Рішення

від 22.09.2016 по справі 711/3588/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2023/16Головуючий по 1 інстанції Категорія : 19 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2 суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

з участю ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гранфінресурс" на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 04 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "Гранфінресурс", приватного підприємства "Грандфінресурс" про визнання угод недійсними, стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ПП «Грандфінресурс» про визнання угоди недійсною, стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги він обґрунтовуючи тим, що у березні 2013 року в газеті прочитав рекламне оголошення про швидке отримання грошей під невеликий відсоток та звернувся за даним оголошенням до представника ПП «Грандфінресурс» у м. Черкаси, - ОСОБА_7 15.03.2013 року підписав Договір №218861 із ПП «Грандфінресурс», предметом якого було отримання грошових коштів в сумі 200 000 гривень на навчання доньки за кордоном.

Текст договору було надруковано дрібним шрифтом, що перешкоджало його прочитанню, виносити бланк договору за межі офісу представник ПП «Грандфінресурс» йому не дозволила та пояснила, що до липня-серпня 2013 року він вже отримає кошти необхідні для навчання доньки. На виконання умов договору він сплатив на користь ПП «Грандфінресурс» 8 000 гривень комісійного внеску, а після цього почав щомісячно до 15 числа сплачувати «чистий внесок» в сумі 1 666,70 гривень та «адміністративні витрати» в сумі 840 гривень.

Таким чином вносив кошти на протязі 36 місяців, у тому числі «чисті внески» на суму 60 001,20 гривень, «адміністративні витрати» на суму 30 240 гривень, «одноразовий комісійний внесок» в сумі 8 000 гривень, а також сплатив комісію банку в сумі 785,38 гривень.

Коли після перших трьох місяців внесення платежів не отримав бажаних коштів, більш детально вивчив надані документи та зрозумів, що якби йому надали можливість відразу ознайомитися із текстом договору то він його ніколи б не підписав, але оскільки відмовившись від договору міг втратити вже сплачені гроші, то продовжив виконувати умови договору № 218861.

Звернувшись до ПП «Грандфінресурс» отримав роз'яснення, що бажані кошти він отримає після десятого внеску. Повірив представникам відповідача, вирішив зачекати, однак і після сплати десяти внесків грошей не отримав. З приводу повернення вже сплачених ним коштів відповідач йому повідомив, що це буде можливо лише після закриття Реєстру учасників, тобто як він зрозумів, - ніколи.

Позивач вважав, що спірний договір укладено внаслідок здійснення відповідачем нечесної підприємницької діяльності із використання обману. При цьому діяльність відповідача спрямована на організацію фінансової піраміди, коли споживач сплачує за можливість одержання грошових коштів, які надаються за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок коштів відповідача. Він бажав отримати від відповідача позику, а виявилось, що ПП «Грандфінресурс» надавати йому позику і не збирався, натомість створив так званий «Реєстр учасників», які формували грошовий фонд своїм ж власними коштами. Такі дії ПП «Грандфінресурс» позивач вважав грубим порушенням статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того діями відповідача йому було завдано моральної шкоди оскільки він на протязі трьох років сплачував кошти та чекав виконання договору з боку відповідача постійно перебуваючи у нервовому напруженні, відчуваючи переживання, стрес, а в його сім'ї відбувалися конфлікти з цього приводу. В грошовому виразі оцінив завдану йому моральну шкоду у 100 000 гривень.

Крім того через дії ПП «Грандфінресурс» він не отримав коштів для оплати навчання доньки за кордоном - в Канаді, внаслідок чого донька не закінчила навчання, не отримала роботу та відповідно заробітну плату. Враховуючи що середня заробітна плата в Канаді складає 750 канадських доларів на тиждень, просив суд стягнути із відповідача втрачену вигоду в сумі 756 000 гривень, як еквівалент заробітку в Канаді за 1 рік.

У травні 2016 року ОСОБА_6 доповнив позовні вимоги /а.с. 61-65/. Вказавши, що у грудні 2013 року відповідач його поставив перед фактом необхідності підписання Додаткової угоди до Договору № 218861 від 15.03.2013 року про передачу прав та обов'язків адміністратора програми «ОСОБА_7 Україна» від ПП «Грандфінресурс» до ТОВ «Гранфінресурс».

Він підписав цю додаткову угоду, після чого сплачував «чистий внесок» та «адміністративні витрати» на банківські реквізити ТОВ «Гранфінресурс», хоча фактично продовжував спілкуватися з тими ж представниками ПП «Грандфінресурс» в офісі у м. Черкаси, а з червня 2015 року з ними ж по телефону у м. Києві, оскільки офіс у м. Черкаси було закрито. За таких обставин позивач вважав, що відповідачами за його позовом повинно бути як ПП «Грандфінресурс» так і ТОВ «Гранфінресурс».

