Постанова

від 21.09.2016 по справі 910/2558/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2016 р. Справа№ 910/2558/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Скрипки І.М.

Корсакової Г.В.

За участі представників сторін:

Від позивача: Становова Ю.В.

Від відповідача: Мисливий В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Укрзалізниця"

та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Сервіс Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 по справі №910/2558/16 (суддя: Борисенко І.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Укрзалізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Сервіс Груп"

про стягнення 956 634, 84 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 по справі №910/2558/16 позов задоволено частково, а саме: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Сервіс Груп" (04655, м. Київ, проспект Московський, буд. 23, ідентифікаційний код: 39072376) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 11/15, ідентифікаційний код 40081347) штраф у розмірі 475 149 (чотириста сімдесят п'ять тисяч сто сорок дев'ять) грн. 75 коп. та судовий збір у розмірі 14 254 (чотирнадцять тисяч двісті п'ятдесят чотири) грн. 49 коп. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано порушенням відповідачем умов Договору поставки № ЦХП-07-00215-01 від 18.02.2015 (а саме, рознарядки №ЦХП-20/1069 від 17.03.2015) щодо строків поставки товару у березні 2015 року (тобто, до 31.03.2015), у зв'язку з чим позивачем обгурнтовано нараховано штраф у розмірі 950 299,51 грн. Разом з тим, суд дійшов висновку про необхідність зменшення штрафу нарахованого позивачем, враховуючи положення ст. ст. 614 та 617 ЦК України, на 50%, присудивши до стягнення 475 149,75 грн. штрафу. У задоволенні вимоги про стягнення пені відмовлено у зв'язку з тим, що фактично позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 0,1% та штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції, тобто за одне й те саме порушення зобов'язання (прострочення поставки продукції), що суперечить ст. 61 Конституції України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції в частині зменшення розміру штрафу з заявленого позивачем розміру 950 299,51 грн. до 475 149,75 грн. (тобто на 50%) та відмовою у стягненні 6 335,33 грн. пені, ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Укрзалізниця" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача щодо зменшеного розміру штрафу та пені, порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Так, позивач в апеляційній скарзі зазначав, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки №ЦХП-07-00215-01 від 18.02.2015 не поставив позивачу у визначений строк продукцію (товар), у зв'язку з чим позивачем, на підставі п. 10.1 Договору нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 6 335,33 грн. пені та 950 299,51 грн. штрафу. При цьому, позивач вважає, що підстави для зменшення розміру штрафу на 50% у суду першої інстанції були відсутні, як відсутні і підстави для відмови у стягненні пені.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/2558/16 за апеляційною скаргою ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 передано на розгляд сформованої колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Скрипка І.М., Хрипун О.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 поновлено апелянту строк на апеляційне оскарження рішення, апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено на 13.09.2016. В судовому засіданні 13.09.2016 оголошено перерву до 21.09.2016, а також продовжено строк вирішення спору на 15 днів, про що винесено ухвалу від 13.09.2016.

Розпорядженням начальника відділу від 21.09.2016, у зв'язку з участю судді Хрипуна О.О., який не є головуючим суддею (суддею - доповідачем) у засіданнях робочої групи, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/2558/16. Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.09.2016 визначено у справі № 910/2558/16 склад колегії суддів: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Скрипка І.М., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 справу № 910/25598/16 прийнято до провадження колегії суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Скрипка І.М., Корсакова Г.В.

Крім того, не погоджуючись з прийнятим по справі рішенням в частині задоволених вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Сервіс Груп" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 по справі №910/2558/16 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що письмова рознарядка була направлена позивачем поштою та була отримана відповідачем 08.04.2015. У зазначеній рознарядці вказано, що відвантаження продукції має відбутися протягом березня 2015 року. В порушення п.5.2. договору позивачем рознарядка не направлялася відповідачу з застосуванням факсимільного зв'язку. Отже, з огляду на принцип розумності, оскільки письмова рознарядка вказує на здійснення поставки протягом березня 2015 року, а отримана відповідачем 08.04.2015, то вказане дає підстави для висновку про те, що така рознарядка не може бути тим юридичним фактом, на підставі якого виникає обов'язок постачальника здійснити поставку протягом березня 2015 року, тобто зазначене дає можливість стверджувати, що не має підстав для застосування юридичних наслідків та є юридично нікчемним фактом і не створює та не змінює прав або обов'язків відповідача. Крім того, відповідач зазначив, що у позовній заяві позивач посилається на п. 10.1 договору, в якому вказується, що за результатами кожного кварталу за порушення термінів постачання Постачальник оплачує пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої продукції в строк на умовах передбачених п.5.2 даного договору, а за прострочення понад 30 календарних днів стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої продукції в строк. Проте, у п.9.1 договору вказано, що забезпечення виконання договору надається у вигляді договору про неустойку у розмірі, що становить 5% від вартості. Відповідно до п.2 договору про неустойку №ЦХП-07-00215-НУ від 18.02.2015 року Постачальник зобов'язаний протягом 3 (трьох) банківських днів з дати вимоги сплатити Замовнику штраф у розмірі 5% від суми договору у разі невиконання поставки продукції Постачальником в обсязі та в терміни, визначені згідно з договором. На думку відповідача, відповідно до алгоритму ст.213, 637 ЦК України вказаний у п.10.1 договору штраф у розмірі 15% слід тлумачити як штраф у розмірі 5%, а вказаний раніше штраф у розмірі 15% слід вважати технічною опискою.

Зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд раніше сформованої колегії суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Скрипка І.М., Корсакова Г.В., якою прийнято до провадження справу № 910/2558/16.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Сервіс Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 по справі №910/2558/16 прийнято до спільного розгляду з раніше поданою, прийнятою до провадження та призначеною до розгляду апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 по справі №910/2558/16, об"єднано їх в одне апеляційне провадження для здійснення їх розгляду в одному об'єднаному апеляційному провадженні, в призначеному на 21.09.2016 судовому засіданні.

В судовому засіданні 21.09.2016 представник позивача доводи апеляційної скарги ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Укрзалізниця" підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині зменшення розміру штрафу з заявленого позивачем розміру 950 299,51 грн. до 475 149,75 грн. (тобто на 50%) та відмовою у стягненні 6 335,33 грн. пені та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги ТОВ «Гарант Сервіс Груп».

Представник відповідача в судовому засіданні 21.09.2016 проти доводів апеляційної скарги "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Укрзалізниця" - заперечував, а також підтримав доводи апеляційної скарги ТОВ «Гарант Сервіс Груп» щодо скасування рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 по справі №910/2558/16 та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційних скарг позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується наявними матеріалами справи, Постановою Кабінету Міністрів України від №200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" прийнято рішення про утворення ПАТ "Українська залізниця", 100% акцій якого закріплюються в державній власності на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізуються шляхом злиття. До переліку зазначених підприємств ввійшло і ДП "Укрзалізничпостач".

Відповідно до витягу від 03.11.2015 № 05-1-16 з протоколу № 1 засідання правління ПАТ "Укрзалізниця" від 21.10.2015, прийнято рішення про створення філій ПАТ "Укрзалізниця".

18.11.2015 наказом ПАТ "Укрзалізниця" №011 затверджено Положення про філію "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1.1. Положення - це положення визначає юридичний статус, мету та предмет діяльності, порядок формування та використання майна, порядок здійснення керівництва, основні принципи ведення господарської діяльності та інші питання діяльності філії "Центр забезпечення виробництва" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", створеної відповідно до законодавства України та статуту публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Товариство). Товариство утворене та діє відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" від 23.02.2012 № 4442-VI, постанов Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", від 02.09.2015 №735 "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Пунктом 2.1. Положення визначено, що філія є відокремленим підрозділом Товариства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Товариства та в його інтересах, здійснює делеговані Товариством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Товариства.

З 01.12.2015 ПАТ "Українська залізниця" розпочало свою діяльність.

Оскільки ДП "Укрзалізничпостач" входить до зазначеного переліку з 01.12.2015 всі права і обов'язки за договорами укладеними ДП "Укрзалізничпостач" перейшли до ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва".

Судом встановлено, що 18.02.2015 між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарант Сервіс Груп" (постачальник) було укладено Договір поставки №ЦХП-07-00215-01, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.

Відповідно до п. 1.2 Договору, найменування продукції: апаратура електрична для комутації чи захисту електричних кіл на напругу більше ніж 1000 вольт (вимикач елегазовий з пружинним приводом ВГТ-110 II-40/2500 У1, вимикач елегазів з пружинним приводом 3AP1FG123, вимикач елегазів трифазний з пружинним приводом BLK-222 в комплекті з металевою рамою LTB 170D1/B, комплекти елегазових комірок 150 кВ (або елегазів вимикач та трансформатори струму на власній металоконструкції) а саме: блок вимикача з трьома трансформаторами струму типу В-ТТ (вимикач: 150-SFM-40B, трансформатор струму: IOSK-170/325/750).

Cпецифікацією №1 сторони погодили найменування продукції, її кількість, ціну та загальну вартість.

Згідно з п. 4.1 Договору, ціна визначається даним Договором і приймається сторонами: в національній валюті України - гривні, на умовах СРТ (перевезення оплачено до…) - пункт призначення - згідно з рознарядкою замовника. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими специфікаціями до даного Договору. Ціна продукції, узгоджена у специфікаціях до даного Договору, включає: вартість продукції, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно з п. 5.1.

Відповідно до п. 4.3 Договору, загальна сума даного Договору на момент його підписання складає 7 039 255,60 грн., ПДВ 20% - 1 407 851,12 грн., разом з ПДВ - 8 447 106,72 грн.

У пункті 5.2 Договору, зокрема, зазначено, що поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе замовник. Рознарядка надається постачальнику в оригіналі та з застосуванням факсимільного зв'язку. Після отримання рознарядки по факсу постачальник повинен протягом доби направити замовнику копію отриманої рознарядки з відміткою, що підтверджує її отримання, або іншим чином підтвердити її отримання. Кожна партія продукції постачається протягом 45 календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказане у рознарядці.

Відповідно до п. 5.3 Договору, датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем - структурним підрозділом залізниці, реквізити якого зазначені в рознарядці замовника, що підтверджується належно оформленим актом прийому-передачі, який підписується представниками вантажоодержувача, кінцевого одержувача - структурного підрозділу залізниці, постачальника та затверджується керівництвом служби залізниці вантажоодержувача - кінцевим одержувачем - структурним підрозділом залізниці, оригінал якого надається замовнику.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд апеляційної інстанції в порядку перегляду справи в апеляційному поряду, дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

До матеріалів позовної заяви позивачем долучено копію рознарядки ЦХП-20/1069 від 17.03.2015, в якій позивач надав дозвіл відповідачу на відвантаження у березні місяці поточного року блоку вимикача з трьома трансформаторами струму: IOSK-170/325/750) у кількості 3 компл. На суму 6 335 330,04 грн. з ПДВ на Одеську залізницю

Матеріали справи свідчать про те, що ДП "Укрзалізничпостач" направив на адресу ТОВ "Гарант Сервіс Груп" рознарядку (дозвіл) 18.03.2015, про що свідчить опис вкладення до цінного листа та фіскальний чек від 18.03.2015.

Відповідач умови Договору не виконав та товар, у визначений рознарядками строк, не поставив.

Відповідач вказував на те, що оскільки письмова рознарядка вказує на здійснення поставки протягом березня 2015 року, а отримана відповідачем 08.04.2015, то вказане дає підстави для висновку про те, що така рознарядка не може бути тим юридичним фактом, на підставі якого виникає обов'язок постачальника здійснити поставку протягом березня 2015 року, тобто зазначене дає можливість стверджувати, що не має підстав для застосування юридичних наслідків та є юридично нікчемним фактом і не створює та не змінює прав або обов'язків відповідача.

Проте, вказані твердження судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необгрунтовані з огляду на наступне.

Позивачем долучено до матеріалів справи належні докази відправлення (опис вкладення у цінний лист та чек №7878), з яких вбачається, що рознарядка №ЦХП-20/1069 від 17.03.2015 була відправлена Відповідачу 18.03.2015.

Згідно з витягу щодо відстеження пересилань поштових відправлень 0304906179805 вбачається, що відправлена позивачем поштова кореспонденція була вручена відповідачу 08.04.2015.

Одночасно, згідно з витягу щодо відстеження пересилань поштових відправлень 0304906179805, вбачається, що кореспонденція 23.03.2015 не була вручена відповідачу під час доставки (за індексом 04205) та в подальшому відбулось досилання на новою адресою, і 08.04.2015 (за індексом 04053) вручена адресату особисто.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що факт неотримання відповідачем рознарядки №ЦХП-20/1069 від 17.03.2015 за його адресою з тих чи інших причин не є підставою вважати, що позивач неналежним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про обсяги та строки відвантаження товару, які визначені у рознарядці, та, відповідно, не позбавляє відповідача обов'язку поставити визначений товар у визначені строки.

При цьому, відповідачем не подано ні суду першої інстанції під час розгляду справи, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України поважності причин неотримання (або пояснень причин неотримання) 23.03.2015 рознарядку №ЦХП-20/1069 від 17.03.2015, адже такі дії як ухилення від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу (в даному випадку, рознарядку №ЦХП-20/1069 від 17.03.2015) непред'явленою вчасно, та не дає підстав для звільнення відповідача від зобов'язань за договором.

Крім того, відповідно п.п. 1, 2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) складають: місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновокм місцевого господарського суду про те, що відповідач зобов'язаний був поставити позивачу зазначений товар у встановлені у рознарядці строки - у березні 2015 року.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що умови Договору відносно того, що відповідач повинен підтвердити факт отримання рознарядки (п. 5.2), жодним чином не впливає на обов'язок відповідача виконати рознарядку (поставити обумовлений у ній товар у відповідні строки) і не є передумовою виконання такого обов'язку (відкладальною умовою).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, за результатами перегляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем допущено порушення умов Договору поставки № ЦХП-07-00215-01 від 18.02.2015 (а саме, рознарядки №ЦХП-20/1069 від 17.03.2015) щодо строків поставки товару у березні 2015 року (тобто, до 31.03.2015), що згідно з приписами ст. 230 Господарського кодексу України є підставами для застосування до відповідача штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку з поставки товару у встановлені рознарядкою № ЦХП-20/1069 від 17.03.2015 строки, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 950 299,51 грн. штрафу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 10.1 Договору, за результатами кожного кварталу за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених п. 5.2 даного договору, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції. При цьому, постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань до поставити продукцію, якщо про інше його не попередив замовник.

Судом також встановлено, що між сторонами укладено договір про неустойку №ЦПХ-07-00215-НУ від 18.02.2015. Вказаний договір укладено з метою забезпечення зобов'язань Постачальника щодо виконання умов договору поставки №ЦПХ-07-00215-01 від 18.02.2015, згідно умов якого Постачальник зобов'язаний протягом 3 банківських днів з дати вимоги сплатити Замовнику штраф у загальному розмірі 5% від суми договору у разі настання будь-якої з наступних подій: одностороннє розірвання договору Постачальником без згоди Замовника; невиконання поставки продукції Постачальником в обсязі та в терміни, визначені згідно з договором.

Суд вказує, що вказаний договір було укладено на виконання розділу 9 договору поставки №ЦХП-07-00215-01 від 18.02.2015.

Так, відповідно до п. 9.1, 9.2, 9.3 Договору поставки Постачальник зобов'язаний надати забезпечення виконання даного Договору виді договору про неустойку у розмірі, що становить 5% від вартості Договору, яке надається під час укладання Договору. Забезпечення діє до повного виконання Договору в частині поставок продукції умовах, викладених в цьому Договорі. Ненадання забезпечення виконання договору у відповідності до п.9.1, Постачальником, розцінюється Замовником як відмова від Договору без поважних причин. В цьому випадку Замовник залишає за собою право розірвати договір односторонньому порядку письмово повідомивши про це Постачальника.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає і те, що ч. 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачає окремо такий вид штрафної санкції, як неустойка, яка узгоджена сторонами в договорі про неустойку №ЦПХ-07-00215-НУ від 18.02.2015.

Відтак, укладення договору про неустойку №ЦПХ-07-00215-НУ від 18.02.2015 з метою забезпечення виконання умов договору поставки №ЦПХ-07-00215-01 від 18.02.2015 жодним чином не замінює та не підміняє умови майнової відповідальності за договором, визначені сторонами у п. 10.1, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відхилення безпідставного та необґрунтованого твердження відповідача щодо того, що штраф у розмірі 15% слід тлумачити як штраф у розмірі 5%.

З огляду на те, що відповідач у встановлені строки (до 31.03.2015 включно) не виконав свій обов'язок з поставки товару позивачу та, більш того, прострочив обов'язок з поставки понад 30 календарних днів, що згідно з умовами Договору є підставами для застосування до відповідача штрафної санкції - штрафу у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції за рознарядкою №ЦХП-20/1069 від 17.03.2015 у сумі 6 335 330,04 грн., розмір якого складає 950 299,51 грн.

При цьому, суд першої інстанції, встановивши правомірність нарахування позивачем штрафу у розмірі 950 299, 51 грн., дійшов висновку про необхідність зменшення штрафу нарахованого позивачем, враховуючи положення ст. ст. 614 та 617 ЦК України, зменшивши його на 50% з присудженням до стягнення у розмірі 475 149,75 грн.

Висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафу на 50% до 475 149,75 грн. мотивований посиланням на приписи п. 3 частини 1 статті 83 ГПК, ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України.

Проте, з вказаним висновком суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується, вважає його таким, що зроблений з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, що потягнуло неправильне застосування норми процесуального права (п. 3 частини 1 статті 83 ГПК), у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру штрафу з огляду на наступне.

Пунктом 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Договір підписаний представниками обох сторін та посвідчений печатками обох сторін, тобто сторонами узгоджено умови наведеного Договору (у тому числі і розмір штрафу), щодо якого відповідачем не висловлювалось будь-яких заперечень, а також не складалось протоколів розбіжностей у встановленому законом порядку. Тобто, відповідач своїми діями погодився з умовами укладеного Договору, на підставі якого у сторін виникли певні господарські правовідносини, які засновані на юридичній рівності учасників. При цьому, своєчасне виконання зобов'язання кожною з сторін Договору - є безумовною умовою стабільності господарського обороту в цілому. Крім того, суд апеляційної інстанції також вважає, що вказаний випадок невиконання відповідачем своїх зобов'язань - не є винятковим, причини невиконання свого зобов'язання пов'язані виключно з тим, що відповідач ухилявся від отримання належним чином направленої йому рознарядки позивачем. Крім того, відповідач не звертався до позивача з будь-якими повідомленнями/проханнями змінити терміни поставки, як і не повідомляв про затримку поставки з зазначенням причин такої затримки.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За практикою Європейського суду з прав людини принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23 червня 1993 р., серія A, N 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993 р., серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38).

Особливо це стосується позовів, що виникають із господарських правовідносин, які засновані на юридичній рівності їх учасників.

Таким чином, суд апеляційної інстанції за результатами перегляду справи в апеляційному порядку дійшов висновку, що обумовлені законом підстави для зменшення розміру штрафу -відсутні, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 950 299,51 грн. штрафу.

Крім того, у зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку з поставки товару у встановлені рознарядкою № ЦХП-20/1069 від 17.03.2015 строки, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 6 335,33 пені.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 10.1 Договору, за результатами кожного кварталу за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених п. 5.2 даного договору, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції. При цьому, постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань до поставити продукцію, якщо про інше його не попередив замовник.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що передбачена п. 10.1 Договору відповідальність постачальника за несвоєчасну поставку у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції, є за правовою природою штрафом, оскільки передбачає нарахування неустойки не за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання, а є одноразовою штрафною санкцією, яка застосовується при порушенні боржником зобов'язання. При цьому, назва штрафної санкції (пеня) не відповідає її правовій природі з огляду на встановлений сторонами у договорі механізм нарахування такої санкції.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що штраф у розмірі 0,1% та штраф у розмірі 15% є, по суті, одним і тим же штрафом за один і той же вид господарського порушення - несвоєчасну поставку товару, оскільки сторонами у Договорі не зазначено, що стягнення неустойки у розмірі 0,1% виникає у випадку непоставки відповідачем товару в строк до 30 календарних днів від дати прострочення, тобто, умовами договору допускається одночасне застосування обох штрафів.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 0,1% та штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції, тобто за одне й те саме порушення зобов'язання (прострочення поставки продукції).

Крім того, згідно наведеного позивачем розрахунку пені, позивач здійснює розрахунок без визначення кількості днів прострочення виконання зобов'язання, тобто, по суті, розрахунок пені, наданий позивачем (6 335 330,04 грн. * 0,1% = 6 335,33 грн.) є розрахунком штрафу, що підпадає і під визначення, наведене у ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, згідно якої штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З урахуванням наведеного, обумовлені законом підстави для одночасного стягнення з відповідача штрафу у розмірі 0,1% та штрафу у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції за порушення одного й того самого зобов'язання (непоставку товару) - відсутні, у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення грошових коштів у розмірі 6 335,33 грн., які визначені позивачем як пеня, проте, за своєю правовою природою нарахування є фактично штрафом - задоволенню не підлягає.

Крім того, розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Сервіс Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 по справі №910/2558/16, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на те, що При цьому, відповідачем не подано ні суду першої інстанції під час розгляду справи, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України поважності причин неотримання (або пояснень причин неотримання) 23.03.2015 рознарядку №ЦХП-20/1069 від 17.03.2015, адже такі дії як ухилення від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу (в даному випадку, рознарядку №ЦХП-20/1069 від 17.03.2015) непред'явленою вчасно, та не дає підстав для звільнення відповідача від зобов'язань за договором.

Крім того, як встановлено вище, укладення договору про неустойку №ЦПХ-07-00215-НУ від 18.02.2015 з метою забезпечення виконання умов договору поставки №ЦПХ-07-00215-01 від 18.02.2015 жодним чином не замінює та не підміняє умови майнової відповідальності за договором, визначені сторонами у п. 10.1, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відхилення безпідставного та необґрунтованого твердження відповідача щодо того, що штраф у розмірі 15% слід тлумачити як штраф у розмірі 5%. Крім того, у суду апеляційної інстанції відсутні обумовлені законом і договором підстави вважати штраф у розмірі 15% технічною опискою, оскільки Договір підписаний представниками обох сторін та посвідчений печатками обох сторін, тобто сторонами узгоджено умови наведеного Договору (у тому числі і розмір штрафу), щодо якого відповідачем не висловлювалось будь-яких заперечень або пропозицій щодо внесення змін до Договору у цій частині, а також не складалось протоколів розбіжностей у встановленому законом порядку.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи, викладені ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Укрзалізниця" в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 1, п.3 та п. 4 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 підлягає зміні в частині присудженого до стягнення показника штрафу, присудивши за результатами апеляційного перегляду справи до стягнення з відповідача на користь позивача 950 299,51 грн. штрафу, із здійсненням перерозподілу судового збору за подачу позову. В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Укрзалізниця", у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на сторін спору пропорційно.

Також, у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Сервіс Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 по справі №910/2558/16 суд апеляційної інстанції відмовляє.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарант Сервіс Груп" покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Укрзалізниця" - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 по справі №910/2558/16 в частині присудженого до стягнення показника штрафу - змінити, присудивши за результатами апеляційного перегляду справи до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Сервіс Груп" (04655, м. Київ, проспект Московський, буд. 23, ідентифікаційний код: 39072376) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 11/15, ідентифікаційний код 40081347) штраф у розмірі 950 299 (дев'ятсот п'ятдесят тисяч двісті дев'яносто дев'ять) грн. 51 коп., із здійсненням перерозподілу судового збору.

В решті рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 по справі №910/2558/16 - залишити без змін.

3. Викласти резолютивну частину Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 по справі №910/2558/16 в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Сервіс Груп" (04655, м. Київ, проспект Московський, буд. 23, ідентифікаційний код: 39072376) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 11/15, ідентифікаційний код 40081347) штраф у розмірі 950 299 (дев'ятсот п'ятдесят тисяч двісті дев'яносто дев'ять) грн. 51 коп. та судовий збір у розмірі 14 254 (чотирнадцять тисяч двісті п'ятдесят чотири) грн.. 49 коп.

В іншій частині позову відмовити.».

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Сервіс Груп" (04655, м. Київ, проспект Московський, буд. 23, ідентифікаційний код: 39072376) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 11/15, ідентифікаційний код 40081347) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 15 679 (п'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят дев'ять) грн.. 94 коп.

5. У задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Сервіс Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 по справі №910/2558/16 - відмовити.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

7. Матеріали справи № 910/2558/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді І.М. Скрипка

Г.В. Корсакова