Рішення

від 28.09.2016 по справі 904/7938/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.09.16р. Справа № 904/7938/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Міг" (м. Запоріжжя)

до Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" (м.Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів № 0406-2/2 від 06.04.2012 у загальному розмірі 1 506 267 грн. 06 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 05.05.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "Міг" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" (далі - відповідач) заборгованість за договором на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів № 0406-2/2 від 06.04.2012 у загальному розмірі 1 506 267 грн. 06 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 1 430 270 грн. 40 коп. - основний борг;

- 63 042 грн. 70 коп. - пеня;

- 12 953 грн. 96 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів № 0406-2/2 від 06.04.2012 в частині повної та своєчасної оплати поставленого в період з 10.03.2016 по 08.06.2016 товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 1 430 270 грн. 40 коп. На підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути пеню за загальний період прострочення з 24.04.2016 по 06.09.2016 у сумі 63 042 грн. 70 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 24.04.2016 по 06.09.2016 у сумі 12 953 грн. 96 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 28.09.2016.

У судове засідання 28.09.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 28.09.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 12.09.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50057, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Заводська, будинок 1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2016 була отримана відповідачем 16.09.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930003551441 (5005702201551). При цьому, протягом двох тижнів з моменту отримання відповідачем ухвали суду будь-яких заперечень на позовні вимоги позивача суду не надано.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 12.09.2016 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

У судовому засіданні 28.09.2016 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Вимоги ухвал суду позивачем були виконані у повному обсязі.

Крім того, представник позивача заперечував проти відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом півроку не погасив існуючу заборгованість, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 06.04.2012 між Приватним акціонерним товариством "Криворізький завод гірничого обладнання" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП "Міг" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів № 0406-2/2 (далі - договір, а.с.14-18), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити матеріали на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору).

У пунктах 10.4. та 10.5. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання, але не раніше виконання вимог установчих документів сторін про необхідність надання згоди на укладення органами управління сторін, що мають відповідні повноваження (при наявності таких вимог). Договір діє до 31.12.2013. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань (у тому числі гарантійних) за договором.

В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено, додаткову угоду № 2 від 23.12.2015 до договору, в якій сторони дійшли згоди пункт 10.5. викласти в наступній редакції:

- "Договір діє до 31.12.2016. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань (у тому числі гарантійних) за договором.".

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Так, у пункті 2.1. договору сторони погодили, що кількість, номенклатура ресурсів вказуються в специфікаціях до договору, які є його невід'ємною частиною.

У відповідності до умов вказаного пункту договору, між сторонами було досягнуто згоди щодо поставки товару та підписано наступні специфікації:

- специфікація № 42 від 12.02.2016, в якій сторони, зокрема, погодили найменування товару, його якість, кількість та загальну вартість, а саме: порошок магнезитовий ППЕ 88 у кількості 60 тн, загальною вартістю 784 800 грн. 00 коп. Умови оплати: протягом 45 календарних днів з моменту поставки (а.с. 20);

- специфікація № 44 від 17.03.2016, в якій сторони, зокрема, погодили найменування товару, його якість, кількість та загальну вартість, а саме: порошок магнезитовий ППЕ 88 у кількості 20 тн, загальною вартістю 261 600 грн. 00 коп. Умови оплати: протягом 45 календарних днів з моменту поставки (а.с. 25);

- специфікація № 45 від 25.03.2016, в якій сторони, зокрема, погодили найменування товару, його якість, кількість та загальну вартість, а саме: порошок магнезитовий ППЕ 88 у кількості 40 тн, загальною вартістю 523 200 грн. 00 коп. Умови оплати: протягом 45 календарних днів з моменту поставки (а.с. 31);

- специфікація № 46 від 12.04.2016, в якій сторони, зокрема, погодили найменування товару, його якість, кількість та загальну вартість, а саме: порошок магнезитовий ППЕ 88 у кількості 20 тн, загальною вартістю 261 600 грн. 00 коп. Умови оплати: протягом 45 календарних днів з моменту поставки (а.с. 41).

- специфікація № 47 від 08.06.2016, в якій сторони, зокрема, погодили найменування товару, його якість, кількість та загальну вартість, а саме: порошок магнезитовий ППЕ 88 у кількості 10 тн, загальною вартістю 130 800 грн. 00 коп. Умови оплати: протягом 45 календарних днів з моменту поставки (а.с. 46).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Терміни поставки були погоджені сторонами у вказаних вище специфікаціях.

Крім того, у розділі 4 договору сторони погодили ціни і загальну суму договору, а саме:

- постачання ресурсів здійснюється за цінами, які визначені у відповідності з умовами поставки, зазначені в специфікаціях і включають в себе всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати постачальника пов'язані з поставкою ресурсів (пункт 4.1. договору);

- загальна сума договору визначається як сумарна вартість ресурсів, постачання яких здійснюється згідно доданих до нього специфікацій (пункт 4.3. договору).

Відповідно до пункту 3.4. договору право власності на ресурси і ризик випадкового знищення або пошкодження ресурсів переходить від постачальника до покупця від дати постачання ресурсів.

На виконання умов договору, позивачем у період з 10.03.2016 по 08.06.2016 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 430 270 грн. 40 коп. відповідно до наступних видаткових накладних:

- видаткової накладної № РН-0000019 від 10.03.2016 на суму 258 120 грн. 00 коп. (а.с.21);

- видаткової накладної № РН-0000022 від 17.03.2016 на суму 261 600 грн. 00 коп. (а.с.26);

- видаткової накладної № РН-0000023 від 28.03.2016 на суму 256 500 грн. 00 коп. (а.с.32);

- видаткової накладної № РН-0000025 від 04.04.2016 на суму 261 600 грн. 00 коп. (а.с.36);

- видаткової накладної № РН-0000027 від 12.04.2016 на суму 261 600 грн. 00 коп. (а.с.42);

- видаткової накладної № РН-0000037 від 08.06.2016 на суму 130 800 грн. 00 коп. (а.с.47).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, а також товарно-транспортної накладної є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагає розділ 6 договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем не заявлено.

В той же час, відповідно до умов пунктів 5.1., 5.2. та 5.3. договору оплата покупцем ресурсів здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в договорі. Оплата за поставлені ресурси буде проводитися протягом терміну, зазначеного в специфікації, який обчислюється з моменту постачання ресурсів. Датою оплати ресурсів вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.

Поставлений позивачем в період з 10.03.2016 по 08.06.2016 у визначений в пункті 5.2. договору (специфікаціях) строк оплачений не був, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 1 430 270 грн. 40 коп., що і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Як було зазначено вище, частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи визначені договором (специфікаціями) порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару настав 25.04.2016, 04.05.2016, 12.05.2016, 19.05.2016, 27.05.2016 та 25.07.2016, відповідно.

Судом також враховано, що у пункті 6.5. договору сторони передбачили, що зобов'язання постачальника з поставки ресурсів не вважаються виконаними до надання документів, зазначених у пункті 6.4. договору.

З приводу застереження, викладеного в пункті 6.5. договору щодо наслідків ненадання повного пакету товаросупровідних документів, визначених договором, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання . Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Так, матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:

- звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені пунктом 6.4. договору документи, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;

- відмови відповідача від договору на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів № 0406-2/2 від 06.04.2012;

- доказів повного повернення отриманого в період з 10.03.2016 по 08.06.2016 товару на загальну суму 1 430 270 грн. 40 коп. чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 1 430 270 грн. 40 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов’язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Крім того, судом було враховано, що відповідно до умов пункту 9.2. договору, якщо суперечки та розбіжності, зазначені в пункті 9.1. договору, не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється відповідно до матеріального права України наступним чином:

- спори, майнові вимоги за якими перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) за основною сумою зобов'язань, вирішуються в господарських судах України (у відповідності з чинним законодавством України);

- спори, майнові вимоги щодо яких не перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) за основною сумою зобов'язань, вирішуються в Постійно діючому Регіональному Третейському суді при Асоціації "Регіональна правова група" (згідно з регламентом вказаного суду), рішення якого є остаточним і обов'язковим для сторін і підлягають виконання сторонами у строки, зазначені в рішенні суду.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 1 430 270 грн. 40 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 7.2. договору сторони передбачили, що у разі порушення більш ніж на 30 календарних днів терміну оплати ресурсів, покупець сплачує пеню в розмірі 0,04 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 24.04.2016 по 06.09.2016 у сумі 63 042 грн. 70 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що у розрахунку позивачем не було враховано те, що останній день строку для оплати поставленого 10.03.2016, 17.03.2016 та 08.06.2016 товару припадає на вихідний день, отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку для її сплати є перший за ним робочий день, а саме: 25.04.2016, 04.05.2016 та 25.07.2016, відповідно; арифметично розрахунок також проведено частково невірно. Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено, що за загальний період прострочення з 26.04.2016 по 06.09.2016 пеня складає 63 355 грн. 23 коп.

Отже, судом було розраховано розмір пені, який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 63 042 грн. 70 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 63 042 грн. 70 коп., яка визначена позивачем.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України було нараховано 3% річних за період з 24.04.2016 по 06.09.2016 у сумі 12 953 грн. 96 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що у розрахунку позивачем також не було враховано те, що останній день строку для оплати поставленого 10.03.2016, 17.03.2016 та 08.06.2016 товару припадає на вихідний день, отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку для її сплати є перший за ним робочий день, а саме: 25.04.2016, 04.05.2016 та 25.07.2016, відповідно; арифметично розрахунок також проведено частково невірно. Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено, що за загальний період прострочення з 26.04.2016 по 06.09.2016 3% річних складають 12 982 грн. 64 коп.

Отже, судом було розраховано розмір 3% річних, який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних в розмірі 12 953 грн. 96 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 12 953 грн. 96 коп., яка визначена позивачем.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 1 506 267 грн. 06 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 22 594 грн. 01 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

В той же час, відповідно до платіжного доручення № 592 від 06.09.2016 позивачем було сплачено 22 594 грн. 03 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 0 грн. 02 коп. (22 594,03 - 22 594,01).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" (50057, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Заводська, будинок 1; ідентифікаційний код 31550176) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Міг" (69005, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 38069980) - 1 430 270 грн. 40 коп. - основного боргу, 63 042 грн. 70 коп. - пені, 12 953 грн. 96 коп. - 3% річних, 22 594 грн. 01 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Міг" (69005, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 38069980) надмірно сплачений судовий збір у сумі 0 грн. 02 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 592 від 06.09.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2