Ухвала

від 12.09.2016 по справі 401/1437/15-ц

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

12 вересня 2016 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Яреми А.Г.,

розглянувши заяву ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Національна гвардія - українське козацтво» про визнання договору оренди землі недійсним,

встановила:

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 6 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 листопада 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У червні 2016 року від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 надійшла заява про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року з підстав передбачених пунктами 1, 4 частини 1 статті 355 ЦПК України - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах, а саме частини 5 статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Для прикладу наявності зазначених підстав заявник додає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року, від 19 жовтня 2015 року та від 9 грудня 2015 року й постанову Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року, в яких, на його думку, зазначена норма матеріального права застосована по-іншому.

Одночасно представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав клопотання про поновлення строку на подачу заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року, пропущеного з поважних причин, що підтверджено доданими матеріалами.

Частиною 4 статті 356 ЦПК України передбачено, що у разі пропущення строку, встановленого частинами першою - третьою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суд за клопотанням особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення, може поновити цей строк у межах одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява. Питання про поновлення строку вирішується колегією суддів під час вирішення питання допуску справи до провадження.

Клопотання заявника про поновлення строку на подачу заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року, підлягає задоволенню, оскільки містить посилання на обставини, які свідчать про поважність причин пропущення вказаного процесуального строку.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що у допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися й суди апеляційної і касаційної інстанцій, виходячи з положень статті 1268 ЦК України відмовив в задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, оскільки позивач на час укладення спірного договору - 20 березня 2014 року був власником спірної земельної ділянки, після смерті свого батька ІНФОРМАЦІЯ_1 з часу відкриття спадщини і мав право нею розпоряджатися. Крім того, вирішуючи спір, суд встановив, що ОСОБА_4 підписав з відповідачем договір оренди земельної ділянки, що позивачем не заперечується, цього ж дня передав відповідачу зазначену земельну ділянку для користування згідно з актом прийняття - передачі та отримував орендну плату за вказаним договором.

Разом з тим, у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- від 19 жовтня 2015 року, суд касаційної інстанції вирішуючи спір у справі за позовом банку до спадкоємця іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог банку дійшов висновку про те, що відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове нерухоме майно не позбавляє кредитора спадкодавця звернутися на підставі статті 23 Закону України «Про іпотеку» до такого спадкоємця з вимогами про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки;

- від 9 грудня 2015 року, суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, ухвалені у справі про стягнення кредитором заборгованості спадкодавця за кредитним договором та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції в зв'язку з порушенням судами норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не перевірили, чи є відповідачі, які постійно проживали із спадкодавцем на час відкриття спадщини, його спадкоємцями та не врахували, що у разі прийняття ними спадщини та зволікання від виконання обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, банк має право звернутися до них з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.

Отже, із наданих для порівняння ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2015 року та від 9 грудня 2015 року й судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву вбачається, що вони постановлені у справах з іншим предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог, матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин, ніж у справі, яку просить переглянути заявник.

Надана для порівняння ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року не може бути прикладом неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, ухвалені у справі про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

У постанові Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року, наданій заявником для порівняння, Верховний Суд України переглядав судове рішення суду касаційної інстанції у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відмовляючи у задоволенні заяви банку, дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій, правильно встановивши обставини справи, неправильно застосували до правовідносин сторін норми статей 1281, 1283, 1296, 1297 ЦК України, оскільки відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця настає лише за умови додержання кредитором вимог статей 1281, 1282 ЦК України, які ним дотримані.

За таких обставин вказане судове рішення не є прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Із огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що наведені у заяві ОСОБА_4, поданій представником ОСОБА_5 доводи не вказують на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а тому в допуску справи до провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтями 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

ухвалила:

Поновити ОСОБА_4 строк на подачу заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року.

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Національна гвардія - українське козацтво» про визнання договору оренди землі недійсним відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

В.І. Гуменюк

А.Г. Ярема