Постанова

від 14.09.2016 по справі 925/210/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2016 р. Справа№ 925/210/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Білак В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокар-777"

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 25.05.2016

у справі № 925/210/16 (суддя Єфіменко В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокар-777",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал страхування",

про стягнення збитків,

за участю представників сторін:

від позивача: Кутров А.Г. - представник (довіреність №1510 від 23.05.2016);

від відповідача: Кузьмук А.О. - директор (паспорт серія НОМЕР_2 від 06.12.1997);

від третьої особи: Кузьмик І.П. - представник (довіреність № 110116-01/с від 11.01.2016),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОКАР-777» звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтенергомаш» про стягнення збитків, понесених на відновлення напівпричепа-рефрижератора SCHMITZ SK024, державний номерний знак АІ5354ХО та упущеної вигоди, що в загальному розмірі становить 209 513 грн, а також судового збору в сумі 3 142,70 грн. В обгрунтування заявлених вимог позивач вказав, що відповідач, як відправник не повідомив його про віднесення вантажу, який підлягав перевезенню до категорії небезпечних, а тому останній має нести відповідальність за збитки, пов'язані з перевезенням такого вантажу.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.05.2016 у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення обґрунтоване недоведеністю позивачем заявлених вимог.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, ТОВ «АВТОКАР-777» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищевказане рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом було прийнято з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Дикунська С.Я., Жук Г.А. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.07.2016.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

06.07.2016 в судовому засіданні в порядку статті 69 ГПК України було задоволено заяву представників сторін про продовження строку розгляду справи та оголошення перерви у відповідності до статті 77 ГПК України до 07.09.2016.

В судовому засіданні 07.09.2016 від представників відповідача надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи, яке судом було задоволено та оголошено перерву в судовому засіданні до 14.09.2016.

14.09.2016 в судовому засіданні представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, просив скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив повністю, вказуючи на її безпідставність та необґрунтованість, вважає, що оскаржуване рішення судом було постановлено з дотриманням вимог процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому просив відмовити у її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

Представник третьої особи суду повідомив, що на виконання укладеного з позивачем договору добровільного страхування наземного транспортного засобу від 19.09.2014, у зв'язку з настанням страхового випадку ПАТ «СК «Арсенал Страхування», як страховиком було розраховано розмір збитку, завданого напівпричепу SCHMITZ SK024, державний номерний знак АІ5354ХО з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та з вирахуванням франшизи 1 030,00 грн та виплачено страхове відшкодування в сумі 80 178,14 грн.

14.09.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОКАР-777» (в тексті договору - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Монтенергомаш» (в тексті договору - клієнт) було укладено договір №07/01/14 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів, відповідно до предмету якого виконавець взяв на себе зобов'язання за рахунок та в інтересах клієнта здійснювати транспортне обслуговування та перевезення експортного, імпортного або транзитного вантажу морським, авіаційним, залізничним та автомобільним транспортом на території України, СНД та інших зарубіжних країн, а саме, оформлення або отримання необхідних для перевезення документів; виконання навантажувально-розвантажувальних робіт; здійснення перевірки кількості та якості вантажу; забезпечення схоронності вантажу під час перевезення; забезпечення відправки або отримання вантажу у пункті призначення; інші послуги за завданнями клієнта.

Згідно п.2.1 Договору для організації виконавцем перевезень вантажу, клієнт факсимільним зв'язком направляє виконавцю підписану уповноваженим представником клієнта заявку на транспортне обслуговування.

Відповідно до п.2.2. Договору заявка на транспортне обслуговування повинна містити наступну інформацію: дату та точну адресу завантаження та розвантаження вантажу із зазначенням контактних телефонів; маршрут руху; запитуваний рухомий склад; відомості про вантаж (вага, вид та інше); адреса проведення митного оформлення при завантаженні та розвантаженні вантажу; строки поставки вантажу отримувачу; сума фрахту та строки оплати за транспортне обслуговування; митниці перетину кордону; особливості перевезення конкретного вантажу; інші додаткові інструкції.

За умовами п.10.1. цей Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2014.

Якщо одна зі сторін за 30 днів до закінчення строку дії Договору не сповістить іншу сторону у письмовій формі про розірвання Договору, строк його дії буде продовжений на наступний календарний рік (п.10.2. Договору).

