Постанова

від 30.09.2016 по справі 826/4236/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 вересня 2016 року 10:15 №826/4236/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛЬРУС-Україна» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЛЬРУС-Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві, в якій просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.10.2015 №63326552207 та від 13.10.2015 №63426552207.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки відповідача про порушення товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛЬРУС-Україна» податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій з контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю «НИКОТЕК» та товариством з обмеженою відповідальністю «НЕРАСОФТ», не відповідають дійсності. Посилався на наявність належним чином складених первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій з даними контрагентами у періоді, що перевірявся. За наведених обставин позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та просить їх скасувати.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування правомірності висновків податкового органу та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень посилається на неналежно складені первинні документи. За таких обставин, відповідач зазначає, що господарські операції позивача з даними контрагентами не мали реального характеру. Вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними.

В судовому засіданні сторони заявили клопотання про розгляд справи без їхньої участі у порядку письмового провадження.

Суд, керуючись частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Посадовими особами Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛЬРУС-Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «НИКОТЕК» та товариством з обмеженою відповідальністю «НЕРАСОФТ» за період діяльності з 01.11.2012 по 28.02.2014.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛЬРУС-Україна»:

підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, абз. 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 356 941,00 грн.;

пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 372 174,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві складено акт від 28.09.2015 №385/26-55-22-07/35634102 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 13.10.2015 №63326552207, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 465 218,00 грн., у тому числі: 372 174,00 грн. - основний платіж, 93 044,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 13.10.2015 №63426552207, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 124 929,00 грн., у тому числі: 356941,00 грн. - основний платіж, 89 235,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 13.10.2015 №63326552207 та від 13.10.2015 №63426552207, товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЛЬРУС-Україна» оскаржило його до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з акта перевірки від 28.09.2015 №385/26-55-22-07/35634102 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛЬРУС-Україна» та його контрагентами:

- товариством з обмеженою відповідальністю «НИКОТЕК» за договором від 20.11.2012 №ALL 051-12/П;

- товариством з обмеженою відповідальністю «НЕРАСОФТ» за договором від 01.10.2013 №ALL 022-13/П.

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛЬРУС-Україна» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «НИКОТЕК» (продавець) був укладений договір від 20.11.2012 №ALL 051-12/П, відповідно до якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає обладнання та запчастини і сплачує за нього грошову суму на умовах даного договору.

На підтвердження виконання договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору від 20.11.2012 №ALL 051-12/П, специфікацій, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, довіреностей на отримання цінностей (а.с. 127-250 т. II, а.с. 1-47 III).

Також, між товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛЬРУС-Україна» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «НЕРАСОФТ» (продавець) був укладений договір від 01.10.2013 №ALL 022-13/П, відповідно до якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає обладнання та запчастини і сплачує за нього грошову суму на умовах даного договору.

На підтвердження виконання договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору від 01.10.2013 №ALL 022-13/П, специфікацій, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, довіреностей на отримання цінностей (а.с. 142-149 т. I).

У свою чергу, Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві, як на підставу спростування реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛЬРУС-Україна» та його контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю «НИКОТЕК» та товариством з обмеженою відповідальністю «НЕРАСОФТ» посилається на постанову старшого слідчого з СУФР ГУ ДФС в Одеській області від 25.05.2015 про призначення документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛЬРУС-Україна» з своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 02.04.2015, в тому числі по проведеним фінансово-господарським операціям з товариством з обмеженою відповідальністю «НИКОТЕК» та товариством з обмеженою відповідальністю «НЕРАСОФТ» з урахуванням документів та доказів, зібраних в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №32014160000000227 від 18.09.2014.

Відповідно до інформації, вказаної у постанові, в рамках розслідування кримінального провадження №32014160000000227 встановлено, що ОСОБА_1, який згідно статутних документів, є засновником та директором товариства з обмеженою відповідальністю «НЕРАСОФТ» та ОСОБА_2, який згідно статутних документів, є засновником та директором товариства з обмеженою відповідальністю «НИКОТЕК», зареєстрували зазначені підприємства на свої ім'я за грошову винагороду без подальшої мети здійснювати підприємницьку діяльність (а.с. 90-92 т. I).

Допитані в якості свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали свідчення, що адміністративно-господарських функцій директора не виконували, фінансово-господарські документи підписували формально не читаючи їх зміст та без мети здійснення господарської діяльності, зазначили, що відношення до діяльності товариств не мають (95-107 т. I).

Також, відповідач посилається на копії вироків Центрального районного суду міста Миколаєва від 16.04.2015 №490/312/15-к та від 16.04.2015 №490/634/15-к, які набрали законної сили.

Згідно зазначених вироків Центрального районного суду міста Миколаєва, ОСОБА_1, як засновника та директора товариства з обмеженою відповідальністю «НЕРАСОФТ» та ОСОБА_2, як засновника та директора товариства з обмеженою відповідальністю «НИКОТЕК» визнано винуватими у вчинені злочину, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України ).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2 названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22.09.2015 у справах №810/5645/14 та №2а-2717/11/2670. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Водночас, суд оцінюючи значимість наданих позивачем первинних документів на обґрунтування реальності господарських операцій з його контрагентами, в контексті наведених вище положень законодавства з питань податкового і бухгалтерського обліку, звертає увагу на правову позицію Верховного Суду України, що викладена в його постановах від 01.12.2015 №826/15036/14 та від 12.01.2016 №21-3706а15: «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».

Також, у постанові від 26.01.2016 №21-4781а15 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла такого висновку: «первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними».

Таки чином, з контексту наведених правових позицій Верховного Суду України слідує, що первинні документи фіктивних підприємств-постачальників не тягнуть за собою податкових наслідків для їх контрагентів-покупців.

Суд вважає за необхідним звернути увагу на те, що наявні у справі докази, а саме, протоколи допиту директорів товариства з обмеженою відповідальністю «НИКОТЕК» ОСОБА_2 та товариства з обмеженою відповідальністю «НЕРАСОФТ» ОСОБА_1 та вироки по відношенню до цих директорів, підтверджують проведення реєстрації зазначених суб'єктів господарської діяльності без мети здійснення підприємницької діяльності.

Отже, викладене виключає правомірність формування витрат та податкового кредиту на підставі документів, підписаних зазначеними особами.

Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними, зокрема, в його постановах від 01.12.2015 у справі № 826/15034/14 (21-3788а15), від 17.11.2015 у справі № 2а/3264/11/1070 (21-277а15), від 15.12.2015 у справі № 826/467/14 (21-5206а15), від 13.10.2015 у справі № 825/4143/13-а (21-1200а15), від 02.12.2015 у справі № 814/116/14 (32-3849а15), від 17.11.2015 у справі № 826/6391/13-а (21-1497а15).

Згідно з частиною 1 статті 244 2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З метою з'ясування фактичних обставин справи, Окружний адміністративний суд міста Києва судовими повістками від 16.06.2016 викликав судове засідання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для дачі пояснень по суті спірних господарських операцій з позивачем. Однак, конверти з вказаними судовими повістками повернулися до суду не врученими, що унеможливило допит ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як свідків в даній справі.

Отже, дослідивши та проаналізувавши первинні та інші документи позивача, надані на підтвердження факту здійснення товариством з обмеженою відповідальністю «НИКОТЕК» та товариством з обмеженою відповідальністю «НЕРАСОФТ» поставок товарів, суд встановив, що такі документи не підтверджують факт реального надходження та оприбуткування на товаристві відповідних товарно-матеріальних цінностей (зокрема, відсутні оборотно-сальдові відомості та картки рахунків 28 «Товари» і 20 «Виробничі запаси», які б засвідчували рух товарно-матеріальних цінностей) та проведення позивачем повного розрахунку за придбані товари.

Враховуючи відсутність доведеної позивачем наявності ділової мети та економічної доцільності здійснених правочинів, відсутність обґрунтування можливості надання послуг, руху активів в процесі здійснення господарських взаємовідносин, суд погоджується із доводами контролюючого органу та вважає їх доведеними щодо створення позивачем уявності господарських операцій з метою штучного формування валових витрат, а відтак порушення фіскальних інтересів держави.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.10.2015 №63326552207 та від 13.10.2015 №63426552207.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2-7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛЬРУС-Україна» повністю.

Судові витрати присудженню не підлягають.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський