Рішення

від 14.06.2016 по справі 910/2558/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2016Справа №910/2558/16

За позовомПублічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва публічного акціонерного товариства Українська залізниця До Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Сервіс Груп Простягнення 956 634,84 грн. Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача - Качук С.А., представник за довіреністю;

Від відповідача - Величко Д.В., представник за довіреністю;

Тимошенко П.О., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 956 634,84 грн., з яких: 6 335,33 грн. пеня та 950 299,51 грн. штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки №ЦХП-07-00215-01 від 18.02.2015 не поставив позивачу у визначений строк продукцію (товар), у зв'язку з чим позивачем, на підставі п. 10.1 Договору нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 6 335,33 грн. пені та 950 299,51 грн. штрафу.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив з тих підстав, що письмова рознарядка була направлена позивачем поштою та була отримана відповідачем 08.04.2015. У зазначеній рознарядці вказано, що відвантаження продукції має відбутися протягом березня 2015 року. В порушення п.5.2. договору позивачем рознарядка не направлялася відповідачу з застосуванням факсимільного зв'язку. Отже, з огляду на принцип розумності, оскільки письмова рознарядка вказує на здійснення поставки протягом березня 2015 року, а отримана відповідачем 08.04.2015, то вказане дає підстави для висновку про те, що така рознарядка не може бути тим юридичним фактом, на підставі якого виникає обов'язок постачальника здійснити поставку протягом березня 2015 року, тобто зазначене дає можливість стверджувати, що не має підстав для застосування юридичних наслідків та є юридично нікчемним фактом і не створює та не змінює прав або обов'язків відповідача.

Крім того, відповідач зазначив, що у позовній заяві позивач посилається на п. 10.1 договору, в якому вказується, що за результатами кожного кварталу за порушення термінів постачання Постачальник оплачує пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої продукції в строк на умовах передбачених п.5.2 даного договору, а за прострочення понад 30 календарних днів стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої продукції в строк. Проте, у п.9.1 договору вказано, що забезпечення виконання договору надається у вигляді договору про неустойку у розмірі, що становить 5% від вартості. Відповідно до п.2 договору про неустойку №ЦХП-07-00215-НУ від 18.02.2015 року Постачальник зобов'язаний протягом 3 (трьох) банківських днів з дати вимоги сплатити Замовнику штраф у розмірі 5% від суми договору у разі невиконання поставки продукції Постачальником в обсязі та в терміни, визначені згідно з договором.

На думку відповідача, відповідно до алгоритму ст.213, 637 ЦК України вказаний у п.10.1 договору штраф у розмірі 15% слід тлумачити як штраф у розмірі 5%, а вказаний раніше штраф у розмірі 15% слід вважати технічною опискою.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти нього, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кабінету Міністрів України від №200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" прийнято рішення про утворення ПАТ "Українська залізниця", 100% акцій якого закріплюються в державній власності на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізуються шляхом злиття. До переліку зазначених підприємств ввійшло і ДП "Укрзалізничпостач".

Відповідно до витягу від 03.11.2015 № 05-1-16 з протоколу № 1 засідання правління ПАТ "Укрзалізниця" від 21.10.2015, прийнято рішення про створення філій ПАТ "Укрзалізниця".

18.11.2015 наказом ПАТ "Укрзалізниця" №011 затверджено Положення про філію "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1.1. Положення - це положення визначає юридичний статус, мету та предмет діяльності, порядок формування та використання майна, порядок здійснення керівництва, основні принципи ведення господарської діяльності та інші питання діяльності філії "Центр забезпечення виробництва" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", створеної відповідно до законодавства України та статуту публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Товариство). Товариство утворене та діє відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" від 23.02.2012 № 4442-VI, постанов Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", від 02.09.2015 №735 "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Пунктом 2.1. Положення визначено, що філія є відокремленим підрозділом Товариства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Товариства та в його інтересах, здійснює делеговані Товариством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Товариства.

З 01.12.2015 ПАТ "Українська залізниця" розпочало свою діяльність.

Оскільки ДП "Укрзалізничпостач" входить до зазначеного переліку з 01.12.2015 всі права і обов'язки за договорами укладеними ДП "Укрзалізничпостач" перейшли до ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва".

Судом встановлено, що 18.02.2015 між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарант Сервіс Груп" (постачальник) було укладено Договір поставки №ЦХП-07-00215-01, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.

Відповідно до п. 1.2 Договору, найменування продукції: апаратура електрична для комутації чи захисту електричних кіл на напругу більше ніж 1000 вольт (вимикач елегазовий з пружинним приводом ВГТ-110 II-40/2500 У1, вимикач елегазів з пружинним приводом 3AP1FG123, вимикач елегазів трифазний з пружинним приводом BLK-222 в комплекті з металевою рамою LTB 170D1/B, комплекти елегазових комірок 150 кВ (або елегазів вимикач та трансформатори струму на власній металоконструкції) а саме: блок вимикача з трьома трансформаторами струму типу В-ТТ (вимикач: 150-SFM-40B, трансформатор струму: IOSK-170/325/750)

Cпецифікацією №1 сторони погодили найменування продукції, її кількість, ціну та загальну вартість.

Згідно з п. 4.1 Договору, ціна визначається даним Договором і приймається сторонами: в національній валюті України - гривні, на умовах СРТ (перевезення оплачено до…) - пункт призначення - згідно з рознарядкою замовника. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими специфікаціями до даного Договору. Ціна продукції, узгоджена у специфікаціях до даного Договору, включає: вартість продукції, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно з п. 5.1.

Відповідно до п. 4.3 Договору, загальна сума даного Договору на момент його підписання складає 7 039 255,60 грн., ПДВ 20% - 1 407 851,12 грн., разом з ПДВ - 8 447 106,72 грн.

У пункті 5.2 Договору, зокрема, зазначено, що поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе замовник. Рознарядка надається постачальнику в оригіналі та з застосуванням факсимільного зв'язку. Після отримання рознарядки по факсу постачальник повинен протягом доби направити замовнику копію отриманої рознарядки з відміткою, що підтверджує її отримання, або іншим чином підтвердити її отримання. Кожна партія продукції постачається протягом 45 календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказане у рознарядці.

Відповідно до п. 5.3 Договору, датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем - структурним підрозділом залізниці, реквізити якого зазначені в рознарядці замовника, що підтверджується належно оформленим актом прийому-передачі, який підписується представниками вантажоодержувача, кінцевого одержувача - структурного підрозділу залізниці, постачальника та затверджується керівництвом служби залізниці вантажоодержувача - кінцевим одержувачем - структурним підрозділом залізниці, оригінал якого надається замовнику.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

До матеріалів позовної заяви позивачем долучено копію рознарядки ЦХП-20/1069 від 17.03.2015, в якій позивач надав дозвіл відповідачу на відвантаження у березні місяці поточного року блоку вимикача з трьома трансформаторами струму: IOSK-170/325/750) у кількості 3 компл. На суму 6 335 330,04 грн. з ПДВ на Одеську залізницю

Матеріали справи свідчать про те, що ДП Укрзалізничпостач направив на адресу ТОВ Гарант Сервіс Груп рознарядку (дозвіл) 18.03.2015, про що свідчить опис вкладення до цінного листа та фіскальний чек від 18.03.2015.

Відповідач умови Договору не виконав та товар, у визначений рознарядками строк, не поставив.

У відзиві на позовну заяву відповідач зауважив, що оскільки письмова рознарядка вказує на здійснення поставки протягом березня 2015 року, а отримана відповідачем 08.04.2015, то вказане дає підстави для висновку про те, що така рознарядка не може бути тим юридичним фактом, на підставі якого виникає обов'язок постачальника здійснити поставку протягом березня 2015 року, тобто зазначене дає можливість стверджувати, що не має підстав для застосування юридичних наслідків та є юридично нікчемним фактом і не створює та не змінює прав або обов'язків відповідача.

Суд не приймає вказані заперечення до уваги, виходячи з наступного.

Позивачем долучено до матеріалів справи належні докази відправлення (опис вкладення у цінний лист та чек №7878), з яких вбачається, що рознарядка №ЦХП-20/1069 від 17.03.2015 була відправлена Відповідачу 18.03.2015.

Згідно з витягу щодо відстеження пересилань поштових відправлень 0304906179805 вбачається, що відправлена позивачем поштова кореспонденція була вручена відповідачу 08.04.2015.

Одночасно, згідно з витягу щодо відстеження пересилань поштових відправлень 0304906179805, вбачається, що кореспонденція 23.03.2015 не була вручена відповідачу під час доставки (за індексом 04205) та в подальшому відбулось досилання на новою адресою, і 08.04.2015 (за індексом 04053) вручена адресату особисто.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що факт неотримання відповідачем рознарядки №ЦХП-20/1069 від 17.03.2015 за його адресою з тих чи інших причин не є підставою вважати, що позивач неналежним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про обсяги та строки відвантаження товару, які визначені у рознарядці, та, відповідно, не позбавляє відповідача обов'язку поставити визначений товар у визначені строки.

При цьому, відповідачем не обґрунтовано суду, з яких саме причин він не отримав 23.03.2015 рознарядку №ЦХП-20/1069 від 17.03.2015, адже такі дії як ухилення від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу (в даному випадку, рознарядку №ЦХП-20/1069 від 17.03.2015) непред'явленою вчасно, та не дає підстав для звільнення відповідача від зобов'язань за договором.

Крім того, відповідно п.п. 1, 2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) складають: місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний був поставити позивачу зазначений товар у встановлені у рознарядці строки - у березні 2015 року.

При цьому, суд зазначає, що умови Договору відносно того, що відповідач повинен підтвердити факт отримання рознарядки (п. 5.2), жодним чином не впливає на обов'язок відповідача виконати рознарядку (поставити обумовлений у ній товар у відповідні строки) і не є передумовою виконання такого обов'язку (відкладальною умовою).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про порушення відповідачем умов Договору поставки № ЦХП-07-00215-01 від 18.02.2015 (а саме, рознарядки №ЦХП-20/1069 від 17.03.2015) щодо строків поставки товару у березні 2015 року (тобто, до 31.03.2015).

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку з поставки товару у встановлені рознарядкою № ЦХП-20/1069 від 17.03.2015 строки, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 950 299,51 грн. штрафу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 10.1 Договору, за результатами кожного кварталу за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених п. 5.2 даного договору , а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції. При цьому, постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань до поставити продукцію, якщо про інше його не попередив замовник.

Судом також встановлено, що між сторонами укладено договір про неустойку №ЦПХ-07-00215-НУ від 18.02.2015. Вказаний договір укладено з метою забезпечення зобов'язань Постачальника щодо виконання умов договору поставки №ЦПХ-07-00215-01 від 18.02.2015, згідно умов якого Постачальник зобов'язаний протягом 3 банківських днів з дати вимоги сплатити Замовнику штраф у загальному розмірі 5% від суми договору у разі настання будь-якої з наступних подій: одностороннє розірвання договору Постачальником без згоди Замовника; невиконання поставки продукції Постачальником в обсязі та в терміни, визначені згідно з договором.

Суд вказує, що вказаний договір було укладено на виконання розділу 9 договору поставки №ЦХП-07-00215-01 від 18.02.2015.

Так, відповідно до п. 9.1, 9.2, 9.3 Договору поставки Постачальник зобов'язаний надати забезпечення виконання даного Договору виді договору про неустойку у розмірі, що становить 5% від вартості Договору, яке надається під час укладання Договору. Забезпечення діє до повного виконання Договору в частині поставок продукції умовах, викладених в цьому Договорі. Ненадання забезпечення виконання договору у відповідності до п.9.1, Постачальником, розцінюється Замовником як відмова від Договору без поважних причин. В цьому випадку Замовник залишає за собою право розірвати договір односторонньому порядку письмово повідомивши про це Постачальника.

Відтак, укладення договору про неустойку №ЦПХ-07-00215-НУ від 18.02.2015 з метою забезпечення виконання умов договору поставки №ЦПХ-07-00215-01 від 18.02.2015 жодним чином не замінює та не підміняє умови майнової відповідальності за договором, визначені сторонами у п. 10.1, у зв'язку з чим судом не приймається заперечення відповідача щодо того, що штраф у розмірі 15% слід тлумачити як штраф у розмірі 5%.

З огляду на те, що відповідач у встановлені строки (до 31.03.2015 включно) не виконав свій обов'язок з поставки товару позивачу та, більш того, прострочив обов'язок з поставки понад 30 календарних днів, правомірним є нарахування штрафу у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції за рознарядкою №ЦХП-20/1069 від 17.03.2015 у сумі 6 335 330,04 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку в його обґрунтованості.

Разом з тим, суд дійшов висновку про необхідність зменшення штрафу нарахованого позивачем, враховуючи положення ст. ст. 614 та 617 ЦК України.

Так, право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, закріплено в пункті 3 частини 1 статті 83 ГПК України.

Пунктом 2.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК).

Пунктом 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Виходячи з інтересів сторін, встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов'язання та надавши належну оцінку обставинам такого невиконання, врахувавши непомірно великий розмір пред'явленої до стягнення суми штрафу наслідкам поведінки відповідача та відсутність доведених завданих позивачу такою поведінкою збитків, врахувавши те, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми, як неустойку, викривлює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на непомірний тягар, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу на 50%, тобто до 475 149,75 грн.

При цьому, суд зазначає, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки (п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Крім того, у зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку з поставки товару у встановлені рознарядкою № ЦХП-20/1069 від 17.03.2015 строки, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 6 335,33 пені.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 10.1 Договору, за результатами кожного кварталу за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених п. 5.2 даного договору, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції. При цьому, постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань до поставити продукцію, якщо про інше його не попередив замовник.

Втім, суд зазначає, що передбачена п. 10.1 Договору відповідальність постачальника за несвоєчасну поставку у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції, є за правовою природою штрафом, оскільки передбачає нарахування неустойки не за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання, а є одноразовою штрафною санкцією, яка застосовується при порушенні боржником зобов'язання.

Суд зазначає, що назва штрафної санкції (пеня) не відповідає її правовій природі з огляду на встановлений сторонами у договорі механізм нарахування такої санкції, яка і повинна бути досліджена судом.

При цьому, суд звертає увагу на те, що штраф у розмірі 0,1% та штраф у розмірі 15% є, по суті, одним і тим же штрафом за один і той же вид господарського порушення - несвоєчасну поставку товару, оскільки сторонами у Договорі не зазначено, що стягнення неустойки у розмірі 0,1% виникає у випадку непоставки відповідачем товару в строк до 30 календарних днів від дати прострочення, тобто, умовами договору допускається одночасне застосування обох штрафів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 0,1% та штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції, тобто за одне й те саме порушення зобов'язання (прострочення поставки продукції).

Відповідно до статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, суд не знаходить підстав для одночасного стягнення з відповідача штрафу у розмірі 0,1% та штрафу у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції за порушення одного й того самого зобов'язання (непоставку товару), у зв'язку з чим суд відмовляє в частині стягнення з Відповідача грошових коштів у розмірі 6 335,33 грн.

Крім того, як вбачається із розрахунку пені, наданого позивачем, він здійснює розрахунок без визначення кількості днів прострочення виконання зобов'язання, тобто, по суті, розрахунок пені, наданий позивачем (6 335 330,04 грн. * 0,1% = 6 335,33 грн.) є розрахунком штрафу.

Згідно з частиною 1 статті 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Сервіс Груп (04655, м. Київ, проспект Московський, буд. 23, ідентифікаційний код: 39072376) на користь Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва публічного акціонерного товариства Українська залізниця (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 11/15, ідентифікаційний код 40081347) штраф у розмірі 475 149 (чотириста сімдесят п'ять тисяч сто сорок дев'ять) грн. 75 коп. та судовий збір у розмірі 14 254 (чотирнадцять тисяч двісті п'ятдесят чотири) грн. 49 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 16.06.2016

Суддя І.І.Борисенко