Рішення

від 05.10.2016 по справі 904/2059/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.10.16р. Справа № 904/2059/16

За позовом Об`єднання громадян "АКАЦІЯ", смт. Ювілейне, Дніпропетровська обл.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зірковий 1", смт. Ювілейне, Дніпропетровська обл.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунальне підприємство

про витребування майна

Головуючий колегії ОСОБА_1

Судді: Мартинюк С.В.

ОСОБА_2

Представники:

від позивача: ОСОБА_3, представник за довіреністю № б/н від 18.04.16р.

від відповідача: ОСОБА_4, представник за довіреністю № б/н від 06.04.16р.;

ОСОБА_5, представник за довіреністю № б/н від 05.10.16р.

від третьої особи: ОСОБА_6, представник за довіреністю № 108/11-14 від 16.06.16р.

СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою господарського суду від 25.03.2016р. порушено провадження у справі № 904/2059/16 за позовом Об`єднання громадян "АКАЦІЯ" (далі - Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зірковий 1" (далі - Відповідач) про витребування майна; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради (далі - Третя особа).

Ухвалою господарського суду від 07.06.2016р. призначено колегіальний розгляд справи, матеріали справи передано для визначення складу колегії.

Автоматичним розподілом визначено, що до складу колегії входять: головуючий суддя - Петренко Н.Е., судді - Мартинюк С.В., Суховаров А.В.

Ухвалою господарського суду від 09.06.2016р. прийнято справу № 904/2059/16 до розгляду колегією суддів в складі: головуючий суддя - Петренко Н.Е., судді - Мартинюк С.В., Суховаров А.В.; призначено розгляд справи на 12.07.2016р.

12.07.2016р. у судовому засіданні оголошено перерву до 08.08.2016р.

08.08.2016р. судове засідання не відбулося у зв'язку зі знаходженням судді Суховарова А.В. у відпустці.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.08.2016р. визначено, що до складу колегії входять: головуючий суддя - Петренко Н.Е., судді - Мартинюк С.В., Кеся Н.Б.

Ухвалою господарського суду від 09.08.2016р. прийнято справу № 904/2059/16 до розгляду колегією суддів в складі: головуючий суддя - Петренко Н.Е., судді - Мартинюк С.В., Кеся Н.Б.; призначено розгляд справи на 12.09.2016р.

12.09.2016р. у судовому засіданні оголошено перерву до 05.10.2016р.

05.10.2016р. повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

В свою чергу, повноважні представники відповідача заявлені позовні вимоги не визнали та просили суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі.

Повноважний представник третьої особи вважає, що спір повинен бути розглянутий на розсуд суду.

У судовому засіданні 05.10.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

25.04.2001 року згідно з розпорядженням Голови Дніпропетровської районної державної адміністрації № 134-р затверджено ОСОБА_7 державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації, згідно з яким об'єкт містобудування - водопровід діаметром 100 мм довжиною 825 м, водопровідна насосна станція, напірний каналізаційний колектор 2 х 157 мм довжиною 3087 м з каналізаційною насосною станцією, самопливні каналізаційні мережі діаметром 200 мм довжиною 785 м (далі - Інженерні мережі), готовий до введення в експлуатацію.

Замовником будівництва Інженерних мереж є учасники дольового будівництва житлового масиву по вулицях Єкатеринославська та Звьоздна в смт. Ювілейне, Дніпропетровського району. Відповідно до довідки ВК "Коринф" від 12.11.2001 року учасниками дольового будівництва було 24 фізичні особи (власники індивідуальних житлових будинків) та 4 юридичні особи, за кошти яких здійснювалось будівництво інженерних мереж.

Вулиці Єкатеринославська та Звьоздна в смт. Ювілейне, Дніпропетровського району входять до мікрорайону, який знаходиться на 871 км автошляху Волгоград - Кишинів, нині 10 км автошляху Дніпропетровськ - Новомосковськ. Власники будинків цього мікрорайону з метою утримання та використання житлових будинків та інженерно-технологічних комунікацій створили об'єднання громадян "Акація" (далі - Позивач).

Відповідно до п. 3.1. Статуту Позивача технічне обладнання будинків - інженерні комунікації та технічні пристрої, які забезпечують санітарно-гігієнічні умови та безпечну експлуатацію будинків, дороги водогін та водогінно-насосна станція, каналізація, каналізаційно-напірна станція належать до загального майна Позивача.

З 2001 року до теперішнього часу для забезпечення водопостачання та водовідведення стічних вод житлових будинків по вулицях Єкатеринославська та Звьоздна в смт. Ювілейне, Дніпропетровського району Позивач користується Інженерними мережами, в тому числі каналізаційно-насосною станцією, що знаходиться за адресою: вул. Єкатеринославська, 1-а, смт.Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область. Відповідно до довідки ВК "Коринф" від 12.11.2001 року балансова вартість каналізаційно-насосної станції 111 132,84 грн.

Як зазначає Позивач, протягом цього часу останній експлуатує та утримує в належному стані Інженерні мережі, проводить поточні ремонти, в тому числі каналізаційно-насосної станції. Позивач укладав із Міським комунальним виробничим підприємством "Дніпроводоканал" договори на надання послуг з водопостачання та водовідведення житлового масиву по вулицях Єкатеринославська та Звьоздна в смт. Ювілейне, Дніпропетровського району. На даний час діє Договір № 7552 від 2005 року.

Проте у 2015 році до Позивача надійшла вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Зірковий 1" (далі - Відповідач) укласти договір на водовідведення каналізаційних стоків від будинків вулиць Єкатеринославська та Звьоздна.

Свої вимоги Відповідач обґрунтовує тим, що йому належить каналізаційно-насосна станція на підставі відповідного рішення виконавчого комітету Ювілейної селищної ради, яке було прийнято 16.04.2008 року за № 146. Право власності на каналізаційно-насосну станцію було оформлено, у зв'язку з внесенням ОСОБА_8 спірної каналізаційно-насосної станції до статутного капіталу Відповідача.

Однак Відповідач, як вважає Позивач, набув право власності на каналізаційно-насосну станцію у особи, яка не мала права його відчужувати. Крім того, враховуючи особливості використання спірної каналізаційно-насосної станції цільового призначення та приналежності до системи каналізації індивідуальних житлових будинків, спірна каналізаційно-насосна станція не може належати Відповідачеві на праві власності. Такий висновок випливає з наступного:

Спірна каналізаційно-насосна станція є складовою частиною мережі відведення стічних стоків від індивідуальних житлових будинків розташованих на вулицях Звьоздній та Єкатеринославській, які приєднані до системи централізованого водовідведення.

Відповідно до Додатку № 3 та п. 12.1.1. Правил технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 5 липня 1995 р. N 50 (далі - Правила № 30) каналізація - сукупність заходів, споруд, що забезпечують приймання, очищення і відведення стічних вод з території населеного пункту, включаючи ліквідацію чи утилізацію осаду стічних вод. Каналізаційна мережа повинна забезпечити безперебійне і надійне приймання та відведення стічних вод з території населеного пункту до місця їх очищення та використання в різних цілях.

За приписами п. п. 12.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 р. N 190 (далі - Правила № 190) місцеві станції для перекачування стічних вод застосовуються у разі неможливості скиду стічних вод з території споживача у вуличну мережу водовідведення самопливом. Для їх спорудження споживачі мають звернутися до виробника для одержання технічних умов на проектування та узгодження проекту. Розміщуються станції перекачування на території споживачів.

Пунктом 2.1.6. Правил № 30 передбачено, що технічна експлуатація систем водопостачання та каналізації повинна забезпечувати безперебійну і надійну роботу всіх споруд при високих техніко-економічних і якісних показниках з врахуванням вимог охорони водойм від забруднення стічними водами і раціонального використання водних ресурсів.

Таким чином, як зазначає Позивач, спірна каналізаційно-насосна станція має єдине функціональне призначення - для обслуговування і забезпечення надійної і безперебійної роботи каналізації житлового масиву смт. Ювілейне. І в інших цілях вона не може бути використаною. Вона не має самостійного призначення та без головної речі використовуватись не може, а тому є залежною від головної речі і має допоміжний статус.

Враховуючи викладене, Позивач вважає, що спірна каналізаційно-насосна станція не може визначатися як самостійний об'єкт нерухомого майна, а лише як складова приналежність індивідуальних житлових будинків. Важливо, що спірна каналізаційно-насосна станція як елемент каналізації є неподільною із індивідуальними житловими будинками, так як експлуатація таких будинків неможлива без водопроводу та каналізації.

Відповідно до ч. 2 ст. 183, ст. 186 Цивільного кодексу України річ, яку не можні поділити без втрати її цільового призначення, є неподільною. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дозвільною та проектно-кошторисною документацією було передбачено будівництво каналізаційно-насосної станції саме для забезпечення приймання та відведення стічних вод від індивідуальних житлових будинків першої черги житлового масиву смт. Ювілейне до місця їх очищення.

Враховуючи викладене, Позивач вважає, що каналізаційно-насосна станція не може бути самостійним об'єктом нерухомого майна та не може бути відокремлена від головної речі . А тому право власності на неї окремо від індивідуальних житлових будинків не може виникнути та не підлягає реєстрації. Право власності може виникати лише на споруди, які є окремою нерухомою річчю, тобто не є приналежністю головної речі і складовою частини іншої речі. Так як каналізаційно-насосна станція є приналежністю житлових будинків, вона не є спорудою, на яку може виникнути право власності та, яке підлягає державній реєстрації.

Крім того, з одного боку, Відповідач не отримував технічних умов на приєднання до централізованої системи водовідведення. А враховуючи єдине функціональне призначення каналізаційно-насосної станції, Відповідач не може ні мати у власності спірну каналізаційно-насосну станцію, ні користуватися нею.

З іншого боку, відповідно до п. 12.3 Правил № 190 станції перекачування, встановлені в житлових та прибудованих до них будинках, залишаються на балансі споживача та ним обслуговуються. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. В даному випадку згідно з Договором № 7552 особою, яка споживає житлово-комунальну послугу з водовідведення є Позивач.

Також, як вказує Позивач, необхідно враховувати, що замовником будівництва інженерних мереж були учасники дольового будівництва житлового масиву смт. Ювілейне і будівництво каналізаційно-насосної станції здійснювалось за їхній рахунок.

Позивач створений учасниками дольового будівництва для забезпечення експлуатації та обслуговування неподільного та загального майна, а саме: технічне обладнання допоміжні приміщення, інженерні споруди, елементи зовнішнього благоустрою тощо. Тому, на думку Позивача, саме він є законним користувачем спірної каналізаційно-насосної станції.

Як зауважує Позивач, для правильного вирішення цієї справи має значення також та обставина, що первинне оформлення права власності на каналізаційно-насосну станцію було незаконним, яке відбулося без відома учасників дольового будівництва першої черги житлового масиву смт. Ювілейне .

Як стало відомо Позивачеві згідно з розпорядженням Голови Дніпропетровської районної державної адміністрації № 134-р від 25.04.2001 року не лише затверджено акт Державної комісії з прийняття в експлуатацію Інженерних мереж, але й визнано право власності на них за ТОВ "Виробнича компанія "Коринф" (код 13418037).

Більше того, 04.10.2006 року згідно з Розпорядженням голови районної державної адміністрації № 1219-р до вищезазначеного розпорядження внесені зміни, згідно з яким право власності лише на спірну каналізаційно-насосну станцію визнано за ТОВ "Виробнича компанія "Коринф".

Однак, як вважає Позивач, зазначені розпорядження в частині визнання права власності на каналізаційно-насосну станцію за ТОВ "Виробнича компанія "Коринф" є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки відповідно до ч. 8 ст. 27 Закону України "Про планування і забудову територій" (закон, який діяв на момент введення Інженерних мереж в експлуатацію) при наданні технічних умов враховується, що місце приєднання інженерних мереж замовника до магістральних чи інших інженерних мереж знаходиться на межі земельної ділянки замовника або за його згодою на території цієї земельної ділянки. Якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів поза межами його земельної ділянки, величина пайової участі (внеску) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту зменшується на суму пов'язаних з цим витрат. Побудовані замовником інженерні мережі та/або об'єкти передаються на баланс відповідним підприємствам з їх утримання. Таким чином, після завершення будівництва спірна каналізаційно-насосна станція підлягала безоплатній передачі Позивачу. Але всупереч вимогам ст. ст. 183, 186 Цивільного кодексу України, ч. 8 ст. 27 Закону України "Про планування і забудову територій" цього не було зроблено.

Враховуючи викладене, Позивач оскаржує ці розпорядження за окремим позовом.

Позивач зауважує, що первинна реєстрація права власності на каналізаційно-насосну станцію за ТОВ "Виробнича компанія "Коринф" була здійснена незаконно, не будучи власником майна, в порушення вимог ст. 658 Цивільного кодексу України, то ТОВ "Виробнича компанія "Коринф" не мало право в подальшому відчужувати спірне майно на користь ОСОБА_8, а останній не мав права вносити каналізаційно-насосну станцію до статутного капіталу Відповідача.

Згідно з п. 6.2 листа Вищого арбітражного суду України "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" № 01-8/98 від 31.01.2001 року, набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна на відповідне майно обґрунтовано претендували треті особи, і про це набувачеві було відомо.

В абз. 4 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року зазначено, якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Як вказує Позивач, на момент набуття у власність Відповідачеві було достеменно відомо, що каналізаційно-насосна станція експлуатується Позивачем, оскільки в силу функціонального призначення ніхто інший не міг нею користуватися та претендувати на неї.

Відповідно до ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави володіла ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала прав його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позивач зазначає про те, що за таких обставин, враховуючи, що права Позивача було порушено у зв'язку з відчуженням каналізаційно-насосної станції поза його волею, є правові підстави для витребування вказаного нерухомого майна від Відповідача. При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.

Враховуючи вищевикладене, Позивач просить суд витребувати від Відповідача каналізаційно-насосну станцією, що знаходиться за адресою: вул. Єкатеринославська, 1-а, смт. Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область, передавши її Позивачу.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі, виходячи з наступного.

В матеріалах справи є свідоцтво про право власності Відповідача на нерухоме майно від 05.05.2008 року, яке видано на підставі рішення Виконавчого комітету Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 16.04.2008 року № 146 В«Про оформлення права власності на каналізаційно-насосну станціюВ» , в якому було вирішено: Оформити право власності на каналізаційно-насосну станцію, яка розташована за адресою: смт. Ювілейне, вул.Єкатеринославська, 1а - за ТОВ "Зірковий 1". КП Дніпропетровського району БТІ підготувати та видати свідоцтво про право власності взамін договору купівлі-продажу від 14.11.2006 року.

Реєстрація права власності на нерухоме майно була здійснена в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 05.05.2008 року. Дніпропетровським КП БТІ номер витягу 18695353, про що було надано Відповідачу відповідний документ.

Відповідач звертає увагу на те, що Позивачем не надано жодного документу суду, якій підтверджував володіння Позивача спірною каналізаційно-насосною станцією за законом або за договором. Наданий Позивачем договір про надання послуг з водопостачання та водовідведення № 7552, укладений між Третьою особою і Позивачем, є договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення та ні яким чином не надає права Позивачу на володіння спірною каналізаційно-насосною станцією. Крім того, надані Позивачем суду документи не підтверджують участь останнього у фінансуванні будівництва спірної каналізаційно-насосної станції, так як із наведеної Довідки про балансову вартість мереж водопостачання від 12.11.2001 року вбачається, що Позивач не приймав участі в дольовому участі при фінансуванні будівництва, хоча Позивач вже був створений як юридична особа ще у 1999 році.

Крім того, Відповідач вказує про певні події, які відбулися при будівництві спірної каналізаційно-насосної станції. Так, замовником будівництва спірної каналізаційно-насосної станції за дорученням учасників дольового будівництва було ТОВ "ВП "Коринф", який також і фінансував будівництво спірної каналізаційно-насосної станції, що підтверджується Довідкою про балансову вартість мереж водопостачання і каналізації від 12.11.2001 року, в якої визначено, що ВК "Коринф" внесено 20,92% дольової участі в фінансуванні, що складає суму 108 277,5 грн. (фактично повна вартість спірної каналізаційно-насосної станції), ВК "Коринф-2" внесено 15,36%, що складає суму 79476,21 грн. В подальшому, фізичні особи, які брали участь у фінансуванні, а саме: ОСОБА_9 (2,49% дол. участь, що складає суму 12 900 грн.) і ОСОБА_7 (2,49% дол. участь, що складає суму 12 900грн.) викупили долі у шості учасників, у зв'язку з чим їх сукупні долі склали 21,17%. Ці особи разом з ще фізичними особами, які фінансували будівництво спірної каналізаційно-насосної станції (ОСОБА_10 - 1,79%, ОСОБА_11 - 4,33%) прийняли рішення у 2007 році зареєструвати ТОВ В«Зірковий 1В» згідно Протоколу № 1 від 10.09.2007 року для обслуговування побудованої каналізаційно-насосної станції. Таким чином учасники, що фінансували будівництво каналізаційно-насосної станції, які викупили 10 часток, створили ТОВ В«Зірковий 1В» . По закінченню будівництва об'єкту було складено АКТ Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації, в якому визначено, що державна технічна комісія, призначена Розпорядженням Голови районної державної адміністрації рішенням від 03.06.1999 року № 210-Р, на підставі п. 3.1. ДБН А. 3.1.-3-94 встановила, що Державній технічній комісії пред'явлений закінчений будівництвом, водопровід діаметром 100 мм довжиною 825 м, водопровідна насосна станція, напорний каналізаційний колектор 2x157 мм довжиною 3087 м з каналізаційною насосною станцією, самопливні каналізаційні мережі діаметром 200 мм довжиною 785 м. збудований згідно з дозволом на виконання будівельно-монтажних робіт, виданого комітетом містобудування, архітектури та земельних відносин Дніпропетровської міської Ради від 15.05.1996 року № 000065. Рішення деркомісії: водопровід діаметром 100 мм довжиною 825 м, водопровідна насосна станція, напорний каналізаційний колектор 2x157 мм довжиною 3087 м з каналізаційною насосною станцією, самопливні каналізаційні мережі діаметром 200 мм довжиною 785 м. готовий до введення в експлуатацію. ОСОБА_12 акт може служити основою для реєстрування у відповідних органів як колективної або приватної власності юридичних і фізичних осіб, а також у державних органах статистики. ОСОБА_12 затверджено Розпорядженням Голови райдержадміністрації № 134-Р від 25.04.2001 року, яким визнано право власності на об'єкт Водопровід діаметром 100 мм довжиною 825 м, водопровідна насосна станція, напорний каналізаційний колектор 2x157 мм довжиною 3087 м з каналізаційною насосною станцією, самопливні каналізаційні мережі діаметром 200 мм довжиною 785 м. в с. Ювілейне за Замовником виробничою компанією В«КоринфВ» . В подальшому Розпорядженням Голови районної державної адміністрації за №1219-р від 04.10.2006 року "Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови райдержадміністрації від 25.04.2001 № 134-р", внесено зміни до абзацу третього розпорядження голови Дніпропетровської райдержадміністрації від 25.04.2001 № 134-р "Про затвердження актів Державної комісії про прийняття в експлуатацію та признати право власності закінченого будівництвом об'єкту, побудованого в Дніпропетровському районі", виклавши частину другу абзацу третього в наступній редакції: "Товариство з обмеженою відповідальністю виробнича компанія В«КоринфВ» , ідентифікаційний код 13418037, місцезнаходження: 52004, смт. Ювілейне, Дніпропетровського району, Дніпропетровської області, водопровідна насосна станція вул.Єкатерінославська, 2 а, смт. Ювілейне, Дніпропетровського району, каналізаційна насосна станція, вул. Єкатерінославська, 1 а, смт. Ювілейне, Дніпропетровського району". На підставі цих розпоряджень ТОВ "ВК "Коринф" було видано два свідоцтва про права власності на нерухоме майно (Свідоцтво від 21.10.2006 року на водонапірну насосну станцію, А 50,7 кв.м., замощення 1; Свідоцтво від 21.10.2006 року на каналізаційно-насосну станцію, А 35,6 кв.м., каналізаційно-напорний колектор Б) та отримані технічні паспорти на об'єкти.

Отже, як вважає Відповідач, ТОВ "ВП "Коринф" був законним власником нерухомого майна і ніякому закону це не суперечило та ніхто його цього права не позбавляв. Як власник свого майна, він мав право розпоряджатись ним, тому 14.11.2006 року було укладено договір купівлі-продажу цих об'єктів між ТОВ "ВП "Коринф" та фізичною особою ОСОБА_8. Крім того, ОСОБА_8 вніс у статутний фонд товариства внесок у розмірі 338 027,07 грн., що склало 59,78 % частки в статутному фонді Відповідача.

Відповідач вказує, що рішенням Виконавчого комітету Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району, Дніпропетровської області від 16.04.2008 року за № 146 "Про оформлення права власності на каналізаційно-насосну станцію, яка розташована за адресою: смт.Ювілейне, вул. Єкатерінославська, 1а" (а також іншим рішенням про оформлення водонапірної насосної станції), було вирішено оформити право власності на каналізаційно-насосну станцію, яка розташована за адресою: смт. Ювілейне, вул. Єкатерінославська, 1а - за ТОВ "Зірковий 1" та видано Свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ № 15495 від 05.05.2008 року на нерухоме майно каналізаційно-насосну станцію, А, 35,6 кв.м., каналізаційно-напірний колектор, Б, і зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності 05.05.2008 року Дніпропетровським районним КП "БТІ".

Оскільки Відповідач створений саме учасниками дольового будівництва, що вказувалось раніше та вбачається із його Статуту (п.1.5.) та пунктом 2 цього Статуту визначені види діяльності цього товариства, зокрема: обслуговування мереж водопостачання, каналізації, отже за положеннями ч. 1 ст.115 ЦК України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасником товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. У разі передання нерухомого майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу юридичної особи право власності на таке майно виникає з моменту державної реєстрації права за такою юридичною особою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому, як вказує Відповідач, твердження Позивача про те, що спірна каналізаційно-насосна станція підлягала безоплатної передачі у власність Позивача, який не приймав участі у будівництві і немає зовсім ніяких прав та правовстановлюючих документів на неї - є хибними, так як це майно законно належало і належить на підставі правовстановлюючих документів іншій особі.

Відповідач звертає увагу суду на той факт, що Позивач укладав Договори з Відповідачем про транспортування стічних вод. Послугами спірної каналізаційно-насосної станції користуються ще декілька юридичних осіб, з якими Відповідачем укладені договори про транспортування стічних вод. Крім того, Відповідач зауважує, що слід відрізняти користування послугами спірної каналізаційно-насосної станції від експлуатування каналізаційно-насосної станції, як способу володіння спірною каналізаційно-насосною станцією. Одним із основних критеріїв визначення законності володіння майном юридичною особою є відображення його на балансі, тобто таке майно (КНС) підприємства становить виробничі і невиробничі фонди, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства, а підприємство сплачує амортизаційне відрахування, інші податки з цього майна, проводе поточні ремонти цього майна, має певних робітників зі спеціальною кваліфікацією для обслуговування такого майна, яким сплачується заробітна платня. Ці всі критерії підтверджують володіння, користування майном Відповідачем та відповідні докази (документи) надаються суду до відзиву.

Отже, як вважає Відповідач, останній у відповідності до ст.ст. 33-37 ГПК України доводить суду, що спірна каналізаційно-насосна станція знаходиться у його володінні та користуванні.

Посилаючись на ст.ст. 257, 258, 261 ЦК України Відповідач зазначає про те, що оскільки Розпорядженням Голови райдержадміністрації № 134-Р від 25.04.2001 року було затверджено ОСОБА_12 та визнано право власності за іншою особою, то строк позовної давності для звернення Позивача з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння починає перебіг з моменту визнання права власності не за Позивачем, а за іншою особою. Отже, у даному провадженні Позивачем оспорюються правовідносини, що мали місце понад п'ятнадцять років тому, а тому Відповідач просить суд застосувати наслідки сплину строку позовної давності.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950р.), ратифікованою Законом від 17.07.1997 року N 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України; далі - ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка тощо).

Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.

Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом.

Згідно з нормами чинного законодавства, зокрема положеннями статей 182, 331, 334 ЦК, основною умовою для визначення статусу нерухомого майна будь-якого об'єкта нерухомості (у тому числі й тих об'єктів, правовий статус яких законодавчими актами не визначений: асфальтовані чи бетонні площадки, під'їзні колії, автомобільна дорога, автомобільні платформи, спортивні споруди тощо) є державна реєстрація прав на нього.

Законом N 1952-IV встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2).

Право власності може набуватися різними способами, які поділяють на дві групи: первинні, тобто такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, та похідні, за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.

На об'єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Для набуття набувачем права власності на майно і з іншого боку припинення права власності на цей об'єкт у відчужувача майна необхідна наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

При передачі нерухомого майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу юридичної особи право власності на таке майно виникає з моменту державної реєстрації права за такою юридичною особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статей 330, 334 ЦК право власності на нерухоме майно виникає у добросовісного набувача з дня державної реєстрації, якщо відповідно до ст. 388 ЦК майно не може бути витребуване у нього.

Таким чином, за змістом ст. 330 ЦК добросовісний набувач набуває право власності на майно не лише тоді, коли набрало законної сили рішення суду про відмову в задоволенні позову про витребування майна з його володіння, а й тоді, коли попередній власник з відповідним позовом не звертався.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором , зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором. Позов про витребування майна від особи, у незаконному володінні якої це майно перебувало, але в якої його на момент розгляду справи в суді немає, не підлягає задоволенню, що не виключає можливості стягнення з цієї особи відшкодування завданих збитків, якщо про це заявлено вимогу.

Незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках (ст. 388 ЦК), а саме: у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом; у всіх випадках добросовісного заволодіння річчю на підставі безвідплатного договору з особою, яка не мала права на її відчуження.

Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені ст. 388 ЦК (постанова Верховного Суду України від 06.12.2010 року, справа N 3-13г10).

У разі відчуження майна за відплатним договором відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункти 1 - 3 зазначеної норми). Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Щодо розв'язання проблеми розмежування випадків застосування двохсторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна від добросовісного набувача, як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна, Верховний Суд України надав відповідні роз'яснення спочатку в Узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними, а потім у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року N 9.

У п. 10 цієї постанови зазначено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК.

Зазначена правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 17.10.2011 року у справі N 3-103гс11.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Згідно із положенням статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, обставини справи, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки:

По-перше, в матеріалах справи є свідоцтво про право власності на нерухоме майно (Т-1, а.с. 108), ОСОБА_10 про реєстрацію права власності на нерухоме майно (Т-1, а.с. 109), Технічний паспорт (Т-1, а.с. 110-119 ) та довідка № 1 від 18.04.2016 року (Т-1, а.с. 140) на спірну каналізаційно-насосну станцію (смт. Ювілейне, вул. Єкатеринославська, буд. 1а). Власником спірної каналізаційно-насосної станції , за вищевказаним свідоцтвом, витягом, технічним паспортом та довідкою, є саме Відповідач . Датою прийняття рішення про реєстрацію права власності є 05.05.2008 рік, тобто, відповідач:

- набув право власності на спірну каналізаційно-насосну станцію на підставі правочину, який не заборонено законом,

- є власником спірної каналізаційно-насосної станції вже більше 8 років.

Таким чином, позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що саме Позивач є власником.

По-друге, Позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу того, що спірна каналізаційно-насосна станція у встановленому законом порядку належала на праві власності саме Позивачу (тобто за позивачем ніколи не була зареєстрована у встановленому порядку спірна каналізаційно-насосна станція) та вибула з його володіння не з його волі.

По-третє, Відповідачем було направлено на адресу Позивача копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно (Т-2, а.с. 40-43), копію договору про транспортування стічних вод №11/1-09 від 07.11.2009 року, ОСОБА_12 вводу в експлуатацію, рішення виконкому № 146 від 16.04.2008 року та копію свідоцтва на КНС від 05.05.2008 року (Т-2, а.с. 44-49). Крім того, в матеріалах справи є:

- лист № 16 від 15.07.2009 року (Т-2, а.с. 56), відповідно до якого Позивач просить Відповідача передати спірну каналізаційно-насосну станцію в оренду ;

- договір оренди нежитлового приміщення № 1 від 01.09.2011 року (Т-2, а.с. 58-60), відповідно до умов п. 2.1. якого, передача об'єкта в оренду не спричиняє передачу права власності на нього ;

- акт приймання-передачі в оренду спірної каналізаційно-насосної станції (Т-2, а.с. 61);

- докази оплати за оренду спірної каналізаційно-насосної станції (Т-2, а.с.63).

- лист № 1 від 17.12.2009 року (Т-2, а.с. 53), яким Позивач гарантував Відповідачу проведення оплати спожитої електроенергії, яка використовується для водонапірної насосної станції та каналізаційної-насосної станції.

Таким чином, станом на 2009 рік Позивачу було достеменно відомо про те, що спірна каналізаційно-насосна станція належить на праві власності саме Відповідачу та Позивач не мав жодних претензій до Відповідача стосовно права власності.

По-четверте, Позивач не надав суду документи, що підтверджують участь ОГ "АКАЦІЯ" у фінансуванні будівництва спірної каналізаційно-насосної станції, хоча останній вже був створений як юридична особа ще у 1999 році. З наданих Позивачем документів не вбачається доказів існування правовідносин між фізичними, юридичними особами як учасників дольового будівництва, як і не вбачається доказів фінансування будівництва КНС цими особами.

Крім того, не є обґрунтованими доказами того, що 46 осіб, які стали членами Позивача на загальних зборах у лютому 2006 році, були учасниками дольового будівництва спірної КНС.

Позивач фактично звернувся до суду за захистом прав окремих членів його об'єднання, що не передбачено законодавством України.

По-п'яте, Позивачем не надано суду жодного доказу здійснення своєї господарської діяльності на основі оперативного управління спірною каналізаційно-насосною станцію в своєї діяльності, тому не має підстав вважати, що фізичні особи, члени Об'єднання Громадян "АКАЦІЯ" передавали Позивачу в оперативне управління хоча б якесь майно.

По-шосте, фізичні особи, які брали участь у фінансуванні, а саме: ОСОБА_9 (2,49% дол. участь, що складає суму 12 900 грн.) і ОСОБА_7 (. (2,49% дол. участь, що складає суму 12 900грн.) викупили долі у шості учасників, у зв'язку з чим їх сукупні долі склали 21,17%. Ці особи разом з ще фізичними особами, які фінансували будівництво спірної каналізаційно-насосної станції (ОСОБА_10 - 1,79%, ОСОБА_11 - 4,33%) прийняли рішення у 2007 році зареєструвати ТОВ В«Зірковий 1В» згідно Протоколу № 1 від 10.09.2007 року для обслуговування побудованої каналізаційно-насосної станції. Таким чином учасники, що фінансували будівництво каналізаційно-насосної станції, які викупили 10 часток, створили ТОВ В«Зірковий 1В» .

По-сьоме, на підставі розпоряджень Голови районної державної адміністрації від 25.04.2001 року № 134-р та від 04.10.2006 року № 1219-р, які є обов'язковими для виконання, ТОВ "ВК "Коринф" було видано два свідоцтва про права власності на нерухоме майно (Свідоцтво від 21.10.2006р. на водонапірну насосну станцію, А 50,7 кв.м., замощення 1 та Свідоцтво від 21.10.2006р. на каналізаційно-насосну станцію, А 35,6 кв.м., каналізаційно-напорний колектор Б) та отримані технічні паспорти на об'єкти. Отже, ТОВ "ВП "Коринф" був законним власником нерухомого майна, що підтверджує свідоцтво про право власності на нерухоме майно (Т-1, а.с.137), який 14.11.2006 року уклав договір купівлі-продажу цих об'єктів з фізичною особою ОСОБА_8. Крім того, ОСОБА_8 вніс у статутний фонд товариства внесок у розмірі 338027,07 грн., що склало 59,78% частки в статутному фонді Відповідача.

По-восьме, договір купівлі-продажу від 14.11.2006 року, укладений між ТОВ "ВП "Коринф" та фізичною особою ОСОБА_8, у судовому порядку визнаний недійсним не був.

По-дев'яте, спірна каналізаційно-насосна станція існує як окремий об'єкт нерухомості з усіма його ознаками (правовий статус нерухомого майна): нерозривно пов'язаний з землею, окремо встановлена забудова, має окрему адресу, складено технічний паспорт, зареєстровано в реєстрі як нерухомий об'єкт у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", видано свідоцтво про право власності на це майно.

По-десяте, суд не приймає до уваги вимогу Позивача про оцінку та врахування рішення Конституційного суду України у справі № 1-2/2004 від 02.03.2004 року, оскільки рішення Конституційного суду стосується офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та статей 1, 10 цього Закону.

Викладене є підставою для відмови у задоволенні позову, у зв'язку з чим витрати по справі слід покласти на позивача.

Колегія суддів не вбачає підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності (за письмовою заявою Відповідача), оскільки перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. З рішення суду по даній справі вбачається, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами, у зв'язку з чим в задоволенні позову було відмовлено.

Також колегія суддів не знаходить підстав для зупинення провадження у даній справі до розгляду господарський судом справи № 904/4167/16, оскільки спірне майно не належало Позивачу, не вибувало з його володіння та не могло бути передане йому у власність після вводу в експлуатацію, оскільки Позивач не був учасником фінансування будівництва спірної каналізаційно-насосної станції. Таким чином, оскаржуване у справі № 904/4167/16 розпорядження ні яким чином не порушувало права Позивача як юридичної особи.

Вимога Позивача щодо вжиття заходів до забезпечення позову задоволенню не підлягають, оскільки підставою до забезпечення позову, відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Заява Позивача, на думку колегії суддів, недостатньо обґрунтована, наведені в ній підстави, не свідчать про наявність таких обставин.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 41, 129 Конституції України, ст. ст. 16, 182, 317, 319, 330, 334 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову - відмовити.

В задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.

Витрати по справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 10.10.16р.

Головуючий колегії Суддя Суддя ОСОБА_1 ОСОБА_13 ОСОБА_2