Ухвала

від 27.09.2016 по справі 336/4199/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 336/4199/15 Головуючий у 1-й інстанції: Голубкова М.А.

Провадження № 22-ц/778/2351/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретаря Мельник З.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 прокуратури №1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності,-

ВСТАНОВИЛА :

В червні 2015 року ОСОБА_4звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності. В обґрунтування позову зазначає, що з 08 грудня 2008 року між сторонами існують договірні правовідносини щодо оренди земельної ділянки площею 0,0033 га, яка розташована за адресою вул. Уральська № 47 в м. Запоріжжя. 26 липня 2012 року договір було переукладено ще на 3 роки. Земельна ділянка за вказаними договорами оренди була передана для розміщення кіоску. Оскільки ОСОБА_4 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованим в установленому порядку і здійснює діяльність у сфері роздрібної торгівлі, в 2009 році ОСОБА_3 міська рада надала згоду на розміщення біля кіоску літнього майданчика. В 2013 році позивачка отримала згоду орендодавця в особі районної адміністрації ОСОБА_3 міської ради по Шевченківському району на початок будівельних проектів. 02.08.2013 року був складений та затверджений ОСОБА_2 технічної комісії про прийняття в експлуатацію малих архітектурних форм ( кіоску).

В травні 2014 року позивачем від ОСОБА_3 міської ради в особі районної адміністрації по Шевченківському району був отриманий дозвіл на зміну статусу кіоску на торгівельний павільйон з підключенням водопостачання. Реконструкція кіоску у стан торгівельного павільйону здійснені відповідно до виготовленої та затвердженої у встановленому порядку містобудівної документації на земельній ділянці, яка була надана позивачу ОСОБА_3 міською радою на умовах оренди. Площа земельної ділянки - 0,0033 га, кадастровий номер 2310100000:07:075:0097.

Технічним висновком про стан будівельних конструкцій торгівельного павільйону з літнім кафе-майданчиком по вулиці Уральській, 47 в м. Запоріжжі з метою його подальшої безпечної експлуатації 12.05.15-00-ТЗ від 12.05.2015 року зробленим Приватною науково-виробничою фірмою «СТРОЙІНДУСТРІЯ-Л» зазначено, що споруда відноситься до капітальної, переміщення її неможливе без її знецінення, вказаний обВ»єкт може використовуватися в якості торгівельного павільйону з літнім кафе-майданчиком.

Відсутність визнання права власності перешкоджає позивачу вільно розпоряджатись зазначеним павільйоном. Виходячи з вищенаведеного позивач просить суд визнати об'єктом нерухомості торгівельний павільйон, розташований по вулиці Уральській, 47 в м. Запоріжжі, визнати за ОСОБА_4 право власності на торгівельний павільйон, розташований по вул. Уральській, 47 в м. Запоріжжі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2015 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_4, право власності на торговельний павільйон, розташований за адресою м. Запоріжжя вул. Уральська 47.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 місцева прокуратурою №1, яка діє в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволененю з наступних пістав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В силу ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення: є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що остання отримала ряд документів, що підтверджують її право на користування земельною ділянкою та проведення будівельних робіт по реконструкції спірного торгівельного павільйону, права інших осіб не порушуються побудованим об'єктом нерухомості, готовність торгівельного павільйону до експлуатації у всіх аспектах визначена технічним висновком, а тому є підстави для визнання права власності за ОСОБА_4 на вищезазначене нерухоме майно.

Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому суд не може захистити порушене право у спосіб, який не передбачено законом.

Судом установлено, що 26 липня 2012 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ОСОБА_3 міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки № 201307000100373 площею 0,0033 га, яка розташована за адресою: вул. Уральська № 47 в м. Запоріжжі строком на три роки для розташування кіоску № 39-Ш. На земельній ділянці розташований кіоск. Земельна ділянка передається в оренду разом з кіоском орендаря ( а.с. 5-7).

Шевченківською Районною адміністрацією ОСОБА_3 міської ради від 03.06.2009 року була надана згода фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 на розміщення літнього майданчика біля кіоску № 39 по вул. Уральській 47 ( а.с. 66).

В 2013 році фізична особа-підприємець ОСОБА_4 отримала згоду в особі районної адміністрації ОСОБА_3 міської ради по Шевченківському району на початок будівельних робіт для проведення реконструкції та розширення кіоску в межах існуючої земельної ділянки ( а.с. 18).

02.08.2013 року ОСОБА_2 № 2 від 02.08.2013 року технічної комісії затвердженого заступником голови районної адміністрації ОСОБА_3 міської ради по Шевченківському району була прийнято в експлуатацію тимчасова стаціонарна споруда приватного підприємця ОСОБА_4 по вул. Уральська, 47 (.а.с. 20-21).

В травні 2014 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 від районної адміністрації ОСОБА_3 міської ради по Шевченківському району був отриманий дозвіл на зміну статусу кіоску на торговельний павільйон з підключенням водопостачання (а.с.22).

Згідно Технічного висновку від 12 травня 2015 року, виготовленого експертами фірми « Стройіндустрія-Л» ( кваліфікаційний сертифікат АЕ № 000555) встановлено, що торгівельний павільйон, кафе з літнім кафе-майданчиком, який знаходиться за адресою вул. Уральська, № 47 в м. Запоріжжі відноситься до капітальної будівлі.. У зв'язку з нормальним та задовільним станом конструкцій можлива експлуатація нежитлового приміщення будівлі торгівельного павільйону за функціональним призначенням.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності на майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами, законами "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про Генеральну схему планування території України", "Про основи містобудування", "Про архітектурну діяльність", "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду", "Про землеустрій", іншими нормативно-правовими актами (ст.3 закону "Про регулювання містобудівної діяльності").

