Постанова

від 26.09.2016 по справі 915/371/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2016 р.Справа № 915/371/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Жекова В.І.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників провадження:

від ТОВ "АМАЛТЕЯ" - ОСОБА_1 за довіреністю; ОСОБА_2 за довіреністю;

від ПАТ "Миколаївська Теплоелектроцентраль" - ОСОБА_3 за довіреністю;

ОСОБА_4 за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю В«АмалтеяВ»

на рішення господарського суду Миколаївської області від 15.06.2016

у справі №915/371/16

за позовом публічного акціонерного товариства В«Миколаївська теплоелектроцентральВ»

до товариства з обмеженою відповідальністю В«АмалтеяВ»

про стягнення 173833,68 грн.

ВСТАНОВИВ

У березні 2016 публічне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль" (далі - ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль") звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Амалтея" (далі - ТОВ "Амалтея") в якому просило стягнути з відповідача 173833,68 грн. вартості спожитої теплової енергії.

17.05.2016 позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з заявою про зміну підстав позову, а саме просив стягнути з відповідача 173833,68 грн. з підстав, передбачених ст.ст. 1212 та 1213 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.06.2016 (суддя ВасильєваЛ.І.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з ТОВ "Амалтея" на користь ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" 173 833,68 грн. вартості безпідставно спожитої теплової енергії, 2607,51 грн. судових витрат.

В мотивах оскаржуваного рішення судом першої інстанції зазначено, що відповідач у період з березня 2013 року по лютий 2016 року без укладення договору з позивачем, спожив теплову енергію на опалення нежитлових приміщень за адресою м. Миколаїв, вул. Чкалова, 20/3, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та розрахунком вартості спожитої теплової енергії, що був наданий позивачем.

Разом з тим, судом першої інстанції відхилено заперечення відповідача щодо невідповідності розрахунку вартості спожитої енергії фактичним обставинам справи з огляду на ненадання відповідачем контррозрахунку вартості спожитої ним теплової енергії та здійснення розрахунку з врахуванням відомостей робочого проекту виготовленого ТОВ "НПК "Укргазтех" на замовлення відповідача.

Не погоджуючись із даним рішенням до Одеського апеляційного господарського суду звернулось ТОВ "Амалтея" з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 15.06.2016 року по справі № 915/371/16 про стягнення з ТОВ "Амалтея" 173833,68 грн. вартості безпідставно спожитої теплової енергії та 2607,51 грн. судових витрат на користь ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" та прийняти нове рішення, яким відмовити ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" у задоволенні позову у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з'ясуванні місцевим судом обставин, що мають значення для справи та підлягає скасуванню через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, через невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а також у зв'язку з неправильним застосування норм матеріального права, що підтверджується наступним.

Неповне з'ясування місцевим судом обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, на думку апелянта, полягає у тому, що суд стягнув з відповідача вартість теплопостачання на підставі суперечливих розрахунків позивача, які ґрунтуються на припущеннях та носять приблизний характер.

Апелянт вважає, що у суду не було жодних правових підстав для висновку про те, що наданим позивачем розрахунком позову дійсно підтверджуються реальні обсяги та вартість теплопостачання, заявлені для стягнення з відповідача.

Зокрема, за твердженням апелянта, у матеріалах справи відсутні необхідні вихідні дані, на підставі яких можна було б визначити обсяги поставки тепла та його вартість за відсутності лічильника, зокрема, погоджені сторонами межа продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності) відповідача та теплове навантаження. В свою чергу, скаржник відзначає, що розрахунок теплового навантаження здійснюється за формулою, яка потребує спеціальних досліджень, в тому числі визначення об'єму приміщень по зовнішньому обміру і т.п., проте, як стверджує апелянт, такі дані у матеріалах справи також відсутні, тому що їх не існує взагалі.

