Постанова

від 28.09.2016 по справі 910/6973/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2016 р. Справа№ 910/6973/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Агрикової О.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 28.09.2016 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю багатопрофільного підприємства «Капітель» на рішення господарського суду міста Києва від 29.06.2016 року

у справі № 910/6973/16 (суддя: Босий В.П.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»

до товариства з обмеженою відповідальністю багатопрофільне підприємство «Капітель»

про звернення стягнення на предмет іпотеки та зобов'язання звільнити приміщення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.06.2016 у справі № 910/6973/16 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задоволено частково. Звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №1193-Ф/ІП-1, посвідченим 16.05.2008 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором №1193-Ф від 16.05.2008 р. у розмірі 5 857 127,32 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 2 397 900,00 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 1 746 129,92 грн., комісії у розмірі 49 919,64 грн., пені у розмірі 1 663 177,76 грн., шляхом визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (04655, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21; ідентифікаційний код 35326253) права власності на нежиле приміщення №1 (в літ А), загальною площею 113,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Не погодившись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю багатопрофільне підприємство «Капітель» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, скаржник просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 29.06.2016 року у справі № 910/6973/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Крім того, скаржник просив відновити процесуальний строк на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2016 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Агрикова О.В., ОСОБА_5. відновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження судового рішення, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.09.2016 у зв'язку з припиненням повноважень судді ОСОБА_5., визначено новий склад суду: головуючий суддя Тищенко О.В, судді: Агрикова О.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 року зазначену справу прийнято до провадження у вказаному складі колегії суддів.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи», вважає подану скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, позивач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції 06.09.2016 року, 14.09.2016 року та 28.09.2016 року представники скаржника надали суду свої пояснення по справі в яких, підтримали подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та письмових поясненнях. Представники просили суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник позивача у судових засіданнях 06.09.2016 року, 14.09.2016 року та 28.09.2016 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представники вважають апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін що з'явилися в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

16.05.2008 р. між закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (надалі - банк), та ОСОБА_3 (позивальник) був укладений кредитний договір №1193-Ф, за змістом якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію, що відновлюється, відповідно до якої надає позичальнику кредит у доларах США на умовах, передбачених договору, а позичальник зобов'язується одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту у кінці строку дії кредитної лінії, сплатити проценти за користування ними та виконати інші зобов'язання, передбачені договором.

В забезпечення виконання позичальником грошового зобов'язання за вказаним договором 16.05.2008 р. між банком (іпотекодержатель) та ТОВ «Капітель» (іпотекодавець) був укладений іпотечний договір №1193-Ф/ІП-1 (надалі - договір іпотеки), відповідно до п. 1.1 якого іпотекодавець як майновий поручитель передає, а іпотекодержатель приймає у іпотеку (забезпечення виконання зобов'язань нерухомим майном) предмет іпотеки, визначений розділом 2 іпотечного договору, на забезпечення наступних зобов'язань позичальника, що випливають із кредитного договору від 16.05.2008 р. №1193-Ф, який укладено між банком (кредитодавець) та гр. ОСОБА_3, та згідно з яким кредитодавець надає позичальнику право користуватися кредитом (кредитними траншами) у доларах США (валюта кредиту), що надаються кредитодавцем для цілей - споживчі потреби в межах кредитної лінії, що відновлюється з загальним лімітом заборгованості 300 000,00 дол. США під проценти на строк по 15.05.2013 р. включно (основне зобов'язання).

Пунктом 2.1 договору іпотеки визначено, що предметом іпотеки є нежиле приміщення №1 (в літ. А) (один в літ. А) загальною площею 113,30 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Загальна площа нежилого приміщення збільшена на 5,8 кв.м в результаті поточного ремонту, загальна площа нежилого приміщення за договором купівлі-продажу складала 107,5 кв.м.

За змістом п. 4.1 договору іпотеки іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки у випадках, передбачених Законом України «Про іпотеку» та (або) іпотечним договором, а також, якщо на момент настання строку виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором ці зобов'язання не будуть виконані, а саме: при несплаті або частковій несплаті в строк сум процентів за користування кредитом, та (або) при повному або частковому неповерненні суми кредиту у встановлені строки відповідно до кредитного договору; та (або) при несплаті або частковій несплаті в строк сум комісій, пені та (або) штрафів, а також в інших випадках виконання умов кредитного договору.

У відповідності до п. 4.2.1 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

28.11.2012 р. між банком та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» був укладений договір факторингу №15, згідно з умовами якого банк відступив свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах (в тому числі, і по договору №1193-Ф від 16.05.2008 р.), а на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012 р. банк відступив на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» право вимоги за договором іпотеки.

В свою чергу, 28.11.2012 р. між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» були укладені договір факторингу та договір про передачу прав за іпотечним договором, згідно яких ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило на користь позивача право вимоги сплати заборгованості за кредитним договором №1193-Ф від 16.05.2008 р. та договором іпотеки.

З матеріалів справи вбачається, що 30.01.2014 р. позивач звернувся до відповідача та боржника з вимогою №2014/01/Б-0-55 від 28.01.2014 р., в якій просив погасити існуючу заборгованість за кредитним договором №1193-Ф від 16.05.2008 р. та попереджав про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 24.12.2014 р. у справі №755/27439/14-ц, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором №1193-Ф від 16.05.2008 р. в сумі 5 857 127,32 грн.

Оскільки, позичальник неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів за договором №1193-Ф від 16.05.2008 р., позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки шляхом визнання права власності в рахунок погашення такої заборгованості.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 29.06.2016 у справі № 910/6973/16 позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено частково. Звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №1193-Ф/ІП-1, посвідченим 16.05.2008 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором №1193-Ф від 16.05.2008 р. у розмірі 5 857 127,32 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 2 397 900,00 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 1 746 129,92 грн., комісії у розмірі 49 919,64 грн., пені у розмірі 1 663 177,76 грн., шляхом визнання за ТОВ «Кредитні ініціативи» права власності на нежиле приміщення №1 (в літ А), загальною площею 113,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції прочасткове задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вірно вказав суд першої інстанції, в даному випадку спірні правовідносин між сторонами виникли на підставі кредитного договору №1193-Ф від 16.05.2008 р. та договору іпотеки, а тому вони підпадають під правове регулювання в т.ч. § 6 Глави 49, Глави 71 Цивільного кодексу України та Закону України «Про іпотеку».

Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

За приписами ст. 1052 Цивільного кодексу України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до положень статей 512-516 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 28.11.2012 р. між банком та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» був укладений договір факторингу №15, згідно з умовами якого банк відступив свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах (в тому числі, і по договору №1193-Ф від 16.05.2008 р.), а на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012 р. банк відступив на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» право вимоги за договором іпотеки.

В свою чергу, 28.11.2012 р. між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» були укладені договір факторингу та договір про передачу прав за іпотечним договором, згідно яких ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило на користь позивача право вимоги сплати заборгованості за кредитним договором №1193-Ф від 16.05.2008 р. та договором іпотеки.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 24.12.2014 р. у справі №755/27439/14-ц, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором №1193-Ф від 16.05.2008 р. в сумі 5 857 127,32 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24.12.2014 р. у справі №755/27439/14-ц має преюдиціальне значення у даній господарській справі № 910/6973/16, а встановлені факти (набуття позивачем права вимоги за кредитним договором №1193-Ф від 16.05.2008 р. та неналежне виконання позичальником грошового зобов'язання за таким договором) повторного доведення не потребують.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Згідно з ч. 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 30.01.2014 р. позивач звернувся до відповідача та боржника з вимогою №2014/01/Б-0-55 від 28.01.2014 р., в якій просив погасити існуючу заборгованість за кредитним договором №1193-Ф від 16.05.2008 р. та попереджав про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Пунктом 4.2 договору іпотеки визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя одним із наступних способів: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (п. 4.2.1), або шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. (ст. 11 цього Закону).

Із змісту ст. ст. 7, 11 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі, але в межах вартості предмета іпотеки.

Як вірно вказав суд першої інстанції, визначені сторонами за взаємною згодою умови іпотечного договору (п. 2.2 договору) узгоджуються із (не суперечать) ст. ст. 7, 11 Закону України «Про іпотеку» тому, на переконання колегії суддів за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі, лише в межах вартості предмета іпотеки та має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимог, у першу чергу перед іншими кредиторами.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що позивачем було обрано не вірний спосіб захисту, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до п. 4.2 іпотечного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, сторонами іпотечного договору чітко встановлено у договорі спосіб захисту права іпотекодержателя у разі порушення основного зобов'язання - шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку передбаченому ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Стаття 1 ГПК України встановлює безумовне право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Законом не передбачено, будь яке додаткове погодження або отримання дозволу на реалізацію цього права, навпаки цією ж статтею визначено що будь яка відмова про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК, ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором (правовий висновок постанови судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року у справі № 6-124цс13)».

Крім того, така ж правова позиція підтримується практикою Верховного Суду України зокрема у постановах від 26 грудня 2011 р. у справі № 3-139гс11/33/14; від 11 грудня 2013 р. у справі № 6-124цс13. Суд касаційної інстанції зазначив, що резолютивна частина судового рішення повинна містити формулювання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Таким чином, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом при ухвалені оскаржуваного рішення вірно застосовані приписи ч. 2 ст. 16 ЦК України. Позивач мав право звернутися до суду із захистом своїх порушених прав у спосіб визначений сторонами іпотечного договору, а саме із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за позивачем.

Що стосується доводів скаржника про те, що при прийнятті рішення місцевим господарським судом не встановлювалось вартість майна, та зазначає, що вартість предмету іпотеки складає 542 002 доларів США 84 центи, що в гривневому еквіваленті складає 14 417 253 гривень, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає наступне.

У відповідності до п.1.1 іпотечного договору № 1193-Ф/ІП-1 від 16.05.2008 року, ТОВ БП «Капітель» передав у іпотеку нерухоме майно на забезпечення виконання наступних зобов'язань позичальника, що випливають із кредитного договору від 16.05.2008 року № 1193-Ф, який укладено між ЗАТ «Сведбанк Інвест» та громадянином України ОСОБА_3, та згідно якого кредитодавець надає право позичальнику користуватися кредитом в межах кредитної лінії із загальним лімітом заборгованості 300 000 доларів США під проценти на строк до 15.05.2013 року що включають в себе: зобов'язання позичальника із повернення у валюті кредиту фактично наданої суми кредиту; зобов'язання позичальника із сплати у валюті кредиту щомісячно суми процентів; зобов'язання позичальника із сплати у гривнях комісій; зобов'язання позичальника із сплати у гривнях пені; зобов'язання позичальника із сплати штрафних санкцій.

Таким чином, на переконання колегії суддів тлумачення апелянта терміну «Основне зобов'язання» лише у частині розміру заборгованості за кредитом у розмірі 300 000,00 доларів США, еквівалент на момент прийняття рішення Дніпровським районним судом м. Києва від 24.12.2012 року у справі № 755/27439/14-ц складав 2 397 900,00 грн. є хибним та таким що не відповідає обставинам справи та умовам іпотечного договору.

Як зазначалося вище, основне зобов'язання у відповідності до п.1.1 іпотечного договору № 1193-Ф/ІП-1 від 16.05.2008 року включає в себе всі вимоги перелічені у цьому пункті та відповідно зазначені вище.

Щодо відсутності визначення вартості предмету іпотеки під час розгляду справи, слід зазначити, що у відповідності до роз'яснень Верховного суду України, викладених у листі «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна», початкова ціна предмета іпотеки не береться до уваги судом у разі заявлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотеко держателю права власності на нього, оскільки згідно із ч. 3 ст. 37 Закону «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності».

У п. 4.2.1 іпотечного договору визначено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

У відповідності до ч. 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

При цьому, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції не було заявлене клопотання про проведення судової експертизи з приводу вартості предмету іпотеки.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає доводи скаржника про обов'язок суду встановити початкову вартість предмету іпотеки, необґрунтованими та такими, що не відповідають ст. 37 Закону України «Про іпотеку». На переконання колегії суддів, вартість предмету іпотеки зазначена апелянтом у розмірі 542 002 доларів США 84 центи, що в гривневому еквіваленті складає 14 417 253 гривень не відповідає дійсній ринковій вартості предмету іпотеки на даний час.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 30.06.2016 року у справі №6-1851цс15, як на судову практику з даних правовідносин, судова колегія апеляційного господарського суду вважає помилковим, виходячи з наступного.

Так, як вбачається з тексту постанови Верховного суду України від 30.06.2016 року у справі №6-1851цс15, іпотекодержателем не було дотримано умов пункту договору який передбачає прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов'язання за згодою іпотекодавця. Окрім того, цим же пунктом передбачено, що зазначений іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки, на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Суд касаційної інстанції скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд зазначив, що судами попередніх інстанцій не встановлено наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, що передбачено умовами договору іпотеки як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя.

Натомість як встановлено судом апеляційної інстанції, у даній справі № 910/6973/16 що переглядається в апеляційній інстанції, умови іпотечного договору № 1193-Ф/ІП-1 від 16.05.2008 року не містять в собі пунктів які передбачають обов'язкову згоду іпотекодателя для реєстрації права власності під час звернення стягнення. Разом з цим відсутні й умови іпотечного договору, які передбачають можливість здійснення виконавчого напису нотаріусом, що передбачено умовами договору іпотеки як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя.

Таким чином, посилання скаржника на правовий висновок Верховного Суду України у справі №6-1851цс15 не може бути застосований у даній справі № 910/6973/16 та є безпідставним.

При цьому, як зазначалося вище та встановлено судом, 30.01.2014 року позивачем на адресу відповідача було надіслано письмову вимогу про досудове врегулювання спору від 28.01.2014 року № 2014/01/Б-0-55. Даний факт підтверджується описом вкладення у цінний лист від 30.01.2014 року та фіскальним чеком № 8152 від 30.01.2014 року.

У відповідності до тексту передостаннього абзацу зазначеної вимоги, відповідачу у якості альтернативного варіанту було запропоновано добровільно передати предмет застави ТОВ «Кредитні ініціативи» для подальшої реалізації.

Отже, позивачем були вчинені дії щодо пропонування відповідачу передати предмет іпотеки в добровільному порядку.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що іпотекодержатель (ПАТ «Сведбанк») вчиняв й інші дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, 15.07.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Д.О. було вчинено виконавчий напис на спірне нерухоме майно. 16.11.2011 року за виконавчим написом нотаріуса № 4594 від 15.07.2011 року було відкрито виконавче провадження, проте, 26.09.2012 року виконавче провадження закінчене у зв'язку з прийнятим рішенням загальними зборами ТОВ «Капітель» про ліквідацію підприємства.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом було правомірно задоволено позов ТОВ "Кредитні ініціативи" про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності.

При цьому, місцевий господарський суд вірно відмовив позивачу у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача звільнити спірне нерухоме майно з огляду на передчасність заявлення такої вимоги, оскільки станом на момент винесення рішення у даній справі право власності на нежиле приміщення №1 (в літ. А), загальною площею 113,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у ТОВ "Кредитні ініціативи" ще не виникло.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 29.06.2016 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю багатопрофільного підприємства «Капітель» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 29.06.2016 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю багатопрофільного підприємства «Капітель» на рішення господарського суду міста Києва від 29.06.2016 року у справі № 910/6973/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 29.06.2016 року у справі № 910/6973/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/6973/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді М.Л. Яковлєв

О.В. Агрикова