ОСОБА_6 просив суд:

- визнати недійсними Договір №218861, Додаток № 1, Додаток № 2 від 15.03.2013 року з ПП «Грандфінресурс»;

- визнати недійсною Додаткову угоду від 11.12.2013 до Договору №218861, Додаток № 1, Додаток № 2 від 15.03.2013 року з ТОВ «Гранфінресурс»;

- стягнути з ПП «Грандфінресурс» сплачених ним кошти:

- одноразовий комісійний внесок в сумі 8 000 грн.,

- чисті платежі в сумі 15 000,30 грн.,

- адміністративні витрати в сумі 7 560,00 грн.,

- моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.,

- судові витрати в розмірі 990,30 грн.

- стягнути з ТОВ «Гранфінресурс»:

- чисті платежі в сумі 45 000,90 грн.,

- комісію банку в сумі 583,37 грн.,

- судові витрати в розмірі 990,30 грн.

- моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.,

- розмір втраченої вигоди в розмірі 756 000 грн.

Ухвалою суду від 23.05.2016 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ТОВ «Гранфінресурс» /а.с. 71/.

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 04 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково.

Визнано недійсним Договір № 218861 від 15.03.2013 року з Додатками укладений між ПП «Грандфінресурс» та ОСОБА_6

Визнано недійсним Додаткову угоду від 11.12.2013 року до Договору № 218861 від 15.03.2013 року укладену між ПП «Грандфінресурс», ТОВ «Гранфінресурс» та ОСОБА_6

Стягнуто з ПП «Грандфінресурс» грошові кошти в сумі 30 560,30 грн. отримані на виконання недійсного правочину та судовий збір в сумі 305,60 грн., а всього 30 865,90 грн.

Стягнуто з ТОВ «Гранфінресурс» на користь ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 67 680,90 грн. отримані на виконання недійсного правочину та судовий збір в сумі 676,80 грн., а всього 68 357,70 грн.

Стягнуто солідарно з ПП «Грандфінресурс» та ТОВ «Гранфінресурс» на користь ОСОБА_6 на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Стягнуто з ПП «Грандфінресурс» та ТОВ «Гранфінресурс» на користь держави судовий збір у сумі по 275,60 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції у липні 2016 року ТОВ «Гранфінресурс» звернулося з апеляційною скаргою.

Вимоги якої обґрунтовує тим, що при ухваленні рішення суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, здійснив поверховий аналіз норм матеріального права, не застосувавши при цьому норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, наслідком чого висновки суду є такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства, що призвело до невірного вирішення справи по суті.

Судом встановлено, що діяльність ПП «Грандфінресурс» та ТОВ «Гранфінресурс» за Договором № 218861 від 15.03.2013 року та Додатковою угодою від 11.12.2013 року полягає у надані ОСОБА_6 фінансових послуг із залучення грошових коштів та їх адміністрування для придбання товарів у групах.

Зазначена діяльність, згідно Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, підлягає ліцензуванню.

Апелянт не згоден з тим, що підставою для визнання угод не дійсними є те, що на момент укладання Договору № 218861 від 15.03.2013 року та Додаткової угоди від 11,12.2013, року, ПП «Грандфінресурс» та ТОВ «Гранфінресурс» не були внесені до Державного реєстру фінансових установ, та не мали відповідної ліцензії на здійснення діяльності, з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Оскільки згідно змісту Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, затверджених Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 9 жовтня 2012 N 1676, відповідну ліцензію необхідно отримати, тим Адміністраторам, діяльність, яких передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Апелянт наголошує на тому, що нормами цих Ліцензійних умов, передбачено обов'язкове ліцензування діяльності, яка базується на адмініструванні, предметом якого є придбання учасниками саме конкретного визначеного товару і ні у якому разі не грошових коштів.

Натомість діяльність ПП «Грандфінресурс» та ТОВ «Гранфіпрссурс» базується на адмініструванні, предметом якого є придбання учасниками грошових коштів, які не мають конкретного призначення та не передбачає:

- укладання Договорів з суб'єктами господарювання про постачання товару;

- купівлю товарів;

- розподіл між Учасниками товару;

- видачу Учасникам товару і т.д.

Учасники Програми «ОСОБА_7 Україна» беруть грошові суми в тимчасове користування в інших Учасників, а не у Адміністратора Програми, причому на умовах безвідсоткового повернення, що не може визначатися як надання Адміністратором фінансових послуг.

Апелянт в своїй апеляційні скарзі, вказує, що вид послуг , які надає ТОВ «Гранфінресурс» відноситься до господарських комерційних послуг, пов'язаних із контролем та посередництвом між Учасниками Програми «ОСОБА_7 Україна». Така форма адміністрування, яку здійснює ТОВ «Гранфінресурс», не підпадає під регулювання Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і не підлягає ліцензуванню, оскільки не відповідає законодавчо встановленим критеріям та ліцензійним умовам ні однієї з існуючих фінансових послуг.

Тому, оскільки договір між ТОВ «Гранфінресурс» та позивачем було укладено у відповідності до вимог чинного законодавства, то підстав для визнання його недійсним у суду не було.

ТОВ «Гранфінресурс» просило скасувати заочне рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 04 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "Гранфінресурс", приватного підприємства "Грандфінресурс" про визнання угод недійсними, стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення , виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 15.03.2013 року між ПП «Грандфінресурс», за текстом договору «Адміністратор» та ОСОБА_6, за текстом договору «Учасник», укладено Договір № 218861, згідно з яким Адміністратор зобов'язується за згодою Учасника вчинити від імені та за рахунок Учасника певні юридичні дії, спрямовані на придбання Учасником грошової суми, зазначеної у Додатку №1 до Договору на умовах діяльності програми «ОСОБА_7 Україна», що міститься в Додатку №2, в тому числі: а) сформувати Реєстр учасників, забезпечити його адміністрування; б) організувати та проводити захід по розподілу грошового фонду, надати Учаснику відповідну суму, заявлену для придбання на умовах діяльності Програми; в) надавати інші послуги і здійснювати інші правочини погоджені сторонами у порядку та строки передбачені цим Договором і додатками до нього /а.с. 8/.

Згідно Додатку №1 до Договору № 218861 /а.с. 9/ визначено, що розмір заявленої ОСОБА_6 до отримання суми становить 200 000 гривень; призначення грошової суми, - на навчання; одноразовий комісійний внесок 8 000 гривень; адміністративний платіж 8 000 гривень; адміністративні витрати 840 гривень; чистий внесок 1 666,7 гривень; загальний платіж 2 506,70 гривень; мінімальний платіж 1 673,35 гривень; кількість платежів 120.

Додатком № 2 до Договору № 218861 від 15.03.2013 року є Умови програми «ОСОБА_7 Україна» /а.с. 10-13/.

11.12.2013 року між ПП «Грандфінресурс», ТОВ «Гранфінресурс» та ОСОБА_6 укладено Додаткову угоду до Договору № 218861 від 15.03.2013 року, згідно з якою ПП «Грандфінресурс» передає ТОВ «Гранфінресурс» права та обов'язки адміністратора програми «ОСОБА_7 Україна» за Договором № 218861 від 15.03.2013 року /а.с. 14/.

Банківськими квитанціями /а.с. 15-48/ наданими позивачем, підтверджено сплату ОСОБА_6:

- на користь ПП «Грандфінресурс» за Договором № 218861 від 15.03.2013 року: 8 000 гривень одноразового комісійного внеску, 15000,3 гривень щомісячних чистих внесків, 7 560 гривень адміністративних витрат;

- на користь ТОВ «Гранфінресурс» за Договором № 218861 від 15.03.2013 року: щомісячних чистих внесків на суму 45 000,90 гривень, адміністративних витрат на суму 22 680 гривень.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. У цьому визначенні мета отримання прибутку не є критерієм віднесення операції з фінансовими активами до поняття фінансової послуги, а «мета отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів» стосується лише залучення фінансових активів від інших осіб.

Як вбачається зі змісту оспорюваних договорів та умов програми «ОСОБА_7 Україна» , послуга, яку за умовами даних договорів передбачено надати ОСОБА_6 , за своєю суттю є фінансовою послугою у вигляді адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (ст. 4 ч.1 п.11-1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), оскільки послуги, які є предметом договору № 218861 від 15.03.2013 року та додаткової угоди від 11.12.2013 року, здійснюються шляхом створення адміністратором груп учасників та формування фонду групи для придбання на користь та за рахунок учасників бажаних товарів та/або отримання відповідної суми у позику, із проведенням розподілу права на отримання товару чи позики відповідно до визначеної процедури.

Така діяльність, підпадає під визначення п.1.2 Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (затверджених розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 09.10.2012 № 1676), згідно якого адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено обов'язковість отримання ліцензії у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у разі здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Відтак, колегія суддів вважає, що для здійснення відповідачами діяльності, що стала предметом Договору № 218861 від 15.03.2013 року та Додаткової угоди від 11.12.2013 року, необхідно мати ліцензію.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Гранфінресурс» та ПП «Грандфінресурс» ліцензія на здійснення фінансових послуг не надавалась.

Згідно ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорювані договори є недійсними, оскільки вчинені юридичними особами без відповідного дозволу (ліцензії).

А посилання апелянта про те, що їх діяльність не потребує ліцензування та відноситься до господарських комерційних послуг, не знаходить підтвердження в матеріалах справи та в нормативно-правових нормах, що регулює діяльність фінансових установ.

