Ухвала

від 27.09.2016 по справі 198/385/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6991/16 Справа № 198/385/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Повєткін В.В.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

Головуючого судді: Повєткіна В.В.

суддів: Ткаченко І.Ю., Петешенкової М.Л.

при секретарі: Назаренко А.С.

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Юр?ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та Фермерського господарства «Зоря» про звернення стягнення на предмет застави,

за зустрічним позовом ОСОБА_2 та Фермерського господарства «Зоря» до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору позики, визнання недійсним договору застави майна, третя особа: державний нотаріус Юр?ївської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, -

В с т а н о в и в :

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ФГ «Зоря» про звернення стягнення на предмет застави посилаючись на те, що 28.01.2013 року між позивачем та ОСОБА_2 укладений договір позики, посвідчений державним нотаріусом Юр'ївської державної нотаріальної контори, на суму 500000,00 грн. За умовами договору ОСОБА_2 зобов'язався до 27.01.2014 року повернути готівкою або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позикодавця в АТ «Златобанк» грошові кошти на суму не меншу ніж 62554,73 доларів США або 46443,57 євро з нарахуванням двох процентів від суми позики щомісячно. 28.01.2013 року між позивачем та ОСОБА_2 укладений договір застави майна (майнових прав), посвідчений державним нотаріусом Юр'ївської державної нотаріальної контори. Згідно з договором ОСОБА_2 (заставодавець) передав ОСОБА_3 (заставоутримувачу) в заставу належне йому майнове право, а саме право власності на майно, що складається з цілісного майнового комплексу ФГ "Зоря", як забезпечення виконання зобов'язань за зазначеним договором позики, а також витрат зі звернення стягнення на предмет застави в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення вимог. Заставодавець засвідчив, що предметом застави за договором стає також право користування 5363,6123 га землі, якою користується ФГ "Зоря" на землях Варварівської сільської ради (3.208,1283 га) та Вербуватівської сільської ради (2.155,484 га) на підставі договорів оренди земельних ділянок згідно з реєстром, що доданий до договору застави та є його невід'ємною частиною. Відповідно до умов договору у разі неналежного виконання договору позики заставоутримувач має право звернути стягнення на майно, задовольнивши свої вимоги в повному обсязі на момент фактичного задоволення, в тому числі відшкодування збитків, а також вимагати в судовому порядку переводу на себе заставленого права власності на ФГ "Зоря". 10.02.2013 року між позивачем та ОСОБА_2 укладений договір № 333 про внесення змін до договору позики від 28.01.2013 року, згідно з яким позикодавець ОСОБА_3 передав у власність позичальникові строком до 27.12.2013 року 30000000,00 грн. ОСОБА_2 належним чином зобов'язання не виконав, в зв'язку з чим станом на 03.02.2015 року заборгованість за позикою склала 1015979,45 грн., що є грошовим еквівалентом 62554,73 доларів США, а заборгованість зі сплати відсотків станом на 29.01.2015 року за останні 24 місяці користування позикою складає 240000,00 грн. Також не повернуто кошти в сумі 30000000,00 грн. Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд звернути стягнення на ФГ "Зоря" як цілісний майновий комплекс (будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність, грошові кошти) в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 у сумі 48515708,48 грн. станом на 26.04.2016 року шляхом продажу даного цілісного майнового комплексу майна ФГ "Зоря" на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) під час проведення виконавчих дій (т.1 а.с.2-4, т.2 а.с.12-16,60-61,70-71,107-109) .

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 та ФГ «Зоря» звернулись до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору позики та визнання недійсним договору застави майна посилаючись на те, що п.1 договору позики від 28.01.2013 року, в якому закріплений обов'язок позичальника повернути суму позики на суму не меншу ніж 62554,73 доларів США або 46443,57 євро, суперечить нормам цивільного законодавства, оскільки фактично кошти отримано не в іноземній валюті, а в національній валюті України, тому і поверненню підлягає позика у тій самій валюті на ту ж суму. Грошові кошти в сумі 30000000,00 грн. за договором № 333 від 10.02.2013 року про внесення змін до договору позики від 28.01.2013 року насправді ним від ОСОБА_3 не отримані. Укладення договору № 333 відбулось за обставин, коли ОСОБА_3 в лютому 2014 року погодився виступити майновим поручителем за кредитним договором № 72/12-KL від 11.04.2012 року, укладеним між ФГ «Зоря» та ПАТ «Златобанк». Договір застави майна (майнових прав) від 28.01.2013 року укладений за відсутності відповідних правомочностей з боку заставодавця фізичної особи ОСОБА_2, який не наділявся повноваженнями на передачу в заставу майна та прав оренди земельних ділянок, належних юридичній особі - ФГ «Зоря». Крім того, в порушення способу забезпечення виконання зобов'язання укладено договір застави нерухомого майна замість договору іпотеки, як того вимагає Закон України «Про іпотеку». Позивачі за зустрічним позовом просили суд визнати частково недійсним п.1 договору позики від 28.01.2013 року, визнати недійсним договір № 333 від 10.02.2013 року про внесення змін до договору позики та визнати недійсним договір застави майна (майнових прав) від 28.01.2013 року (т.1 а.с.204-208) .

