обставин твердження відповідача про порушення судом першої інстанції приписів п.138.4 та п. 138.6 Податкового кодексу України не ґрунтується на доказах, які зібрані в матеріалах справи.

Щодо посилань представника відповідача в судовому засіданні на неналежне підтвердження суми витрат первинними бухгалтерськими документами та ненадання до перевірки первинних документів, то вони є необґрунтованими, з наступних підстав.

Положеннями пункту 86.1 статті 86 ПК України встановлено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками.

Згідно пункту 3 розділу 1, пункту 7 розділу 4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації № 984 від 22 грудня 2010 року, та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772, акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом під час проведення перевірки порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Із акту перевірки (а.с. 21, 23) вбачається, що перевірка проведена на підставі відомостей відображених в декларації про отримані доходи, наданими до перевірки первинними документами, що підтверджують понесені витрати, безпосередньо пов'язані з отриманням доходу - договори, накладні, банківські виписки, відомості про рух коштів на розрахункових рахунках, відомості книги обліку доходів. Розділ 2.2.1 акту не містить жодних зауважень щодо порядку ведення Книги та відповідно відомостей про ненадання останньої до перевірки.

Із долученого до матеріалів справи акту перевірки встановлено, що підставою не підтвердження витрат є посилання податкового органу на бази даних ГУ ДФС у Харківській області - а.с.21, відповідно до яких ТОВ "БТС Інвест" має стан 8, свідоцтво платника ПДВ анульовано, підприємство не спеціалізується на продажі одягу, остання звітність подана у січні 2015 року, тощо.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагентом позивача не може впливати на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності.

Приписами ч. 2 ст. 8 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22.01.2009 року судом зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Таким чином, позивач не може нести наслідків за невиконання контрагентом його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

У вказаних відносинах позивач є "правомірним отримувачем" результатів вчинених правочинів, оскільки в судовому засіданні податковим органом в порядку ст.11 КАС України не доведено, того що умови договору комісії від 05.12.2014 року № 04.02.2014 року не виконані або виконані власними силами позивача.

Тому, якщо контрагент позивача не виконав своїх зобов'язань за договором комісії або неналежним чином вів податкову та бухгалтерську звітність, відповідальність та відповідні негативні наслідки мають наставати саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування валових витрат позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та при фактичному здійсненні господарської операції має документальні підтвердження розміру свого чистого доходу.

Подані позивачем первинні документи обліку є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції підтверджені належними первинними документами, що на думку суду свідчить про реальність господарських операцій та виключає неправомірність їх відображення у податковому обліку позивача.

При цьому колегія суддів зазначає, що обставини викладені в акті перевірки, які послугували підставою прийняття податкового повідомлення - рішення, відрізняються від обставин на які посилається відповідач в апеляційній скарзі. Обставин, які не були підставою прийняття оскарженого податкового повідомлення - рішення, в будь-якому випадку не можуть враховуватися при встановленні його правомірності.

Колегія суддів зазначає,що відсутність обліку та правова оцінка взаємовідносин за договором комісії, на чому наполягав представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, не були підставами нарахувань. Підстави нарахувань викладені були в п. 2.1.2 акту, серед них зазначені вище підстави відсутні. Порушення обліку зазначені в акті, але ці порушення не пов'язуються з нарахуванням.

Також колегія суддів критично оцінює пояснення представника, позивача, про те, що згаданим податковим повідомленням - рішенням застосована санкція в тому числі за несвоєчасне подання декларації. Норма, за якою застосовані санкції в податковому повідомленні - рішенні відсутня, тобто фактично не застосована. Також не вказано щодо порушення норми Податкового кодексу щодо строків звітності.

Щодо податкового повідомлення - рішення від 17.06.2016 року № 0002611304, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору на суму 14750,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 3687,50 грн.; рішення від 17.06.2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 1045,30 грн. та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2016 року Ф-23Ф на суму 10454,30 грн., то вони підлягають скасуванню, оскільки вони є похідними від встановленого порушення позивачем положень Податкового кодексу в частині формування чистого прибутку, який є базою оподаткування зі сплати військового податку та єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування за відповідні періоди.

Крім того, вказані рішення містять у собі посилання на акт перевірки позивача від 06.06.2016 року № 002058/1304/НОМЕР_3, проте в судове засідання в силу положень ст.11 КАС України вказаний акт відповідачем - суб'єктом владних повноважень не наданий, в апеляційній скарзі відповідач вказує на технічну помилку у номері. Суд приймає такі пояснення, але зазначає. Що наведене не спростовує факту посилання як підставу нарахувань на не існуючий акт.

Згідно ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову та зазначає, що доводи апеляційної скарги не впливають на правомірність висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2016р. по справі № 820/3456/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Григоров А.М. Судді (підпис) (підпис)Подобайло З.Г. Тацій Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 26.09.2016 р.