Постанова

від 27.09.2016 по справі 908/1080/16

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

27.09.2016р. справа №908/1080/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 секретаря ОСОБА_4 від позивача:ОСОБА_5 - предст. за дов. №2966 від 16.09.16р. від відповідача:ОСОБА_6 - предст. за дов. №461 від 26.09.16р. від третьої особи не з"явився розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального закладу «Санаторій медичної реабілітації «Глорія» Запорізької обласної ради м.Приморськ, Запорізька область на рішення господарського суду Запорізької області від 05.07.2016 року у справі№908/1080/16 (суддя Сушко Л.М.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» м.Запоріжжя до відповідача третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаКомунального закладу «Санаторій медичної реабілітації «Глорія» Запорізької обласної ради м.Приморськ, Запорізька область Департамент охорони здоров»я Запорізької обласної адміністрації м.Запоріжжя про стягнення основного боргу у розмірі 451 747,21грн., пені у розмірі 69 825,58грн., 3% річних у розмірі 5 105,13грн., інфляційних у розмірі 25 948,07грн. ВСТАНОВИВ:

21.04.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» м.Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Комунального закладу «Санаторій медичної реабілітації «Глорія» Запорізької обласної ради м.Приморськ, Запорізька область про стягнення основного боргу у розмірі 451 747,21грн., пені у розмірі 20 482,98грн., 3% річних у розмірі 1 392,14грн., інфляційних у розмірі 5 167,69грн.( а.с.3-5).

Ухвалою суду від 15.06.2016р. залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Департамент охорони здоров»я Запорізької обласної адміністрації м. Запоріжжя (а.с.158-159).

29.06.2016р. позивач звернувся з заявою про збільшення розміру позовних вимог, у порядку ст.22 ГПК, в якій просив суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 451 747,21грн., пеню у розмірі 69 825,58грн., 3% річних у розмірі 5 105,13грн., інфляційні у розмірі 25 948,07грн. (а.с.160-161).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.07.2016р. по справі № 908/1080/16 позовні вимоги задоволені частково (а.с.3-6).

Стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу в сумі 451 747,21 грн., пеню в сумі 48 318,38грн., 3% річних в сумі 5 052,59грн., інфляційні в сумі 19 451,53грн. та 7 647,02грн. судового збору.

У задоволені решти вимог відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що відповідачем неналежним чином виконувалися зобов"язання з оплати за поставлений газ у липні-грудні 2015 року, січні-лютому 2016р. за укладеним між сторонами договором на постачання природного газу за регульованим тарифом №2015/ТП-150-222018 від 04.08.2015р., а відтак доведеними та обґрунтованими є вимоги щодо стягнення боргу, інфляційних, 3% річних, пені. Розрахунок пені, 3% річних та інфляційних витрат був судом перерахований за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та визначений правильний розмір, який належить до стягнення. Щодо пені, місцевий суд дійшов висновку про винятковість даних обставин та зменшив її розмір на 30%, зазначивши розмір стягуваної пені з 69 026,25грн. до 48 318,38грн.

Комунальний заклад «Санаторій медичної реабілітації «Глорія» Запорізької обласної ради звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Запорізької області від 05.07.2016р. у даній справі (а.с.201-205).

Апелянт, посилаючись на не повне з»ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, просив скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 05.07.2015р. у даній справі в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних та прийняти нове рішення, яким відмовити у цій частині у задоволені вказаних вимог у повному обсязі.

Так, скаржник не заперечує проти укладеного між сторонами договору на постачання природного газу за регульованим тарифом №2015/ТП-150-222018 від 04.08.2015р. та наявною сумою боргу за цим договором, проте наполягає на тому, що за спожитий газ у 2016р. не міг сплатити через вимоги бюджетного законодавства України.

Апелянт також зауважує на те, що позивач не надав доказів прострочення платежів з вини відповідача на момент дії договору з 01.07.2015р. по 31.12.15р. та доказів продовження дії вказаного договору у січні та лютому 2016р.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: головуючий суддя Радіонова О.О., судді Зубченко І.В., Попков Д.О.

Розпорядженням керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду №1258 від 23.09.2016р., на виконання службової записки головуючого судді по справі ОСОБА_1, у звВ»язку з неможливістю продовження розгляду справи суддею-членом колегії ОСОБА_7 через перебування у відпустці на дату слухання справи 27.09.2016р., відповідно до пункту 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/1080/16.

За результатами протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів, сформовано наступний склад колегії: головуючий суддя Радіонова О.О., судді Зубченко І.В., Ломовцева Н.В.

26.09.2016р. на адресу Донецького апеляційного господарського суду від третьої особи надійшло клопотання №01-11/2945 від 23.09.16р., в якому остання просить суд розглянути справу без її участі та підтримує апеляційну скаргу, просить суд скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 05.07.16р. по справі №908/1080/16 в частині стягнення пені у сумі 48318,38грн., 3% річних у сумі 5052,59грн., інфляційних у сумі 19451,53грн., яке колегією суддів розглянуте та залучене до матеріалів справи (а.с.224-225).

Позивач у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити, а рішення господарського суду Запорізької області від 05.07.2016р. залишити без змін. Відзив на апеляційну скаргу не надав.

Відповідач у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив суд скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 05.07.2015р. у даній справі в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних та прийняти нове рішення, яким відмовити у цій частині у задоволені вказаних вимог у повному обсязі.

Третя особа у судове засідання не з"явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Враховуючи те, що явка сторін не була визнана судом обов"язковою, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 5 «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визначається рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини справи і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються двосторонніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Заслухавши представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

04.08.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз Збут» (за договором - постачальник, позивач у справі), Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» (за договором - газорозподільне/газотранспортне підприємство) та Комунальним закладом «Санаторій медичної реабілітації «Глорія» Запорізької обласної ради (за договором - споживач, відповідач у справі) укладено Типовий договір на постачання природного газу за регульованим тарифом №2015/ТП-БО-222018 (далі - договір), згідно пункту 1.1 якого постачальник постачає природний газ (згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-2010 код 06.20.1 природний, скраплений або в газоподібному стані), (далі - газ) Споживачеві в обсягах і порядку, передбачених Договором для забезпечення потреб Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором ( а.с.10-12).

Газорозподільне/Газотранспортне підприємство, через газові мережі якого Постачальник постачає газ Споживачеві, забезпечує розподіл/транспортування газу до пунктів призначення з гарантованим рівнем надійності, безпеки, якості та величини його тиску. Взаємовідносини між Постачальником та Газорозподільним/Газотранспортним підприємством у частині розподілу/транспортування газу до пунктів призначення регулюються окремим Договором на розподіл/транспортування природного газу, укладеним між Постачальником та Газорозподільним/Газотранспортним підприємством (п.1.3 договору).

Розділом 3 договору встановлені обсяги та умови постачання газу.

Так, договірні обсяги постачання газу Споживачеві наводяться у Додатку 3 до договору (п.3.1 договору).

Послуги з постачання газу підтверджуються підписаними Постачальником та Споживачем актом приймання-передачі газу, що оформлюється на підставі акта про фактичний обсяг спожитого (транспортованого) газу за розрахунковий період, складеного Споживачем та Газорозподільним/Газотранспортним підприємством відповідно до п. 2.5. розділу ІІ договору (п.3.6. договору).

Постачальник до п'ятого числа місяця, наступного за звітним місяцем, надсилає Споживачу два примірника акта приймання-передачі газу за звітний місяць, підписані уповноваженим представником Постачальника (п. 3.7. договору).

Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання передачі газу. У випадку відмови від підписання акта приймання-передачі газу розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до Договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом вартість послуг з постачання газу встановлюється відповідно до даних Постачальника (п. 3.8. договору).

Згідно п. 3.9 договору, акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків Споживача з Постачальником.

Розділом 4 договору сторони встановили визначення вартості послуг за договором та порядок розрахунків.

Відповідно до п. 4.6. договору, з врахуванням протоколу розбіжностей до договору, у разі, якщо Споживач є бюджетною установою - державним або комунальним підприємством, організацією, то оплату вартості послуг з постачання газу здійснювати місячним платежем на підставі акту приймання-передачі природного газу до 10 числа місяця, наступного за звітним (а.с.20).

Звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу споживачем та акта приймання-передачі газу протягом десяти днів з дати пред»явлення вимоги однієї із сторін (п. 4.9 договору).

Розділом 6 договору сторони встановили відповідальність сторін.

У разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу (п.6.2.2 договору).

Договір набирає чинності з 01 липня 2015р. та укладається на строк до 31 грудня 2015р. Сторони, керуючись ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, дійшли згоди, що умови цього Договору застосовуються до відносин між Сторонами, які виникли до його укладання, починаючи з 01 липня 2015р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодної зі Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому Сторони мають переоформити Додаток 3 Договору щодо договірних обсягів постачання газу, у якому визначити планові обсяги газу на продовжений строк (п.10.1 договору).

