Постанова

від 03.10.2016 по справі 910/32060/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2016 р. Справа№ 910/32060/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Зеленіна В.О.

за участю представників:

від позивача - Гаркавенко С.В., представник за довіреністю № 91/2015/11/11-3 від 11.11.2015р.;

від відповідача - Дубняк М.В., представник за довіреністю № 2106-01 від 21.06.2016р.;

розглянувши апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу "Будпрогрес" на рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2016 у справі №910/32060/15 (суддя Борисенко І. І.) за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго" до житлово-будівельного кооперативу "Будпрогрес" про стягнення 120 621, 98 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до житлово-будівельного кооперативу "Будпрогрес" про стягнення 54 941, 40 грн. суми основного боргу, 19 498,88 грн. пені, 2 452,45 грн. 3% річних та 43 729,25 грн. інфляційних втрат (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2016 у справі №910/32060/15 позов задоволено повністю.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати отриманої теплової енергії.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2016 у справі №910/32060/15 скасувати, та припинити провадження у справі.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне зарахування, сплачених відповідачем коштів, зазначає про відсутність боргу у спірний період.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 03.10.2016 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню в частині задоволення вимог про стягнення основного боргу та пені, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні вказаних вимог, а також рішення суду підлягає зміні в частині визначення сум 3% річних та інфляційних, з наступних підстав.

Між позивачем (надалі - Енергопостачальна організація) та відповідачем (надалі - Абонент) 01.12.1999 було укладено Договір №31-0475-3 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Відповідно до п. 1.1 договору його предметом є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді.

Згідно пункту 2.2.1 договору Енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.

Абонент відповідно до пункту 2.3.1 договору зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Згідно п. 2 Додатку 4 до договору абонент зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Сплату за вказаним в п. 2 цього додатку документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця ( п. 3 Додатку №4 до Договору).

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом, зазначав, що відповідачем неналежним чином виконуються зобов'язання з оплати вартості теплової енергії, у зв'язку з чим за період з 01.01.2015 року по 01.11.2015 року утворилась заборгованість в сумі 85 992, 87 грн.

Вказану суму основного боргу позивач просив стягнути з відповідача на його користь.

Також, позивачем було заявлено вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 2 452,45 грн., інфляційних втрат у розмірі 43 729,25 грн. та пені у розмірі 19 498,88 грн.

Згодом, позивачем було подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Так, згідно вказаної заяви позивач просив зменшити до 54 941, 40 грн. заявлену до стягнення суму основного боргу у зв'язку з оплатою відповідачем частини заборгованості за спожиту теплову енергію на суму 31 051, 47 грн.

Розмір решти вимог позивачем змінено не було.

Судом першої інстанції вказані вимоги задоволено повністю.

При цьому, судом першої інстанції не були прийняті заперечення відповідача щодо не повного зарахування, сплачених абонентом у спірний період, коштів.

Так, судом вказано, що неповне зарахування, сплачених відповідачем грошових коштів у лютому - квітні 2015 року, було здійснено позивачем у зв'язку з тим, що при сплаті грошових коштів відповідачем було визначено чітке призначення платежу, яке не входить в розрахунковий та спірний період.

Відповідач, вважаючи, що ним було повністю погашено заборгованість, яка пред'явлена до стягнення за період з 01.01.2015 року по 01.11.2015 року, звернувся до апеляційного суду із даною апеляційною скаргою.

Так, апелянт, посилаючись на неповне зарахування, сплачених відповідачем коштів, зазначає про відсутність боргу у спірний період.

Апеляційним судом з метою з'ясування вказаних обставин було витребувано від сторін пояснення та докази здійснених оплат.

Відповідачем було надано наступні платіжні доручення:

№1104 від 28.02.2015 року на суму 50 000 грн. (призначення платежу: за теплову енергію за січень 2015 року);

№ 1120 від 15.04.2015 року на суму 100 000 грн. (призначення платежу: за теплову енергію за січень-лютий 2015 року);

№1149 від 18.06.2015 року на суму 50 000 грн. (призначення платежу: за теплову енергію за березень - квітень 2015 року);

№1161 від 15.07.2015 року на суму 40 657, 96 грн. (призначення платежу: за теплову енергію за травень - червень 2015 року);

№1208 від 24.11.2015 року на суму 31 051,47 грн. (призначення платежу: за теплову енергію за липень - жовтень 2015 року);

№1223 від 30.12.2015 року на суму 50 000 грн. (призначення платежу: за теплову енергію за листопад - грудень 2015 року).

Колегія суддів, розглянувши матеріали даної справи, дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3 Додатку №4 до Договору оплату абонент повинен виконувати не пізніше 25 числа поточного місяця.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що відповідач неналежним чином виконував зобов'язання з оплати вартості спожитої теплової енергії, у зв'язку з чим за період з 01.01.2015 року по 01.11.2015 року у нього утворилась заборгованість на загальну суму 54 941, 40 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Відповідач, в свою чергу, вказує на відсутність заборгованості у спірний період у зв'язку з її оплатою.

Колегією суддів за результатами дослідження матеріалів даної справи встановлено наступне.

Відповідно до довідки про надходження коштів за спожиту житлово-будівельним кооперативом "Будпрогрес" теплову енергію (а.с.196-197), а також пояснень позивача зарахування сум, сплачених відповідачем згідно платіжних доручень №1104 від 28.02.2015 року, № 1120 від 15.04.2015 року, №1149 від 18.06.2015 року, №1161 від 15.07.2015 року, №1208 від 24.11.2015 року, №1223 від 30.12.2015 року, було здійснено ним наступним чином:

сума у розмірі 50 000 грн. (платіжне доручення №1104 від 28.02.2015 року) у спірний період неврахована;

сума у розмірі 100 000 грн. (платіжне доручення № 1120 від 15.04.2015 року) у спірний період зарахована частково на 42 703, 85 грн., а решта цієї суми тобто 57 296,15 грн., була зарахована в оплату боргу станом на 01.01.2015 року;

сума у розмірі 50 000 грн. (платіжне доручення №1149 від 18.06.2015 року) у спірний період повністю зарахована;

сума у розмірі 40 657, 96 грн. (платіжне доручення №1161 від 15.07.2015 року) у спірний період повністю зарахована;

сума у розмірі 31 051,47 грн. (платіжне доручення №1208 від 24.11.2015 року) у спірний період повністю зарахована;

сума у розмірі 50 000 грн. (платіжне доручення №1223 від 30.12.2015 року) у спірний період неврахована.

Колегія суддів погоджується із не врахуванням позивачем у спірний період 50 000 грн., оплачених згідно платіжного доручення №1223 від 30.12.2015 року, оскільки період за який відповідачем було оплачено вказані кошти (теплова енергія за листопад - грудень 2015 року), не входить до періоду, за який було заявлено вимоги про стягнення боргу у даній справі (з 01.01.2015 року по 01.11.2015 року).

Щодо не зарахування позивачем в рахунок оплати боргу у спірний період 50 000 грн., сплачених відповідачем за платіжним дорученням №1104 від 28.02.2015 року, слід зазначити наступне.

Позивач зазначає, що ним не було враховано вказану суму в рахунок оплати боргу за період з 01.01.2015 року по 01.11.2015 року, оскільки відповідачем оплачено вказані кошти з призначенням платежу: за теплову енергію за січень 2014 року.

Отже, за доводами позивача, оскільки вказаний період не входить до періоду, за який було заявлено до стягнення борг у даній справі, підстави для зарахування цих коштів в рахунок оплати, заявленої до стягнення заборгованості, відсутні.

Разом з тим, згідно вказаного платіжного доручення №1104 від 28.02.2015 року на суму 50 000 грн. (а.с. 259) відповідачем було оплачено зазначені кошти з призначенням платежу: теплова енергія за січень 2015 року, а не за січень 2014 року, як вказує позивач.

За наведених обставин, враховуючи те, що відповідач із проханням змінити призначення вказаного платежу до позивача не звертався, не зарахування 50 000 грн. в рахунок оплати боргу за спірний період є необґрунтованим.

Так само колегія суддів не погоджується із частковим зарахуванням позивачем у спірний період лише 42 703, 85 грн. із оплачених відповідачем згідно платіжного доручення № 1120 від 15.04.2015 року 100 000 грн.

Згідно пояснень позивача сума у розмірі 100 000 грн. (платіжне доручення № 1120 від 15.04.2015 року) у спірний період зарахована частково на 42 703, 85 грн., а решта цієї суми, тобто 57 296,15 грн., була зарахована в оплату боргу станом на 01.01.2015 року.

Разом з тим, у призначенні платежу, згідно вказаного платіжного доручення № 1120 від 15.04.2015 року, значиться - за теплову енергію за січень-лютий 2015 року.

Отже, враховуючи визначене відповідачем призначення платежу, зарахування частини коштів, сплачених за цим платіжним дорученням, в рахунок оплати боргу в період до січня 2015 року, є необґрунтованим.

Позивачем не доведено наявність підстав для зарахування коштів в інший (попередній) період ніж вказано в платіжному дорученні. Так, не надано жодних доказів зміни призначення вказаного платежу, а тому відповідно підстави для зарахування частини коштів в інший ніж визначено у платіжному документі період, відсутні.

Таким чином, позивач був зобов'язаний зарахувати кошти, оплачені відповідачем за платіжними дорученнями №1104 від 28.02.2015 року на суму 50 000 грн. та № 1120 від 15.04.2015 року на суму 100 000 грн. згідно визначених у них призначень платежу, тобто вказані кошти мали бути зараховані в рахунок оплати боргу за спірний період - з 01.01.2015 року по 01.11.2015 року.

Необґрунтоване не врахування позивачем вказаних коштів в рахунок оплати боргу за період з 01.01.2015 року по 01.11.2015 року призвело до того, що у відповідача перед позивачем обліковувалась заборгованість за вказаний період (54 941,40 грн.), з вимогою про стягнення якої останній і звернувся з даним позовом до суду.

На наведене суд першої інстанції уваги не звернув, що призвело до невірних висновків в частині задоволення вимоги про стягнення основного боргу.

З огляду на викладене, у зв'язку із врахуванням у спірний період вказаних двох платежів, у відповідача відсутня перед позивачем заборгованість за спожиту теплову енергію в період з 01.01.2015 року по 01.11.2015 року, а тому у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 54 941,40 грн. слід відмовити.

Відповідно, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаної вимоги підлягає скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову у вказаній частині.

Позивачем, окрім суми основного боргу, було заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 19 498,88 грн., 3% річних у розмірі 2 452,45 грн. та інфляційних втрат у розмірі 43 729,25 грн.

Вказані вимоги було задоволено місцевим господарським судом у повному обсязі.

Колегія суддів вважає необґрунтованим задоволення вимоги про стягнення пені, з огляду на наступне.

Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 3.5. додатку №4 до Договору, у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п. 3 цього додатку), енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Отже, умовою застосування пені є прострочення оплати коштів.

Із розрахунку позивача вбачається, що ним проводилось нарахування пені починаючи з червня 2015 року та по листопад 2015 року.

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що у зв'язку з врахуванням вищенаведених 2-х платежів станом на червень 2015 року заборгованість у відповідача була відсутня.

За наведених обставин, нарахування пені у даному випадку було проведено позивачем безпідставно.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо наявності прострочення відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості теплової енергії за період з червня 2015 року по листопад 2015 року.

Таким чином, рішення суду підлягає скасуванню також і в частині задоволення вимоги про стягнення пені, з прийняттям нового - про відмову у її задоволенні у повному обсязі.

Стосовно вимог про стягнення 3% річних у розмірі 2 452,45 грн. та інфляційних втрат у розмірі 43 729,25 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

Позивачем нарахування 3% річних та інфляційних проводилось за період - лютий 2015 року - листопад 2015 року.

Колегією суддів, з урахуванням оплат, здійснених відповідачем у спірний період, здійснено перерахунок та встановлено, що обґрунтованим розміром 3% річних є 402, 19 грн., а інфляційних - 10 785, 43 грн.

Отже, вказані вимоги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду - відповідно зміні в частині визначення сум даних вимог.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині задоволення вимог про стягнення основного боргу та пені, а також в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних в більших ніж є обґрунтованими розмірах.

Відповідно до пунктів 2 та 4 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право скасувати рішення повністю або частково, а також змінити рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню в частині задоволення вимог про стягнення основного боргу та пені, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні вказаних вимог та зміні в частині задоволених вимог про стягнення інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних.

При цьому, колегія суддів щодо вимог апеляційної скарги в частині припинення провадження у даній справі вважає за необхідне зазначити, наступне.

Згідно п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи те, що у даному випадку станом на час подання позову заборгованість у відповідача перед позивачем за спірний період була відсутня, провадження у даній справі не підлягає припиненню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу "Будпрогрес" на рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2016 у справі №910/32060/15 за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго" до житлово-будівельного кооперативу "Будпрогрес" про стягнення 120 621, 98 грн. задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2016 у справі №910/32060/15 скасувати в частині задоволення вимог про стягнення основного боргу та пені, а також змінити в частині визначення призначених до стягнення сум відсотків річних та інфляційних.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позов публічного акціонерного товариства "Київенерго" до житлово-будівельного кооперативу "Будпрогрес" про стягнення 120 621, 98 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з житлово-будівельного кооперативу "Будпрогрес" (03141, м. Київ, вул. Волгоградська, буд. 41-А, ідентифікаційний код 22906132) на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 402 грн. 19 коп. 3% річних, 10 785 грн. 43 коп. інфляційних втрат та 167 грн. 72 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

4. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) на користь житлово-будівельного кооперативу "Будпрогрес" (03141, м. Київ, вул. Волгоградська, буд. 41-А, ідентифікаційний код 22906132) судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 1 805 грн. 74 коп.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6. Матеріали справи №910/32060/15 повернути до господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

В.О. Зеленін