Поняття "будівництво" включає в себе нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об'єктів будівництва (ч.3 ст.10 закону "Про регулювання містобудівної діяльності", ст.4 закону "Про архітектурну діяльність").

Таким чином, створення нерухомості пов'язано з наявністю чи відсутністю дозволу на проведення реконструкції і дозволу на виконання будівельних робіт, його прийняттям в експлуатацію в цілому.

Так, правила щодо набуття права власності на новостворене майно та перероблену річ встановлені статтями 331, 332 ЦК України.

Умовами ч. 1-2 ст. 331, ст. 332 ЦК України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом, особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі; право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в ч.1 ст.376 ЦК, поняття "самочинне будівництво" визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визначений самочинним, зокрема, якщо: вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом, закріпленим у ч.2 ст.376 ЦК, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Водночас згідно із ч.3 ст.376 ЦК право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Судом достеменно встановлено, що земельна ділянка площею 0. 0033 га за договором оренди від 26 липня 2012 року була надана ОСОБА_3 міською радою фізичній особі-пілдприємцю ОСОБА_4 в оренду для розміщення кіоску № 39-Ш строком на три роки. З договору оренди вбачаться, що зазначена земельна ділянка передається в оренду разом з кіоском орендаря, тобто малої архітектурної форми, що не є об'єктом нерухомості.

Отже, спірний обВ»єкт нерухомості побудовано на земельній ділянці, яка не була відведена позивачу для цієї мети, що відповідно до ст. 376 ЦК України виключає можливість визнання права власності на самочинно збудований обВ»єкт нерухомості.

Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що позивачу надавалась земельна ділянка у встановленому законом порядку під уже збудоване спірне нерухоме майно.

У відповідності до ст.ст.5,18 Закону України "Про основи містобудування" будівництво нерухомого майна повинно вестись згідно із затвердженим у встановленому порядку проектом, закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтями 34, 36 Закону України « Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, замовник має право виконувати будівельні роботи щодо обВ»єктів нерухомості після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обВ»єктів нерухомості здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність обВ»єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви ( ст. 39 Закону)

Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів врегульовані Постановою КМУ від 13 квітня 2011 р. N 461 « Про затвердження Порядку прийняття в експлуатацію закічених будівництвом обВ»єктів».

Пунктом 2 цього порядку встановлено, що прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І - III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Частина 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Частина третя статті 18 Закону України "Про основи містобудування" забороняє експлуатацію об'єктів, не прийнятих в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.5 закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, то державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

На порушення вищезазначених вимог законодавства, ОСОБА_4 зареєстровану декларацію щодо початку виконання робіт з будівництва спірного обВ»єкту нерухомості, інші дозвільні документи на будівництво та введення його в експлуатацію, суду не надала. До компетентного органу до Державної архітектурно-будівельної інспекції та її територіальних органів, що підтверджувало б досудовий та законодавчо передбачений порядок врегулювання спору, з метою перевірки дотримання всіх необхідних вимог до об'єкту нерухомості, наявність яких можуть встановити лише компетентні органи, не зверталася, а мала лише акт №2 технічної комісії від 02.08.2013 року затвердженого заступником голови районної адміністрації ОСОБА_3 міської ради по Шевченківькому району про прийняття в експлуатацію тимчасової стаціонарної споруди приватного підприємця ОСОБА_4 по вул. Уральська, 47 ( а.с. 20-21). а отже на момент ухвалення оскаржуваного рішення , спірний об'єкт в експлуатацію не введений.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 року у справі №6-159цс15, визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Усупереч наведеними вище нормами матеріального права, не звернувши уваги на підстави та предмет заявленого позову, суд визнав право власності за позивачем на забудову, при цьому не перевіривши загальні умови, дотримання яких вимагається при будівництві або реконструкції будь-якого об'єкта нерухомості.

За змістом ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За змістом ст.10 Закону України "Про архітектурну діяльність" Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно до Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 553 від 23.05.2011р., ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) архітектурно-будівельний контроль здійснюється Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами.

У разі пред'явлення позову про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості до неналежного відповідача (наприклад, до бюро технічної інвентаризації чи лише до певної фізичної особи) суд залежно від предмета позову та обставин справи у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК, має вирішити питання про його заміну на належного відповідача або із власної ініціативи у порядку, передбаченому частиною другою статті 35 ЦПК, залучає відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, також відповідно до частини третьої статті 45 ЦПК залучає до участі у справі відповідну інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю для надання висновків на виконання її повноважень.

На порушення вимог ст.35,36 ЦПК суд першої інстанції не обговорив питання про притягнення до участі у розгляді справи Державну архітектурно-будівельну інспекцію чи її територіальні органи, хоча вирішував питання, які відносяться до виключної компетенції останнього та можуть впливати на інтереси інших осіб.

Апеляційний суд не має права залучати таку особу до участі у справі на стадії апеляційного провадження, оскільки не є судом першої інстанції.

Крім того, суд залишив поза увагою яким чином відповідач ОСОБА_3 міська рада, до якої пред'явлений позов порушив права позивача. За таких обставин, оскільки питання щодо визнання об'єкта нерухомого майна не було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підставу вважати про наявність спору про право, колегія суддів вважає, право позивача, за захистом якого він звернувся до суду саме відповідачем не порушено.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ст. 3 ЦПК України особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення.

Таким чином, як фактично встановлено колегією суддів, у позивача не виникло в установленому законом порядку права власності на об'єкти нерухомості.

За таких обставин рішення суду про визнання за позивачем права власності на самочинно збудовано споруду не можна визнати таким, що відповідає вимогам ст.213 ЦПК, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені заявлених вимог.

Керуючись ст.с. 303, 307,309,313,314,316,317 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 прокуратури №1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2015 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності відмовити

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: