Рішення

від 28.09.2016 по справі 914/1921/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2016р. Справа№ 914/1921/16

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В.,

за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «VIP», м. Львів

до відповідача: Об»єднання співвласників багатоквартирного будинку «Авангард-1», м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго» в особі Львівських міських електромереж , м. Львів

про визнання ОСОБА_1 розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (з додатками: однолінійна схема електричних з»єднань та схема монтажна ШО), який є додатком № 11 до договору про постачання електроенергії, підписаним (погодженим), на умовах, передбачених Правилами користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 № 28 (в редакції постанови НКРЕ від 17.10.2005 № 910), визнання дії ОСББ «Авангард-1» в особі правління ОСОБА_2 неправомірними, стягнення з Об»єднання співвласників багатоквартирного будинку «Авангард-1» (голова правління ОСОБА_2В.) суму в розмірі 50 000,00 грн .

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3- виконавчий директор (довіреність за № 037/а-01 від 30.08.16р.); ОСОБА_1-представник (довіреність за № 037/а-02 від 30.08.16р.);

від відповідача: не зВ»явився;

від третьої особи: ОСОБА_4- представник (довіреність за № 112-7892 від 22.12.14р.).

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариством з обмеженою відповідальністю В« VIPВ» , м. Львів, до відповідача ОСОБА_5 співвласників багатоквартирного будинку В«Авангард-1В» , м. Львів, третя особа Публічне акціонерне товариство В«ЛьвівобленергоВ» в особі Львівських міських електромереж , м. Львів про визнання ОСОБА_1 розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (з додатками: однолінійна схема електричних зВ»єднань та схема монтажна ШО), який є додатком № 11 до договору про постачання електроенергії, підписаним (погодженим), на умовах, передбачених Правилами користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 № 28 (в редакції постанови НКРЕ від 17.10.2005 № 910), визнання дії ОСББ В«Авангард-1В» в особі голови правління ОСОБА_2 неправомірними, стягнення з ОСОБА_5 співвласників багатоквартирного будинку В«Авангард-1В» (голова правління ОСОБА_2В.) суму в розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою від 21.07.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 30.08.2016р. В судових засіданнях 30.08.16р. розгляд справи відкладався на 13.09.16р., 13.09.16р. на 20.09.16р.

Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. У позивача в орендному користуванні перебуває нежитлове приміщення, розташоване за адресою м.Львів, вул.Панаса Мирного,22а в будику, балансоутримувачем якого є ОСББ «Аванград-1». Позивач має намір укласти договір про постачання електричної енергії до даного нежитлового приміщення із ПАТ «Львівобленерго», однак необхідним додатком для укладення такого договору є ОСОБА_1 розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (з додатками: однолінійна схема електричних зВ»єднань та схема монтажна ШО), який є додатком № 11 до договору про постачання електроенергії. Даний ОСОБА_1 повинен бути підписаним, крім позивача та третьої особи, і керівником ОСББ «Авангард- 1», як основним споживачем електроенергії. Однак, керівник ОСББ ухиляється від підписання акту, у зв»язку з чим позивач звернувся до господарського суду за захистом свого права.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання повторно не забезпечив, відзив та витребуванні судом документи не подав, причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи в судове засідання з»явився, наддав пояснення по суті спору.

Заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «VIP» та ОСОБА_6 укладено Договір №01/А з Додатком №1 від 07.10.2015 року оренди нежитлових приміщень (магазину) загальною площею 97,9 кв.м., які знаходяться у житлово-офісному будинку по вулиці Панаса Мирного,22а у м.Львові.

Балансоутримувачем даного будинку є Об»єднання співвласників багатоквартирного будинку «Авангард-1» створеного на підставі рішення загальних зборів мешканців зазначеного будинку та є житлово-експлуатаційною організацією.