Сторони в судовому засіданні не заперечували тієї обставини, що на час виникнення спору дія договору не була припинена, оскільки сторони не повідомляли одна одну про його розірвання.

Місцевим господарським судом встановлено, що на виконання Договору № 07/01/14, відповідно до заявки на транспортно-експедиторське обслуговування №1 від 20.05.2015 ТОВ «АВТОКАР 777» 21.05.2015 було прийнято до перевезення автомобільним транспортом (вантажний сідловий тягач та напівпричіп-рефрижератор) вантаж - «Деревне вугілля в паперових мішках», на 33 палетах в кількості 1485 паперових мішків по 10 кг загальною масою 14850 кг, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 0685047 та інвойсом № 3 від 21.05.2015.

Також місцевим господарським судом встановлено, що 27.05.2015 позивач доставив вантаж одержувачу «КМЕ Germany Gmbh» за адресою: WERKOSNABRUCK, SCHIACHTHOFSTRASSE, 49074 Osnabruck, що підтверджується вищевказаними міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 0685047 та інвойсом № 3 від 21.05.2015, але під час передачі вантажу о 12:50 год та о 19:00 год. (за місцевим часом) в середині напівпричіпа-рефрижератора сталися дві пожежі. Причини даних пожеж були розслідувані місцевою поліцією у справі за №201500662845, що підтверджується повідомленням Поліцейського відділку № 1 відділу поліції м. Оснабрюк по справі 2015 00 662 845 (001), а Прокуратурою м. Оснабрюк за результатами вказаної події надано висновок № NZS 939 UJs27326/15 від 11.06.2015 про те, що пожежа сталася всередині вантажу через порушення правил виробництва.

Заявляючи позовні вимоги, позивач вказав, що з вини відповідача, який всупереч п. 4.7 договору на транспортно-експедиторське обслуговування вантажів не повідомив про небезпечність вантажу, товариство зазнало збитків у розмірі 8 176, 74 євро, понесених на відновлення пошкодженого напівпричепа-рефрижератора SCHMITZ SK024, д/н АІ5354ХО, а також збитків (упущеної вигоди) у розмірі 1 700,00 євро від неотриманого доходу за договором на транспортно-експедиторське обслуговування вантажів №07/01/14 від 21.01.2014 та заявки №1 від 20.05.2015, заявленої в рамках цього договору. Оскільки пошкоджений напівпричіп-рефрижератор був застрахований ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ-СТРАХУВАННЯ» на підставі договору добровільного страхування наземного транспортного засобу № 2114/14-Тз/ЗШ 14 від 19.09.2014, страховик у зв'язку з настанням страхового випадку здійснив страхове відшкодування у розмірі 80 178,14 грн, а невідшкодованим залишається розмір збитків у сумі 209 513,56 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.02.2016 ТОВ «Автокар 777» в порядку статті 530 ЦК України звернулось до ТОВ «Монтенергомаш» з письмовою вимогою про відшкодування збитків у розмірі 9 876,74 євро, яка була залишена відповідачем без виконання, що й зумовило звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог та визнаючи їх необгрунтованими, місцевий господарський суд виходив з недоведеності заявлених вимог. Враховуючи при цьому обставини, встановлені Господарським судом Черкаської області у справі №925/1789/15, суд в порядку статті 35 ГПК України виходив з того, що позивач своєчасно не повідомив відповідача як вантажовідправника про пожежу, не викликав представника вантажовідправника або представника Торгово-промислової палати для участі у встановленні причин пожежі, двосторонній акт між ТОВ «Автокар 777» та ТОВ «Монтенергомаш» про причину пожежі та винну в ній особу не складався. А крім того, позивач не надав суду доказів того, що він був позбавлений можливості оглядати вантаж, наданий відповідачем для перевезення, а також вносити до товарно-транспортної накладної (СМR) необхідні відмітки про небезпечність вантажу. Таким чином, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність позивачем у діях відповідача наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, що дають підстави суду для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків.

Однак колегія суддів апеляційного господарського суду з такими висновками суду погодитись не може та находить їх помилковими з огляду на наступне.

Згідно статті 1 Закону України "Про перевезення небезпечних вантажів" небезпечний вантаж - це речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин.

Вказаною нормою також визначено, що небезпечні речовини - це речовини, віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті рідини; клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7 - радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби.

Водночас, ГОСТ 19433-88 "Вантажі небезпечні. Класифікація та маркування" встановлено аналогічні класи небезпечних вантажів.

Пунктом 2.1. Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом МВС України від 26.07.2004 №822, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20.08.2004 №1040/9639 передбачено, що небезпечні вантажі перед початком перевезення повинні бути класифіковані та віднесені до одного з класів (підкласів) небезпеки. При цьому визначається додаткова небезпека, а для речовин класів небезпеки 3, 4.1 (крім самореактивних речовин), 4.2, 4.3, 5.1, 6.1, 8 та 9 ще й група пакування.

Класифікація небезпечного вантажу наводиться в нормативному документі на продукцію або в паспорті безпеки речовини та в транспортному документі.

Відповідно до конкретних найменувань та властивостей для речовин або виробів згідно з переліку небезпечних вантажів наведеного в таблиці А глави 3.2 додатка А Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) визначається номер ООН, клас (підклас) небезпеки, вид додаткової небезпеки група пакування та/або група сумісності (п.2.2 Правил).

Згідно з таблицею А «Перелік небезпечних вантажів» та таблицею В «Алфавітний покажчик речовин і виробів ДОПНВ» глави 3.2.2 частини 3 Додатку А до Європейської Угоди деревне вугілля під номером ООН 1361 відноситься до небезпечних речовин класу 4.2., тобто до речовин, схильних до самозаймання.

За приписами статті 26 Закону України "Про перевезення небезпечних вантажів" міжнародні перевезення небезпечних вантажів здійснюються відповідно до цього Закону та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із Законом України від 02.03.2000 №1511-III "Про приєднання України до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ)" Україна приєдналася до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) 1957 року (далі - ДОПНВ), а згідно із Законом України від 01.08.2006 №57-V "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" - до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 (далі - Конвенція).

Таким чином, ДОПНВ і Конвенція є частиною національного законодавства України у відповідності з частиною 1 статті 9 Конституції України.

Статтею 10 Цивільного кодексу України встановлено, що чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

За приписами частини 1 статті 1 Конвенції її положення застосовуються до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовується положення цієї Конвенції (стаття 4 Конвенції).

Положеннями п.f), п.1 cт.6 Конвенції визначено, що вантажна накладна з-поміж інших відомостей повинна містити прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення.

Разом з тим, згідно п.а) частини 1 статті 7 Конвенції відправник несе відповідальність за всі витрати, шкоду і збитки, заподіяні перевізнику внаслідок неточності або недостатності даних, зазначених у підпунктах b), d), e), f), g), h) та j) пункту 1 статті 6.

Як обгрунтовано зазначив позивач в апеляційній скарзі, місцевий господарський суд не надав належної оцінки тій обставині, що відповідач як вантажовідправник, всупереч вищенаведеним положенням Конвенції, не зазначив у вантажній накладній (СМR) клас небезпеки вантажу та його загальновизначене позначення.

При цьому, суд неповно дослідив умови договору на транспортно-експедиторське обслуговування вантажів від 21.01.2014, зокрема, пункт 4.7, який покладає на клієнта обов'язок узгоджувати з виконавцем транспортування,зокрема, небезпечних вантажів, а пункт 2.2. договору передбачає, що заявка на транспортне обслуговування має містити відомості про вантаж (вага, вид та інше).

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач був позбавлений можливості внести будь-які застереження до міжнародної товарно-транспортної накладної при прийнятті вантажу до перевезення.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити на тому, що згідно приписів статті 8 Конвенції перевізник, приймаючи вантаж, має перевіряти виключно вірність записів, зроблених у вантажній накладній стосовно числа вантажних місць, їх маркування, нумерації місць, зовнішнього стану вантажу, його упаковки та у разі необхідності вносити до CMR застереження.

Однак, вказана норма жодним чином не покладає на перевізника обов'язок по визначенню характеру та ступеню небезпечності вантажу, наданого для перевезення.

Відповідно до статті 22 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів якщо відправник передає перевізнику небезпечні вантажі, він повідомляє перевізнику про точний характер небезпеки, і зазначає, у разі потреби, заходи безпеки, яких необхідно вжити. Якщо цю інформацію не внесено до вантажної накладної, тягар доказу, у якийсь інший спосіб, того, що перевізник знав про точний характер небезпеки, яку несе перевезення згаданих вантажів, лежить на відправнику або одержувачу. Небезпечні вантажі, про характер яких перевізник не був обізнаний за умов, зазначених у пункті 1 цієї статті, можуть бути в будь-який момент і в будь-якому місці вивантажені, знищені чи знешкоджені перевізником без компенсації; більш того, відправник несе відповідальність за всі витрати, шкоду і збитки, спричинені передачею цих вантажів для перевезення чи їхнім перевезенням.

Частина 2 статті 35 ГПК України визначає, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.01.2016 у справі №925/1789/15, яке Товариством з обмеженою відповідальністю «Монтенергомаш» не оскаржувалось в апеляційному порядку було встановлено, що «доказів того, що товариство з обмеженою відповідальністю «Автокар 777» було обізнане у якийсь інший спосіб про точний характер небезпеки, яку несе перевезення деревного вугілля, і заходи безпеки, яких необхідно вжити у разі потреби, товариство з обмеженою відповідальністю «Монтенергомаш» господарському суду не надало».

Отже, судова колегія дійшла висновку, що відповідач, будучи обізнаним про характер небезпеки ввіреного позивачеві вантажу за заявкою №1 від 20.01.2015, свідомо не вказав у вантажній накладній про дану обставину та не провів з водієм перевізника відповідного інструктажу щодо вжиття останнім дій у разі виникнення небезпеки.

Таким чином, у відповідності до частини 1 статті 7 Конвенції, відповідач, як відправник небезпечного вантажу має нести відповідальність за шкоду і збитки, заподіяні перевізнику внаслідок неточності даних щодо класу небезпеки вантажу, при цьому така відповідальність настає з моменту передачі вантажу перевізнику, а тому посилання ТОВ «Монтенергомаш» на те, що доставка вантажу була здійснена з порушенням обумовленого у заявці строку, що і могло, на переконання відповідача, призвести до його самозаймання, не має правового значення для настання відповідальності за наведеною нормою.

Крім того, згідно п.24 частини 1 статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема, перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

В ході апеляційного провадження директор ТОВ «Монтенергомаш» суду пояснив, що звертатися до перевізника, який має відповідну ліцензію з надання послуг по перевезенню небезпечних вантажів не було сенсу, оскільки такі послуги за своєю вартістю у 6-7 разів перевищують вартість послуг неліцензованого перевізника.

Позивач у позовній заяві зазначив, що винними діями відповідача йому були завдані реальні збитки в розмірі 8 176,74 євро, понесених на відновлення пошкодженого напівпричепа, а також збитки (упущена вигода) в розмірі 1 700,00 євро в результаті неотриманого доходу за договором на транспортно-експедиторське обслуговування вантажів від 21.01.2014 та заявки №1 від 20.05.2015.

В силу статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правової наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 623 названого Кодексу визначено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Частинами 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З огляду на положення статті 22 цього ж Кодексу, статті 224 Господарського кодексу України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства (частина 1 статті 225 Господарського кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, факти пожеж у напівпричепі-рефрижераторі SCHMITZ SK024, д/н АІ5354ХО, що сталися на виробничій території вантажоодержувача - КМЕ Germany Gmbh, за адресою: Werk Osnabruk, Schlachthofstrasse, Osnabruk, були розслідувані місцевою поліцією у справі за №201500662845, що підтверджується повідомленням Поліцейського відділку № 1 відділу поліції м. Оснабрюк по справі 2015 00 662 845 (001), а Прокуратурою м. Оснабрюк за результатами вказаної події надано висновок № NZS 939 UJs27326/15 від 11.06.2015 про те, що пожежа сталася всередині вантажу через порушення правил виробництва.

Матеріали справи містять договір №04/2015 на ремонт і технічне обслуговування автомобілів від 04.06.2015, укладений між ТОВ «АВТОКАР-777» та Ремонтною компанією - Виробництво «МОРС-БОРЕК», зі змісту якого слідує, що останній як виконавець за договором зобов'язується за завданням замовника виконати ремонти та технічне обслуговування автомобілів, причепів та напівпричепів замовника.

В рамках даного договору пошкоджений в результаті пожежі напівпричеп-рефрижератор SCHMITZ SK024, д/н АІ5354ХО був відремонтований вказаною ремонтною компанією, що підтверджується актом виконаних робіт від 01.07.2015, актом приймання-передачі виконаних послуг від 30.06.2015, рахунком-фактурою №266/15 від 15.06.2015 та платіжним дорученням в іноземній валюті №8 від 30.06.2015 про сплату товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОКАР-777» на рахунок Ремонтної компанії - Виробництво «МОРС-БОРЕК» 8 176,74 євро.

Разом з тим, судовою колегією враховано, що пошкоджений напівпричеп-рефрижератор SCHMITZ SK024, д/н АІ5354ХО був застрахований ПрАТ «АРСЕНАЛ-СТРАХУВАННЯ» на підставі договору добровільного страхування наземного транспортного засобу №2114/14-Тз/ЗП114 від 19.09.2014.

Відповідно до страхового акту №2114/14-Тз/ЗП114-3-1 за вищевказаним договором страхування пожежа, яка сталася за участю вказаного транспортного засобу і мала місце 27.05.2015 за адресою: Werk Osnabruk. Schlachthofstrasse, Osnabruk, страховиком визнана страховим випадком, у зв'язку з чим ПрАТ «АРСЕНАЛ-СТРАХУВАННЯ» здійснило на користь ТОВ «Автокар-777» страхове відшкодування в сумі 80 178,14 грн, чим відшкодувало частину завданих останньому збитків.

Крім того, із заявки на транспортно-експедиційне обслуговування №1 від 20.05.2015, яка є додатком до договору №07/01/14 вбачається, що відповідач загальну вартість послуг з перевезення деревного вугілля заявив у розмірі 1 700,00 євро.

Оскільки, як вже зазначалося колегією суддів, відповідач не надав суду доказів повідомлення позивача про характер небезпеки вантажу, наданого для перевезення, останній в силу положень статті 22 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів має нести відповідальність за всі витрати, шкоду і збитки, спричинені як йому так і перевізнику передачею цих вантажів для перевезення чи їхнім перевезенням.

Таким чином, збитки (упущена вигода), яких зазнав позивач, не отримавши в результаті виконання договору на траспортно-експедиційне обслуговування обумовленої заявкою плати за перевезення, доведені позивачем належними та допустимими доказами.

Оскільки позивач довів наявність в діях відповідача усі складові цивільного правопорушення у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, судова колегія дійшла висновку про обгрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.

При цьому, суд апеляційної інстанції зважає на наступне.

Згідно частини 3 статті 229 Господарського кодексу України у разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день висунення вимог.

Водночас, п.4 частини 1 статті 55 ГПК України визначено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним Банком України на день подання позову.

ТОВ «АВТОКАР-777» звернулось до Господарського суду Черкаської області з даним позовом 03.03.2016, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті. На вказану дату офіційний курс гривні по відношенню до євро становив 29,105, а тому збитки у розмірі 9 876,74 євро в перерахунку на гривню за офіційним курсом мають становити 207 234,99 грн (8 176,74 євро + 1700,00 євро) х 29,10 - 80 1078,14 грн (сума страхового відшкодування), проте позивачем ціна позову визначена у сумі 209 513,56 грн.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню в сумі 207 234,99 грн.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 ГПК України, є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційну скаргу ТОВ «АВТОКАР-777» на рішення Господарського суду Черкаської області від 25.05.2016 у справі №925/210/16 судова колегія визнає обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню та постановлення апеляційним господарським судом у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

У відповідності до статті 49 ГПК України судові витрати за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції мають бути покладені на відповідача.

Керуючись ст.ст.4-3, 32-34, 36, 43, 49, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКАР-777» на рішення Господарського суду Черкаської області від 25.05.2016 у справі №925/210/16 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 25.05.2016 у справі №925/210/16 скасувати.

3. Постановити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтенергомаш» (19100, Черкаська область, Монастирищенський район, м. Монастирище, вул. Леніна, 103, оф. 128, код ЄДРПОУ 35385282) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКАР-777» (01042, м. Київ, вул. І. Кудрі, 12, оф. 5, код ЄДРПОУ 36303499) збитки в розмірі 207 234 (Двісті сім тисяч двісті тридцять чотири) гривні 99 коп., а також 3 108 (Три тисячі сто вісім гривень) 52 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 3 419 (Три тисячі чотириста дев'ятнадцять) гривень 37 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

В задоволенні решти позову відмовити.

4. Доручити Господарському суду Черкаської області видати наказ за виконання даної постанови.

5. Матеріали справи №925/210/16 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська