Рішення

від 30.09.2016 по справі 757/35166/16-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/35166/16-ц

Категорія 54

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2016 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Литвинової І.В.,

при секретарі - Бажан О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Академії муніципального управління про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Академії муніципального управління про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що з 30.06.2006 року звільнився з посади декана факультету міського господарства Академії муніципального управління за власним бажанням у зв'язку з виходом на наукову пенсію, проте в порушення вимог ст.24 Закону України «Про наукову, наукову-технічну діяльність» при звільненні відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову допомогу в розмірі 6 місячних посадових окладів (ставок) з урахуванням надбавок.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2014 року у справі №757/23254/13-ц, яке набуло законної сили 10 вересня 2014 року, з відповідача на користь позивача стягнуто грошову допомогу у розмірі шести місячних посадових окладів, індекс інфляції за час прострочення виплати грошової допомоги у розмірі 10141 грн. 40 коп. та 3% річних у розмірі 2324 грн. 00 коп., яке відповідач добровільно не виконав рішення суду.

25 лютого 2015 року та 21 вересня 2016 року Відділом державної виконавчої служби на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва по справі №757/23254/13-ц.

Оскільки здійснений у примусовому порядку розрахунок позивача не відповідав вимогам законодавства про врахування економічних втрат позивача рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 квітня 2016 року у справі № 757/43840/15-ц, яке набуло законної сили 15 квітня 2016 року, з відповідача на користь позивача стягнуто суму втрат від інфляції за час прострочення належних при звільненні виплат в розмірі 9 845,74грн., 3% річних за період прострочення в розмірі 564,09грн., судові витрати в розмірі 551,21грн.

При примусовому виконанні вказаного рішення 27 травня 2016 року ГУ ДКСУ в м. Києві на рахунок позивача було перераховано 10 961,04 грн.

Позивач вказує, що фактичний розрахунок належний йому, як звільненому 30.06.2006 року працівникові, відповідач здійснив лише 27.05.2016 року, що є порушенням законних трудових прав та економічних інтересів та є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки.

За період з 30.06.2006 року по день фактичного розрахунку 27.05.2016 року позивач не працював та не отримував дохід на іншій роботі у період з 01.07.2006 по 31.08.2006 року та з 31.08.2013 року по 31.08.2014 року.

Позивач зазначає, що середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при його звільненні становить 59 320,50 грн.: 139,25 грн. х 426 дні=59 320,50 грн., які останній просить стягнути з відповідача та 10 000 грн. завданої моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, зазначивши, що позовні вимоги вважає необґрунтованими та безпідставними та такі, що заявлені з пропущенням строку позовної давності.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно до ч. 1ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 1ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 30.06.2006 року позивач звільнився з посади декана факультету міського господарства Академії муніципального управління за власним бажанням у зв'язку з виходом на наукову пенсію, проте при звільненні позивача відповідач не нарахував та не виплатив грошову допомогу в розмірі 6 місячних посадових окладів (ставок) з урахуванням надбавок.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2014 року у справі №757/23254/13-ц, яке набуло законної сили 10 вересня 2014 року, з відповідача на користь позивача стягнуто грошову допомогу у розмірі шести місячних посадових окладів, індекс інфляції за час прострочення виплати грошової допомоги у розмірі 10141 грн. 40 коп. та 3% річних у розмірі 2324 грн. 00 коп. (а.с. 10-12).

Оскільки відповідач добровільно не виконав рішення суду, позивач звернувся до Відділу державної виконавчої служби Печерського РУЮ в м. Києві для його примусового виконання.

25 лютого 2015 року та 21 вересня 2016 року Відділом державної виконавчої служби Печерського РУЮ в м. Києві на рахунок позивача було сумарно перераховано 22 566,4 грн., які були стягнуті з відповідача згідно виконавчого листа виданого на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва по справі №757/23254/13-ц.

Оскільки здійснений у примусовому порядку розрахунок позивача не відповідав вимогам законодавства про врахування економічних втрат позивача рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 квітня 2016 року у справі № 757/43840/15-ц, яке набуло законної сили 15 квітня 2016 року, з відповідача на користь позивача стягнуто суму втрат від інфляції за час прострочення належних при звільненні виплат в розмірі 9 845,74грн., 3% річних за період прострочення в розмірі 564,09грн., судові витрати в розмірі 551,21грн.

При примусовому виконанні вказаного рішення 27 травня 2016 року ГУ ДКСУ в м. Києві на рахунок позивача було перераховано 10 961,04 грн. (а.с. 25)

Частина перша статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення; якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок; про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до положень ст.24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» при виході на пенсію з посади наукового (науково-педагогічного) працівника, працівнику видається грошова допомога в розмірі шести місячних посадових окладів (ставок) з урахуванням надбавок і доплат за наявності стажу роботи.

Згідно з положеннями ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника; якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно п. 20постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року - установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України в постанові від 24.10.2012 року у справі 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також, Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за ст.47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ст.ст.10,60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України,доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України,належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтями27,46 ЦПК України передбачено, що обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставин при невизнані їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, що випливає зі змісту ст. 27 ЦПК України.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Так, представником відповідача під судового розгляду справи не було надано до суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження посилань щодо незгоди з позовними вимогами.

За період з 30.06.2006 року по день фактичного розрахунку 27.05.2016 року позивач не працював та не отримував дохід на іншій роботі у період з 01.07.2006 по 31.08.2006 року та з 31.08.2013 року по 31.08.2014 року, що підтверджується витягом з трудової книжки та довідками про отримані в цей період доходи.

Суд погоджується з наданим позивачем розрахунком середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, відповідно до якого розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 139,25 грн.

Згідно довідки №02-553 від 23 червня 2006 року позивач у травні 2006 року отримав 3264,50грн., у червні 2006 року - 2305,50грн., а всього за цей період отримав: 3264,50грн.+2305,50грн.=5570 грн.

У травні 2006 року було 20 робочих дні, у червні 2006 року - 20 робочих днів, а всього за два місяці було 40 робочих днів. Таким чином, середньоденна заробітна плата Позивача дорівнює: 5570 грн./40днів=139,25грн.

Кількість днів прострочення виплати складає з 01.07.2006р. по 31.08.2006р. та з 31.08.2013 по 31.08.2014, тобто усього 426 днів.

Таким чином, середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні позивача становить 59 320,50 грн.: 139,25 грн. х 426 дні=59 320,50 грн., який підлягає стягненню з відповідача.

Щодо стягнення моральної шкоди, суд дійшов до висновку про часткове задоволення цієї позовної вимоги, з урахуванням наступного.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При вирішенні даного спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Судом встановлено, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя тому відповідно до ст.237-1 КЗпП України, суд враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступеня вини відповідача при даній ситуації, яка завдала моральної шкоди, враховуючи вимоги розумності і справедливості, пропорційності завданої шкоди з відповідача підлягає стягненню моральна шкода на користь позивача в розмірі 1000 грн.

Що стосується посилань представника відповідача про застосування строків позовної давності, то суд вважає їх безпідставними, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. ст.256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 надав, конституційне роз'яснення, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач остаточно розрахувався з позивачем лише 27 травня 2016 року, на підставі ст.117 КЗпП України, позивач набув право на виплату йому середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунки, з чого вбачається що позивач звернувся до суду з дотримання строків позовної давності.

З огляду на зазначене, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.

Задовольняючи таким чином позовні вимоги, згідно з ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму судового збору 1378 грн.

На підставі ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88, 169, 209, 212-215, 224 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Академії муніципального управління про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди- задовольнити частково.

Стягнути з Академії муніципального управління (ідентифікаційний код 22927068) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 59320 грн. 50 коп., у відшкодування моральної шкоди 1000 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1378 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. В. Литвинова