ТОВ «VIP», як орендар зазначеного приміщення, в обов»язки якого входить укласти договір про постачання електричної енергії, ще 10.11.2015 року звернувся до ПАТ «Львівобленерго» в особі Львівських міських електромереж про укладення з ним договору про постачання електричної енергії. ПАТ «Львівобленерго» запропонувало укласти договір про постачання електричної енергії, котрий є типовим договором про постачання електричної енергії. Даний договір містить обов»язковий додаток №11 - ОСОБА_1 розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, який має бути підписаний третьою особою та сторонами. Позивач наголошує, що неодноразово звертався до відповідача з проханням підписати зазначений акт, однак, відповідач відмовив у підписанні такого акта. Позивач вважає, що таким чином відповідач порушив свій обов»язок, передбачений Правилами користування електричною енергією, та тим самим грубо порушив права позивача, а також своєю бездіяльністю суттєво перешкоджає у здійсненні підприємницької діяльності.

Крім того, 23.09.2016 року за вх. 38109/16 позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд зобов»язати керівництво ОСББ «ОСОБА_1 - 1» укласти ОСОБА_1 розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін відповідно до Проекту обліку електричної енергії магазину ТОВ В« VIPВ» (м.Львів, вул.Панаса Мирного,22а) наданого та підписаного ЛМЕМ ПАТ «Львівобленерго» в порядку статті 22 ГПК України.

Однак, суд вирішив залишити подану заяву заяву без розгляду з огляду на наступне.

Згідно ч.4 статті 22 ГПК України, до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Враховуючи вищевикладене, дана заява спрямована на зміну предмета позову та подана після початку розгляду справи по суті, у зв»язку з чим залишена судом без розгляду.

Відповідач в судове засідання не з»явився, проти позовних вимог не заперечив.

Представник третьої особи в судове засідання з»явився, позовні вимоги підтримав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного .

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, як орендар, користується займаним нежитловим приміщенням площею 97,9 кв.м. по вул.Панаса Мирного,22а/01 у м.Львові на підставі договору №01/А від 01.10.2015 року.

Згідно абз.1 статті 26 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», власник приміщення у багатоквартирному будинку, в якому створене об'єднання, може здати його в оренду для проживання фізичній особі або для здійснення господарської, підприємницької та іншої не забороненої законом діяльності фізичній або юридичній особі, якщо така діяльність не суперечить встановленим нормам використання приміщень у жилих будинках та не завдає шкоди інтересам власників (користувачів) і навколишньому середовищу.

Балансоутримувачем даного будинку є Об»єднання співвласників багатоквартирного будинку «Авангард-1» створеного на підставі рішення загальних зборів мешканців зазначеного будинку та є житлово-експлуатаційною організацією. Після звернення ОСББ «Авангард-1» до ПАТ «Львівобленерго» було укладено договір про постачання електричної енергії №50553 від 10.02.2010 року, згідно з яким електрична енергія постачалася до житлового будинку з вбудованими об»єктами торгівлі за адресою м.Львів, вул.Панаса Мирного,22а.

Згідно додатку №1 від 01.10.2015 року до даного договору пункт 2.1.6 договору оренди, п.2.1.6 доповнено абзацом наступного змісту: Для здійснення оплати за комунальні послуги орендар зобов»язується укласти договори з надавачами комунальних послуг, а пункт 2.3.6 наступного змісту: Орендар має право на укладення договорів про надання комунальних послуг ( а саме: тепло-, водопостачання, забезпечення електричною енергією та інші), в орендовані нежитлові приміщення, напряму з надавачами таких послуг.

Відповідно з підп. 1 п.10.2 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ України від 31.07.1996 року №28 споживач електричної енергії зобов»язаний користуватися електричною енергією виключно на підставі договору (договорів).

ТОВ «VIP», як орендар зазначеного приміщення, в обов»язки якого входить укласти договір про постачання електричної енергії, ще 10.11.2015 року звернувся до ПАТ «Львівобленерго» в особі Львівських міських електромереж (лист від 19.01.2016 року за №025/а) про укладення з ним договору про постачання електричної енергії. ПАТ «Львівобленерго» запропонувало укласти договір про постачання електричної енергії, котрий є типовим договором про постачання електричної енергії. Листом від 28.01.2016 року за №30-00177 ПАТ «Львівобленерго» повідомило позивача, що для звернення щодо укладення договору про постачання електричної енергії згідно п.5.4 ПКЕЕ, заявником необхідно долучити певний пакет документів. Даний договір містить обов»язковий додаток №11 - ОСОБА_1 розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, який має бути підписаний третьою особою та сторонами. Позивач наголошує, що неодноразово звертався до відповідача з проханням підписати зазначений акт, однак, відповідач відмовив у підписанні такого акта. Зазначене підтверджується долученими до матеріалів справи заявами від 27.05.2016 року за №035/а, від 03.06.2016 року за №036/а.

П.1.2 ПКЕЕ дає визначення поняттю основний споживач - споживач електричної енергії або власник електричних мереж, який передає частину електроенергії своїми технологічними електричними мережами субспоживачам та/або електропередавальній організації.

Згідно п.1.7 ПКЕЕ основний споживач (в даному випадку - ОСББ «Авангард-1» не має права відмовити електропередавальній організації, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, в укладенні (переукладенні) договору про спільне використання технологічних електричних мереж, а субспоживачу у разі дотримання ним вимог цих Правил в укладенні (переукладенні) договору про технічне забезпечення електропостачання споживача в передбачених цими Правилами випадках.

Відповідно до п.5.3 ПКЕЕ, постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов'язаний надати на розгляд проект договору про постачання електричної енергії протягом 7 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю до 150 кВт та протягом 14 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю 150 кВт та більше від дати прийняття від споживача документів, зазначених у пункті 5.4 цих Правил.

Згідно п.1 п.8.2 ПКЕЕ, постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов'язаний укладати договори про постачання електричної енергії з усіма споживачами, які заявили про бажання купувати електричну енергію та об'єкти яких розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

Відповідно до п.2.1 ПКЕЕ межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності між споживачем (субспоживачем) і електропередавальною організацією (основним споживачем) за технічний стан і обслуговування суміжних електроустановок фіксуються в акті розмежування балансової належності електроустановок і експлуатаційної відповідальності сторін.

Договір містить обов»язковий додаток №11 до договору - акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, який в силу п.2.1 ПКЕЕ має бути підписаний третьою особою, позивачем як субспоживачем та відповідачем як основним споживачем.

Як зазначив представник третьої особи в судовому засіданні, позивач дотримався вимог щодо звернення про укладення договору на постачання електричної енергії і, згідно вимог п.5.3 ПКЕЕ, ПАТ «Львівобленерго» виготовлено проект договору про постачання електричної енергії нежитлових приміщень ТзОВ «VIP».

Згідно ч.1 п.5.6 ПКЕЕ 5.6. невід'ємною частиною договору про постачання електричної енергії є акт (акти) про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін.

Однак, відповідач в особі голови правління відмовився підписати вказаний акт. Представники відповідача та третьої особи зазначили, що ухиляючись від підписання трьохстороннього ОСОБА_1 про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, ОСББ «Авангард-1» своїми діями (бездіяльністю) порушує п.1.10 ПКЕЕ, яким передбачено, що електропередавальна організація не має права відмовити в передачі електричної енергії постачальникам електричної енергії, у приєднанні до її мереж інших електропередавальних організацій або замовників за умови дотримання ними вимог законодавства України, зокрема цих Правил та нормативно-технічних документів.

Згідно Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

ОСОБА_5 є юридичною особою, яка створюється відповідно до закону, має печатку із своїм найменуванням та інші необхідні реквізити, а також розрахункові рахунки в установах банку.

ОСОБА_5 відповідає за своїми зобов'язаннями коштами і майном об'єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов'язки, виступає позивачем та відповідачем у суді. ОСОБА_5 не несе відповідальності за зобов'язаннями співвласників.

Державна реєстрація об'єднання (асоціації) проводиться у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. ОСОБА_5 (асоціація) вважається утвореним з дня його державної реєстрації

ОСОБА_5 оплачує холодну та гарячу воду, теплову та електричну енергію, природний газ, комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими для населення, крім частини таких послуг, що оплачуються власниками нежитлових приміщень.

Згідно статті 29 даного Закону, особи винні у порушенні прав користувачів несуть цивільну, кримінальну, адміністративну відповідальність відповідно до закону. Законами України може бути встановлена відповідальність і за інші види правопорушень.

Як вбачається із спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.07.2016 року за №22111940 керівником юридичної особи ОСББ «ОСОБА_1 - 1» (код 36462336) є ОСОБА_2 і саме вона, згідно Закону, несе відповідальність від імені ОСББ за порушення виконання зобов»язань.

Згідно статті 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, враховуючи усе вищевикладене, суд дійшов до висновку, ОСББ «Авангард-1» своїми діями (бездіяльністю) порушило господарське зобов»язання у господарських відносинах з ТзОВ«VIP».

Статтею 224 ГК України передбачено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Крім того, відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За приписами ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.

Необхідними умовами для відшкодування збитків є доведення факту спричинення збитків саме тією особою, до якої висунуто вимогу про їх відшкодування. Крім того, заявлені до стягнення збитки мають бути завданими внаслідок порушення відповідачем цивільного права позивача у справі, а розмір збитків має перебувати у необхідному і безпосередньому причинному зв'язку із вчиненням відповідачем правопорушення.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Відшкодування збитків можливо лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка, наявність збитків, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків, наявність вини.

Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Отже, факт неправомірності дій керівника ОСББ «Авангард-1» на момент розгляду господарським судом даного спору встановлений відповідними засобами доказування.

В підтвердження розрахунку збитків, які відповідач повинен відшкодувати позивачу, останній подав розрахунок за період з 01.12.2015 року по 01.09.2016 року, зроблений на основі технічного паспорта бензинового генератора Tagred TAGkW: номінальною потужністю - 5 кВт з витратами палива 2.7 л/год. (А-92). Оскільки, як пояснив позивач, у зв»язку з відсутністю електроенергії, він змушений користуватися генератором для забезпечення ведення підприємницької діяльності. Факт придбання даного генератора підтверджується рахунком №Пос-00986 від 15.11.2015 року, копія якого долучена до матеріалів справи. А також позивачем долучено до матеріалів справи копію технічних характеристик бензинового генератора, які враховувалися позивачем при проведені розрахунку збитків. Отже, позивач виходив з технічних характеристик, з режиму роботи 5 днів на тиждень з вихідним субота, неділею - 6 годин роботи в день (робота не здійснювалася у святкові дні а саме: 01.01.2016 року, 07.01.2016 року, 08.03.2016 року, 1,2,9.05.2016 року, 20.06.2016 року, 28.06.2016 року, 24.08.2016 року), з інформації щодо діючих тарифів в ПАТ «Львівобленерго». Визначення вартості однієї кіловат години, що виробляється бензиновим генератором проводиться наступним чином: номінальна потужність генератора помножена на 1 годину роботи визначить кількість виробленої електричної енергії за 1 годину, а саме 5 кВт х 1 год. = 5 кВт/год. Виробляється генератором за 1 годину роботи. Протягом 1 години, згідно технічних характеристик, витрачається 2.7 л пального А-92, що становить 56,70 грн. Відтак, вартість однієї кВт/год. становитиме 56,70 грн./5кВт = 11,34 грн. вартість 1 кВт/год. виробленої бензиновими генераторами. Навівши детальний розрахунок, сума збитків становить - 52 496,52 грн. Проте, в своїх позовних вимогах позивач просить суд стягнути з відповідача 50 000,00 грн. збитків.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання ОСОБА_1 розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (з додатками: однолінійна схема електричних зВ»єднань та схема монтажна ШО), який є додатком № 11 до договору про постачання електроенергії, підписаним (погодженим), на умовах, передбачених Правилами користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 № 28 (в редакції постанови НКРЕ від 17.10.2005 № 910) суд зазначає наступне/

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Слід зазначити, що доведення належними засобами доказування певних обставин по справі Господарським процесуальним кодексом України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові №30/5009/2733/11 від 02.04.2012 ).

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнового права та інтересів, якими є: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Згідно з ст. 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Зазначені положення Конституції України реалізовані у ст. 15 Цивільного кодексу України , відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України , згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

В законодавстві України не міститься визначення юридичних фактів, однак із практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції слідує, що юридичними фактами є передбачені законом конкретні обставини, які тягнуть правові наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення правовідносин. Залежно від наявності зв'язку із волею суб'єкта юридичні факти поділяються на події та дії.

Події - це юридично значущі явища, що виникають незалежно від волі людей.

Дії (бездіяльність) - це життєві факти, що є результатом свідомої, пов'язаної з волею діяльності людей, наприклад, правочини, що породжують права і обов'язки; адміністративні акти, які містять приписи зобов'язального характеру; дії, що створюють об'єктивний результат (створення об'єкта інтелектуальної власності). Дії у свою чергу поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону, є правопорушеннями.

Судом встановлюються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних або юридичних осіб. Суд встановлює факти, що мають юридичне значення, у випадках неможливості їх посвідчення в іншому порядку.

Рішення суду є правозахисним актом, однак способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вимога про встановлення факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

В силу положень ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору.

Тож, з вищенаведеного випливає, що встановлені господарським судом факти мають бути викладені саме в мотивувальній частині рішення.

Проаналізувавши зміст вимоги про визнання підписаним між позивачем та відповідачем та третьою особою акту, суд дійшов висновку, що фактично остання не відповідає встановленим способам захисту прав, а спрямована на встановлення судом певних юридичних фактів, що не віднесено до компетенції господарського суду, який, як орган державної влади, зобов'язаний діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Дана вимога позивача за своєю суттю є вимогою встановлення юридичного факту, який може встановлюватись лише під час вирішення спору про право, а тому вимоги позивача не можуть виступати самостійним предметом спору і відповідно способом захисту (вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 04.03.2010 у справі №6/403). Встановлення цивільного факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог (правова позиція, викладена в постанові Вищого господарського суду України від 29.03.2011 у справі №3/64).

Враховуючи вищенаведене, вимога про визнання акту підписаним не узгоджуються із способами захисту прав і інтересів, не призводять до поновлення порушеного права позивача, не відповідає визначеним ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського України способам захисту прав та інтересів.

У постанові Верховного Суду України від 13.07.2004 у справі №10/732, зазначено, що якщо предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способах захисту прав, суд зобов'язаний відмовити у позові.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивачем представлено не достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю В« VIPВ» , м. Львів, до відповідача ОСОБА_5 співвласників багатоквартирного будинку В«Авангард-1В» , м. Львів, третя особа Публічне акціонерне товариство В«ЛьвівобленергоВ» в особі Львівських міських електромереж , м. Львів про визнання ОСОБА_1 розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (з додатками: однолінійна схема електричних зВ»єднань та схема монтажна ШО), який є додатком № 11 до договору про постачання електроенергії, підписаним (погодженим), на умовах, передбачених Правилами користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 № 28 (в редакції постанови НКРЕ від 17.10.2005 № 910), визнання дії ОСББ В«Авангард-1В» в особі голови правління ОСОБА_2 неправомірними, стягнення з ОСОБА_5 співвласників багатоквартирного будинку В«Авангард-1В» (голова правління ОСОБА_2В.) суму в розмірі 50 000,00 грн. є обґрунтованими частково та не підлягають до задоволення частково.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати дії ОСББ «Авангард-1» неправомірними.

3. Стягнути з ОСББ «Авангард-1» (79026, м.Львів, вул.Панаса Мирного,22а, кодЄДРПОУ 36462336) на користь ТзОВ «VIP» (79026, м.Львів, вул.Панаса Мирного,22а, код ЄДРПОУ 37484518) збитки в розмірі 50 000,00 грн. та судовий збір в розмірі 2 756,00 грн.

4. В задоволенні позовної вимоги про визнання ОСОБА_1 розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (з додатками: однолінійна схема електричних з»єднань та схема монтажна ШО), який є додатком № 11 до договору про постачання електроенергії, підписаним (погодженим), на умовах, передбачених Правилами користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 № 28 (в редакції постанови НКРЕ від 17.10.2005 № 910) - відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 03.10.2016 р.

Суддя Горецька З. В.