Рішення від 22.09.2016 по справі 686/23240/15-ц

Справа № 686/23240/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2016 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у складі:

головуючої - судді Логінової С.М.,

при секретарі - Ленчицькій А.Б.,

за участю позивача - відповідача - ОСОБА_1,

за участю представників позивача - відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю відповідача - позивача - ОСОБА_4,

за участю представників відповідача - позивача - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, неустойки, 3% річних за порушення умов договору позики та інфляційних втрат та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про визнання договору позики удаваним правочином,

встановив:

ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, посилаючись на те, що 23 серпня 2012 року між громадянином Туреччини ОСОБА_7, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, та громадянином Туреччини ОСОБА_4, який на момент виникнення зобов'язання проживав за адресою: АДРЕСА_2 був укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачеві строком на вісім місяців, тобто терміном до 23 квітня 2013 року включно, грошові кошти у сумі 639440 грн., еквівалентом 80000 дол. США за офіційним курсом, встановленим Національним банком України на день підписання договору, а відповідач зобов'язався повернути вказану суму грошових коштів у зазначений строк без нарахування процентів.

Пунктом 2.2. договору позики передбачалося, що сторони підтверджують передання позикодавцем (позивачем) позичальникові (відповідачеві) грошей у сумі 639440 грн., на підтвердження передачі грошових коштів позивачем була представлена розписка.

Договір позики був укладений за згодою дружини позивача - ОСОБА_9. Така згода була представлена у вигляді заяви, засвідченої 23 серпня 2012 року ОСОБА_10, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрованої в реєстрі за № 4703.

ОСОБА_7 посилається на те, що у визначений у договорі строк відповідач борг не повернув.

Враховуючи положення пункту 4.6. договору, яким передбачено, що всі спори, пов'язані з цим договором або що з нього випливають, вирішуються сторонами шляхом переговорів, позивач неодноразово намагався вийти на зв'язок з відповідачем, аби владнати спір. Зобов'язання перед позивачем не виконав.

Позивач посилається на те, що основна заборгованість відповідача перед позивачем за договором позики в період з 23.08.2012 року до 23.04.2013 р. становить 639 440 грн.

Пунктом 4.5 договору передбачалося, що у випадку порушення позичальником строку повернення позики, позикодавець має право вимагати від позичальника сплатити неустойку у формі пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості та у формі штрафу у розмірі 7,5 % від розміру позики.

Таким чином, сума пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості за період з 24.03.2013 р. до 09.11.2015 р. становить 474 376,88 грн. (чотириста сімдесят чотири тисяч триста сімдесят шість гривень вісімдесят вісім копійок). Штраф у розмірі 7,5 % від розміру позики становить 47 958 грн. (сорок сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім гривень 00 копійок

Позивач посилається на те, що сума індексу інфляції за весь час прострочення оплати з 23.04.2013 р. по 09.11.2015 р. становить 479 041,11 грн. (чотириста сімдесят дев'ять тисяч сорок одна гривня одинадцять копійок).

Сума 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання від простроченої відповідачем суми оплати складає 48 877,74 грн. (сорок вісім тисяч вісімсот сімдесят сім гривень сімдесят чотири копійки).

Виходячи з положень пункту 2 частини 1 статті 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право», суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати справи з іноземним елементом, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження. Крім того, відповідно до пункту 4.6. Договору всі спори, пов'язані з цим Договором або що з нього випливають, у разі недосягнення згоди Сторонами, вирішуються згідно з чинним законодавством України.

Позивач просить стягнути з відповідача основний борг у сумі 639440 грн., пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості за період з 24.03.2013 р. до 09.11.2015 р., що становить 474376,89 грн., штраф у розмірі 7,5% від розміру позики, що становить 47958 грн., індекс інфляції за весь час прострочення оплати з 23.04.2013 р. по 09.11.2015 р., що становить 479041,11 грн., 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання від простроченої відповідачем суми оплати, що складає 48 877,74 грн. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 1 689 693,74 грн. (один мільйон шістсот вісімдесят дев'ять тисяч шістсот дев'яносто три гривні сімдесят чотири копійки).

У судовому засіданні ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання договору позики удаваним правочином, посилаючись на те, що 18.03.2010 р. ОСОБА_4 та ОСОБА_11 створили приватне підприємство «ОЗМЕН ФРУКТ». Дане підприємство було зареєстровано за адресою - АДРЕСА_3. Це фактично складське приміщення. Дане приміщення ОСОБА_4 орендував у ПАТ «Проскурів».

Його партнер - ОСОБА_11 - вклав свої кошти на облаштування орендованого приміщення під склад для зберігання фруктів, приблизно 80000 дол. США. Самі роботи по облаштуванню складського приміщення зайняли приблизно 4-5 місяців, і включали в себе облаштування двох кабінетів, встановлення кондиціонера, 4 холодильних камер по 300 метрів квадратних, великої ваги, рампи, проведення освітлення. З літа 2010 року склад був готовий для прийому продукції.

Приблизно в другій половині 2010 року ОСОБА_11 зібрався залишати бізнес в Україні і переїхати в Туреччину. Враховуючи той момент, що ним було вкладено значні кошти в облаштування складу, ОСОБА_11 запропонував ОСОБА_4 компенсувати витрати, понесені ним на облаштування складу і залишити собі склад. ОСОБА_4 повідомив, що у нього немає таких грошей, а тому компенсувати такі кошти не може. Тоді ОСОБА_11 запропонував ОСОБА_7 компенсувати витрати понесені ним на облаштування складу та займатись реалізацією фруктів через дане складське приміщення. З ОСОБА_7 ОСОБА_4 та ОСОБА_11 на той час співпрацювали - реалізовували його товар - фрукти. ОСОБА_1 компенсував витрати ОСОБА_11 і склад перейшов йому.

Сезон 2011-го року ОСОБА_4 працював з ОСОБА_1 За результатами цього сезону відповідачу - позивачу не вигідно стало працювати на тих умовах.

ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_1 що припиняє співпрацю з ним, і буде шукати іншу роботу.

В 2012 році ОСОБА_1 запропонував відповідачу - позивачу повернутися і працювати далі з ним на тому ж складі при умові - укласти з ним договір, що він у нього отримав грошові кошти у сумі 80000 дол. США. Даний договір значив, що ОСОБА_4 гарантує схоронність всього приміщення і обладнання в ньому.

23.08.2012 р. ОСОБА_4 разом з ОСОБА_7 у нотаріуса підписали договір, в якому він написав, що нібито отримав у ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 80000 дол. США (що було еквівалентно 639440 грн.). ОСОБА_4 посилається на те, що грошових коштів не отримував. ОСОБА_7 запевнив його у тому, що як тільки виникнуть проблеми чи необхідність - ОСОБА_4 здає йому ключі від приміщення і гроші йому не повертає.

ОСОБА_4 посилається на те, що йому ніхто не роз'яснював суть договору, а він його підписав для того, щоб гарантувати ОСОБА_7 схоронність складського приміщення і обладнання, наявного в ньому.

У 2013 році сезон для ОСОБА_4 був складним, почались конфлікти, він закрив приміщення з усім обладнанням і залишив ключі власнику приміщення.

Відповідач-позивач посилається на те, що обставини укладення правочину позики та правовідносини, що при цьому виникли, засвідчують те, що правочин є удаваним, таким, що приховує інший, який дійсно мав місце, а саме договір зберігання. Свідченням того є те, що після повернення в 2012 році до співпраці з ОСОБА_7 і укладення з ним договору позики, вони продовжували працювати майже в тому ж режимі що і працювали раніше.

Підтвердженням того, що договір є удаваним, є і той факт, що в договорі містяться розбіжності, а саме: в пункті 4.7. зазначається, що договір є укладеним з моменту передання грошей, а в пункті 2.2. йдеться, що сторони стверджують, що позикодавець передав позичальнику, а позичальник отримав від позикодавця гроші у розмірі, що передбачено в п. 1.2. цього договору до моменту його підписання сторонами».

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків.

При укладенні удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Реальної передачі грошей не було.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 1048 Цивільного кодексу України договір позики вважається безпроцентним, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

Пункт 1.1. договору суперечить вищенаведеній нормі, що є підтвердженням удаваності договору, оскільки при такій сумі, що зазначена у договорі, та враховуючи, що це все стосувалося спільної підприємницької діяльності щодо оптових продаж фруктів, така позика не може бути безвідсотковою.

ОСОБА_4 просить визнати договір позики від 23.08.2012 року, укладений між громадянином Туреччини ОСОБА_7 та громадянином Туреччини ОСОБА_4, удаваним правочином.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги збільшили і просили стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 заборгованість за договором позики від 23.08.2012 р. в сумі 6440835.97 грн., а саме:

- 2 020 000 грн., що еквівалентно 80000 дол. США станом на 19.05.2016 року;

-суму трьох процентів річних за період з 23.04.2015 року по 26.05.2016 року у розмірі 187610 грн. 96 коп.;

-пеню у сумі 1971590,16 грн. з 23.04.2015 року по 26.05.2016 року;

-суму штрафу з 23.04.2015 року по 26.05.2016 року у розмірі 469027 грн. 40 коп.;

-інфляційні втрати з 23.04.2015 року по 26.05.2016 року у розмірі 1792607грн. 45 коп., а всього - 6440835,97 грн.

-судові витрати у сумі 6090 грн.

Позивач - відповідач та його представники у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити у повному обсязі, стягнувши з ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 23.08.2012 р. в сумі 6440835,97 грн. Відмовити у задоволенні зустрічного позову, оскільки означений позов є безпідставним.

Відповідач - позивач у судовому засіданні та його представники позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити, з підстав, викладених у позові - визнати договір позики від 23.08.2012 року, укладений між громадянином Туреччини ОСОБА_7 та громадянином Туреччини ОСОБА_4, удаваним правочином.

Просили відмовити у позові ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики від 23.08.2012 р. в сумі 6440835,97 грн.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, їх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, неустойки, 3% річних за порушення умов договору позики та інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про визнання договору позики удаваним правочином слід відмовити.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України).

Як вбачається із положень ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Такими випадками є ст. 193, ч.4 ст. 654 Цивільного кодексу України, Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та Закон України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відповідно до ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного суду України від 2 липня 2014 року № 6-79цс14, від 16 вересня 2015 року № 6-190цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 1 cт. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 року по справі № 6-79цс14 за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Судом встановлено, що 23 серпня 2012 року між громадянином Туреччини ОСОБА_7, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, та громадянином Туреччини ОСОБА_4, який на момент виникнення зобов'язання проживав за адресою: АДРЕСА_2 був укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачеві строком на вісім місяців, тобто терміном до 23 квітня 2013 року включно, грошові кошти у сумі 639440 грн., еквівалентом 80000 дол. США за офіційним курсом, встановленим Національним банком України на день підписання договору, а відповідач зобов'язався повернути вказану суму грошових коштів у зазначений строк без нарахування процентів.

Передачу ОСОБА_1 відповідачу-позивачу грошових коштів посвідчено розпискою останнього.

Встановлено, що у грошовому зобов'язанні ОСОБА_4 визначено еквівалент в іноземній валюті, а саме в доларах США, у зв'язку з чим до цих правовідносин підлягає застосування норма ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Суд приходить до висновку, що з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 підлягає до стягнення сума боргу у розмірі 2 020 000 грн., що еквівалентно 80000 дол. США.

Судом встановлено, що пунктом 4.5. договору передбачалося, що у випадку порушення позичальником строку повернення позики, позикодавець має право вимагати від позичальника сплатити неустойку у формі пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості та у формі штрафу у розмірі 7,5 % від розміру позики.

Суд приходить до висновку, що з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 підлягає до стягнення сума штрафу у розмірі 151500 грн., яка розрахована наступним чином: 2020000 грн.х7,5%=151500 грн.

Щодо стягнення пені за порушення позичальником строку повернення позики, суд виходить з наступного.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За змістом ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм сплата неустойки є єдиним видом відповідальності за порушення зобов'язання незалежно від виду неустойки (штраф або пеня).

Суд приходить до висновку, що сума пені не підлягає стягненню, оскільки сплата штрафу та пені як виду цивільно-правової відповідальності, яка встановлена пунктом 4.5. договору, передбачається за одне правопорушення - порушення позичальником строку повернення позики.

Обираючи вид цивільно-правової відповідальності, зокрема стягуючи штраф, суд виходив із системного тлумачення ст. 549 ЦК України, яка першою визначає сплату неустойки саме у виді штрафу та враховував при цьому суму заборгованості відповідача-позивача за договором.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та зобов'язаний сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд приходить до висновку, що з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 підлягає до стягнення сума трьох процентів річних за період з 23.04.2015 року по 26.05.2016 року у розмірі 187610 грн. 96 коп., яка розрахована наступним чином: 2020000 грн. х 3%: 365 дн. х 1130=187610, 95 грн.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що інфляційні втрати не підлягають задоволенню, оскільки індексації підлягає лише сума боргу, визначена у гривні, а не її еквівалент, визначений у іноземній валюті.

Таким чином, з відповідача-позивача ОСОБА_4 на користь позивача-відповідача ОСОБА_7 підлягає стягненню сума боргу у розмірі 2 020 000 грн., що еквівалентно 80000 дол. США; сума штрафу у розмірі 151500 грн.; три проценти річних за період з 23.04.2015 року по 26.05.2016 року у розмірі 187610 грн. 96 коп., а всього 2359110,96 грн.

Суд приходить до висновку, що у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про визнання договору позики удаваним правочином відмовити.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно із ч. ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно - правових наслідків, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Суд приходить до висновку, що відповідачем-позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема: не доведено факт того, що насправді сторонами було укладено договір зберігання складського приміщення; не надано суду належних та допустимих доказів спрямованості волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, та настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені договором позики від 23.08.2012 р.

При розподілі судових витрат, суд враховує пропорційність задоволених позов. Позов, з урахуванням збільшених позовних вимог, заявлено з ціною 6440835,97 грн. та задоволено на суму 2359110,96 грн., тобто на 36,62 % (2359110,96 х100: 6440835,97).

Таким чином, з відповідача-позивача на користь позивача-відповідача слід стягнути судовий збір, понесений ним за оплату судового збору у сумі 2230,15 грн. (6090,00х36,62:100).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 213-215 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 61,99 Конституції України, ст.ст. 192, 193, 235, 524, 526, 533, 549, 611, 625, 627, 638, 654, 936, 1046, 1047, 1048, Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, суд

вирішив:

позов ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, неустойки, 3% річних за порушення умов договору позики та інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 заборгованість за договором позики від 23.08.2012 р.: 2 020 000 грн. боргу за договором позики, що еквівалентно 80000 дол. США станом на 19.05.2016 року, суму трьох процентів річних за період з 23.04.2015 року по 26.05.2016 року у розмірі 187610 грн. 96 коп., суму штрафу у розмірі 469027 грн. 40 коп.

У решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 судовий збір у сумі 6090,00 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про визнання договору позики удаваним правочином відмовити.

На рішення через суд першої інстанції, який його ухвалив, може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Хмельницької області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особою, без участі якої проголошено рішення - протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Логінова С.М.