Така позиція узгоджується і з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові № 2531цс15 від 6 квітня 2016 року.

Відповідно до ст. 627 ч.2 ЦК України, у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі , при укладанні Договору № 218861 від 15.03.2013 року та Додаткової угоди від 11.12.2013 року , не повідомили ОСОБА_6 про відсутність у ТОВ «Гранфінресурс» та ПП «Грандфінресурс» ліцензії на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, чим позивач був позбавлений можливості свідомого вибору: оформляти чи не оформляти договір про участь у програмі «ОСОБА_7 Україна», отримувати чи ні послуги з питань діяльності програми.

Тому така підприємницька практика вводить споживача в оману і кваліфікується як нечесна (ст. 19 ч.2 п.4, 5 та другий абзац ч.2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до положень ч. 1, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

З огляду на зазначене, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсними спірних договорів, у зв'язку із здійсненням відповідачами нечесної підприємницької практики.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тому , визнавши недійсними Договір № 218861 від 15.03.2013 року та Додаткову угоду від 11.12.2013 року , суд правомірно стягнув з відповідачів на користь ОСОБА_6 сплачені за ними позивачем кошти.

У той же час колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди в сумі 10 000грн. Оскільки при цьому суд не врахував обставин справи та підстав звернення позивача з даною вимогою.

Так , звертаючись з вимогою про солідарне стягнення з ПП «Грандфінресурс» та ТОВ «Гранфінресурс» моральної шкоди, ОСОБА_6 послався на норми Закону України «Про захист прав споживачів» і зазначив, що моральна шкода була йому заподіяна саме як споживачу послуг, які недобросовісно надали відповідачі, і саме з цих обґрунтувань виходив суд, задовольняючи позов в цій частині.

Але при цьому суд не врахував норм матеріального права, що регулюють питання відшкодування моральної шкоди заподіяної споживачам та роз'яснення Верховного Суду України щодо застосування норм права , пов'язаних з даними правовідносинами.

Так, Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови Пленуму від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму від 25 травня 2001 р. № 5, від 27 лютого 2009 р. № 1) надав роз'яснення, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачене нормами Конституції або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Згідно з чинною редакцією п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

У ст. 1 Закону N 3390-VI Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції поняття шкоди визначено як завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Відповідно до ст. 711 ЦК (в редакції Закону N 3390-VI) шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару, що має недоліки, відшкодовується відповідно до положень гл. 82 цього Кодексу.

Підстави відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), передбачені § 3 гл. 82 ЦК.

Таким чином аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

А як вбачається з матеріалів справи, позивач пов'язує заподіяння йому моральної шкоди з іншими обставинами, які не пов'язані з завданням шкоди його майну чи здоров'ю та, крім того не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження його вимог про заподіяння йому як споживачу моральної шкоди відповідачами по справі, а ст.10,60 ЦПК України покладає обов'язок доказування на сторону.

Тому ,за таких обставин, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення моральної шкоди - є помилковим і таким, що не відповідає дійсним обставинам справи і дослідженим судом доказам.

Відповідно до вимог ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції помилково стягнув з відповідачів на користь ОСОБА_6 10000грн. моральної шкоди , то рішення суду належить змінити і у частині солідарного стягнення з приватного підприємства "Грандфінресурс" (ід.код юр.особи 314690128) та товариства з обмеженою відповідальністю "Гранфінресурс" ( ід.код юр. особи 38947319) на користь ОСОБА_6 14.09.1955р.н. на відшкодування моральної шкоди 10 000грн. - рішення підлягає скасуванню з відмовою у позові ОСОБА_6 в цій частині.

У решті рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 04 липня 2016 року належить залишити без змін, оскільки в іншій частині рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим на зібраних по справі доказах, які надали суду сторони. Відповідає вимогам матеріального і процесуального законодавства, а доводи апеляційної скарги не є суттєвими, були предметом судового розгляду, суд дав їм належну оцінку і вони не дають підстав для його скасування чи зміни.

Керуючись ст. ст.218, 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гранфінресурс" на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 04 липня 2016 року - задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 04 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "Гранфінресурс", приватного підприємства "Грандфінресурс" про визнання угод недійсними, стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди - змінити .

У частині солідарного стягнення з приватного підприємства "Грандфінресурс" (ід.код юр.особи 314690128) та товариства з обмеженою відповідальністю "Гранфінресурс" ( ід.код юр. особи 38947319) на користь ОСОБА_6 14.09.1955р.н. на відшкодування моральної шкоди 10 000грн. - рішення скасувати, у позові ОСОБА_6 в цій частині відмовити.

У решті рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 04 липня 2016 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :