Постанова

від 04.10.2016 по справі 826/22979/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И місто Київ 04 жовтня 2016 року                                                            № 826/22979/15 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю “Кінтаро” до державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 18.09.2015 №0007542209 та від 18.09.2015 №0007552209, ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Кінтаро” звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 18.09.2015 №0007542209 та  №0007552209. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки контролюючого органу, які покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з товариством з обмеженою відповідальністю “Пасадена” є реальними, що підтверджується, за твердженнями останнього, належним чином оформленою первинною документацією. Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2015 не виконав, письмових заперечень на позовну заяву суду не надав. На підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто у письмовому провадженні. Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ: Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою  Кінтаро” з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю “Пасадена” за період з 01.11.2014 по 30.11.2014 та відображення вказаних взаємовідносин у податковій декларації з податку на прибуток за 2014 рік. Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю “Кінтаро” пунктів 198.3, 198.6 статті 198, підпунктів 201.4, 201.10 статті 201  Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), в результаті чого завищено від'ємне значення з податку на додану вартість за листопад 2014 року на суму 235 697,00 грн., а також порушення пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого товариством занижено податок на прибуток за 2014 рік на суму 212 127 грн. За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві  складено акт від 26.08.2015 №396/26-59-22-09/39231223 та прийнято податкові повідомлення-рішення: -          від 18.09.2015 №0007542209, яким товариству з обмеженою відповідальністю “Кінтаро” визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 265 159,00 грн., у тому числі: за основним платежем – 212 127,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 53 032,00 грн.; - від 18.09.2015 №0007552209, яким товариству з обмеженою відповідальністю “Кінтаро” було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2014 року на загальну суму 235 697,00 грн. Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду. Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне. Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно з підпунктом 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції – це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Вказана правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 у справі №К/800/18945/14, від 01.03.2016 у справі №К/800/66709/14, від 24.02.2016 у справі №К/800/5891/15 та від 03.03.2016 у справі №К/800/21974/14. Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 26.08.2015 №396/26-59-22-09/39231223 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю “Кінтаро” та його контрагентом товариством з обмеженою відповідальністю “Пасадена”. З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю “Кінтаро” (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю “Пасадена”(постачальник) укладено контракт від 11.11.2014 №1111.14, відповідно до якого  постачальник зобов'язуються передавати погодженими партіями товар у власність покупця, а саме макуху соняшникову, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар. Позивачем на підтвердження виконання умов даного контракту та руху активів в процесі здійснення господарської операції надано суду копії:  контракту від 11.11.2014 №1111.14 з додатковими угодами №1 та №2; рахунків-фактур; видаткових накладних; товарно-транспортних накладних; податкових накладних; платіжних доручень про оплату поставленого жмиха соняшникова; договору оренди виробничих потужностей від 02.10.2013 №1АО/13; договору суборенди майна від 02.10.2014 №21. Також, позивачем надано суду копію податкової декларації товариства з обмеженою відповідальністю “Пасадена” із податку на додану вартість за листопад 2014 року, з якої вбачається, що контрагент позивача декларував свої грошові зобов'язання по взаємовідносинам із позивачем (додаток №5 податкової декларації- розшифровки податкових зобов'язань).     Крім того, на підтвердження наявності у позивача ділової мети при вченні фінансово-господарських операції з товариством з обмеженою відповідальністю “Пасадена”, товариством з обмеженою відповідальністю “Кінтаро” вказано на контракт, укладений з нерезидентом Tenfore Systems UK Limited (Великобританія) від 14.10.2014. У свою чергу, висновки контролюючого органу в акті перевірці грунтуються на податковій інформації від 22.01.2015 №7/14-03-22-02/38086655 стосовно товариства з обмеженою відповідальністю “Пасадена", які в свою чергу зроблені по ланцюгу контрагентів останнього. З урахуванням викладеного, слід зазначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. При цьому, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття “добросовісний платник”, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. У той же час, контролюючим органом при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками такої операції, на підстав якої сформовані дані податкового обліку. Аналіз взаємовідносин між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Пасадена» свідчить, що контролюючим органом не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагента позивача. Всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість; під час перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Кінтаро» контролюючим органом не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Крім того, відповідачем не надано суду доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин.   Так, ані акт перевірки, ані письмові заперечення відповідача, не містять аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності. Натомість, позивачем під час судового розгляду справи надано суду докази декларування його контрагентом податкових зобов'язань у відповідний податковий період. Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), “Булвес” АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Відповідачем не надано суду жодних доказів щодо залучення позивача до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування. За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Пасадена» не були спрямовані на настання реальних наслідків господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 18.09.2015 №0007542209 та від 18.09.2015 №0007552209 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання даного податкового повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Як вбачається з наявних у матеріалах справи платіжних доручень від 29.09.2015 №1 та від 22.10.2015 №7 товариством з обмеженою відповідальністю “Кінтаро” сплачено судовий збір у розмірах 3 977,39 грн.та 3 535,45 грн. Отже, сума судового збору, що підлягає поверненню позивачу, становить 7 512,84 грн. Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 18.09.2015 №0007542209 та від 18.09.2015 №0007552209. Присудити здійснені товариством з обмеженою відповідальністю “Кінтаро” (код ЄДРПОУ 39231223, 01010, місто Київ, вулиця Суворова, будинок 4) документально підтверджені платіжними дорученнями від 29.09.2015 №1 та 22.10.2015 №7 судові витрати у розмірі 7 512,84 грн. (сім тисяч п'ятсот дванадцять гривень 84 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39561761, адреса: 04107, місто Київ, вулиця Багговутівська, будинок 26). Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.           Суддя                                                                                                                  Літвінова А.В.