Постанова

від 28.09.2016 по справі 906/194/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2016 р. Справа № 906/194/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Розізнана І.В.

суддя Гудак А.В. ,

суддя Мельник О.В.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - ПАТ «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин» на рішення господарського суду Житомирської області від 18.05.2016р. у справі № 906/194/16

за позовом публічного акціонерного товариства «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин» (м.Новоград-Волинський)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Майстерня технологічного дизайну «Тетянин день» (м. Новоград-Волинський)

про стягнення 87808,12грн

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 довіреність від 08.12.2015 року;

відповідача - ОСОБА_2 (директор);

Судом роз'яснено представникам права та обов'язки, передбачені ст.ст.20,22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин» звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Майстерня технологічного дизайну «Тетянин день» заборгованості в сумі 87 808, 12 грн., з яких: 50 751,46 грн. - основний борг, 33 116, 69 грн. - інфляційні втрати, 3 939, 97 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 18.05.16р. у справі №906/194/16 в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, під час здійснення періодичних платежів за поставлену продукцію відповідач посилався як на підставу для оплати на відповідні видаткові накладні (т.1, арк.справи 80-100), а не на договір про реструктуризацію заборгованості від 01.03.2012р. Разом з тим, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 50751,46 грн. боргу саме за договором про реструктуризацію заборгованості від 01.03.2012р. Позивачем до початку розгляду справи по суті підстав позову не змінено, а тому суд першої інстанції відмовив у стягненні боргу, інфляційних втрат і 3% річних за прострочення виконання зобов'язання через недоведення факту порушення відповідачем основного грошового зобов'язання.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ПАТ «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин» звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що суд першої інстанції не вірно застосував положення ч.3 ст. 173 ГК України до відносин, що виникли між сторонами. Договір про реструктуризацію заборгованості від 01.03.2012р. не є конкретизацією та/або розширенням зобов'язань відповідача, щодо виконання зобов'язань по сплаті коштів за отримане обладнання (товар). Скаржник вважає висновок суду першої інстанції про відсутність належних та допустимих доказів того, що заборгованість, яка є предметом спору, виникла саме на основі договору про реструктуризацію заборгованості від 01.03.2012р. таким, що не відповідає обставинам справи та чинному законодавству і є незаконним, в силу того, що укладений договір про реструктуризацію заборгованості не визнаний судом недійсним. Він укладений, породжує права та обов'язки для сторін договору. Висновок місцевого господарського суду про власне суб'єктивне уявлення позивача про порушене право та спосіб його захисту є незаконним, таким, що не відповідає обставинам та матеріалам справи. Скаржник зазначає, що обов'язок відповідача перед позивачем на щомісячну сплату коштів в розмірі 5000 грн., шляхом проведення перерахувань на розрахунковий рахунок позивача для ліквідації заборгованості в розмірі 117251, 46 грн. виник на підставі п. 2.1. договору про реструктуризацію заборгованості.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду у даній справі від 15.06.2016р. прийнято апеляційну скаргу позивача до провадження, справу призначено до слухання.

ТзОВ «Майстерня технологічного дизайну «Тетянин день» надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №18952/16 від 19.07.2016р.), в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2016р. продовжено строк розгляду апеляційної скарги на п'ятнадцять днів; зобов`язано позивача та відповідача надати суду до 02.09.2016р. реєстр видаткових накладних та платіжних документів (належним чином завірені копії цих документів долучити до реєстру), що складались сторонами на виконання домовленостей щодо виготовлення та поставки обладнання для свинарства; належні та допустимі докази на підтвердження існування боргу у відповідача перед позивачем станом на 01.03.2012р. у сумі 117 251,46 коп.; надати платіжні документи (належним чином завірені копії) в підтвердження часткового виконання відповідачем зобов'язань по договору про реструктуризацію заборгованості від 01.03.2012р.

