Постанова

від 13.09.2016 по справі 910/7256/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2016 р. Справа№ 910/7256/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Скрипки І.М.

Отрюха Б.В.

За участі представників сторін:

Від позивача: Баранов М.С.

Від відповідача: Бондар В.М

Прокурор: Винник О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Медицина" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 по справі №910/7256/16 (суддя: Борисенко І.І.)

за позовом Київської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Медицина"

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 по справі № 910/7256/16, повний текст якого складено 13.06.2016, позов Київської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Київської міської ради до Приватного акціонерного товариства "Медицина" про внесення змін до договору оренди земельної ділянки - задоволено повністю, а саме: внесено зміни до п.4.2 Договору оренди земельної ділянки від 23.06.2004, укладеного між Київською міською радою та акціонерним товариством закритого типу "Медицина" (яке в подальшому реорганізовано у приватне акціонерне товариство "Медицина"), викласти у наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки".

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 по справі № 910/7256/16 мотивоване наявністю законодавчо обумовлених підстав для внесення змін до договору оренди в частині зміни розміру річної орендної плати і встановлення її у розмірі 3 % (три відсотки) від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/7256/16 від 09.06.2016 по справі - скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказував на те, що:

- питання сплати орендної плати за землю належить до сфери інтересів органів місцевого самоврядування, а не держави;

- спір між сторонами відсутній, оскільки відповідач двічі звертався до виконавчого органу Київської міської ради (листи від 14.12.2010 № 109, від 19.05.2016 № 93) з проханням внести зміни до договору щодо розміру орендної плати, але відповіді не отримав;

- суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про залучення до участі у розгляді справи у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради з метою встановлення обставин наявності/відсутності спору щодо внесення змін до договору оренди;

- судом першої інстанції не враховано ту обставину, що відповідач за весь час дії договору належним чином виконує свої обов'язки по сплаті орендної плати.

Відповідно до автоматизованого розподілу справи № 910/7256/16 між суддями, справу розподілено судді - доповідачу Станіку С.Р. у складі колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Скрипка І.М., Отрюх Б.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 апеляційну скаргу по справі № 910/7256/16 прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Скрипка І.М., Отрюх Б.В., порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 13.09.2016.

В судовому засіданні 13.09.2016 представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні 13.09.2016 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення нормам матеріального та процесуального права.

Прокурор в судовому засіданні 13.09.2016 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац третій частини першої та частина третя ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Враховуючи викладене, керівник Київської місцевої прокуратури №2 правомірно, згідно діючого законодавства, звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі Київської міської ради.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, наявними матеріалами справи підтверджується. що 23.06.2004 між Київською міською радою (Орендодавець) та Акціонерним товариством закри того типу "Медицина" (яке у подальшому реорганізовано у Приватне акціонерне товариство "Медицина") (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, згідно умов якого орендодавець на підставі п. 90 рішення Київської міської ради від 10.07.2003 за № 638/798 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» за актом приймання - передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 2758 кв.м. (0,2758 га) на вул. Росошанській, 3 у Дарницькому районі м. Києва (кадастровий номер 8 000 000 000:63:438:0028) для експлуатації та обслуговування адміністративно-офісних будівель.

Укладений між сторонами Договір оренди земельної ділянки від 23.06.2004 зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про що зроблено запис від 26.07.2004 за №63-6-00144 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до п. 2.2 Договору згідно з довідкою Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 20.01.2004 №8 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 725 977,06 грн.

Згідно з п. 4.2 зазначеного Договору річна орендна плата встановлюється у розмірі 2 (двох) відсотків від її нормативної грошової оцінки.

Згідно з п. 3.1 Договору, договір укладено на 25 років.

Відповідно до п. 4.6 Договору, розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього договору.

26.07.2004 між Київською міською радою (Орендодавець) та Акціонерним товариством закритого типу "Медицина" (яке у подальшому реорганізовано у Приватне акціонерне товариство "Медицина") складено та підписано Акт приймання - передачі земельної ділянки.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 10.11.2011 Київською міською радою прийнято рішення № 706/6942 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок в частині приведення розміру орендної плати у відповідність до вимог законодавства», згідно якого внесено зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну орендну плату у трикратному розмірі земельного податку, встановленого Податковим кодексом України. Доручено орендарям земельних ділянок, вказаним у додатку до цього рішення (зокрема і відповідачу - пункт 12 додатку до зазначеного рішення), у місячний термін звернутися до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотаннями щодо організації робіт по внесенню відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що в мотивувальній частині рішення місцевого господарського суду помилково вказані реквізити іншого рішення органу місцевого самоврядування, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, користуючись своїм правом суду апеляційної інстанції усуває відповідні неточності рішення суду першої інстанції та при вирішенні наявного спору враховує наявність саме рішення Київської міської ради від 10.11.2011 № 706/6942 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок в частині приведення розміру орендної плати у відповідність до вимог законодавства».

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор стверджує, що зміна розміру відсотків від грошової оцінки землі є підставою для внесення змін до договору в частині орендної плати, у зв'язку з чим прокурор заявляє вимоги в інтересах держави в особі Київської міської ради та просить внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 23.06.2004 щодо приведення умов договору в частині розміру орендної плати у відповідність до вимог чинного законодавства, посилаючись на положення ст. 188 Господарського кодексу України, ст.ст. 274, 288 Податкового кодексу України.

Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що питання сплати орендної плати за землю належить до сфери інтересів органів місцевого самоврядування, а не держави; спір між сторонами відсутній, оскільки відповідач двічі звертався до виконавчого органу Київської міської ради (листи від 14.12.2010 № 109, від 19.05.2016 № 93) з проханням внести зміни до договору щодо розміру орендної плати, але відповіді не отримав; відповідач за весь час дії договору належним чином виконує свої обов'язки по сплаті орендної плати.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Земельні відносини, згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України, регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про оренду землі" умови договору оренди про розмір орендної плати можуть переглядатися за згодою сторін. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати у випадках, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не внаслідок дій чи бездіяльності орендаря.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції відзначає, що на момент укладення спірного договору розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку регулювались Законом України "Про плату за землю" (чинного на момент укладення спірного договору), статтею 2 якого встановлено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, положеннями статті 288 якого передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Ст. 274 п.п 274 .1 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

За приписами ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 Цивільного кодексу України).

Таким чином, з дня набрання чинності Податковим кодексом України виникли підстави для перегляду розміру орендної плати за землю, а враховуючи наведені вище положення ст. 651 Цивільного кодексу України - виникли і підстави для внесення відповідних змін до договорів оренди землі.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України, статтею 188 якого передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Частиною 1 ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Пунктом а) частини 1 ст. 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Пункт 34 частини першої ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає, що питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельних ділянок) вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що ініціювання внесення змін до договорів оренди землі в частині зміни розміру орендної плати належить до компетенції сільської, селищної, міської ради і має здійснюватись шляхом прийняття відповідних рішень.

10.11.2011 Київською міською радою прийнято рішення № 706/6942 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок в частині приведення розміру орендної плати у відповідність до вимог законодавства», згідно якого внесено зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну орендну плату у трикратному розмірі земельного податку, встановленого Податковим кодексом України. Доручено орендарям земельних ділянок, вказаним у додатку до цього рішення (зокрема і відповідачу - пункт 12 додатку до зазначеного рішення), у місячний термін звернутися до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотаннями щодо організації робіт по внесенню відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за в Відповідно до п. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Згідно з п. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 Цивільного кодексу України).

Нормами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Частиною 4 ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Частиною 5 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно із ч.1 статті 648 ЦК України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Крім того, відповідно до частини першої ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до п.п. 34, 35 ч.1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України. У зв'язку з введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011 року Закон України "Про плату за землю" втратив чинність згідно з частиною 2 Прикінцевих положень Кодексу.

Відповідно до п. 14.1.136 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до п. 288.5.2 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлювальних джерел, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для інших земельних ділянок, наданих в оренду - 12 відсотків нормативної грошової оцінки землі.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з п. 2.19 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 року у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Згідно зі статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У визначених законом випадках застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Судам слід враховувати, що розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 ГК України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору.

При цьому згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Проаналізувавши положення чинного законодавства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була/є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати - у разі законодавчої зміни її граничного розміру.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 19.01.2011 р. у справі №41/153пд, в постановах Верховного Суду України від 06.12.2010 р. у справі №2-1/1006-200, від 30.05.2011 р. у справі №17/299-10, від 04.07.2011 у справі №41/81пд, від 23.05.2011 у справі №7/105-10 (30/234-09).

Крім того, доказів скасування рішення Київської міської ради від 10.11.2011 № 706/6942 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок в частині приведення розміру орендної плати у відповідність до вимог законодавства», зокрема і в частині, що стосується відповідача, ні суду першої інстанції на час вирішення спору, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного провадження - не надано.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем свого обов'язку щодо забезпечення оформлення внесення відповідних змін до Договору - не виконано, за згодою сторін відповідних змін до договору оренди земельної ділянки внесено не було.

Доводи апелянта про те, що спір між сторонами відсутній, оскільки відповідач двічі звертався до виконавчого органу Київської міської ради (листи від 14.12.2010 № 109, від 19.05.2016 № 93) з проханням внести зміни до договору щодо розміру орендної плати, але відповіді не отримав - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані з огляду на наступне.

25.12.2008 на II сесії VI скликання Київською міською радою прийнято рішення N 944/944 "Про врегулювання питання користування земельними ділянками в м. Києві", пунктом 3.3 якого з метою приведення у відповідність до вимог законодавства умов договорів оренди земельних ділянок направити юридичним і фізичним особам, в тому числі підприємцям, які уклали договори оренди земельних ділянок з Київською міською радою до 22.05.2008 і розмір орендної плати згідно з умовами договорів становить менше 3 (трьох) відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, звернення із пропозиціями про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок в частині приведення розмірів орендної плати у відповідність до положень законодавства.

Перший лист відповідача виконавчому органу Київської міської ради від 14.12.2010 № 109 обгрунтований наявністю рішення Київської міської ради N 944/944 від 25.12.2008. При цьому, станом на момент звернення відповідача з вказаним листом, Податковий кодекс України не набрав чинності, а була чинна відповідна редакція Закону України «Про плату за землю», який і визначав на той час відповідні розміри ставок плати за землю.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, положеннями статті 288 якого передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Ст. 274 п.п 274 .1 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

10.11.2011 Київською міською радою прийнято рішення № 706/6942 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок в частині приведення розміру орендної плати у відповідність до вимог законодавства», згідно якого внесено зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну орендну плату у трикратному розмірі земельного податку, встановленого Податковим кодексом України. Доручено орендарям земельних ділянок, вказаним у додатку до цього рішення (зокрема і відповідачу - пункт 12 додатку до зазначеного рішення), у місячний термін звернутися до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотаннями щодо організації робіт по внесенню відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

При цьому, з листом від 19.05.2016 № 93 відповідач звернувся до виконавчого органу Київської міської ради вже під час судового розгляду справи, тобто за наявності між сторонами спору в контексті спірних правовідносин сторін.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листом № 05-358/1962 від 26.01.2012 (який надіслано на попередню адресу відповідача (яка зазначена у договорі - вул. Севастопольська, 15/29, кв. 13), яка була змінена у листопаді 2011 року (на вул. Розшосанську, 3), і відповідачем не подано доказів повідомлення позивача про зміну адреси) повідомляло ПАТ «Медицина» про прийняте Київською міською радою рішення від 10.11.2011 № 706/6942 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок в частині приведення розміру орендної плати у відповідність до вимог законодавства» та необхідність внесення відповідних змін до договору оренди.

Також, довод апелянта про сплату належних по договору оренди платежів не спростовує обумовлених законом підстав для внесення відповідних змін до договору згідно вимог закону.

З урахуванням наведеного, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскільки розмір орендної плати за землю законодавчо було змінено, а тому наявні усі обумовлені законом підстави для зміни Договору у частині, що стосується розміру орендної плати за користування земельною ділянкою, а саме викладення пункту 4.2 Договору в редакції "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки".

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що оскільки рішення Київської міської ради №89/9146 від 28.02.2013 було належним чином опубліковане та набрало чинності з дня його офіційного оприлюднення, і містить умову щодо внесення до договорів оренди земельних ділянок змін, встановлюючи річну орендну плату у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а тому вказане рішення є пропозицією Київської міської ради щодо внесення змін в договір оренди земельної ділянки в розумінні ч.2 ст. 188 Господарського кодексу України.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність обумовлених ст. 27 Господарського процесуального кодексу України підстав для залучення до участі у розгляді справи у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), оскільки рішення зі спору не вплине на його права та обов'язки щодо сторін спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, виходячи із наведених прокурором підстав та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог прокурора щодо необхідності внесення змін до Договору, укладеного між Київською міською радою та відповідачем, в частині орендної плати, шляхом внесення змін до п.4.2 Договору оренди земельної ділянки від 23.06.2004, укладеного між Київською міською радою та акціонерним товариством закритого типу "Медицина" (яке в подальшому реорганізовано у приватне акціонерне товариство "Медицина"), і викладенням його у наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки".

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4)порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному апелянтом рішенні щодо наявності обумовлених законом підстав для внесення змін до договору щодо встановлення розміру річної орендної плати, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 у справі № 910/7255/16 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Медицина" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 по справі №910/7256/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 по справі №910/7256/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/7256/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді І.М. Скрипка

Б.В. Отрюх