Сторонами підписано та скріплено печатками підприємств Додаток 3 до Договору В«Договірні обсяги постачання природного газу на 2015 рікВ» (а.с.15).

Як вбачається з матеріалів справи, 31.01.2016р. між позивачем ті відповідачем укладено Додаткову угоду б/н до договору, якою погоджено об'єм постачання природного газу у січні 2016р., який складає 39,287тис.куб.м. (а.с.91).

Додатковою угодою б/н від 14.02.2016р. до договору сторонами погоджено об'єм постачання природного газу у лютому 2016р., який складає 16,650 тис.куб.м. (а.с.92).

Дані додаткові угоди є невід»ємною частиною договору на постачання природного газу за регульованим тарифом №2015/ТП-БО-222018 від 04.08.2015р., підписані сторонами та скріплені печатками підприємств сторін, у встановленому законом порядку.

Як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, протягом липня-грудня 2015 року та січня-лютого 2016р. відповідачу було поставлено природний газ на загальну суму 1 289 092,36 грн., що підтверджується Актами приймання-передачі природного газу від 31.07.15р. на суму 58 899,27 грн., від 31.08.15р. на суму 64 044,36грн., від 30.09.15р. на суму 85 709,18грн., від 31.10.15р. на суму 102 067,60грн., від 30.11.15р. на суму 236 188,77грн., від 31.12.15р. на суму 290 435,97грн., від 31.01.16р. на суму 317 281,81грн., від 14.02.16р. на суму 134 465,40грн. Зазначені акти підписані представниками сторін, скріплені печатками підприємств та є підставою для проведення розрахунків (а.с.21-29).

В порушення взятих на себе зобов'язань, Комунальний заклад «Санаторій медичної реабілітації «Глорія» Запорізької обласної ради за поставлений у липні-грудні 2015р., січні-лютому 2016р. газ оплату здійснив частково, але з порушенням строків, встановлених у договорі; здійснивши оплату на суму 837 345,15грн., у зв'язку з чим за ним виникла заборгованість у розмірі 451 747,21грн.

Актом звіряння взаємних розрахунків за період з липня 2015р. - лютого 2016р. між сторонами станом на 09.03.2016р. встановлено, що за відповідачем рахується борг у розмірі 451 747,21грн. (а.с.29).

Стягнення з Комунального закладу «Санаторій медичної реабілітації «Глорія» Запорізької обласної ради, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, основного боргу в сумі 451 747,21грн., пені в сумі 69 825,58грн., 3% річних за несвоєчасні розрахунки в сумі 5 105,13 грн. та суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, в розмірі 25 948,07 грн. - є предметом розгляду по даній справі.

Суть спірних правовідносин полягає у вирішення питання щодо стягнення заборгованості за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом №2015/ТП-БО-222018 від 04.08.2015р., пені, 3% річних та інфляційних витрат.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Господарським процесуальним кодексом України.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Договір на постачання природного газу за регульованим тарифом №2015/ТП-БО-222018 від 04.08.2015р. є за своєю правовою природою договором постачання, правовідносини за яким регулюються главою 30 параграф 1 Господарського кодексу України та главою 54 параграф 3 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти цей товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов»язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов»язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов»язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник зобов»язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Зобов»язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зазначені норми узгоджуються з вимогами статті 629 ЦК України щодо обов»язковості договору для виконання сторонами.

Разом з тим, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Відповідно до п. 4.6. договору, з врахуванням протоколу розбіжностей до договору, у разі, якщо Споживач є бюджетною установою - державним або комунальним підприємством, організацією, то оплату вартості послуг з постачання газу здійснювати місячним платежем на підставі акту приймання-передачі природного газу до 10 числа місяця, наступного за звітним.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджено, не спростовано та визнане відповідачем, що за ним рахується борг у сумі 451 747,21грн. за період з липня по грудень 2015р., січня-лютого 2016р.

Тому, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про задоволення позову в частині стягнення основної суми боргу.

Крім того, відповідач у судовому засіданні пояснив, що суму боргу у розмірі 451 747,21грн. сплатив у повному обсязі після винесення судом рішення.

Позивачем також нараховані 25 948,07грн. - індекс інфляції за період прострочення з вересня 2015р. по травень 2016р., а також 5 105,13грн. - 3% річних за період з 11.09.2015р. по 20.06.2016р., з урахуванням кожного окремого акту приймання-передачі природного газу.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрати матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов правильного висновку, що він є невірним, оскільки є більшим та підлягає до стягнення 3% річних за період з 11.09.2015р. по 20.06.2016р. в загальній сумі 5 052,59грн. В іншій частині позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за висновком суду задоволенню не підлягають.

З цим висновком колегія суддів погоджується та вважає його правильним.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з вересня 2015р. по травень 2016р. у розмірі 25 948,07грн. колегія суддів зазначає на таке.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок включаються й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» ).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р., №265 В«Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цінВ» ).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат у відповідності до встановлених вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він не є вірним, та стягненню підлягають інфляційні втрати за період з вересня 2015р. по травень 2016р. у загальній сумі 19 451,53грн., тому відмова у задоволені позовних вимог щодо стягнення інфляційних у сумі (25 948,07грн. - 19 451,53 грн.) = 6 496,54грн. є обґрунтованою.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо здійснення своєчасної оплати за поставлений газ у липні-грудні 2015р., січні-лютому 2016р. за Типовим договором на постачання природного газу за регульованим тарифом №2015/ТП-БО-222018 від 04.08.2015р. підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує п.6.2.2 Договору, який передбачає, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу

День фактичної сплати суми заборгованості (повне погашення існуючого боргу) не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п.1.9 Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» із змінами, внесеними згідно з Постановою ВГСУ № 6 від 10.07.2014р.).

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судова колегія вважає, що при здійсненні нарахування пені позивачем не було враховано, що кінцева дата нарахування пені не включає день оплати, а відтак була невірно визначена останнім.

Період нарахування пені повинен становити з 11.09.2015р. по 20.06.2016р., та судом першої інстанції було вірно порахована пеня, яка підлягає до стягнення в сумі 69 026,25грн.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов"язання.

Зменшення розміру заявлених до стягнення пені є правом суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру цих санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов"язання, господарський суд повинен об"єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов"язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов"язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов"язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов"язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Оцінивши наявні матеріали справи, беручи до уваги несвоєчасність фінансування відповідача, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про винятковість даних обставин та зменшення розміру пені на 30% та зменшення розміру стягуваної пені з 69 026,25грн. до 48 318,38грн.

Доводи апелянта щодо ненадання позивачем доказів продовження дії договору на постачання природного газу за регульованим тарифом №2015/ТП-БО-222018 від 04.08.2015р., колегія суддів відхиляє з огляду на те, що Сторонами було пролонговано дію Договору №2015/ТП-БО-222018 від 04.08.2015р. на січень-лютий 2016р. шляхом підписання Додаткових угод б/н від 31.01.2016р. та від 14.02.2016р., які наявні у матеріалах справи (а.с.91-92).

Також, в матеріалах справи наявні Акти приймання передачі природного газу від 31.01.2016р. та від 14.02.2016р. на виконання Додаткових угод від 31.01.2016р. та від 14.02.2016р. до договору на постачання природного газу за регульованим тарифом №2015/ТП-БО-222018 від 04.08.2015р., які підписані сторонами та скріпленими печатками підприємств сторін, у встановленому договором порядку (а.с.27-28).

Посилання апелянта на те, що заборгованість відповідача виникла після спливу терміну дії договору - з 01.01.16р. по 15.02.16р., а відтак застосування пені, 3% річних та інфляційних є неправомірними, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на таке.

Пунктом 10.1 договору сторони передбачили, керуючись ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, та дійшли згоди, що умови цього Договору застосовуються до відносин між Сторонами, які виникли до його укладання, починаючи з 01 липня 2015р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання.

Законодавством не передбачено такої підстави для припинення зобов»язання, що залишилось невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Отже, саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов"язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов"язку.

Крім того, невиконання відповідачем своїх зобов»язань з оплати прийнятих товарів за наявності коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік, є порушенням вимог статей 525, 526 ЦК України (правова позиція Верховного Суду України у справі № 3-138гс11 від 26.12.2011р.).

Враховуючи викладене, Донецький апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновок місцевого господарського суду та не вбачає підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального закладу «Санаторій медичної реабілітації «Глорія» Запорізької обласної ради м.Приморськ, Запорізька область на рішення господарського суду Запорізької області від 05.07.2016р. у справі №908/1080/16 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 05.07.2016р. у справі №908/1080/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О.Радіонова

Судді І.В.Зубченко

ОСОБА_8

Надр.5 прим:1 -у справу; 1-позивачу; 1 -відповідачу; 1 -ДАГС; 1-ГС Запорізької обл.