Ухвалами від 06.09.2016р. на підставі повторного автоматизованого розподілу справи між суддями, колегія суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Гудак А.В., суддя Петухов М.Г. прийняла апеляційну скаргу позивача до свого провадження та відклала розгляд справи на 28.09.2016р., а також зобов'язано позивача надати суду до 23.09.2016р. реєстр видаткових накладних та платіжних документів (належним чином завірені копії цих документів долучити до реєстру), що складались сторонами на виконання домовленостей щодо виготовлення та поставки обладнання для свинарства; належні та допустимі докази на підтвердження існування боргу у відповідача перед позивачем станом на 01.03.2012р. у сумі 117 251,46 коп.; платіжні документи (належним чином завірені копії) в підтвердження часткового виконання відповідачем зобов'язань по договору про реструктуризацію заборгованості від 01.03.2012р.

На виконання вимог ухвали апеляційного суду від 06.09.2016р. відповідач подав документи.

Ухвалою від 28.09.2016р. на підставі повторного автоматизованого розподілу справи між суддями, колегія суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В. прийняла апеляційну скаргу позивача до свого провадження.

В судових засіданнях 19.07.2016р. та 28.09.23016р. представник позивача підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі, просить апеляційну скаргу задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги повністю. Крім того, на виконання вимог ухвали від 06.09.2016р. подав в судовому засіданні документи.

Представник відповідача в судових засіданнях 19.07.2016р., 06.09.2016р. та 28.09.2016р. заперечив доводи апеляційної скарги, вважає її безпідставною, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, у 2010-2011 роках позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 149037,94 грн., що підтверджується видатковими накладними: №СМ-0001689 від 09.12.2010р. на суму 83710 грн.; №СМ-0001782 від 22.12.2010р. на суму 2802 грн.; №СМ-0000014 від 17.01.2011р. на суму 8244 грн.; №СМ-0000091 від 01.02.2011р. на суму 8317,44 грн.; №СМ-0000094 від 03.02.2011р. на суму 9136 грн.; №СМ-0000129 від 09.02.2011р. на суму 11208 грн.; №СМ-0000173 від 21.02.2011р. на суму 8406 грн.; №СМ-0000243 від 04.03.2011р. на суму 3782,82 грн.; №СМ-0000255 від 11.03.2011р. на суму 1234,08 грн.; №СМ-0000317 від 25.03.2011р. на суму 708 грн.; №СМ-0000419 від 13.04.2011р. на суму 8000 грн.; №СМ-0000409 від 12.04.2011р. на суму 2802 грн.; №СМ-0000485 від 27.04.2011р. на суму 687,60 грн.(т.1, арк.справи 68-79, 105).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач розрахувався за поставлений товар частково в сумі 72779,96 грн., що підтверджується виписками з банку, зокрема, від 28.02.2011р. на суму 5000 грн., від 03.03.2011р. на суму 20 004,50 грн., від 16.03.2011р. на суму 4604,70 грн., від 12.04.2011р. на суму 2956 грн., від 13.04.2011р. на суму 4203 грн., від 29.04.2011р. на суму 687,60 грн., від 29.03.2012р. на суму 5000 грн., від 25.04.2012р. на суму 5000 грн., від 28.05.2012р. на суму 5000 грн., від 27.06.2012р. на суму 4500 грн., від 06.07.2012р. на суму 500 грн., від 09.10.2012р. на суму 5000 грн., від 17.01.2013р. на суму 2000 грн., від 18.06.2013р. на суму 4324,16 грн., від 03.07.2013р. на суму 2000 грн., від 16.05.2014р. на суму 2000 грн. Призначення платежів: «за металовироби згідно видаткової накладної №СМ-0001689 від 09.12.2010р.» (т.1, арк.справи 80-100).

Матеріали справи містять лист від 13.02.2012р. №1, в якому ТзОВ «МТД «Тетянин день» повідомляє ПАТ «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин», що станом на 13.02.2012р. його заборгованість становить 117251,46 грн. Враховуючи тяжкий стан на ринку обладнання для свинарства та сезонного спаду попиту на дане обладнання, відповідач не має можливості відразу покрити дану заборгованість, а тільки частково згідно графіку з лютого 2012р. по грудень 2013р. за кожен місяць - 5000 грн., за січень 2014р. - 2251,46 грн. зобов'язується у разі порушення строків оплати, сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу (т.1, арк.справи 13).

Матеріалами справи стверджено, що 01.03.2012р. ПАТ «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин»-кредитор та ТзОВ «МТД «Тетянин день»-боржник уклали договір про реструктуризацію заборгованості (надалі в тексті - договір), відповідно до умов якого предметом даного договору є реструктуризація заборгованості боржника перед кредитором в сумі 117251,46 грн.(т.1, арк.справи 12).

Відповідно до п.1.3. договору, ПАТ «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин» за замовленням ТОВ МТД «Тетянин день» виготовило та поставило обладнання для свинарства, оплату якого боржник провів частково. Станом на 15.02.2012 року сума боргу становить 117251,46 грн., на оплату якої кредитор надає боржнику розстрочку в погашенні заборгованості з 15.02.2012р. по січень 2014 року за умови, що боржник щомісячно в рахунок плати боргу буде перераховувати на р/рахунок кредитора 5000 грн.

Договір підписаний директорами товариств, скріплений відтиском печатки позивача.

Вимога позивача (вих.№42/039 від 18.01.2016р.) про сплату заборгованості в сумі 83751,46 грн. по договору про реструктуризацію заборгованості від 01.03.2012р., залишена відповідачем без реагування (т.1, арк.справи 16-17).

Як вже зазначалось, вважаючи своє право порушеним ПАТ «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин» звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 50 751,46 грн. основного боргу (з урахуванням строків позовної давності), а також на підставі ст.625 ЦК України нарахував 33 116,69 грн. - інфляційних втрат та 3939, 97 грн. - 3% річних (т.1, арк.справи 3-6,123-126).

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України (надалі в тексті - ГК України) - господарський договір є однією з підстав виникнення господарських зобов'язань і є обов'язковим для виконання сторонами. Аналогічно врегульовані підстави виникнення цивільних прав та обов'язків у ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України).

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язанням, відповідно до ст.509 ЦК України - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Такі ж правила встановлює і ст.174 ГК України.

Відповідно до ст.ст. 626, 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) та прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України). Зміст договору, згідно ч.1 ст.628 ЦК України, становлять (пункти), визначенні на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Так, колегія суддів приходить до висновку, що позивач, здійснюючи поставку товару у 2010-2011 роках, а відповідач приймаючи такий товар, про що свідчать видаткові накладні, у спрощеній формі уклали договір поставки, оскільки взаємовідносини сторін підпадають під визначення, яке містять статті 265 ГК України та 712 ЦК України: коли продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, тому в силу статей 655, 692 ЦК України - факт прийняття відповідачем товару зумовлює виникнення у нього зобов'язання оплатити вартість цього товару.

Вирішуючи даний спір, апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України - одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з тим, правомірність правочину презюмується в силу припису ст.204 ЦК України. Тому, апеляційним судом не приймаються до уваги твердження відповідача про недійсність договору про реструктуризацію боргу. Колегія суддів звертає увагу, що під час провадження у суді першої інстанції відповідач не подавав зустрічного позову про недійсність договору, а обмежився лише запереченнями його правомірності, покликаючись, зокрема, не укладення такого договору.

При цьому, сторони своїми конклюдентними діями частково виконували вказаний договір, оскільки відповідач здійснював оплату щомісячно по 5 000 грн. протягом березня-липня 2012 року та у жовтні 2012 року, по 2 000 грн. у січні, липні 2013 року та у червні 2014 року 2 500 грн., а позивач приймав вказані кошти та враховував їх у зменшення суми боргу за договором про реструктуризацію (арк. справи 82-95).

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що з моменту укладення договору про реструктуризацію між сторонами виникли відносини про організацію взаєморозрахунків, в силу яких відповідачеві надано можливість розраховуватися за поставлений товар щомісячно частинами - з 15.02.2012р. по січень 2014 року по 5000 грн. Таким чином, договір про реструктуризацію не є окремою дією цивільно-правового характеру, направленою на виникнення нових цивільно-правових відносин, а є домовленістю сторін щодо строків та сум погашення вже існуючого боргу. З укладенням даного договору припинилися зобов'язання щодо строків погашення існуючого боргу, а виникли нові зобов'язання щодо погашення цієї суми боргу, однак в інші строки та в іншому порядку.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України, терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч.2 ст.252 ЦК України).

Крім того, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку (ст.253, ч.1 ст.255 ЦК України).

Однак, з матеріалів справи вбачається, що всупереч зазначеним приписам, оплату відповідач здійснив не в повному обсязі та з простроченням, внаслідок чого в нього утворився борг перед позивачем в сумі 83 751,46 грн. Разом з тим, позивач, з урахуванням строку позовної давності, заявив до стягнення з відповідача 50 751,46 грн. основного боргу, які є обґрунтованими, а вимога в цій частині підлягає задоволенню, що не було враховано судом першої інстанції.

Крім основного богу, позивач також заявив до стягнення з відповідача на підставі ст.625 ЦК України 33 116,69 грн. - інфляційних втрат та 3939, 97 грн. - 3% річних.

Вирішуючи спір в цій частині, колегія суддів приймає до уваги, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тому, втрати внаслідок інфляційних процесів апеляційний суд розцінює як суму знецінення грошових коштів за прострочення грошового зобов'язання за певний період і ці втрати є невід'ємною складовою суми основного боргу.

При цьому, згідно перерахунку, здійсненого апеляційним судом на підставі ст.625 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення 33 116,69 грн. інфляційних втрат за період з березня 2013 року по лютий 2016 року на суму боргу 50751,46 грн. та 3939, 97 грн. 3% річних за період з березня 2013 року по лютий 2016 року на суму боргу 50751,46 грн. обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню, оскільки проведені із врахуванням рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, відображених в листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997р. №62-97р.

Натомість, вирішуючи даний спір, місцевий господарський суд залишив зазначені обставини поза увагою, що призвело до прийняття неправильного рішення, а тому рішення господарського суду Житомирської області від 18.05.2016р. у справі №906/194/16 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Крім того, відповідно до вимог ст.49 ГПК України з відповідача належить стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу приписів статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Керуючись, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин» на рішення господарського суду Житомирської області від 18.05.16р. у справі № 906/194/16 задоволити.

2 . Рішення суду першої інстанції скасувати.

3 . Прийняти нове рішення про задоволення позову.

4 . Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Майстерня технологічного дизайну «Тетянин день» (код ЄДРПОУ 35622432, 11700, Житомирська обл., м.Новоград-Волинський, вул.Шевченка, буд.4) на користь публічного акціонерного товариства «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин» (код ЄДРПОУ 00238167, 11700, Житомирська обл., м.Новоград-Волинський, вул.Шевченка, буд.54) 87 808,12 грн., з яких 50 751,46 - основний борг, 33 116,69 грн. - інфляційні втрати та 3 939,97 - 3% річних.

5 . Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Майстерня технологічного дизайну «Тетянин день» (код ЄДРПОУ 35622432, 11700, Житомирська обл., м.Новоград-Волинський, вул.Шевченка, буд.4) на користь публічного акціонерного товариства «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин» (код ЄДРПОУ 00238167, 11700, Житомирська обл., м.Новоград-Волинський, вул.Шевченка, буд.54) 1 378 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позову та 1 515,80 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

6 . Доручити господарському суду Житомирської області видачу відповідних наказів.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

8. Справу повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.