Постанова

від 22.09.2016 по справі 910/18212/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2016 р. Справа№ 910/18212/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Отрюха Б.В.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Білічак Х. В. - дов. № 46 від 30.08.2016 р.

від відповідача : Степаненко О.М. - дов. б/н від 30.05.2016р.

Залунін К.В. - дов. б/н від 30.05.2016р.

від третьої особи 1: не з'явилися

від третьої особи 2: не з'явилися

від третьої особи 3: не з'явилися

від третьої особи 4: не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Златобанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016р.

у справі № 910/18212/15 (головуючий суддя Балац С.В., судді

Полякова К.В., Чинчин О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Златобанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фросбі-М"

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Дагмар-Інвест"

(третя особа-1)

Дочірнє підприємство "Строй-Маркет Плюс" (третя особа-2)

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова

компанія "Фактор Плюс" (третя особа-3)

Національний банк України (третя особа-4)

про визнання одностороннього правочину недійсним

В судовому засіданні 22.09.2016р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "ЗЛАТОБАНК" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ-М" про визнання одностороннього правочину недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вчинений відповідачем листом від 12.02.2015р. односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог щодо припинення зобов'язань товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ-М" за кредитним договором від 23.09.2013р. № 255/1/13-KL, договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014р. № 055273 та договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014р. № 055270 на загальну суму 2 079 028,01 дол. США, є недійсним з огляду на те, що відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав.

В свою чергу позивач стверджує, що строк виконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати кредиту за кредитним договором від 23.09.2013р. №255/1/13-KL станом на 12.02.2015р. не настав, оскільки відповідач не пред'являв позивачу вимогу про дострокове повернення кредиту. Крім того, навіть якщо лист від 12.02.2015р. є вимогою про дострокове повернення кредиту, то строк виконання зобов'язань за договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014р. № 055273 та договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014р. № 055270 настав виключно 16.02.2015р., коли зарахування зустрічних однорідних вимог не могло бути здійснене у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2016р. у справі №910/18212/15 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване скасувати та прийняти нове про задоволення позову повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.

Апелянт стверджує, що суд дійшов невірного висновку про настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором №255/1/13-KL від 23.09.2013р., не надав жодної оцінки твердженню позивача про те, що строк виконання зобов'язань за Договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014р. № 055273 в іноземній валюті та договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014р. № 055270 в іноземній валюті - не настав.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Златобанк" 26.02.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів змінювався, строк розгляду справи продовжувався, розгляд справи у відповідності до ст. 77 ГПК України відкладався, останній раз на 22.09.2016р.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.09.2016р. підтримав вимоги апеляційної скарги та доповнень до неї, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.09.2016р. заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі та доповненнях до неї, просили її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та доповненнях до нього.

Представники третіх осіб 1-4 в судове засідання апеляційної інстанції 22.09.2016р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Оскільки їх явка в судове засдання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК", як кредитодавцем, (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ-М", як позичальником, (далі - відповідач) укладений кредитний договір від 23.09.2013р. № 255/1/13-KL (далі - Кредитний договір), відповідно до предмету якого позивач надає відповідачу, а відповідач зобов'язується у повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього Кредитного договору (п. 1.1 Кредитного договору).

Максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 3 000 000 дол. США 00 центів (п. 1.3 Кредитного договору).

Пунктом п. 1.4 Кредитного договору визначено, що кінцевою датою повернення кредиту є 22.09.2015р. включно.

Відповідно до п. 1.5 Кредитного договору, за користування кредитом відповідачем сплачуються проценти у розмірі 14, 5% річних.

Кредитні кошти надаються відповідачу в межах максимального ліміту за кредитною лінією шляхом їх перерахування відповідно до цільового призначення за наданими позичальником заявками та документами відповідно до чинного законодавства України (п. 2.2 Кредитного договору).

Пунктом 2.2.1 Кредитного договору передбачено, що повернення кредитних коштів здійснюється на рахунок для оплати боргових зобов'язань та процентів.

Відповідно до п. 3.3.1 Кредитного договору, позичальник має право ініціювати повне чи часткове повернення отриманих кредитних коштів в межах строку, встановленого п. 1.4 цього Кредитного договору.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, колегія суддів дійшла висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є кредитним договором.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Між позивачем, як іпотекодержателем, та товариством з обмеженою відповідальністю "ДАГМАР-ІНВЕСТ", як іпотекодавцем, укладено договір іпотеки від 11.10.2013р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., зареєстрований в реєстрі за № 3747, предметом якого є забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з укладеного між відповідачем та позивачем Кредитного договору та додаткових угод до нього. Предметом іпотеки за вказаним договором є: нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1836,6 кв.м. (1А - торгове приміщення, загальною площею 1539,4 кв.м., а- підвальне приміщення, загальною площею 297,2 кв.м.), яке належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 договору іпотеки № 3747, загальна вартість предмета іпотеки визначається сторонами на рівні фактичної ринкової вартості та становить 10 414 900,00 грн.

Між позивачем, як іпотекодержателем та дочірнім підприємством "СТОРОЙ-МАРКЕТ ПЛЮС, як іпотекодавцем, укладено договір іпотеки від 23.09.2013р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., зареєстрований в реєстрі за № 3591, предметом якого є забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з укладеного між відповідачем та позивачем Кредитного договору та додаткових угод до нього. Предметом іпотеки за вказаним договором є приміщення магазину промислових та продовольчих товарів з кулінарним цехом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 5194,2 кв.м., яке належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на приміщення магазину промислових та продовольчих товарів з кулінарним цехом серії НОМЕР_2.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 договору іпотеки № 3591, загальна вартість предмета іпотеки визначається сторонами на рівні фактичної ринкової вартості та становить 32 059 900,00 грн.

Приписами частини 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Між позивачем (банк) та гр. ОСОБА_10 (вкладник) укладено договір банківського вкладу від 14.02.2014р. № 055270, відповідно до умов якого вкладник згідно чинного законодавства України перераховує, а банк приймає на відкритий вкладнику вкладний рахунок суму грошових коштів в іноземній валюті в розмірі 1 391 097,00 дол. США.

Відповідно до п. 1.3 договору банківського вкладу від 14.02.2014р. №055270, за користування грошовими коштами, розміщеними на рахунку вкладника, банк нараховує і сплачує вкладнику проценти по вкладу із розрахунку 10,75 проценти річних.

Між позивачем (банк) та гр. ОСОБА_11 (вкладник) укладено договір банківського вкладу від 14.02.2014р. № 055273, відповідно до умов якого вкладник згідно чинного законодавства України перераховує, а банк приймає на відкритий вкладнику вкладний рахунок суму грошових коштів в іноземній валюті в розмірі 4 698 780,00 дол. США.

Відповідно до п. 1.3 договору банківського вкладу від 14.02.2014р. №055273, за користування грошовими коштами, розміщеними на рахунку вкладника, банк нараховує і сплачує вкладнику проценти по вкладу із розрахунку 10,75 проценти річних.

Відповідно до частини 1 статті 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Між гр. ОСОБА_10 (первісний вкладник) та відповідачем (новий вкладник) укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) за Договором банківського вкладу від 14.02.2014р. № 055270.

Відповідно до п. 1.1, предметом цього договору є відступлення права вимоги первісним вкладником банку новому вкладнику на отримання в повній сумі вкладу, які випливають з Договору банківського вкладу від 14.02.2014р. №055270 в сумі залишку на рахунку 1 427 452,00 дол. США.

Згідно з п. 1.2 за даним договором до нового вкладника переходять усі права та обов'язки первісного вкладника в обсягах та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в результаті чого новий вкладник набуває право вимоги до публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" відповідно до депозитного договору.

Згідно з п. 1.6 вказаного договору, розмір відступлення права вимоги становить 1 427 452,00 дол. США, без урахування процентної ставки по депозиту.

Згідно з п. 1.7 вказаного договору, вартість права вимоги, яка підлягає виплаті первісному вкладнику, встановлюється сторонами додатково.

Відповідно до п. 2.2 зазначеного договору, первісний вкладник зобов'язаний письмово повідомити публічне акціонерне товариство "ЗЛАТОБАНК" про відступлення права вимоги за Депозитним договором, який є предметом цього Договору.

Між гр. ОСОБА_11 (первісний вкладник) та відповідачем (новий вкладник) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) за договором банківського вкладу від 14.02.2014р. № 055273.

Відповідно до п. 1.1, предметом цього договору є відступлення права вимоги первісним вкладником банку новому вкладнику на отримання в повній сумі вкладу, які випливають з договору банківського вкладу від 14.02.2014р. №055273 в сумі залишку на рахунку 651 576,01 дол. США.

Згідно з п. 1.2, за даним договором до нового вкладника переходять усі права та обов'язки первісного вкладника в обсягах та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в результаті чого новий вкладник набуває право вимоги до публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" відповідно до депозитного договору.

Згідно з п. 1.6 договору, розмір відступлення права вимоги становить 651 576,01 дол. США, без урахування процентної ставки по депозиту.

Згідно з п. 1.7 договору, вартість права вимоги, яка підлягає виплаті первісному вкладнику, встановлюється сторонами додатково.

Відповідно до п. 2.2, первісний вкладник зобов'язаний письмово повідомити публічне акціонерне товариство "ЗЛАТОБАНК" про відступлення права вимоги за депозитним договором, який є предметом цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 511 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

06.02.2015р. між ОСОБА_10 та відповідачем укладено акт приймання-передачі прав вимоги до договору про відступлення прав вимоги (цесії) за договором банківського вкладу від 14.02.2014р. № 055270.

Заявою від 12.02.2015р. ОСОБА_10 повідомив публічне акціонерне товариство "ЗЛАТОБАНК" про заміну кредитора у зобов'язанні, що виникло на підставі договору банківського вкладу від 14.02.2014р. № 055270 (штамп про отримання листа позивачем від 12.02.2015р. № 750).

06.02.2015р. між ОСОБА_11 та відповідачем укладено акт приймання-передачі прав вимоги до договору про відступлення прав вимоги (цесії) за договором банківського вкладу від 14.02.2014 № 055273.

Заявою від 12.02.2015р. ОСОБА_11 повідомив публічне акціонерне товариство "ЗЛАТОБАНК" про заміну кредитора у зобов'язанні, що виникло на підставі договору банківського вкладу від 14.02.2014р. № 055273 (штамп про отримання листа позивачем від 12.02.2015 № 751).

Судом встановлено, що листом від 12.02.2015р. відповідач повідомив публічне акціонерне товариство "ЗЛАТОБАНК" про дострокове часткове погашення заборгованості відповідача за Кредитним договором від 23.09.2013р. № 255/1/13-KL на суму 2 079 028,01 дол. США за рахунок коштів, розміщених на вкладному депозитному рахунку, відкритому відповідно до договору банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014р. № 055273, укладеного між публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та гр. ОСОБА_11 та договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014р. №055270, укладеного між публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та гр. ОСОБА_10, строк повернення яких настав (вказаний лист отриманий позивачем 12.02.2015р. відповідно до вхідного реєстраційного штампу позивача № 752).

У вказаному листі відповідач на підставі вказаних депозитних договорів просив банк здійснити перерахування грошових коштів на загальну суму 2 079 028,01 дол. США на рахунок відповідача, відкритий у публічному акціонерному товаристві "ЗЛАТОБАНК" для погашення заборгованості за Кредитним договором.

При цьому, у вказаному листі відповідач повідомив позивача про припинення зобов'язання за Кредитним договором, договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014р. №055273 та договору банківського вкладу вкладу "універсальний" від 14.02.2014р. №055270 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2 079 028,01 дол. США.

Спір між сторонами, як стверджує позивач, виник внаслідок того, що вчинений відповідачем листом від 12.02.2015р. односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог щодо припинення зобов'язань відповідача за Кредитним договором, договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014р. № 055273 та договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014р. № 055270 на загальну суму 2 079 028,01 дол. США не відповідає вимогам статті 601 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Водночас, згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 ст. 203 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними, тобто зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду (гроші, однорідні речі);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі позивач зазначав, що строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за Кредитним договором станом на дату подання ним заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог (12.02.2015) не настав, оскільки умовами договору визначено, що кінцевою датою повернення кредиту є 22.09.2015р., у зв'язку з чим підстави для зарахування зустрічних однорідних вимог станом на 12.02.2015 були відсутні.

Вказана позиція позивача (апелянта) є помилковою та базується на невірному розумінні поняття «строку виконання зобов'язання» та намаганні ототожнити поняття «строк» та «термін» виконання зобов'язання виходячи з наступного.

Умовами Кредитного договору сторони визначили, що позичальник має право у будь-який час без повідомлення банку здійснювати погашення поточної заборгованості по кредиту (п. 1.2 Кредитного договору); здійснювати повне чи часткове повернення отриманих кредитних коштів в межах строку, встановленого у п. 1.4 цього Кредитного договору (п. 3.3.1 Кредитного договору).

З аналізу норм ЦК України, які регулюють відносини за кредитним договором (договором позики), загальні правила обчислення та перебігу строків та умов укладеного між сторонами кредитного договору від 23.09.2013р. №255/1/13-KL, слідує висновок, що з моменту підписання кредитного договору, отримання кредитних коштів у ТОВ «Фросбі-М», як позичальника виник обов'язок повернути зазначені кошти, тобто настав (почав свій перебіг) строк виконання зобов'язання, який завершувався 22.09.2015р.

Враховуючи вказане, позиція позивача є необґрунтованою, оскільки останній ототожнює кінцеву дату строку з поняттям настанням строку виконання зобов'язання, оскільки у відповідача строк повернення суми кредиту (строк виконання зобов'язання) вже почався (настав) і кінець строку за кредитним договором визначено 22.09.2015р.

Разом з цим, після настання 22.09.2015р. (тобто останнього дня строку, в який відповідач мав виконати свій обов'язок) для ТОВ «Фросбі-М» виникнуть інші правові наслідки, оскільки матиме місце прострочення боржника згідно ст.612 ЦК України.

Таким чином, строк повернення кредиту, визначений у п. 1.4 Кредитного договору, - не пізніше 22.09.2015р., є кінцевим строком, до настання якого позичальник повинен виконати свої зобов'язання за Кредитним договором, тоді як, погодивши умови Кредитного договору в частині права позичальника у будь-який час повернути кредит до 22.09.2015р. (включно), позивач надав відповідачу право, по суті, самостійно (на власний розсуд) встановлювати проміжні строки повернення кредиту, в тому числі і у повному обсязі, з огляду на що необґрунтованим є твердження позивача, що строк виконання відповідачем свого зобов'язання за Кредитним договором виникає лише 22.09.2015р. або у випадках, передбачених розділом 3.4 Кредитного договору (достроково на вимогу банку).

Оскільки станом на 12.02.2015р. у ТОВ «Фросбі-М» існував обов'язок з повернення наданих йому кредитних коштів і цей обов'язок згідно умов кредитного договору від 23.09.2013р. №255/1/13-KL, товариство могло виконати у будь-який час без повідомлення банку в межах строку, встановленого у п.1.4, тобто до 22.09.2015р. (п.п.1.2, 3.3.1 договору), спірне зобов'язання могло бути припинено відповідно до ст.601 ЦК України, а заява про зарахування зустрічних однорідних вимог до дати кінчевого повернення кредиту є способом реалізації права позичальника достроковоо повернути кредит.

Твердження позивача щодо спірності суми зарахованих зустрічних однорідних вимог у розмірі 2079028,01 дол. США місцевим судом відхилені вірно, оскільки вказана сума є виключно вкладом за договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014р. № 055273 та договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014р. № 055270 без нарахованих процентів за користування банком грошовими коштами, що не було спростовано позивачем.

Зокрема, позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що на рахунках ОСОБА_11 та ОСОБА_10, відкритих в публічному акціонерному товаристві "ЗЛАТОБАНК", станом на дату укладення договорів відступлення прав вимоги з відповідачем існувала інша (зокрема, менша) сума вкладних коштів (депозиту), аніж та, право вимоги на яку отримав відповідач.

Таким чином, право вимоги 2 079 028,01 дол. США відступлено ТОВ «Фросбі-М» за договорами з ОСОБА_10 та ОСОБА_12, і таку ж суму зазначено ТОВ «Фросбі-М» у направленому на адресу банку листі від 12.02.2015р. про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Твердження представника товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФАКТОР ПЛЮС" про те, що зобов'язання відповідача за Кредитним договором у розмірі 2 079 028,01 дол. США не могли бути припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з тих підстав, що товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФАКТОР ПЛЮС" станом на 03.02.2015р. є кредитором відповідача за Кредитним договором правомірно відхилені судом, оскільки товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФАКТОР ПЛЮС" не дотримано вимог форми правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яка встановлена статтею 513 ЦК України, тобто відповідний договір про відступлення права вимоги укладений не був. Крім того, товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФАКТОР ПЛЮС" не направлено на адресу відповідача жодної вимоги про погашення заборгованості.

Письмові заперечення Національного банку України також вірно відхилені судом, оскільки зобов'язання припиняється шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з моменту направлення відповідної заяви іншій стороні про таке зарахування, при цьому закон не пов'язує припинення зобов'язання з акцептуванням іншою стороною такої заяви та не вимагає такого акцептування (постанова ВГСУ від 04.03.2015р. № 910/11117/14).

Доводи позивача про те, що оскаржуваний правочин порушує вимоги інструкцій НБУ від 17.06.2004 № 280 та від 12.11.2003 №492 місцевим господарським судом відхилені з тих підстав, що оскільки зазначені інструкції не можуть застосовуватись до оскаржуваного правочину, в свою чергу, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є правочином про припинення зобов'язання, який не передбачає здійснення жодних розрахунків між сторонами, а передбачає виключно припинення зобов'язань між сторонами з моменту направлення відповідної заяви. За цих же підстав судом відхилені доводи позивача щодо необхідності застосування ним умов пункту 3.5 договорів банківських вкладів.

Про неможливість застосування до даних правовідносин інструкцій НБУ також зазначив і Верховний Суд України в своїй постанові від 12.09.2012р. у справі № 6-90цс12. У вказаній постанові Верховний Суд України, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій стосовно необґрунтованості невиконання банком вимоги вкладника вказав, що "суд дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність дій банку вимогам закону та умовам укладених з банком договорів. При цьому суд також обґрунтовано не взяв до уваги постанову правління НБУ "Про додаткові заходи щодо діяльності банків від 11.10.2008 № 319, якою банкам заборонено виконувати свої зобов'язання за вкладами фізичних осіб достроково, оскільки цей акт є підзаконним і суперечить ч. 2 ст. 1060 Цивільного кодексу України та умовам укладених раніше сторонами договорів банківських вкладів".

Щодо строку виконання зобов'язань за договорами банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014р. № 055273 та від 14.02.2014р. № 055270 колегія суддів зазначає наступне.

Вказані депозитні договори, право вимоги за яким набув відповідач згідно п.2.4.4 договорів, передбачали право вкладника достроково повернути вклад, а відтак до вказаних провідносин може застосовуватись ч.2 ст.1060 ЦК України, що в свою чергу узгоджується з позицією ВСУ у справі №6-90цс12 від 12.09.2012р.

З аналізу вказаних положень договорів випливає, що право вимоги за договорами банківського вкладу настає фактично з моменту звернення з відповідною заявою відповідача до позивача.

Зарахування зустрічних однорідних вимог згідно ст. 601 ЦК України є одностороннім правочином щодо припинення зобов'язання, відтак не передбачає перерахування позивачем відповідачеві грошових коштів, а передбачає лише припинення зобов'язань шляхом зустрічного зарахування однорідних вимог в момент направлення відповідної заяви.

При цьому право розпорядження коштами, що знаходяться на депозитному рахунку вкладника не може обмежуватись банком.

З огляду на викладене, помилковими також є твердження апелянта щодо виникнення у нього лише 16.02.2016р. обов'язку з повернення депозитів.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

На підставі постанови правління Національного банку України від 13.02.2015 № 105 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13.02.2015р. №30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "ЗЛАТОБАНК", згідно з яким з 14.02.2015р. запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 14.02.2015р. по 13.05.201р. включно.

Таким чином, заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.02.2015р. була подана ним до запровадження тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "ЗЛАТОБАНК", з огляду на що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами існування тих обставин, на підставі яких односторонній правочин, вчинений відповідачем заявою від 12.02.2015р., щодо припинення зобов'язань відповідача за Кредитним договором, договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014р. № 055273 та договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014р. № 055270 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2 079 028,01 дол. США може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Златобанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016р. у справі №910/18212/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016р. у справі №910/18212/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18212/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Б.В. Отрюх

С.А. Гончаров