Ухвала

від 18.10.2017 по справі 820/3456/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2017 року м. Київ К/800/27773/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., Цвіркуна Ю.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2016

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016

у справі № 820/3456/16

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_4.)

до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, Центральна ОДПІ м. Харкова)

про скасування рішень та вимоги

ВСТАНОВИЛА:

ФОП ОСОБА_4 звернувся у червні 2016 року до суду з адміністративним позовом до Центральної ОДПІ м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.06.2016 № 0002601304 та № 0002611304, рішення від 17.06.2016 № 0002621304 та вимоги від 06.06.2016 № Ф-23Ф.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, ст. 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України); п. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України ; п. 12 ст. 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг ; ст. ст. 7, 9, 11, 70, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судових рішень, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб'єкта господарювання фізичної особи-підприємця, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видами діяльності якого згідно КВЕД, у тому числі є діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (46.19), інші види роздрібної торгівлі (47.19).

Відповідачем було проведено документальну планову перевірку позивача з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 02.04.2014 по 31.12.2015, результати якої оформлено актом від 06.06.2016 № 2058/20-30-13-04-06, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 49.18.2 п 49.18 ст. 49, п. 177.10 ст. 177, п. 177.2 ст. 177, ст. 176 ПК України, пп. 7.1.5 п. 7.1 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування .

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято:

податкові повідомлення-рішення від 17.06.2016 № 0002601304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у розмірі 190 958,07 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 47 909,51 гривень; № 0002611304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору за основним платежем у розмірі 14 750,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3687,50 гривень;

рішення від 17.06.2016 № 0002621204 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 1045,30 гривень;

вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2016 Ф-23Ф на суму 10 454,30 гривні.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом підпунктів 14.1.191 та 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду; продаж (реалізація) товарів - це продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

У розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.4, п. 138.6 ст. 138 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Положеннями п. 177.2 ст. 177 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Згідно з п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені затрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III вказаного Кодексу.

Згідно з ст. 44 ПК України з метою оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачене законодавством.

Фізичні особи-підприємці (крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування обліку та звітності) згідно з п. 177.10 ст. 177 ПК України зобов'язані вести Книгу обліку доходів, форму і порядок ведення якої затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 15.12.2011 № 1637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 9 Закону України Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач (комісіонер) мав господарські взаємовідносини з: ТОВ БТС Інвест (комітент) за договором комісії від 05.12.2014 № 04/02/12/14, за умовами якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента здійснювати в інтересах останнього та на умовах найбільш вигідних для нього, від свого імені продаж товару, який належить комітенту; ТОВ ЕКСПО-ПАСАЖ (комітент) за договором комісії від 01.01.2015 № 04/01/1, за умовами якого позивач отримує товар за товарною накладною, самостійно з здійснює необхідну комерційно-маркетингову роботу, переддоговірну роботу та укладення з покупцями угод купівлі-продажу на найбільш вигідних умовах, транспортування за договором здійснюється комітентом за свій рахунок, вартість якого включається в ціну товару.

В силу положень ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Отже, по суті, комісіонер укладає угоди на користь комітента з третіми особами, в яких він виступає від власного імені (продавець, як правило, навіть не знає, для кого саме придбавається товар), вчиняє дії для набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків саме для себе, а не для комітента.

В подальшому, як встановлено судами, між сторонами вказаних договорів було укладено Додаткові угоди, якими передбачено, що якщо протягом 6 днів з дня отримання товару не вдається продати весь товар, переданий комітентом на комісію, на сьомий день право власності на товар передається комісіонеру, який зобов'язаний на протязі 60 днів розрахуватися в повному обсязі за отриманий у власність товар.

Тобто, як вірно зауважено судами, фактично правочини комісії за домовленістю сторін були змінені на поставку (купівлю-продаж).

На підтвердження фактичного отримання товарно-матеріальних цінностей від контрагентів та перерахування коштів комітентам позивачем долучено до матеріалів справи копії накладних, платіжних доручень, виписки по рахунку, Книги обліку доходів, у якій відображено вказані операції.

При дослідженні долучених позивачем до матеріалів справи первинних документів судами встановлено, що підтверджують реальність виконання сторонами господарських операцій.

Судами обґрунтовано не взято до уваги твердження відповідача, що під час перевірки у позивача була відсутня накладна про передачу товару від ТОВ БТС Інвест , оскільки така наявна у матеріалах справи, а з матеріалів акту перевірки не вбачається зауважень щодо відсутності відповідного документу, як і відсутній опис документів наданих на перевірку. При цьому, безпідставними є доводи податкового органу на відсутність у позивача 4-го екземпляра товарно-транспортної накладної, оскільки умовами укладених договорів комісії передбачено, що доставка товару здійснюється комітентом та за його кошт, отже для визначення об'єкта оподаткування позивача зазначені винні документи не мають будь-якого юридичного значення.

Також, судами обґрунтовано відхилено доводи податкового органу щодо відсутності певних даних у звітах комісіонера та актах виконаних робіт, зокрема, даних про вартість реалізованого товару та переліку реалізованого товару, що на його думку дає підстави для твердження про сумнівність господарських договорів, в силу недостатнього ознайомлення відповідача із умовами та змістом укладених договорів між позивачем та його контрагентами, оскільки як було зауважено вище за домовленістю сторін господарські відносини комісії набули статусу відносин купівлі-продажу, з покладання на позивача обов'язку сплатити вартість отриманого товару, у зв'язку з чим звіт комісіонера між сторонами не складався.

Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що фактично отриманий позивачем від ТОВ БТС ІНВЕСТ товар за умовами договору комісії, перейшов у власність позивача про, що свідчать умови господарських договорів, чим спростовано твердження відповідача про відсутність у позивача права власності на товар та виключає його можливість віднесення його вартості до складу витрат господарської діяльності.

Поряд з цим, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що посилання відповідача на неналежне підтвердження суми витрат первинними бухгалтерськими документами та ненадання до перевірки первинних документів є необґрунтованими, з наступних підстав.

Положеннями п. 86.1 ст. 86 ПК України встановлено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками.

Згідно пункту 3 розділу 1, пункту 7 розділу 4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації від 22.12.2010 № 984, та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772, акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом під час проведення перевірки порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

При дослідженні матеріалів акту перевірки судами встановлено, що перевірка проведена на підставі відомостей відображених в декларації про отримані доходи, наданими до перевірки первинними документами, що підтверджують понесені витрати, безпосередньо пов'язані з отриманням доходу - договори, накладні, банківські виписки, відомості про рух коштів на розрахункових рахунках, відомості книги обліку доходів. При цьому, розділ 2.2.1 акту не містить жодних зауважень щодо порядку ведення Книги та відповідно відомостей про ненадання останньої до перевірки.

Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на бази даних ГУ ДФС у Харківській області, які слугували однією з підстав для висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, у зв'язку з тим, що порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування позивачем валових витрат, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

Поряд з цим, судами вірно зауважено про безпідставність посилань відповідача, зокрема, на оцінку взаємовідносин за договором комісії, яка не була підставою для нарахування податковим органом грошових зобов'язань.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що податкове повідомлення-рішення від 17.06.2016 № 0002611304, рішення від 17.06.2016 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2016 року Ф-23Ф підлягають скасуванню, оскільки такі є похідними від встановленого порушення позивачем положень ПК України в частині формування чистого прибутку, який є базою оподаткування зі сплати військового податку та єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування за відповідні періоди.

Водночас, вказані рішення містять посилання на акт перевірки позивача від 06.06.2016 № 002058/1304/НОМЕР_5, однак, у ході судового розгляду в силу положень ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України вказаний акт відповідачем не було надано, у зв'язку з чим судами вірно зауважено про посилання як підставу нарахування грошових зобов'язань на не існуючий акт.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області - відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016 у справі № 820/3456/16 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова Судді: О.А. Веденяпін Ю.І. Цвіркун