Ухвала

від 06.07.2016 по справі 409/477/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 липня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В.,

Карпенко С.О., Мостової Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Машинно-технологічна станція «Альянс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 і ОСОБА_5, про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою його представником ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Луганської області від 16 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що протягом 2005-2010 років між ним та ОСОБА_5, директором СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс», неодноразово укладались договори позики. На підтвердження зобов'язань за укладеними договорами 1 жовтня 2010 року ОСОБА_5 склав розписку про зобов'язання підприємства повернути позивачеві до кінця 2011 року 116 215 доларів США.

Оскільки відповідач борг не повернув, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 116 215 доларів США, що еквівалентно 3 484 125,70 грн, та три проценти річних від простроченої суми, що складають 329 321,40 грн.

Крім того, позивач просив поновити строк звернення до суду, посилаючись на його пропущення з поважних причин.

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 13 жовтня 2015 року позов задоволено.

Поновлено ОСОБА_3 строк звернення до суду.

Стягнено зі СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» на користь ОСОБА_3 борг у сумі 116 215 доларів США, що еквівалентно 3 484 125,70 грн, та три проценти річних від простроченої суми, які складають 329 321,40 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 16 грудня 2015 року рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 13 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду Луганської області від 16 грудня 2015 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Суди попередніх інстанцій з дослідженого оригіналу документу, на який посилається позивач як на підставу своїх вимог, встановили, що записи у борговій розписці, яка складається з трьох частин, здійснені директором СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» ОСОБА_5 особисто і скріплені печаткою товариства.

Зі змісту другої частини розписки суд першої інстанції встановив, що вона, як складова боргової розписки, фіксує наявність у товариства боргу перед ОСОБА_3 на час складання розписки і містить обов 'язок СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» з його повернення до кінця 2011 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що сторони уклали договір позики, на підтвердження якого надана розписка, тому відповідач зобов'язаний виконати грошове зобов 'язання, повернувши позивачу кошти з урахуванням наслідків прострочення строку виконання грошового зобов'язання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розписка, складена ОСОБА_5, не є договором позики, підтверджує існування між сторонами правовідносин з надання послуг, доказів оприбуткування готівки не надано, укладення директором договорів на суму, що перевищує не 300 000 грн, і наявність у нього повноважень на укладення договору про повернення боргу у сумі, визначеній судом першої інстанції, позивачем не доведено.

Проте повністю з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до ст. 1046, 1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України може бути представлена розписка позичальника.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочиномє дія особи, спрямована нанабуття, зміну абоприпинення цивільнихправ та обов'язків. Правочини можутьбути односторонніми тадво- чи багатосторонніми (договори ).

Відповідно дочастин першоїта другої статті 207 ЦК України правочинвважається таким , що вчинений уписьмовій формі , якщо його зміст зафіксованийв одному абокількох документах , у листах, телеграмах, якими обмінялисясторони. Правочин вважаєтьсятаким, що вчинений уписьмовій формі , якщо він підписаний йогостороною (сторонами).

Договір позикиє одностороннім договором , оскільки післяукладення цьогодоговору всіобов'язки за ним, у тому числі поверненняпредмета позикиабо визначеної кількостіречей тогож роду та такої жякості, несе позичальник, а позикодавець набуваєза цим договором тількиправа.

За своєю суттю розписка є документом, що видається боржником кредитору, підтверджуючи як укладення договору, так і його умови.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов 'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України (ч. 1 ст. 1050 ЦК України). За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

У п. 14 постанови № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій віднесено до повноважень Національного банку України (ст. 33 Закону України «Про Національний банк України»).

Порядок здійснення підприємствами та фізичними особами - підприємцями розрахунків у готівковій формі визначений у Положенні про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженому постановою Національного банку України № 637 від 15 грудня 2004 року.

Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватись. Оприбуткування готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касових ордерами і ведення касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Зробивши висновок про те, що відсутність доказів оприбуткування відповідачем готівки, переданої від позивача, спростовує отримання підприємством коштів у борг, апеляційний суд не врахував, що можливе необліковування грошових коштів, залучених від позивача, слід кваліфікувати як невиконання посадовими особами СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» своїх обов'язків щодо оприбуткування готівки в касі підприємства і таке не позбавляє позивача права вимагати виконання відповідних зобов'язань.

Крім того, юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Відповідно до п. 5.4 статуту СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» до виключної компетенції зборів учасників товариства належить затвердження договорів на суму, що перебільшує 300 000 грн.

Апеляційний суд з посиланням на підпункт 11 п. 5.4 статуту вказав на необхідність доведення такої обставини позивачем, що суперечить правилам ч. 1 ст. 60 ЦПК України, адже такими обставинами саме відповідач заперечував позов.

Підставою для відмови у позові апеляційний суд також вказав наявність між сторонами правовідносин з надання послуг, а не позикових зобов 'язань.

Але такий висновок є припущенням суду, який належними та допустимими доказами не підтверджений. Пояснення ОСОБА_5, на які послався апеляційний суд як на відповідний доказ, таким доказом не є з огляду на ст. 57 ЦПК України.

Отже, апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 60, 212, 213 ЦПК України, не встановив обставини справи, не визначився з характером спірних правовідносин, не розмежував обов'язку щодо доведення обставин, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, і дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з такими порушеннями норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому це рішення підлягає скасуванню на підставі ст. 338 ЦПК України, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого суду належить урахувати викладене та ухвалити рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану його представником ОСОБА_6, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 16 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О.Кузнєцов Судді: Т.Л.Ізмайлова О.В.Кадєтова С.О.Карпенко Г.І.Мостова