Рішення

від 26.09.2016 по справі 924/636/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" вересня 2016 р.Справа № 924/636/16

Господарський суд Хмельницької області у складі:

Суддя Магера В.В., розглянувши матеріали

За позовом Приватного підприємства „РАДДАНТ", м. Хмельницький

до Комунального підприємства „Хмельницькбудзамовник", м. Хмельницький

про стягнення 71 986,26 грн., з яких 36 524,84 грн. заборгованості по оплаті поставленого товару, 2914,98 грн. річних, 32 546,44 грн. інфляційних нарахувань

За участю представників сторін:

від позивача: Потапова М.В. - за довіреністю від 13.06.2016р.;

відповідача: Кузнєцова Д.О. - за довіреністю від 20.07.2016р.

Рішення приймається 26.09.2016р., оскільки у засіданні суду 15.09.2016р. та 20.09.2016р. оголошувались перерви.

В засіданні суду 26.09.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Суть спору : Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення із відповідача 71 986,26 грн., з яких 36 524,84 грн. заборгованості по оплаті поставленого товару, 2914,98 грн. річних, 32546,44 грн. інфляційних нарахувань згідно накладних на отримання товару.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що в період із „25" вересня 2013р. по „22" жовтня 2014р. ПП „РАДДАНТ" було продано відповідачу товар (сантехнічні будівельні матеріали), що підтверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними, а саме: №8/03/77 від 25.09.2013 р. на суму 20061,89 грн., №8/03/90 від 09.10.2013 р. на суму 21 929,42 грн.; №96 від 17.07.2014р. на суму 68 791,44 грн.; №153 від 22.10.2014 р. на суму 3045,85 грн.

При цьому, 11.08.2014 року відповідачем було повернуто, а позивачем прийнято частину товару на суму 6847,20 грн., раніше переданого відповідачу за накладною №96 від 17.07.2014 року., що підтверджується накладною №1 від 11.08.2014 року. Таким чином позивач продав та передав відповідачу, а останній прийняв товар на загальну суму 106 981,4 грн.

Позивач стверджує, що між сторонами не було укладено окремих письмових договорів купівлі-продажу чи поставки, а відтак правовідносини сторін та зобов'язання відповідача регулюються загальними положеннями щодо виникнення зобов'язань та загальними положеннями про купівлю-продаж.

Посилається на те, що згідно ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В Оглядовому листі ВГС України №01-06/767/2013 від 29.04.2013р. „Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" також зазначено, що факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар. Наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України.

Позивач вказує, що відповідачем було проведено часткову оплату товару на суму 70 456,56 грн., яка була здійснена ним шляхом перерахування коштів на рахунок позивача 04.07.2014р. на суму 60 000,00 грн. та 17.10.2014р. в сумі 10 456,56 грн., що підтверджується виписками банку.

Позивач вказує, що решта коштів за отриманий товар в сумі 36 524,84 грн. сплачено не було, у зв'язку із чим листом №381 від 02.11.2015р. позивач звернувся до відповідача, в якому вимагав провести повний розрахунок за отримані матеріали та погасити заборгованість.

Проте, стверджує, що до теперішнього часу кошти за отриманий товар в сумі 36 524,84 грн. відповідачем залишились несплачені.

Позивач вказує, що в силу статей 526, 530 Цивільного кодексу України статей 193,216 і Господарського кодексу України учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів та договору, одностороння відмова від виконання не допускається.

В силу ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За змістом ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, вважаючи, що відповідач допустив прострочення, також просить суд, крім основного боргу, стягнути також 2 914,98 грн. річних та 32 546,44 грн. інфляційних витрат, що підтверджено розрахунками.

Посилається на те, що за змістом ст.ст. 15,16 ЦК України, ст.20 ГК України кожна особа, господарюючий суб'єкт, має право на захист своїх прав в разі їх порушення, невизнання або оспорювання в тому числі шляхом звернення до суду. Права та законні інтереси захищаються в тому числі шляхом присудження до виконання обв'язку в натурі, застосуванням штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

У додаткових письмових поясненнях від 09.08.2016р. позивач вказує, що 25.09.2013р. за накладною №8/03/77 здійснено продаж (передачу) товару на суму 20 061,89 грн., який на дату продажу оплачений відповідачем не був. Вказує, що 09.10.2013 р. за накладною №8/03/90 здійснено продаж (передачу) товару на суму 21 929,42 грн., який на дату продажу також оплачений відповідачем не був.

При цьому, 17.07.2014р. за накладною №96 здійснено продаж (передачу) товару на суму 68791,44 грн., проте за накладною №1 від 11.08.2014р. відповідачем здійснено часткове повернення отриманого товару на суму 6847,20 грн., а тому при здійснення розрахунку позивач виходив з того, що продаж здійснено на суму 61 944,24 грн.; 22.10.2014 р. за накладною №153 здійснено продаж (передачу) товару на суму 3 045,85 грн..

Щодо часткових оплат позивач повідомив суд про те, що 04.07.2014р. відповідачем проведено оплату на суму 60 000,00 грн. за рахунком №РД-000227 від 19.06.2014 р., а відтак отримані кошти зараховано як часткову попередню оплату товару, отриманого по накладній №96 від 17.07.2014р., борг по оплаті за продажем по цій накладній склав відповідно 1944,24 грн.

Також, позивач вказує, 17.10.2014р., було здійснено оплату в сумі 10456,56 грн., із яких 3045,85 грн., було зараховано як повну попередню оплату товару, отриманого по накладній №153 від 22.10.2014р. (рахунок №РД-000299), а решту коштів в сумі 7410,71 грн. спрямовано на покриття заборгованості по оплаті товару, отриманого 25.09.2013 р. по накладній №8/03/77, оскільки продажу товару на суму 7410,71 грн. позивач відповідачу не здійснював, відповідного рахунку та накладної на ці суму не видавав.

18.01.2012р. між сторонами підписано договір поставки №11.

Згідно до п.п.1.1 договору поставки від 18.01.2012р. №11 передбачено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві належний йому товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього кошти відповідно до умов цього договору.

Згідно п.п.2.1, 2.2, 4.1, 4.2 договору сторони передбачили, що ціна товару зазначена згідно виставленого рахунку-фактури. Оплата товару здійснюється протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку-фактури. Постачальник зобов'язаний у повному обсязі передати товар покупцю протягом 3 робочих днів з моменту оплати на умовах п.2.2. цього договору. Перехід права власності відбувається в момент передачі товару, що оформляється видатковою накладною.

Таким чином, позивач стверджує, що на дату подання позовної заяви заборгованість по оплаті за товар становить 36 524,84 грн., а саме: по накладній №8/03/77 від 25.09.2013р. на суму 12 651,18 грн., по накладній № 8/03/90 від 09.10.2013 р. на суму 21 929,42 грн., по накладній №96 від 17.07.2014 р. на суму 1 944,24 грн.

На підтвердження подав копії рахунків-фактур №РД-000227 від 19.06.2014 р., №РД-000299 від 14.10.2014р., які судом оглянуті та долучені до матеріалів справи.

Відповідач у направленому суду письмовому відзиві від 15.09.2016р. із позовними вимогами не погодився, вказуючи на те, що господарські відносини між сторонами не обмежувались часовим простором 2013-2014 років, а тривали із грудня 2011 року та закінчились у квітні 2015 року. Предметом даних господарських відносин були не тільки сантехнічні вироби, а й купівля-продаж нерухомості, продавцем якої виступав відповідач, і інші господарські операції.

Відповідач посилається на те, що між сторонами існували правовідносини та періодично виникала необхідність зарахування попередніх оплат і наступних оплат в рахунок існуючого боргу, або попередньої оплати наступної поставки. Тому вважає неправильним позицію позивача щодо вибіркового створення боргу відповідача, оскільки згідно даних бухгалтерського обліку відповідача сальдо станом на 30.04.2016 року (дати припинення будь-яких правовідносин між сторонами) становить 3 617, 45 гривень.

Щодо видаткової накладної №8/03/77 від 25.09.2013р. на суму 20 061,89 грн., то відповідач взагалі заперечує існування такої накладної, позивач надав тільки два рахунки по накладним за 2014 рік, за 2013 рік, оскільки останні відсутні.

Відповідач стверджує, що позивач не надав суду договір поставки №1, укладений між сторонами „18" січня 2012 року, згідно п.2.2 якого оплата товару здійснюється протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку-фактури. Виходячи із умов даного договору, відповідач взагалі не порушив строк оплати товару, оскільки жодних рахунків-фактур не отримував.

Згідно Звіту про дебетові та кредитові операції з 17.10.14 року по 17.10.14 року, підстава платежу вказана: згідно рахунків 294 та 299 від 17.10.14 року, але в Додатку до Додаткових пояснень позивача надана тільки копія рахунку-фактури №РД-000299 від 14.10.2014 року. Крім того, призначення даного платежу впливає і на правильність віднесення суми 3045,85 гривень як повної попередньої оплати товару, отриманого по накладній №153 від 22.10.2014 року.

Також, помилковим відповідач вважає зарахування позивачем сплачених відповідачем коштів, проведених на власний розсуд, що безпосередньо впливає на визначення інфляційних нарахувань та 3% річних.

Повноважний представник позивача в судове засідання 26.09.2016р. прибув, позовні вимоги підтримав із підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в засідання суду 26.09.08.2016р. прибув, проти позовних вимог заперечив із підстав, викладених у відзиві.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Приватне підприємство „РАДДАНТ", м. Хмельницький як юридична особа значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджено Витягом із ЄДР від 11.07.2016р. №22084628.

Комунальне підприємство „Хмельницькбудзамовник" , м. Хмельницький як юридична особа значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується довідкою статистики від 04.08.2016р. №03.3-11/564, Витягом із ЄДР від 11.07.2016р. №22084617.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач як постачальник продав відповідачу як покупцю товар (сантехнічні та будівельні матеріали) на загальну суму 113 828,60 грн., що підтверджено видатковими накладними №8/03/77 від 25.09.2013 р. на суму 20061,89 грн., №8/03/90 від 09.10.2013 р. на суму 21 929,42 грн.; №96 від 17.07.2014р. на суму 68 791,44 грн.; №153 від 22.10.2014 р. на суму 3045,85 грн. із відмітками про отримання товару відповідачем.

11.08.2014р. відповідач повернув товар на суму 6847,20 грн., що підтверджується накладною №1 від 11.08.2014 року на повернення товару.

У матеріалах справи наявні рахунки-фактури №РД-000227 від 19.06.2014р. на суму 68 791,44 грн., №РД-000299 від 19.10.2014р. на суму 3045,85 грн., №РД-000037 від 27.02.2013р. на суму 20061,89 грн., №РД-00016/01 від 16.09.2013р.

Відповідач частково оплатив вартість товару, а саме: 04.07.2014р. сплачено 60 000,00 грн., яка була зарахована позивачем як часткова попередня оплата товару, отриманого по накладній №96 від 17.07.2014р.

Також, 17.10.2014 р. відповідачем було здійснено оплату в сумі 10 456,56 грн., з яких 3 045,85 грн. позивачем було зараховано як повну попередню оплату товару, отриманого по накладній №153 від 22.10.2014р. згідно рахунку №РД-000299 від 14.10.2014р. Вказані часткові проплати підтверджуються карткою особового рахунку платника за період з 01.12.2011р. по 30.04.2016р., виписками по рахунку станом на 04.07.2014р. та станом на 17.10.2014р.

Із наявного у справі розрахунку заборгованості вбачається, що решта сплачені відповідачем кошти в сумі 7 410,71 грн. позивач зарахував на погашення заборгованості по оплаті товару, отриманого 25.09.2013 р. по накладній №8/03/77 від 25.09.2013р.

Із врахуванням проведених відповідачем проплат на суму 70 456,56 грн. та поверненого позивачу товару на суму 6847,20 грн. згідно із накладною №1 від 11.08.2014р., у відповідача наявна заборгованість на суму 36 524,84 грн., а саме: по накладній №8/03/77 від 25.09.2013 р. на суму 12 651,18 грн., по накладній №8/03/90 від 09.10.2013 р. на суму 21 929,42 грн.; по накладній №96 від 17.07.2014р. на суму 1 944, 24 грн.

02.11.2015р. позивач звернувся до відповідача із претензією (лист-звернення за вих№381), відповідно до якої повідомив про те, що в період з 01.08.2013р. по 30.10.2015р. у відповідач виникла заборгованість в сумі 36 524,84 грн., яку позивач просить погасити у 10-ти денний термін від отримання вказаної претензії.

Згідно відмітки вхідної кореспонденції КП „Хмельницькбудзамовник" за вх.№61 останній отримав претензію 04.11.2015р.

У зв'язку із тим, що відповідач не розрахувався за отриманий товар, позивач звернувся із позовом до суду про стягнення із відповідача 36 524,84 грн. заборгованості за отриманий товар по видаткових накладних №8/03/77 від 25.09.2013р., №8/03/90 від 09.10.2013р., №96 від 17.07.2014р., а також 2 914,98 грн. річних та 32 546,44 грн. інфляційних нарахувань згідно поданих розрахунків.

Досліджуючи надані сторонами докази, оцінюючи їх в сукупності, судом враховується таке:

Відповідно до ч.2 ст.175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до ст.11 та ст.509 ЦК України, в силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплати боргу.

Згідно ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч.1 ст.181 ГК України).

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Відповідно до ст.193 ГК України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

В ході вирішення справи судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 113 828,60 грн. згідно видаткових накладних №8/03/77 від 25.09.2013 р., №8/03/90 від 09.10.2013 р.; №96 від 17.07.2014р.; №153 від 22.10.2014 р. Натомість, відповідач частково сплатив 70 456,56 грн. заборгованості та повернув позивачу товар на суму 6847,20 грн. Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем становить 36 524,84 грн.

Із матеріалів справи слідує, що позивач в обґрунтування позову про стягнення боргу на суму 36 524,84 грн. посилався на видаткові накладні та рахунки-фактури та стверджував, що будь-яких письмових договорів із відповідачем не підписував. Проте, в ході вирішення справи судом встановлено, що між сторонами існували господарські відносини відповідно до підписаного договору поставки №11 від 18.01.2012р., завірену копію якого долучено до матеріалів справи.

Згідно до п.п.1.1 договору поставки від 18.01.2012р. №11 передбачено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві належний йому товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього кошти відповідно до умов цього договору.

Згідно п.п. 2.1, 2.2, 4.1, 4.2 договору сторони передбачили, що ціна товару зазначена згідно виставленого рахунку-фактури. Оплата товару здійснюється протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку-фактури. Постачальник зобов'язаний у повному обсязі передати товар покупцю протягом 3 робочих днів з моменту оплати на умовах п.2.2. цього договору. Перехід права власності відбувається в момент передачі товару, що оформляється видатковою накладною.

Судом приймається до уваги, що саме на виконання договору поставки від 18.01.2012р. №11 згідно виставлених рахунків (п.п.2.1 договору) по видаткових накладних (п.п.4.2 договору) позивач поставив відповідачу товар (п.п.3.3., 4.1 договору) в асортименті (сантехнічні, будівельні матеріали).

Відтак, посилання позивача на те, що передача товару здійснювалась лише по видаткових накладних згідно виставлених рахунків-фактур за відсутності підписаних із відповідачем договорів, судом до уваги не приймається, оскільки не узгоджується із матеріалами справи.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що видаткові накладні та рахунки-фактури є первинними документами, які підтверджують виконання позивачем взятих на себе зобов'язань щодо передачі товару. Натомість, зобов'язання по оплаті за переданий товар відповідач повинен був виконати негайно, враховуючи вимоги ч.1ст.692 ЦК України, оскільки іншого строку оплати товару сторонами встановлено не було.

Судом приймається до уваги, що п.п.2.2 договору поставки №11 від 18.01.2012р. сторони передбачили, що оплата товару здійснюється протягом трьох банківських днів з дня отримання рахунку-фактури. Натомість, докази про отримання відповідних рахунків-фактур відповідачем в матеріалах справи відсутні.

Із врахуванням вищенаведеного, суд вважає, що видаткові накладні, за якими відповідач отримав товар, могли б бути самостійними підставами виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар лише у разі відсутності встановленого у договорі строку оплати.

Дане узгоджується також із позицією, яка викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.013р. №14 (п.п.1.7 постанови), згідно якої - якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару , відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Натомість, згідно ч.2 ст.530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наведена норма матеріального права розміщена у главі 48 ЦК України „Виконання зобов'язань" і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті. Відтак, суд вважає цілком обґрунтованим зобов'язання боржника оплатити товар лише після звернення із вимогою самого кредитора, як цього вимагає ч.2 ст.530 ЦК України.

Судом також враховується, що позивач на свій розсуд розподіляв здійснену відповідачем часткову оплату виходячи із зобов'язань відповідача проводити попередню оплату за товар, яка ані договором поставки №11 від 18.01.2012р., ані рахунками-фактурами чи видатковими накладними на останнього не покладалась. Докази про отримання відповідачем рахунків-фактур в матеріалах справи також відсутні.

Натомість, позивач в порядку ч.2 ст.530 ЦК України звертався до відповідача із претензією (лист-звернення №381 від 02.11.2015р.), в якій викладено вимогу розрахуватись із позивачем на протязі 10 днів від дати отримання такої претензії. Згідно відмітки вхідної кореспонденції за вх.№61 КП „Хмельницькбудзамовник" отримав претензію 04.11.2015р., що також не заперечується позивачем. Відтак, простроченням оплати за товар необхідно вважати дату 15.11.2015р. (04.11.2015р. відповідач отримав претензію + 10 вимога позивача по сплаті).

Враховуючи вищенаведене, суд вважає позовну вимогу позивача про стягнення із відповідача 36 524,84 грн. боргу правомірною та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Позивачем заявлено до стягнення із відповідача, крім основного боргу, також 32 546,44 грн. інфляційних витрат та 2 914,98 грн. 3% річних згідно поданих розрахунків. Судом в даному випадку приймається до уваги таке.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.п.3.1-3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. №14 - інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). До вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.п.4.1 постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р.).

Натомість, при перевірці нарахованих позивачем інфляційних витрат на загальну суму 32 546,44 грн. слідує, що останні розраховані позивачем без врахування часткових проплат та не узгоджуються із вимогами п.п.3.1-3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. №14.

Відтак, при перерахунку сум інфляційних витрат судом приймається до уваги: період розрахунку інфляційних /грудень 2015р. - червень 2016р./ із суми боргу 36 524,84 грн. згідно формули: 36 524,84 грн. х 105,68328825% = (38 600,65 - 36 524,84 грн.) = 2 075,81 грн. інфляційні втрати.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими позовні вимоги у частині нарахування інфляційних витрат в сумі 2 075,81 грн. згідно вищевикладених розрахунків. Натомість, у решті 30 470,63 грн. інфляційних витрат суд вважає за необхідне відмовити як такі, що обраховані безпідставно.

Також, при перерахуванні судом 3% річних приймається до уваги період з 15.11.2015р. по 01.07.2016р. із суми боргу 36 524,84 грн. за 230 днів прострочення. Відтак, 3% річних за вказаний період становлять 688,96 грн., в решті суми 2 226,02 грн. 3% річних суд вважає за необхідне відмовити. Натомість, будь-яких доказів та первинних документів на спростування зазначеного, суду не подано.

За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ст.34 ГПК України).

Виходячи із змісту ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у сумі 36 524,84 грн. основної заборгованості, 688,96 грн. річних, 2 075,81 грн. інфляційних нарахувань. В решті позову про стягнення із відповідача 2 226,02 грн. 3% річних та 30 470,63 грн. інфляційних нарахувань необхідно відмовити із вищевикладених підстав.

У відповідності до ст.ст.44, 49 ГПК України судові витрати у справі покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, СУД -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства „РАДДАНТ", м. Хмельницький до Комунального підприємства „Хмельницькбудзамовник", м. Хмельницький про стягнення 71 986,26 грн., з яких 36 524,84 грн. заборгованості по оплаті поставленого товару, 2914,98 грн. річних, 32 546,44 грн. інфляційних нарахувань задовольнити частково.

Стягнути із Комунального підприємства „Хмельницькбудзамовник", 29015, м. Хмельницький, вул. Галана, 6-а (код ЄДРПОУ 03085929) на користь Приватного підприємства „РАДДАНТ", 29000, м. Хмельницький, вул. Старицького, 47 (код ЄДРПОУ 37263740) 36 524,84 грн. (тридцять шість тисяч п'ятсот двадцять чотири гривні 84 коп.) заборгованості по оплаті поставленого товару, 688,96 грн. (шістсот вісімдесят вісім гривень 96 коп.) річних, 2 075,81 грн. (дві тисячі сімдесят п'ять гривень 81 коп.) інфляційних нарахувань, 791,40 грн. (сімсот дев'яносто одна гривня 40 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

У позові про стягнення 2 226,02 грн. 3% річних 30 470,63 грн. інфляційних нарахувань відмовити.

Повне рішення складено 30.09.2016р.

Суддя В.В. Магера

Віддруковано 1 прим. - до матеріалів справи