Ухвала

від 17.01.2017 по справі 826/4236/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4236/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

17 січня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.,

за участю секретаря Кондратенко Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЛЬРУС-УКРАЇНА на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЛЬРУС-УКРАЇНА до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю АЛЛЬРУС-УКРАЇНА (далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС України у місті Києві (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 жовтня 2015 року №63326552207 та №63426552207.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Відповідача, заперечення представника Позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин Позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю НИКОТЕК та Товариством з обмеженою відповідальністю НЕРАСОФТ за період діяльності з 01.11.2012 року по 28.02.2014 року.

В ході проведення перевірки встановлено, що Позивачем допущено порушення: пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, абз.1 п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 356 941,00 грн.; п.185.1 ст.185, п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 372 174,00 грн.

Контролюючим органом складено акт від 28 вересня 2015 року №385/26-55-22-07/35634102 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ АЛЛЬРУС-УКРАЇНА (ПН 35634102) з питань дотримання вимог податкового законодавства про здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ НИКОТЕК (ПН 38247720) та ТОВ НЕРАСОФТ (ПН 38458452) за період діяльності з 01.11.2012 року по 28.02.2014 року.

Зі змісту вказаного акту перевірки вбачається, що висновки щодо порушення приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між Позивачем та його контрагентами: ТОВ НИКОТЕК за договором від 20.11.2012 року №ALL 051-12/П, відповідно до якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає обладнання та запчастини і сплачує за нього грошову суму на умовах даного договору; ТОВ НЕРАСОФТ за договором від 01.10.2013 року №ALL 022-13/П, відповідно до якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає обладнання та запчастини і сплачує за нього грошову суму на умовах даного договору.

На підставі акта від 28 вересня 2015 року №385/26-55-22-07/35634102 контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 13.10.2015 року №63326552207, яким Позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 465 218,00 грн., у тому числі: 372 174,00 грн. - основний платіж, 93 044,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- від 13.10.2015 №63426552207, яким Позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 446 176,00 грн., у тому числі: 356 941,00 грн. - основний платіж, 89 235,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями Позивач звернувся до суду.

Відповідно пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України ).

Відповідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналізуючи наведені положення правових норм, колегія суддів вважає, що платнику податку дозволяється формувати витрати на підставі реального придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись відповідними первинними документами. Також, документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно підпункту а пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами пункту 198.2 названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У той же час, статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків належним чином оформлених первинних документів, а також фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних господарських операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

При оцінці первинних документів, наданих Позивачем на обґрунтування реальності господарських операцій з його контрагентами, в контексті наведених вище положень законодавства з питань податкового і бухгалтерського обліку, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України, що викладена в постановах від 01.12.2015 року у справі №826/15036/14 та від 12.01.2016 року у справі №21-3706а15: статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку .

У постанові від 26.01.2016 року у справі №21-4781а15 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку: первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними .

Отже , з наведених правових позицій Верховного Суду України випливає, що первинні документи фіктивних підприємств-постачальників не тягнуть за собою податкових наслідків для їх контрагентів-покупців.

Вироком Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 квітня 2015 року (справа №490/312/15-к), який набрав законної сили, ОСОБА_2, засновника та директора ТОВ НИКОТЕК , визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України - придбання суб єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, та призначено покарання у вигляді штрафу у сумі 8 500 гривень.

Вказаним вироком суду встановлено, що кримінально-карані дії засновника та директора ТОВ НИКОТЕК дозволили використовувати це товариство для прикриття незаконної діяльності підприємств реального сектору економіки.

Крім того, вироком Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 квітня 2015 року (справа №№490/634/15-к ), який набрав законної сили, ОСОБА_3 - засновника та директора ТОВ НЕРАСОФТ , визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст. 205 Кримінального кодексу України, тобто пособництво у створенні фіктивного суб єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, та призначено покарання у вигляді штрафу у сумі 8 500 гривень.

Цим вироком суду встановлено, що незаконна діяльність ТОВ НЕРАСОФТ полягала у тому, що ОСОБА_4, а також не встановлені особи, використовуючи реквізити товариства, розрахункові рахунки та печатку, здійснювали незаконну діяльність щодо документального оформлення неіснуючих операцій з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) на адресу підприємств-контрагентів, після чого такі документи передавались замовникам послуг (підприємствам - вигодонабувачам) з метою уникнення від оподаткування шляхом незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення валових витрат з податку на прибуток.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що директори ТОВ НИКОТЕК ОСОБА_2, ТОВ НЕРАСОФТ ОСОБА_3 зареєстрували зазначені підприємства на свої ім'я без подальшої мети здійснення підприємницької діяльності, а також не виконували адміністративно-господарських функцій та підприємницької діяльності, а тому вказане виключає правомірність формування витрат та податкового кредиту на підставі первинних документів, оформлених від імені вказаних товариств.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.12.2015 року у справі № 826/15034/14 (21-3788а15), від 17.11.2015 року у справі № 2а/3264/11/1070 (21-277а15), від 15.12.2015 року у справі № 826/467/14 (21-5206а15), від 13.10.2015 року у справі № 825/4143/13-а (21-1200а15), від 02.12.2015 року у справі № 814/116/14 (32-3849а15), від 17.11.2015 року у справі № 826/6391/13-а (21-1497а15).

Приписами ч.1 ст. 244-2 КАС України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу , є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Проаналізувавши наведені правові норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується із доводами контролюючого органу щодо створення Позивачем уявності господарських операцій з метою штучного формування валових витрат та порушення фіскальних інтересів держави.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є обґрунтованим та законним, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно п.1 ч.1 ст.198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, оскаржуване судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

ТОВ АЛЛЬРУС-УКРАЇНА при поданні апеляційної скарги у неповному обсязі сплачено судовий збір.

Так, за правилами п.1 ч.3 ст.4 Закону України Про судовий збір ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою, складала 1,5 відсотка, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 13 670 грн. 91 коп. за подання адміністративного позову.

Згідно ст.ст. 3 та 4 Закону Про судовий збір судовий збір справляється з апеляційних скарг на рішення суду в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Однак, всупереч вимогам зазначеного Закону, Позивачем до апеляційної скарги додано документ про сплату судового збору у розмірі 7 579 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №1045 від 12.10.2016 року (том 4 а.с.64).

Враховуючи наведене, ставка судового збору за подання апеляційної скарги повинна складати 15 038 грн. 00 коп. (13 670,91х110%), отже розмір суми судового збору, який підлягає стягненню з апелянта становить 7 459 грн. 00 коп. (15 038,00-7 579,00).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Позивача на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 7 459 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЛЬРУС-УКРАЇНА залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2016 року - без змін.

Стягнути недосплачений судовий збір з Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЛЬРУС-УКРАЇНА (01010, м.Київ, вул.І.Мазепи, 3-Б, офіс №197, код ЄДРПОУ 35634102) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м.Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м.Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030001) судовий збір за подання апеляційної скарги до адміністративного суду в розмірі 7 459 ( сім тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 00 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Ухвала складена в повному обсязі 23 січня 2017 року.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.