За твердженням скаржника, позивачем було надано два розрахунки до позову (перший поданий одночасно з позовною заявою на суму 173833,68 грн., а другий при подачі пояснень та наданні додаткових документів 07.06.2016 року на суму 214779,48 грн.). При цьому, як зазначає апелянт, в першому розрахунку відомості про теплове навантаження були взагалі відсутні, а в другому розрахунку розмір теплового навантаження зазначений у розмірі 0,4088 Гкал/год. На зауваження відповідача про суперечливість вказаних розрахунків та невідповідність зазначених в них даних, позивач усно пояснив, що перший розрахунок є правильним, а другий помилковим. В результаті чого судом прийнято рішення на підставі першого розрахунку з врахуванням відомостей щодо теплового навантаження із другого розрахунку, з посиланням у рішенні на робочий проект, виготовлений ТОВ "НПК "Укргазтех".

Таким чином, на думку апелянта, з одного боку суд визнав необхідність визначення розміру теплового навантаження для розрахунку обсягу поставленого тепла, а з іншого боку не обґрунтував його належними та допустимими доказами.

Скаржник вважає, що розрахунок розміру теплового навантаження, що міститься у робочому проекті, не може вважатися належним та допустимим доказом, на підставі якого визначається сума позову, оскільки, за твердженням апелянта із пояснювальної записки до проекту вбачається, що він виконаний на підставі технічного завдання замовника і результатів обстеження системи теплопостачання, однак, як стверджує апелянт, ніякого технічного завдання відповідач проектанту не надавав, обстеження проектантом не проводилося взагалі, інакше в характеристиках об'єкту досліджень не було б вказано, що він знаходиться на першому поверсі (замість третього). Крім того, за твердженням апелянта,проект з відповідачем не погоджувався (аркуш другий проекту). Тому, на думку скаржника, суд бездоказово погодився з позивачем щодо того, що даний проект виготовлений на замовлення відповідача та погоджений з ним.

Також, апелянт відзначає, що у відповідності до п.2.2. пояснювальної записки до проекту вбачається, що розрахунки, зазначені в проекті дійсні за наявності певних умов, однак, як стверджує апелянт сторонами не були погоджені вказані технічні параметри, а також інші істотні умови постачання тепла, визначені законодавством, так як ні одна із сторін не зверталася до іншої з метою укладення договору, тобто, на думку апелянта, розрахунки, зазначені в проекті не можна вважати дійсними до моменту погодження сторонами під час укладення договору, що прямо зазначено у самому проекті.

До того ж, як стверджує апелянт ґрунтуючись на технічних параметрах, які за законом погоджуються виключно в договорі, проектант приблизно визначив теплове навантаження на об'єкті 0,04088 Ггкал./год (47,542 кВт) (пункт 2.3.3. пояснювальної записки до проекту). Приблизність розрахунків, за твердженням апелянта, крім вищесказаного, підтверджується тим, що при виборі нормованого параметра питомої опалювальної характеристики проектантом помилково застосовано параметри для житлового, а не громадського будинку, зокрема не враховано, що приміщення відповідача знаходиться всередині багатоповерхового будинку та не контактує напряму ні з підвалом, ні з дахом, ні зовнішнім виходом на вулицю; при розрахунку врахована внутрішня температура +20, замість +18 для нежитлових приміщень; не взято до уваги об'єм приміщень по зовнішньому обміру тощо. Вказане, на думку скаржника, привело до порушення КТМ 204Україна 244-94 «ОСОБА_3 и указания по нормированию расхода топлива и тепловой энергии на отопление жилых и общественных зданий, а также на хозяйственно-бытовые нужды в Украине» щодо визначення технічних параметрів за якими можна встановити вартість теплопостачання, заявлену позивачем до стягнення.

За твердженням скаржника, порівняння обох, наданих позивачем розрахунків (розрахунку №1, доданого до позовної заяви та розрахунку №2, доданого додатково 07.06.2016 року), свідчить, що жоден з них не здатний підтвердити реальну вартість тепла, заявленого до стягнення та у вказаних розрахунках взагалі не співпадають обсяги поставленого тепла, тобто, на думку скаржника, позивач і сам не володіє інформацією стосовно предмету позову.

Також, апелянт відзначає, що поставка теплоенергії в Україні, в тому числі і визначення її вартості для оплати споживачами, детально врегульована нормативними актами, зокрема, Правилами користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ 03.10.2007 року №1198 та Наказом Міністерства палива та енергетики України №71 від 14.02.2007 року «Про затвердження Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж» і безсумнівно вимагає погодження постачальником та споживачем певних технічних параметрів, від яких залежить визначення обсягу поставки та її вартості.

Як відзначає скаржник, під час підготовки до опалювального періоду вимагається складення актів за участю споживача, в тому числі про готовність систем теплопостачання до опалювального періоду, про стан трубопроводів місцевих теплових мереж, які належать споживачу, тощо. В свою чергу, як стверджує апелянт, обсяги постачання можуть коливатися в залежності від температури зовнішнього середовища, тому конкретний порядок проведення розрахунків за спожиту теплову енергію визначається відповідно до зазначеної вище постанови КМУ України, яка до того ж встановлює правило, за яким розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору.

Однак, як зазначає скаржник, між позивачем та відповідачем ніколи не існувало договору про теплопостачання, тобто вказані вище технічні параметри не були визначені та погоджені сторонами, перед початком подачі тепла, як потребує законодавство, а вказане, на думку апелянта, унеможливлює їх визначення заднім числом.

Враховуючи наведене, апелянт вважає, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів обсягів теплопостачання відповідачу, документи, надані позивачем з цього питання стосуються теплопостачання інших суб'єктів підприємницької діяльності, а технічні параметри, зокрема, теплове навантаження не погоджені з відповідачем.

Також, на думку скаржника, є помилковими висновки суду про те, що обов'язок укладення договорів на теплопостачання є виключно обов'язком споживача, оскільки, відповідно до ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на снові договорів, при цьому підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Як зазначає апелянт, ТОВ "Амалтея" є правонаступником ЗАТ "Амалтея", створеного 27.05.1997 року. Згідно із свідоцтвом про право власності від 12.01.2004 року, у власності ЗАТ "Амалтея" перебувало 454/10000 частки нежитлового об'єкта по вул. Чкалова, 20. Рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 16.07.2004 року №1372 нежитловому об'єкту по вул. Чкалова, 20 була надана нова адреса: вул. Чкалова, 20/3, а 26.07.2004 року (видано нове свідоцтво на власність на нежитлові приміщення загальною площею 609,4 кв.м (частка 1\1).

Апелянт зазначає, що постановою КМУ № 1198 від 03.10.2007 року встановлено, що послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (п.8), а також що у разі викупу частини приміщень в окремо розташованому будинку теплопостачальна організація укладає договір з кожним власником (ч.2 п.5).

Таким чином, апелянт вважає, що відповідач з грудня 2003 року набув права власності на приміщення загальною площею 609,4 кв. м, яким з липня 2004 року надана окрема адреса - вул. Чкалова 20/3, але на протязі більше 12 років договірні відносини за мовчазною згодою сторін не оформлялись. Апелянт стверджує, що він не мав наміру укладати договір і жодного разу не звертався до позивача з метою забезпечення теплом його приміщень. В свою чергу, як стверджує апелянт, позивач не звертався ні до відповідача ні до суду з вимогою про укладення договору чи стягнення заборгованості; не надавав рахунки на оплату; не складав сумісно з відповідачем на початку та в кінці кожного опалювального сезону технічні акти, передбачені чинним законодавством, а також не вживав заходів для від'єднання мереж системи опалення, які проходять через приміщення відповідача за адресою Чкалова 20/3 від системи всього будинку.

Крім того, посилаючись на приписи ст.ст.1, 20, 21, 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» апелянт зазначає, що законом визначені істотні умови договору на надання житлово-комунальних послуг, тобто перед тим, як постачати теплоенергію сторони повинні зокрема визначити точки розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; порядок обслуговування мереж та повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); умови доступу в приміщення для усунення аварій, неполадок, огляду мереж; порядок здійснення ремонту; строк дії договору. Таким чином, на думку апелянта, виконавець (позивач) повинен підготувати для споживача договір на теплопостачання на основі типового, в якому обов'язково погодити зі споживачем необхідні технічні параметри, визначені законом як істотні умови договору. Проте, як стверджує апелянт, проект договору відповідачу не надавався, що на думку апелянта підтверджує факт обізнаності позивача про відсутність наміру у відповідача використовувати теплопостачання.

Крім того, апелянт стверджує, що при розгляді справи суд не надав належної оцінки тій обставині, що саме позивач, а не відповідач наділений по закону правом демонтувати систему опалення чи від'єднати її від загальної системи будинку, і таким правом за 12 років позивач не скористався з невідомих причин, що і привело до виникнення спору.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 апеляційну скаргу ТОВ "Амалтея" прийнято до провадження та призначено до розгляду колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Жекова В.І.

25.07.2016 Одеським апеляційним господарським судом отримано відзив на апеляційну скаргу від ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" в якому останнє просить залишити рішення господарського суду Миколаївської області від 15.06.2016 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 строк розгляду справи було продовжено та відкладено розгляд апеляційної скарги.

У судовому засіданні від 26.09.2016 представники апелянта підтримали вимога за апеляційною скаргою та наполягали на її задоволенні.

Представники позивача надали пояснення відповідно до яких заперечують проти задоволення апеляційної скарги, вважають її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ "Амалтея" не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.02.2016 року № 53255355 та Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.07.2004 року ОСОБА_2 САА № 857912 власником нежитлових приміщень за адресою м. Миколаїв, вул. Чкалова, 20/3 з 26.07.2004 року є ЗАТ "Амалтея", правонаступником якого є ТОВ "Амалтея".

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції, позивач зазначив, що відповідач більше 12 років споживає теплову енергію без договору та не оплачує її вартість, зокрема, позивачем зазначено, що в опалювальних сезонах 2012 - 2013 років, 2013 - 2014 років, 2014 - 2015 років, 2015 - 2016 років позивач здійснював постачання теплової енергії до нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. Чкалова, 20/3, що підтверджується нарядами на підключення до централізованої системи опалення.

Як стверджує позивач, у зв'язку з несплатою відповідачем послуг з теплопостачання, за останнім рахується заборгованість за період з березня 2013 року по лютий 2016 року включно, яка становить 173 833,68 грн.

Позивач зазначив, що надіслана на адресу відповідача вимога №207-Ю від 14.03.2016 року залишилася без відповіді та задоволення, що й стало приводом для звернення ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" з позовом до суду.

Місцевим господарським судом позовні вимоги ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" визнано обґрунтованими та задоволено у повному обсязі.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Так, спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами користування тепловою енергією затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів), тощо.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними.

Згідно ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Пунктом 4 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії (ст.24 Закону України "Про теплопостачання").

Стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що відношення між учасниками договірних відношень у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних началах.

Правила користування тепловою енергією затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. №1198 та визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії ( далі - Правила).

Пунктом 3 цих Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією (п. 4 Правил).

Відповідно до частини 1 ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п.2 ст.275 Господарського кодексу України, ст.1, п.4 ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного між Теплопостачальною організацією та Споживачем.

Відповідно до п. 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМУ від 03.10.2007р. № 1198, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.

Абзацом 5 п. 5 зазначених Правил встановлено, що теплопостачальна організація укладає договори з власниками (балансоутримувачами) теплових мереж на транспортування теплової енергії за тарифами, встановленими відповідно до законодавства.

До обов'язків споживача теплової енергії, зокрема, належить вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил ( абз.6 п. 40 Правил).

Таким чином, наявність договірних відносин між сторонами у даному випадку є обов'язковою та такою, що передбачена Законом.

Як вже було встановлено, договір між сторонами на постачання теплової енергії не укладався.

Проте, відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-59цс13 від 30.10.2013 р.

Крім того, згідно правового висновку, викладеного Верховним Судом України в постанові №3-38гс11 від 16.05.2011 р., споживання енергії за відсутності договору надає право постачальнику енергії на стягнення зі споживача у даному випадку вартості спожитої ним енергії на підставі статей 1212 та 1213 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала

Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

З огляду на викладене, встановивши факт споживання відповідачем теплової енергії за відсутності укладеного з теплопостачальною організацією відповідного договору у вказаному позивачем періоді, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача вартості спожитої ним теплової енергії на підставі ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Щодо визначення розміру вартості спожитої відповідачем теплової енергії, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до постанови Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011 №132 ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" встановлено тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів у розмірі 857,71 грн. за 1 Гкал.

Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 31.12.2013 №472 ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" встановлено тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення) у розмірі 659,53 грн. за 1 Гкал.

Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 23.05.2014 №590 ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" встановлено тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення) у розмірі 899,33 грн. за 1 Гкал.

Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 28.11.2014 №658 ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" встановлено тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення) у розмірі 1071,20 грн. за 1 Гкал.

Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 27.02.2015 №254 ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" встановлено тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення) у розмірі 1512,29 грн. за 1 Гкал.

Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 31.03.2015 №1123 ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" встановлено тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення) у розмірі 1309,25 грн. за 1 Гкал.

Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 30.04.2015 №1409 ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" встановлено тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення) у розмірі 1253,39 грн. за 1 Гкал.

Періоди початку та закінчення опалювального сезону 2012 - 2013 років, 2013 - 2014 років, 2014 - 2015 років, 2015 - 2016 років визнано у розпорядженнях Миколаївського міського голови №320р від 23.10.2012, №77р від 15.04.2013, №219р від 03.10.2013, від 31.03.2014, рішеннях Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №974 від 21.10.2014, №1042 від 24.10.2014, №973 від 21.10.2014, №257 від 10.04.2015, №909 від 12.10.2015 (а.с. 44-51).

Актами від 10.02.2016 та 18.03.2016 представниками ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" встановлено, що у будинку за адресою м. Миколаїв, вул. Чкалова, 20/3 система опалення знаходиться у робочому стані, приміщення орендарів та власників приміщень забезпечені теплопостачанням у повному обсязі, змін в конструкції системи опалення за період 2009-2016 не здійснювалось, 3-й поверх приміщення використовується ТОВ "Амалтея".

Також, матеріалами справи підтверджується, що приміщення ТОВ "Амалтея", має загальну площу 609,4 кв.м., розташовані на третьому поверсі семиповерхової будівлі, за адресою вул. Чкалова, 20/3 і знаходяться у єдиній внутрішньобудинковій системі опалення будівлі. Як будівля, так й приміщення відповідача не обладнані вузлом обліку теплоспоживання.

Відповідно до п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

ТОВ "НПК "Укргазтех" згідно ліцензії №333494 серія АР від 21.09.2012 р. виготовлено робочий проект, в якому виконано розрахунок теплового навантаження на приміщення, що займає ТОВ "Амалтея" і яке становить 0,04088 Гкал/год, опалювальна площа 609,4 кв.м.

Саме на підставі даного робочого проекту, та з урахуванням фактичної кількості днів теплопостачання позивачем було здійснено розрахунок суми за надану теплову енергію, що складає 173 833,68 грн.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що у робочому проекті зазначено, що він знаходиться на першому поверсі (замість третього), та не взято до уваги, що приміщення відповідача знаходиться всередині багатоповерхового будинку та не контактує напряму ні з підвалом, ні з дахом, ні з зовнішнім, що на думку відповідача призводить до неможливості визначення обсягів поставленого та спожитого тепла, оскільки, як було пояснено позивачем у судовому засіданні та вбачається з самого робочого проекту, вказані відповідачем порушення є технічними помилками та ніяким чином не впливають на визначення розрахунку споживання та норм витрат теплової енергії. Так, колегія суддів відзначає, що у робочому проекті правильно зазначено як адресу об'єкту, що належить відповідачеві, так й опалювальну площу даного приміщення.

Колегія суддів відзначає, що відповідач не заперечує проти факту отримання послуг з опалення, однак заперечує проти вартості отриманих послуг, розрахованих позивачем на підставі неналежних доказів.

При цьому відповідач з огляду на процесуальні положення ст.ст. 33, 34 ГПК України не надав жодних інших належних доказів та відомостей на підставі яких може бути здійснено розрахунок, та відповідно не надано відповідачем і власного розрахунку.

Зазначена позиція відповідача, з огляду на встановлені судом обставини споживання ним послуг, фактично зводяться до безпідставного звільнення останнього від обов'язку по сплаті отриманих послуг.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правомірно задоволено позовні вимоги ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль".

На підставі вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що наведені в апеляційній скарзі порушення допущенні судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, а мотиви апеляційної скарги не спростовують висновків суду в частині розгляду та відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Отже, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 15.06.2016 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Жеков В.І.