Постанова

від 21.09.2016 по справі 910/7342/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2016 р. Справа№ 910/7342/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Растєгаєва Ю.В. - дов. б/н від 29.12.2015р.

від відповідача: Шерега І.П. - дов. №12-У від 10.12.2015р.

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015р.

у справі № 910/7342/15-г (суддя Селівон А.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної

компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 127 197, 70 грн.

В судовому засіданні 21.09.2016р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення заборгованості в розмірі 127 197,70 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 258-X/X-1111-42 від 30.09.2010р., а саме щодо повної та своєчасної оплати товару, а тому просив суд стягнути з відповідача 98940,13 грн. боргу, 7562,82 грн. пені, 4848,07 грн. інфляційних нарахувань, 8920,87 грн. процентів річних, 6225,81 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2015р. у справі №910/3132/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015р., у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2015р. вищевказані рішення та постанова скасовані, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення та постанову господарських судів, Вищий господарський суд України виходив з того, що суди в порушення принципу повноти розгляду всіх обставин справи, не дослідили наявність повноважень у головного бухгалтера на підпис акту звірки взаєморозрахунків, та що згідно інформації, викладеної в довідці станом на 02.03.2015р. на балансі позивача обліковується дебіторська заборгованість по ДП «Укравтогаз» РВУ «Харківавтогаз» в сумі 479 693, 76 грн., яка підписана головним бухгалтером позивача, вказана сума включає в себе, зокрема, борг за договором від 30.09.2010р. № 258-X/X-1111-42 у розмірі 98 940, 13 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2015р. у справі №910/7342/15-г позов задоволено частково.

Стягнуто з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" 98 940, 13 грн. основного боргу та 1 978, 80 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вищевказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, без з'ясування в повному обсязі обставин справи, що мають значення, з викладенням висновків, що не відповідають матеріалам справи.

Апелянт вказує на невідповідність висновків суду щодо переривання перебігу позовної давності обставинам справи, оскільки акт звірки станом на 30.09.2013р. не підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір, підписаний без посилання на договір, а тому висновок суду щодо включення заборгованості за договором від 30.09.2010р. № 258-X/X-1111-42 у розмірі 98 940, 13 грн. до загальної суми заборгованості підприємства не відповідає обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2016р., колегією суддів у складі: головуючий суддя Синиця О.Ф., судді Баранець О.М., Пашкіна С.А., прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 21.06.2016р.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/3014/16 від 11.07.2016р. у зв'язку з припиненням повноважень головуючого судді (судді-доповідача) Синиці О.Ф., відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/7342/15-г.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача 11.07.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2016р., колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України "Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 13.06.2012р. №360-р та наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України "Про реорганізація Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 18.07.2012р. №530 було припинено діяльність Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", внаслідок реорганізації шляхом перетворення в Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз".

Відповідно до п. 1.2. Статуту Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України".

Судом встановлено, що 30.09.2010р. між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», (позивач, постачальник по договору) та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі Регіонального виробничого управління "Харківавтогаз" (покупець за договором, відповідач у справі) укладено договір поставки продукції № 258-Х/Х-1111-42 (відповідач, покупець по договору) , відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність (повне господарське володіння) покупцеві запчастини до компресорів автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій (АГНКС) (далі - Продукцію), згідно специфікації, які додаються до даного Договору та є невід'ємними його частинами, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.

Згідно п. 2.1. договору назва, кількість та асортимент продукції зазначені у специфікаціях, які є невід'ємною частиною до даного договору.

Ціна продукції зазначена у специфікаціях, які додаються до даного договору та є невід'ємними його частинами (п. 3.1. договору).

Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що загальна сума цього договору визначається за сумою всіх специфікацій до нього і складає 98 940,13 грн.

Продукція вважається поставленою постачальником та переданим у власність покупця з моменту підписання покупцем відповідних товаросупровідних документів (п. 4.3. договору).

Даний договір, згідно п.п. 9.1., 9.2, набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2010р.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору поставки № 258-Х/Х-1111-42 від 30.09.2010р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар (запчастини до компресорів автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій (АГНКС) на загальну суму 98 940,13 грн., що підтверджується накладною № 541 від 30.09.2010р., яка підписана уповноваженими представниками сторін (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи (а. с. 14-16, т.1).

Найменування, асортимент товару, ціна за одиницю товару та його вартість відповідають підписаній між сторонами специфікації, яка є невід'ємною частиною спірного договору (а. с. 12-13, т.1).

З вищенаведеного вбачається, що позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши умови договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов договору.

Однак, всупереч умовам договору, відповідач за поставлений товар розрахунок не провів, у зв'язку з чим у нього за поставлений позивачем товар утворилась заборгованість в розмірі 98 940,13 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою договір №258-Х/Х-1111-42 від 30.09.2010р. є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.4. договору покупець оплачує постачальнику 100% вартості продукції по факту поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до закінчення терміну дії договору.

Отже, сторонами у договорі фактично не визначено строк, у якій відповідач мав оплатити позивачу продукцію, поставлену за договором.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п. 1.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача (апелянта) на відсутність обов'язку з оплати поставленого товару у зв'язку з ненаданням позивачем рахунку-фактури на його оплату, не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Оскільки рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити поставлений товар.

Більш того, платіжні реквізити продавця зазначені безпосередньо у розділі 10 спірного договору, а вартість товару узгоджена контрагентами у специфікації до договору та накладній від 30.09.2010р.

Оскільки передбачений договором товар було належним чином передано позивачем та прийнято відповідачем, що підтверджується наявною в матеріалах справи накладною, строк його оплати у відповідності до ст. 692 ЦК України настав.

При цьому, під час розгляду справи місцевим господарським судом, відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності з посиланням на те, що трирічний строк позовної давності для звернення з даним позовом про стягнення заборгованості за поставлену продукції сплинув 31.12.2013р.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - постанова пленуму № 10) за змістом ч. 2 ст. 9 ЦК України та ч. 1 ст. 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 ГК України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до п. 4.2 постанови пленуму № 10 у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Як вбачається з матеріалів справи, поставлений позивачем товар згідно спірного договору був прийнятий відповідачем 30.09.2010р., обов'язок по оплаті продукції згідно ст. 692 ЦК України виник у відповідача 30.09.2010р., однак згідно умов договору (п.3.4) оплата здійснюється до закінчення терміну дії договору (31.12.2010р.).

При цьому, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції позивач наполягав на тому, що строк позовної давності не було пропущено, оскільки він перервався підписанням сторонами актів звірки взаємних розрахунків від 01.10.2013р. та від 01.01.2014р., в яких зазначено, що станом на 30.09.2013р. та 31.12.2013р. за відповідачем наявна заборгованість у розмірі 479 693,76 грн.

Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. (п. 4.3 постанови пленуму №10).

Пунктом 4.4.1. постанови пленуму № 10 роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами 01.10.2013р. в межах строку позовної давності, складено акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого станом на 30.09.2013р. загальна заборгованість відповідача перед позивачем складає 479 693, 78 грн.

Згідно інформації, викладеній у довідці обліку дебіторської заборгованості відповідача, яка підписана головним бухгалтером Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», вказана сума заборгованості включає в себе, зокрема, борг за договором від 30.09.2010р. № 258-X/X-1111-42 у розмірі 98 940, 13 грн. (а. с. 63, т.1).

Судом встановлено, що акт звірки від 01.01.2014р., в якому зазначено, що станом на 31.12.2013р. за відповідачем наявна заборгованість у розмірі 479 693,76 грн. підписаний зі сторони позивача заступником головного бухгалтера ОСОБА_4, а зі сторони відповідача - головним бухгалтером Регіонального виробничого управління «Харківавтогаз» Дочірнього підприємства «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» ОСОБА_5, підписи яких скріплені печатками товариств.

Під час розгляду справи відповідач (апелянт) стверджував, що головний бухгалтер підприємства не наділений повноваженнями на підписання документів, якими б визнавалась заборгованість перед контрагентами, вказані акти звірки не є первинним бухгалтерським документом, а тому не можуть вважатись доказами, що підтверджували б визнання відповідачем заборгованості за договором від 30.09.2010р. № 258-X/X-1111-42.

Щодо вказаних доводів апелянта колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Згідно статті 8 вказаного Закону головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідно до наказу Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України від 10.11.1998 № 148/234/383 затверджено форму акту звіряння розрахунків, згідно якої не вимагається підписання такого акту керівниками підприємств (дебітора та кредитора).

Більше того, відповідно до п. п. 5.1., 5.2. посадової інструкції головного бухгалтера РВУ "Харківавтогаз" ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" головний бухгалтер має право, зокрема, діяти від імені бухгалтерії Управління, представляти інтереси Управління у взаємовідносинах із структурними підрозділами та іншими організаціями з фінансово-господарських та інших питань; в межах своєї компетенції підписувати та візувати документи.

Згідно п. 6.2. Наказу ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" від 29.11.2012 року № 284 "Про виготовлення, облік, зберігання та використання печаток і штампів" перший заступник директора, заступники директора, головний інженер і головний бухгалтер мають право підписувати документи, а в подальшому і ставити на них відбитки основної печатки виключно з питань своїх повноважень і посадових обов'язків.

Колегія суддів зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків, підписаний з боку відповідача уповноваженою на це особою, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути обставиною, що свідчить про визнання боргу, а отже підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.04.2007 року у справі № 26/271.

В той же час, акт звірки взаємних розрахунків від 01.10.2013р., в якому зазначено, що станом на 30.09.2013р. за відповідачем наявна заборгованість у розмірі 479 693,76 грн., і який наданий позивачем у якості доказу переривання строку позовної давності, зі сторони відповідача підписаний невстановленою особою, оскільки її підпис не містить розшифровки та затверджений печаткою «Для документів».

Виходячи з матеріалів справи, колегія суддів зазначає, що підписання сторонами актів звірки взаєморозрахунків, може свідчити про переривання строку позовної давності лише у випадку, коли такий акт беззаперечно підтверджує наявність заборгованості саме по тій сумі, щодо якої виник спір.

Оскільки в актах звірки взаєморозрахунків відсутні посилання на договір поставки продукції від 30.09.2010р. № 258-X/X-1111-42, то вказані акти звірки не можуть вважатись належним та допустимим доказом визнання відповідачем боргу за спірним правочином, а відповідно вони є не підтвердженням переривання загального строку позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом України в постанові від 20.04.2016р. у справі №910/3132/15-г, від 08.06.2016р. у справі №910/9647/15.

Місцевий господарський суд не звернув уваги на вказані обставин справи, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності та задовольнив позов в частині стягнення заборгованості.

За приписами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, тому, колегія суддів вважає, що у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності за основною вимогою, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, які були заявлені також з пропуском позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, відхилення місцевим судом заяви відповідача про застосування строку позовної давності, та як наслідок, прийняття рішення про часткове задоволення позову, не ґрунтується на матеріалах справи та нормах чинного законодавства.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи відповідача в частині безпідставного не застосування судом наслідків спливу позовної давності, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню з підстав, викладених у ній, а рішення Господарського суду м.Києва від 01.12.2015р. у справі №910/7342/15-г підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

У відповідності до ст. 49 ГПК України у зв'язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача, а у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 2798, 34 грн. за подання апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 49, 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015р. у справі №910/7342/15-г задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015р. у справі №910/7342/15-г скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м.Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) на користь Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"(03134, м.Київ, вул. Григоровича-Барського, 2, код ЄДРПОУ 36265925) 2798, 34 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

6. Матеріали справи №910/7342/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

С.А. Гончаров