Постанова

від 28.09.2016 по справі 906/694/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2016 р. Справа № 906/694/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" від 17.08.2016 р. на рішення господарського суду Житомирської області від 02.08.16 р. у справі № 906/694/16

за позовом Приватного підприємства "Рубіком-Ю"

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка"

про стягнення 118236,65 грн

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 - представник, довіреність в справі;

від відповідача: не з'явився.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 02.08.2016 р. у справі № 906/694/16 (суддя Прядко О.В.) позов Приватного підприємства "Рубіком-Ю" до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" задоволено; стягнуто з ТзОВ "Біріт імені Шевченка" на користь ПП "Рубіком-Ю" 67816,08 грн. основного боргу, 46318,16 грн. інфляційних нарахувань, 4102,41 грн. 3 % річних, 1773,55 грн. судового збору. При прийнятті рішення, суд виходив з того, що відповідач не виконав зобов'язання щодо здійснення оплати за поставлений позивачем товар у визначені договором та законом строки, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 67816,08 грн., що підтверджується матеріалами справи, відповідно позовні вимоги про стягнення суми основного боргу та на нарахованих 3 % річних, інфляційних нарахувань на підставі статті 625 ЦК України є законними та обґрунтованими.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" в апеляційній скарзі від 17.08.2016 р. просить рішення господарського суду Житомирської області від 02.08.2016 р. у справі № 906/694/16 скасувати, посилаючись на те, що воно є незаконним, таким, що винесено з порушенням норм права, свідчить про необ'єктивність під час розгляду справи, винесено з метою надати перевагу одній стороні у справі, а тому рішення підлягає скасуванню. В претензії від ПП "Рубіком-Ю" № 25/03-16 від 25.03.2016 р., яку отримано відповідачем, жодним чином не має посилання на договір, який був предметом розгляду в судовому засіданні. Отримана претензія зовсім інша. Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 11.06.2014 р. по 25.07.2016 р. представник відповідача не підписував. Позовну заяву від позивача, відповідач не отримував, тому не зміг ознайомитись зі змістом позовних вимог, була відсутня можливість висловити свої доводи та міркування з питань викладених у позовній заяві. Судом порушено принцип рівності, змагальності. Нормами ГПК України передбачено, відкладення розгляду справи та продовження строку її розгляду. Всі факти вказують на той факт, що суд не надав можливості на рівних умовах участі у судовому засіданні ТзОВ "Біріт імені Шевченка" з іншим учасником по справі. Суд не продовжив розгляд справи, прийняв рішення з порушенням процесуальних норм. Справа була розглянута за 13 діб з моменту порушення провадження. Передбачений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору в даній справі ще не закінчився. Апелянт звертає увагу на заздалегідь упереджений підхід в процесі підбирання доказів, розгляду справи, винесення процесуального документу. Рішення суду повинно прийматись у відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки належних і допустимих доказів у конкретній справі. Суд в порушення принципу законності, не здійснив захисту порушеного права та інтересів скаржника, грубо порушив його право на судовий захист.

Позивач - Приватне підприємство "Рубіком-Ю" у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити без змін рішення господарського суду Житомирської області від 02.08.2016 р. у справі № 906/694/16, а апеляційну скаргу ТзОВ "Біріт імені Шевченка" від 17.08.2016 р. без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в апеляційній скарзі щодо скасування оскаржуваного рішення від 02.08.2016 р. у справі № 906/694/16 є безпідставними та необґрунтованими, натомість рішення суду першої інстанції ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, судом вірно застосовано як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення цивільного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Посилання відповідача на неотримання претензії за договором купівлі-продажу № 9 від 11.06. 2014 р. і, як наслідок, не сплати боргу, як підстави для скасування рішення господарського суду Житомирської області від 02.08.2016 р. у справі № 906/694/16, не має жодних правових підстав відповідно до статей 103-104 ГПК України і не може бути прийняте, як належний і допустимий доказ. Відповідач має заборгованість перед позивачем за двома різними договорами, позивачем надіслано дві окремі претензії за кожним договором окремо. Про отримання перетензії по даній справі свідчить поштова квитанція про відправку та повідомлення про вручення, що знаходяться в матеріалах справи. Позовну заяву з додатками позивач направив відповідачу, про що свідчить поштова квитанція, опис вкладення цінного листа. Посилання відповідача на не отримання від позивача позовної заяви з додатками та не перенесення судом слухання справи не має жодних доказів і правових підстав та не може бути прийняте, як належний і допустимий доказ для скасування оскаржуваного рішення у даній справі.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду) (а.с. 69).

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечила з підстав зазначених у відзиві; пояснила, що проводили звірку взаємних розрахунків, акт підписано бухгалтером відповідача, яким підтверджена заборгованість, однак відповідач її не визнає і жодних доказів на спростування не подає; просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області - без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

11.06.2016 р. Приватним підприємством "Рубіком-Ю" (продавець) та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" (покупець) укладено договір купівлі - продажу № 9, згідно пункту 1.1 якого продавець зобов'язується передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору (а. с. 11-12).

Товар: засоби захисту рослин (пункт 2.1 договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору загальна ціна товару, що продається за цим договором складає 67816,08 грн.

Покупець здійснює повну оплату за товар на умовах 100 % передоплати (пункт 4.2 договору).

Пунктом 3.2 договору передбачено, що перехід права власності до покупця відбувається в момент передачі товару покупцю, що оформляється видатковою накладною або актом приймання передачі.

Згідно пункту 7.1 договору договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, а у випадку невиконання сторонами умов цього договору, договір продовжує діяти до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (а.с.12).

Даний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками.

На виконання умов договору купівлі-продажу № 9, на підставі видаткової накладної № 3 від 04.07.2014 р. (а.с.13) позивач поставив на адресу відповідача товар на суму 67816,08 грн., а відповідач прийняв товар на підставі довіреності на отримання матеріальних цінностей № 70 від 04.07.2014 р. (а.с.14-15).

Однак, відповідач свої зобов'язання за договором щодо здійснення розрахунків за отриманий товар не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 67816,08 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач 02.04.2016 р. направив на адресу відповідача претензію від 28.03.2014 р. за вих. № 28/063-16 з вимогою щодо погашення заборгованості за отриманий товар по договору № 9 від 11.06.2014 р. згідно видаткової накладної № 3 від 04.07.2014 р. (а.с.16-17), однак, остання була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Станом на 25.07.2016 р. сторонами - ПП "Рубіком-Ю" та ТзОВ "Біріт імені Шевченка" було підписано акт звіряння взаємних розрахунків за період з 11.06.2014 р. по 25.07.2016 р., згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем за видатковою накладною № 3 від 04.07.2014 р. складає 67816,08 грн. (а.с. 33).

За наведених обставин, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, ПП "Рубіком-Ю" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з ТзОВ "Біріт імені Шевченка" заборгованості у розмірі 67816,08 грн. та 46318,16 грн. інфляційних нарахувань, 4102,41 грн. 3 % річних (а.с.3-7).

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 626, 627 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 4 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В даному випадку між сторонами спору виникли правовідносини з договору купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи викладене, сума основного боргу відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу № 9 від 11.06.2014 р., що становить 67816,08 грн., доведена матеріалами справи та підлягає до стягнення.

Судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в цій частині.

Крім суми основного боргу, позивач ПП "Рубіком-Ю" відповідно до норм чинного законодавства, щодо неналежного виконання зобов'язань просило стягнути з ТзОВ "Біріт імені Шевченка" 46318,16 грн. інфляційних нарахувань та 4102,41 грн. 3 % річних.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суд України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", із подальшими змінами та доповненнями, визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Згідно листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 р. № 62-97 р., індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Пунктом 3.2 вищезгаданої постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок позивача 3 % річних в сумі 4102,41 грн. за період з 07.07.2016 р. по 12.07.2016 р. та інфляційних втрат в сумі 46318,16 грн. за період з 07.07.2014 р. по 31.05.2016 р., колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що арифметично правильними та вірними, з урахуванням 366 днів у 2016 році та відповідних заокруглень, є суми: 4107,98 грн. - 3 % річних та 46573,25 грн. - інфляційні втрати (а.с.90).

Оскільки, позивачем визначені та заявлені до стягнення суми трьох процентів річних та інфляційних втрат в меншому розмірі, а саме: 46318,16 грн. інфляційних нарахувань та 4102,41 грн. 3 % річних, що не суперечить вимогам чинного законодавства та умовам договору, вказані позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.

Місцевий господарський суд правомірно прийшов до висновку про стягнення заявлених позивачем 46318,16 грн. інфляційних нарахувань та 4102,41 грн. 3 % річних.

Відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно прийнято рішення про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Доводи апелянта щодо не надіслання претензії та позовної заяви спростовуються матеріалами справи, які містять поштові квитанції про надіслання відповідачу претензії саме за договором купівлі-продажу № 9 від 11.06.2014 р. (а.с.17) та позовної заяви (а.с.7).

Доводи скаржника щодо не відкладення розгляду справи, не продовження судом строків розгляду справи, не надання можливості на рівних умовах участі у судовому засіданні відповідачу, є не обґрунтованими та безпідставними, оскільки ухвалу про порушення провадження у справі та призначення справи до розгляду на 02.08.2016 р. було своєчасно надіслано сторонам (а.с.1,35), відповідачем вона була отримана 23.07.2016 р. (а.с.38), однак представника у судове засідання відповідач не направив, клопотань про відкладення розгляду справи не надсилав, а відповідно до статті 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Інші доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи, висновки суду відповідають матеріалам справи та ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.09.2016 р. у даній справі ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до 28.09.2016 р. та зобов'язано подати докази сплати судового збору в судове засідання.

Однак, станом на момент розгляду даної апеляційної скарги у судовому засіданні 28.09.2016 р. таких доказів до суду апеляційної інстанції апелянтом не надано.

Підпунктом 3.3 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" з подальшими змінами та доповненнями, визначено, якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

З урахуванням наведеного, за результатами розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку, що несплачену суму судового збору у розмірі 1950,00 грн. за подання апеляційної скарги слід стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" в дохід Державного бюджету України.

Керуючись Законом України "Про судовий збір", статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 02.08.2016 р. у справі № 906/694/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" від 17.08.2016 р. - без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" (12716, Житомирська область, Баранівський район, с. Радулин, вул. Шевченка, буд.2, код ЄДРПОУ 38107051) в дохід Державного бюджету України 1950,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Житомирської області видати наказ на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М Сініцина

Судді А.В. Гудак

ОСОБА_1