Рішенням Юр?ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено, зустрічні позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним договір застави майна (майнових прав) від 28.01.2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Юр'ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області та зареєстрований в реєстрі під № 18, в іншій частині в задоволенні зустрічного позову відмовлено (т.2 а.с.211-220).

В апеляційній скарзі (т.2 а.с.232-236) ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог зустрічного позову, як необґрунтоване і ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги в повному обсязі, оскільки:

- п.1 договору позики про обов'язок позичальника повернути борг в сумі еквівалентній 62554,73 доларам США або 46443,57 євро суперечить положенню ч.1 ст.1049 ЦК України, що є підставою для визнання договору недійсним;

- договір від 10.02.2013 року про внесення змін до договору позики від 28.01.2013 року мав безгрошовий характер та нотаріально не посвідчений.

В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржене.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено з дотриманням діючого законодавства договори позики, безгрошовий характер яких позивачем не доведений.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 січня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір позики на суму 500000,00 грн .

На підтвердження отримання від ОСОБА_3 коштів в розмірі 500000,00 грн. ОСОБА_2 видано розписку від 28 січня 2013 року (т.1 а.с.10).

Доводи апеляційної скарги про те, що п.1 договору позики про обов'язок позичальника повернути борг в сумі еквівалентній 62554,73 доларам США або 46443,57 євро суперечить положенню ч.1 ст.1049 ЦК України не можуть бути прийняті до уваги.

Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

В п.1 договору позики від 28.01.2013 року сторони домовились , що сума сума позики 500000,00 грн . еквівалентна 62554,73 доларам США або 46443,57 євро (т.1 а.с.8-9).

Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

В п.1 договору позики від 28.01.2013 року сторони домовились , що позика має бути повернута в сумі 500000,00 грн ., але сторони домовились , що розмір позики, що повертається, має бути еквівалентним 62554,73 доларам США або 46443,57 євро.

За таких обставин судом першої інстанції правильно визнано, що п.1 договору позики від 28.01.2013 року укладений сторонами з дотриманням положень ч.2 ст.524 та ч.2 ст.533 ЦК України.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 лютого 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укдажений договір № 333 про внесення зміни до договору позики від 28 січня 2013 року, згідно з яким ОСОБА_2 додатково отримав від ОСОБА_3 в позику грошові кошти в сумі 30000000,00 грн. (т.1 а.с.11).

Доводи апеляційної скарги про те, що договір від 10.02.2013 року про внесення змін до договору позики від 28.01.2013 року мав безгрошовий характер та нотаріально не посвідчений не можуть бути враховані.

Відповідно до ч.1 ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Доводи апеляційної скарги як і позовні вимоги про безгрошовий характер договору від 10.02.2013 року обґрунтовані посиланням на наявність між сторонами інших правовідносин у зв'язку з кредитними відносинами між ПАТ «Златобанк» та ФГ «Зоря».

Доказів того, що такі правовідносини є свідченнм безгрошового характеру договору від 10.02.2013 року, ОСОБА_2 суду не надав .

В той же час на підтвердження отримання від ОСОБА_3 коштів в розмірі 30000000,00 грн. ОСОБА_2 видано розписку від 10 лютого 2013 року (т.1 а.с.12).

Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Договір позики не потребує обов'язкового нотаріального посвідчення, а лише за згодою сторін .

Тому проста письмова форма договору № 333 від 10 лютого 2013 року про внесення зміни до договору позики від 28 січня 2013 року не є підставою для визнання його недійсним.

З огляду на це колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, оскільки зводяться до переоцінки доказів.

Суд першої інстанції всебічно і повно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам, які надані суду сторонами, і по становив законне і обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору позики.

Порушень матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення не допущено.

Тому підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції немає.

У зв'язку з викладеним і керуючись ст.ст.307,308,314,315 Цивільного процесу ального кодексу України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Юр?ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року в оскарженій частині - залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: