Рішення

від 19.09.2016 по справі 910/11176/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2016№910/11176/16 За позовом Київської міської клінічної лікарні № 6

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асистанс України»

про стягнення 3 306,51 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Гришаєнко І.А. адвокат за посв. № 177 від 20.01.1994 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська клінічна лікарня № 6 (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асистанс України» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 13 181,06 грн., з яких 9 874,55 грн. основного боргу, 2 428,39 грн. пені, 679,88 грн. інфляційних втрат та 198,24 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі укладеного Договору він надав клієнтам відповідача медичні послуги, які останнім в повному обсязі оплачені не були, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.06.2016 р. (суддя Пригунова А.Б.) порушено провадження у справі № 910/11176/16, її розгляд призначено на 18.07.2016 р.

14.07.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи а також клопотання, яке за своїм змістом є заявою про зменшення розміру позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до змісту якого позивач просить суд стягнути з відповідача 2 428,39 грн. пені, 679,88 грн. інфляційних втрат, 198,24 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.07.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 10.08.2016 р.

Відповідно до розпорядження Керівника апарату господарського суду міста Києва від 04.08.2016 р. № 04-23/1525 справу № 910/11176/16 було передано на повторний автоматичний розподіл у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя суддею Пригуновою А.Б.

Внаслідок повторного автоматичного розподілу справу № 910/11176/16 передано на розгляд судді Літвіновой М.Є.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.08.2016 р. суддею Літвіновой М.Є. прийнято справу № 910/11176/16 до свого провадження, її розгляд призначено на 29.08.2016 р.

В судовому засіданні 29.08.2016 р. судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.08.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 19.09.2016 р.

06.09.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 19.09.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 19.09.2016 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 19.09.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.02.2013 р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір МЗ № 05-02 про надання медичних послуг (далі - Договір), відповідно до п. 2.1. якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання, у разі настання страхових випадків, надавати медичні послуги застрахованим особам - клієнтам замовника згідно умов Договору.

Згідно з п. 5.1. Договору замовник зобов'язується забезпечити покриття витрат виконавця, пов'язаних з наданням медичних послуг клієнтам.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що замовник оплачує вартість медичних послуг, які було замовлено ним у виконавця.

За умовами п. 5.3. Договору виконавець до 10 числа місяця, наступного за тим, в якому були надані медичні послуги, зобов'язаний надати замовнику оригінали наступних документів: рахунок-фактуру; акт наданих послуг з калькуляцією наданих медичних послуг у двох примірниках; податкову накладну - в разі, якщо виконавець є платником податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5.4. Договору акт наданих послуг, що виставляється виконавцем, повинний містити додаткові дані, що дозволили б замовнику одержати наступну інформацію (Додаток № 3): прізвище, ім'я, по батькові клієнта, номер договору страхування, або сертифікату; діагноз, з яким клієнт надійшов на лікування; дату одержання послуг; загальну вартість і кількість використаних для лікування медикаментів і матеріалів; загальну вартість і вид наданої клієнту медичної допомоги; вартість перебування клієнта в медичній установі; інші витрати виконавця, пов'язані з наданням медичної допомоги клієнту.

Замовник протягом 10 робочих днів, з дня отримання документів, передбачених в п. 5.3., зобов'язаний, у разі наявності, з'ясувати та узгодити з виконавцем питання щодо оформлення документів на оплату та/або обсягів наданих пацієнтам медичних послуг, у разі необхідності, витребувати додаткову інформацію (в тому числі медичну) для вирішення питання про страхову виплату, підписати та повернути акти виконаних робіт (наданих послуг) або надати мотивовану відмову від підписання акту виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно з п. 5.6. Договору якщо сторони після отримання виконавцем мотивованої відмови від підписання акту виконаних робіт (наданих послуг), протягом 1 (одного) місяця з моменту отримання документів, передбачених в п. 5.3., не можуть дійти згоди зі спірних питань та підписати акт виконаних робіт (наданих послуг), або якщо замовник ухиляється від прийняття виконаних послуг, виконавець має право зупинити надання медичних послуг та передати спір на вирішення суду згідно діючого законодавства України.

За умовами п. 5.7. Договору оплата за надані виконавцем медичні послуги здійснюється замовником шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок виконавця до 5 числа місяця, наступного за тим, у якому були надані послуги, зазначені у п. 5.3. цього Договору.

На виконання умов Договору позивач надав відповідачу медичні послуги на суму 11 874,55 грн., що підтверджується Актами виконаних робіт від 17.03.2016 р. на суму 1 109,85 грн., від 27.01.2016 р. на суму 2 100,11 грн., від 10.06.2015 р. на суму 152,85 грн., від 25.05.2015 р. на суму 5 991,20 грн., від 21.04.2015 р. на суму 2 520,54 грн.

Для оплати наданих послуг позивач виставив відповідачу рахунки № 000000000037 від 27.01.2016 р. на суму 2 100,11 грн., № 000000000407 від 10.06.2015 р. на суму 152,85 грн., № 000000000365 від 25.05.2015 р. на суму 5 991,20 грн., № 000000000307 від 21.04.2015 р. на суму 2 520,54 грн., № 000000000116 від 17.03.2016 р. на суму 1 109,85 грн.

Надані послуги відповідачем були оплачені частково, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 9 874,55 грн.

Актом звірки взаєморозрахунків, підписаним представниками обох сторін без зауважень та заперечень, сторони визначили, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 30.06.2016 р. складає 9 874,55 грн.

Проте, надані позивачем послуги відповідачем були несвоєчасно оплачені, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 2 428, 39 грн. пені, які підлягають стягненню з відповідача виходячи з наступного.

Так, згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення частинах. 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

За умовами пункту 6.4. Договору у випадку порушення замовником строків оплати наданих виконавцем медичних послуг, замовник сплачує виконавцю суму боргу з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що діяла на момент прострочення.

Відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 2 428,39 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Стосовно заявлених позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 679,88 грн. та 3% річних в сумі 198,24 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В силу приписів п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат суд встановлено, що він є арифметично вірним та відповідає вимогам діючого законодавства.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості наданих позивачем медичних послуг, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Асистанс України» (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 34-Б, код ЄДРПОУ 35332288) на користь Київської міської клінічної лікарні № 6 (03680, місто Київ, проспект Комарова, будинок 3; код ЄДРПОУ 25680355) 2 428 (дві тисячі чотириста двадцять вісім) грн. 39 коп. пені, 679 (шістсот сімдесят дев'ять) грн. 88 коп. інфляційних втрат, 198 (сто дев'яносто вісім) грн. 24 коп. 3% річних та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 26.09.2016 р.

Суддя М.Є. Літвінова