Рішення

від 26.09.2016 по справі 910/19653/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2016№910/19653/15

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., за участю секретаря судового засідання Роздобудько В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/19653/15

за позовом об`єднання підприємств «Український музичний альянс», м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Філіпс Україна», м. Київ,

про стягнення 1 007 578,61 грн.,

за участю представників:

позивача - Калениченка П.А. (директор; паспорт серія НОМЕР_2);

відповідача - Рибака О.М. (довіреність від 05.02.2014 №б/н).

Об`єднання підприємств «Український музичний альянс» (далі - Об`єднання) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Філіпс Україна» (далі - Товариство) 940 727,70 грн. втрат від інфляції і 66 850,91 грн. 3% річних, нарахованих на суму 1 237 979,78 грн. простроченого грошового зобов'язання зі сплати відрахувань (відсотків) за імпортоване на митну територію України обладнання, із застосуванням якого у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, згідно з переліком, визначеним додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 №992 «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах» (далі - Постанова № 992).

Позов мотивовано тим, що: Об'єднання є єдиною організацією, уповноваженою здійснювати збирання і розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, що підтверджується свідоцтвом від 20.12.2007 № 2/У, виданим позивачеві Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України; відповідач є імпортером обладнання та матеріальних носіїв, із застосуванням яких в домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах; згідно з приписами статті 42 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) Товариство повинно сплачувати відрахування (відсотки) від вартості імпортованого обладнання і (або) матеріальних носіїв, розмір яких визначається відповідно до Постанови № 992; рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2014 зі справи № 910/7891/13 було задоволено позовні вимоги та стягнуто з Товариства на користь Об'єднання 1 237 979,78 грн. відрахувань, 62 144,31 грн. 3 % річних і 26 002,48 грн. судового збору; у зв'язку із простроченням сплати відрахувань позивачем нараховано 940 727,70 грн. втрат від інфляції та 66 850,91 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2015 у справі №910/19653/15 (суддя Прокопенко Л.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 (колегія суддів у складі: суддя Сотніков С.В. - головуючий, судді Остапенко О.М. і Пантелієнко В.О.), у задоволенні позову відмолено.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2016 (колегія суддів у складі: суддя Палій В.В. - головуючий, судді Львов Б.Ю. і Селіваненко В.П.) рішення попередніх судових інстанцій з даної справи скасовано; справу №910/19653/15 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами повторного автоматичного розподілу справу №910/19653/15 передано судді Марченко О.В. для розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.07.2016 суддею Марченко О.В. прийнято справу № 910/19653/15 до свого провадження.

Товариство 21.07.2016 подало суду письмові пояснення, в яких зазначило, що твердження позивача про те, що Об`єднання є кредитором, а Товариство - боржником у зобов'язанні зі сплати відрахувань (відсотків) вартості обладнання, імпортованого відповідачем, є хибним; враховуючи відсутність заперечень та/або зауважень з боку позивача щодо неналежності або частковості виконання основного зобов'язання відповідачем вказане зобов'язання слід вважати виконаним повністю і належним чином, а відтак, - припиненим; після виконання Товариством основного зобов'язання 02.07.2015 позивач втратив свій статус кредитора, а отже і право вимагати сплати відповідачем штрафних санкцій; кредитор має право вимоги про стягнення з боржника в судовому порядку сум втрат від інфляції та 3% річних, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано; позивач не має майнових прав щодо відрахувань, отриманих ним від імпортера обладнання і матеріальних носіїв, а тому не має права захищати свій майнові права та інтерес у спірних правовідносинах; те, що позивач був єдиною уповноваженою організацією колективного управління, не впливає на спірні правовідносини, оскільки законодавством не встановлено залежність їх характеру від кількості уповноважених організацій; розрахунок позивача втрат від інфляції є неправильним.

Об`єднання 04.08.2016 подало суду письмові пояснення, в яких зазначило, що зобов'язання зі сплати втрат від інфляції і 3% річних виникло не із основного зобов'язання зі сплати відрахувань, а з його порушення (прострочення) і є чинним незалежно від подальшого виконання основного зобов'язання; статус неприбуткової організації не впливає на виникнення втрат від інфляції, як і на право вимоги про стягнення 3% річних за прострочення грошового зобов'язання; сума втрат від інфляції позивачем була розрахована вірно.

Товариство 29.08.2016 подало суду клопотання про застосування загальної позовної давності до правовідносин сторін, у якій зазначило про те, що станом на дату подання позову у справі (31.07.2015) минуло три роки після митного оформлення всіх партій товару, імпортованих відповідачем до 31.07.2012, відповідно минула і позовна давність за основною вимогою щодо цих партій товару; якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вона спливла і стосовно додаткової вимоги; таким чином, відповідач просить виключити з розрахунку суми позову суми втрат від інфляції та 3% річних, здійснені за період до 31.07.2015.

15.09.2016 позивач подав суду пояснення щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності, в яких вказав на те, що відбулося переривання строку позовної давності у зв'язку ізподанням позовної заяви 22.04.2013, а тому загальний строк позовної давності почався заново і станом на 30.07.2015 не сплинув.

19.09.2016 відповідач подав суду додаткові пояснення у справі, в яких вказав таке: строк подання Об'єднанням вимоги про стягнення втрат від інфляції та 3 % річних обмежений моментом повного виконання грошового зобов'язання; позивач такої вимоги своєчасно не подав; 29.08.2016 Товариством було подано клопотання про застосування до спірних правовідносин позовної давності; оскільки позивач вказав, що перебіг позовної давності почався від дня, коли особа дізналася про порушення свого права, то відповідач зазначає, що 24.10.2011 господарським судом міста Києва було порушено провадження у справі № 58/505 за позовом Об'єднання до Товариства про стягнення відрахувань; на думку відповідача, вказане є доказом того, що позивач, починаючи з 24.10.2011 знав про те, що відповідач: за родом власної діяльності масово імпортує обладнання і матеріальні носії, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах; не погоджується з вимогами позивача про стягнення відрахувань та готовий їх заперечувати в судовому порядку.

23.09.2016 Товариство подало додаткові пояснення щодо застосування позовної давності, в яких вказало таке: позов, поданий у справі № 910/7891/13, включав всі вимоги, на які Об'єднання мало право на той час; перебіг позовної давності не переривався поданням позову у справі № 910/7891/13; в разі визнання судом позовних вимог обґрунтованими слід застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), виключивши з розрахунку суми позову всі складові втрат від інфляції, вказаних у таблиці додатку № 1 до позовної заяви в рядках з першого по вісімдесят шостий включно.

Представник позивача у судовому засіданні 26.09.2016 наголосив на доводах, викладених у письмових поясненнях; позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача наголосив на доводах, викладених у письмових поясненнях, проти задоволення позовних вимог заперечив, просив суд застосувати загальну позовну давність у вирішенні спору.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ :

Підставами для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів зі справи стало те, що:

- місцевим господарським судом не враховано, що позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати за період, який передував виконанню відповідачем судового рішення (кошти сплачено 02.07.2015) та який не був охоплений періодом нарахування 3% річних у справі №910/7891/13;

- апеляційний господарський суд, зазначивши про те, що обов'язок Товариства зі сплати відрахувань виник на користь будь-якої уповноваженої організації, а не безумовно на користь Об`єднання, не врахував того, що у період, коли Товариством будо здійснено імпорт на митну територію України відповідного обладнання (з 22.11.2011 по 26.03.2013), Об`єднання було єдиною організацією колективного управління, уповноваженою здійснювати збирання і розподіл між суб'єктами авторського права та/або (суміжних) прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, що підтверджується листом Державної служби інтелектуальної власності України від 17.06.2015 №1-7/4782; крім того, апеляційний господарський суд залишив поза увагою те, що зобов'язання відповідача зі сплати відрахувань є грошовим і виникло безпосередньо з актів цивільного законодавства;

- ні місцевим господарським судом, ані апеляційним господарським судом не було здійснено перевірки обґрунтованості і правильності здійснених позивачем нарахувань інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до частини першої статті 111 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

У новому розгляді справи господарським судом міста Києва встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною третьою цієї статті передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За приписами частини другої статті 42 Закону допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним частиною четвертою цієї статті.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, за передбачені частиною другою цієї статті відтворення, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім:

а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах;

б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України;

в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети.

Відповідно до статті 1 Закону відтворення - це виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.

Частиною п'ятою статті 42 Закону встановлено, що розміри зазначених у частинах другій і четвертій цієї статті відрахувань (відсотків), що мають сплачуватися виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України. Ці кошти виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються визначеним Установою організаціям колективного управління (далі - уповноваженим організаціям). Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Імпортери перераховують ці кошти уповноваженій організації під час ввезення товару на митну територію України, а виробники - у кінці кожного місяця після реалізації обладнання і матеріальних носіїв.

За приписами додатку до Постанови №992 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2005 № 581) «Розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах» згадані відрахування в розмірі 3 % підлягають застосуванню до певних видів товарів -за кодами УКТЗЕД: 8520; 8521; 8525 40; 8527 13; 8527 21; 8527 31; 8528; 8523 -загальною обов'язковою ознакою яких є можливість здійснення запису звуку та/або зображення.

Порядок здійснення відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, затверджено наказом Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної податкової адміністрації України від 24.11.2003 №780/123/561 (далі - Порядок від 24.11.2003).

Відповідно до пункту 7 Порядку від 24.11.2003 під час ввезення на митну територію України обладнання і (або) матеріальних носіїв імпортери відповідно до розміру відрахувань, затвердженого Постановою №992, перераховують суми відрахувань уповноваженим організаціям, про що надсилають цим організаціям підписану керівником імпортера довідку щодо сплати відрахувань імпортером обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, за формою, визначеною в додатку 1 цього Порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, Об'єднання було єдиною організацією, уповноваженою здійснювати збирання і розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, що підтверджується свідоцтвом від 20.12.2007 № 2/У, виданим позивачеві Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, та листом Державної служби інтелектуальної власності України від 23.03.2015 №1-7/2293.

У свою чергу, з 21.11.2011 по 26.03.2013 Товариство імпортувало на митну територію України товари, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, передбачені Законом.

Відповідно до частини третьої статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2014 зі справи № 910/7891/13 за позовом Об'єднання до Товариства про стягнення 1 237 979,78 грн. відрахувань та 62 144,31 грн. 3 % річних, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2015 зі справи № 910/7891/13, позов задоволено повністю та встановлено таке:

- Товариство за період з 22.11.2011 по 26.03.2013 імпортувало на митну територію України товари, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, передбачені Законом, а саме: аудіоплеєри МР3, МР4 з функціями переносу музики з комп'ютера на внутрішню пам'ять аудіоплеєра та/або запису голосу та/або запису ефіру радіостанцій (SA3MXX04K/02; SA3MXX02K/02; SA3VBE04K/02; SA3VBE08R/02; SA3VBE04R/02; SA3ARA08K/02; SA3ARA04K/02; SA3RGA02R/02; SA3RGA08K/02; SA3RGA04K/02; SA3MUS08S/02; SA3MUS16S/02; SA4DОТ02WN/12; SA4DОТ02РN/12; SA060308S/97; SA4RGA02KF/97) і телевізори Smart-TV з функцією запису ТВ-програм (46PFL8686Н/12; 42РPFL7486Н/12; 32PFL7606Н/12; 37PFL7606Т/12; 32PFL7606Т/12; 52PFL9606Т/12; 55PFL6606Т/12; 42РDL7906Т/12; 32PFL9606Н/12; 46PFL8606Т/12; 47PFL7606Т/12; 32PFL7406Н/12; 47PFL7666Т/12; 42PFL7406Т/12; 42PFL7676Т/12; 50PFL7956Т/12; 40PFL8606Т/12; 32РDL7906Т/12; 46PFL9706Т/12; 42PFL7606Т/12; 32PFL7476Н/12; 32PFL6606Т/12; 40PFL6606Т/12; 55PFL7606Т/12; 32PFL6636Т/12; 32 PFL5507Н/12; 40PFL5007Н/12; 46PFL5007Н/12; 32PFL5007Н/12), що класифікується за кодом згідно з УКТЗЕД 8527139900 і 852829900 загальною фактурною вартістю 41 265 992, 60 грн.;

- факт ввезення Товариством товарів, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, передбачені Законом, що класифікується за кодом згідно з УКТЗЕД 8527139900 і 852829900 загальної фактурної вартості 41 265 992, 60 грн., вбачається з інформації, наданої Міністерством доходів і зборів України за наслідками розмитнення товарів, що ввозилися на територію України. Державною митною службою України було надано суду електронний диск з відповідною інформацією;

- обладнання, ввезене Товариством на територію України, є обладнанням, із застосуванням якого у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, у розумінні статті 1 Закону;

- таким чином, Товариство було зобов'язано сплатити позивачеві 1 237 979, 78 грн. (41 265 992,60 х 3/100) відрахувань за імпортовані товари за період з 22.11.2011 по 26.03.2013 під час розмитнення останніх;

- також Об'єднання просить стягнути з Товариства 62 144, 31 грн. 3% річних за період прострочення, починаючи з 22.11.2011 по 11.09.2013;

- судом перевірено наданий Об'єднанням розрахунок 3 % річних та встановлено, що останній відповідає вимогам законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача 3 % річних у сумі 62 144, 31 грн.

Таким чином, судом встановлено, що Товариством не було вчасно здійснено сплату відрахувань та стягнуто 1 237 979,78 грн. у судовому порядку.

Позивач, заявляючи даний позов, просить стягнути з відповідача 66 850,91 грн. 3% річних за період з 12.09.2013 по 01.07.2015 та 940 727,70 грн. втрат від інфляції за період з 21.11.2011 по 26.03.2013.

Позивач мотивує позов тим, що: у справі № 910/7891/13 не розглядалися вимоги про стягнення втрат від інфляції, а 3 % річних були стягнуті за період з 23.11.2011 по 11.09.2013; Товариство перерахувало Об'єднанню грошові кошти, а саме 1 237 979,78 грн., 62 144,31 грн. та 26 002,48 грн. 02.07.2015, що підтверджується довідкою від 29.07.2015 № 3111/012-15.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

У свою чергу, позивач вказав на те, що перебіг позовної давності перервався пред'явленням позову у справі № 910/7891/13 та розпочався заново, а тому строк не сплинув.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України).

В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

Пунктом 2.2 Постанови № 10 визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до пункту 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14) кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Згідно із пунктом 7.1 Постанови № 14 за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Отже, доводи відповідача про те, що у зв'язку із виконанням основного зобов'язання (сплати відрахувань за судовим рішенням) основне зобов'язання припинено, а тому й припинені зобов'язання зі сплати 3 % річних і втрат від інфляції, є необґрунтованими.

Об'єднанням заявлені вимоги про стягнення 3 % річних і втрат від інфляції у зв'язку із простроченням сплати відрахувань, які нараховані за періоди, що не були предметом розгляду у господарській справі № 910/7891/13.

Так, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, господарський суд міста Києва дійшов висновку, що вони правильні.

Разом з тим, відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Слід зазначити, що для втрат від інфляції та 3 % річних встановлена загальна позовна давність, тобто три роки.

Суд погоджується з доводами Товариства, що не відбулося переривання строку позовної давності, виходячи з такого.

Частиною другою статті 264 ЦК України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Так, Об'єднання звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою (справа № 910/7891/13) про стягнення не частини вимоги, право на яку він мав, а на повну суму відрахувань, а саме 1 237 979,78 грн. та на 3 % річних у сумі 62 144,31 грн. за період з 22.11.2011 по 11.09.2013.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у сумі 66 850,91 грн. за період з 12.09.2013 по 01.07.2015 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки даний позов подано до суду 30.07.2015, тобто в межах трирічного строку.

Що ж до вимог про стягнення втрат від інфляції, то вони підлягають частковому задоволенню у зв'язку із застосуванням наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За розрахунком суду стягненню з Товариства на користь Об'єднання підлягає 939 886,46 грн. втрат від інфляції, оскільки щодо нарахованих сум за період з 22.11.2011 по 30.07.2012 сплинув строк позовної давності.

Пунктом 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Філіпс Україна» (01042, м. Київ, вул. П.Лумумби, буд. 4/6, корп. В, пов. 7; ідентифікаційний код 33744042) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на користь об'єднання підприємств «Український музичний альянс» (04053, м. Київ, вул. Артема, 1-5, офіс 614; ідентифікаційний код 31815383): 939 886 (дев'ятсот тридцять дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 46 коп. втрат від інфляції; 66 850 (шістдесят шість тисяч вісімсот п'ятдесят) грн. 91 коп. 3 % річних; 20 134 (двадцять тисяч сто тридцять чотири) грн. 75 коп. судового збору за подання позову; 22 148 (двадцять дві тисячі сто сорок вісім) грн. 22 коп. судового збору за подання апеляційної скарги та 24 161 (двадцять чотири тисячі сто шістдесят одну) грн. 70 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

4. У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.10.2016.

Суддя О. Марченко