Ухвала

від 06.10.2016 по справі 307/658/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

Іменем України

06 жовтня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - Бондаренка Ю.О.,

суддів - Собослой Г.Г. Бисага Т.Ю.

при секретарі - Сочка І.І.

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 червня 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Вільховецької сільської ради, третя особа: ОСОБА_2, про скасування рішення,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вільховецької сільської ради, третя особа: ОСОБА_2, про скасування рішення виконкому Вільховецької сільської ради №42 від 17 листопада 1997 року "Про узаконення під'їзду до будинку ОСОБА_3, жителя ІНФОРМАЦІЯ_1".

Позовні вимоги мотивує тим, що рішенням Тячівського районного суду від 11 червня 2009 року, зобов'язано Вільхівську сільську раду після виготовлення відповідної технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, видати їй державний акт на право власності на ту частину земельної ділянки розміром 13х12х5.5м., зі сторони с. Вільхівці (Сасово), що частково межує із земельною ділянкою, яка перебуває у користуванні користувача ОСОБА_3, наданої їй відповідно рішення Вільхівської сільської ради від 20 вересня 2001 року площею 0,60 га, що фактично перебувала в її користуванні та яка не була врахована при виготовленні державного акту серії 4-ЗК №041997. 17 вересня 2015 року позивачка звернулась з позовом до Вільховецької сільської ради про зобов'язання вчинити дію, а саме погодити її технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, так як відповідач відмовляється її погодити. При розгляді цієї справи в суді, представником відповідача, в заперечення до її позову, було надано рішення Вільховецької сільської ради від 17 листопада 1997 року за №42 "Про узаконення під'їзду" до будинку № 90 по вул. Сасово за ОСОБА_3. Саме при розгляді справи в суді вона дізналася про існування рішення, а тому вважає, що строки звернення до суду нею не пропущені. Зазначає, що за її покійним чоловіком ОСОБА_4 земельна ділянка, площею 0,25 га була закріплена 13 квітня 1991 року, тобто до прийняття оспорюваного рішення від 17 листопада 1997 року за №42 "Про узаконення під'їзду" суміжному землекористувачу ОСОБА_3. На даний час, відповідно до державного акту серія 4-ЗК №041997 та рішення Тячівського районного суду від 11 червня 2009 року, геодезичною службою здійснений відвід її земельної ділянки, а відповідач не погоджує її технічні матеріали, через що вона не може узаконити свою земельну ділянку.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 червня 2016 року в задоволенні позову відмовлено .

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1, подала апеляційну скаргу в якій просить рішення Тячівського районного суду скасувати як незаконне та необґрунтоване і таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про скасування рішення виконкому Вільховецької сільської ради №42 від 17 листопада 1997 року "Про узаконення під'їзду до будинку ОСОБА_3, жителя ІНФОРМАЦІЯ_1" .

На думку апелянта суд першої інстанції не взяв до уваги що оспореним рішенням суд узаконив під'їзд до будинку лише за ОСОБА_5, який помер 15 липня 2011 року, а не за його дружиною. Земельна ділянка, по якій узаконили під'їзд до будинку ОСОБА_5 була облаштована позивачкою та її покійним чоловіком і є єдиним доступом до її будинку. В свою чергу суміжний землекористувач ОСОБА_2 має доступ до будинку з центральної вулиці. За твердженням апелянта суд першої інстанції не взяв до уваги про те що спірна земельна ділянка раніше була закріплена за її чоловіком і належить їй на праві власності.

Сторони в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляд справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судоми встановлено, що рішенням Вільховецької сільської ради від 13 квітня 1991 року за ОСОБА_4, жителем с. Вільхівці, Сасово, 6, закріплено земельну ділянку, розміром 0,25 га, із передачею у спадкове володіння (а.с.4).

На підставі рішення виконкому Вільховецької сільської ради № 42 від 17 листопада 1997 року "Про узаконення під'їзду до будинку ОСОБА_3, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, 90", узаконено під'їзд до будинку ОСОБА_3 за № 90 в селі Сасово на придорожній смузі біля нижньої від будинку межі на площі 40 кв.м. (а.с.3).

20 вересня 2001 року рішенням 21 сесії Вільховецької сільської ради, жительці с. Вільхівці, вул. Сасово, 6, ОСОБА_1, передано у приватну власність земельну ділянку, яка була в постійному користуванні, площею 0,60 га, для ведення особистого підсобного господарства. Передачу земельних ділянок проводити після контрольних обмірів даних ділянок (а.с.17).

Із Державного акту на право приватної власності на землю ІV-ЗК №041997 вбачається, що ОСОБА_1, на підставі рішення Вільховецької сільської ради від 20 вересня 2001 року, передано у приватну власність дві земельні ділянки розташовані на території Вільхівської сільської ради, с. Сасово, 6, загальною площею 0,55 га, для ведення особистого підсобного господарства (а.с.5).

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 11 червня 2009 року зобов'язано Вільхівську сільську раду, після виготовлення ОСОБА_1 відповідної технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, видати ОСОБА_1 державний акт про право власності на ту частину земельної ділянки розміром 13х12х5.5 м., зі сторони вул. с. Вільхівці (Сасово), що частково межує із земельною ділянкою, яка перебуває в користуванні користувача ОСОБА_3, наданої ОСОБА_1 відповідно до рішення Вільхівської сільської ради від 20 вересня 2001 року площею 0.60 га, що перебувала в її користуванні, яка не була врахована при виготовленні державного акту про право власності на земельну ділянку серія 1-ЗК № 034270 виданого Вільхівською сільською радою 20.10.2000 року, зареєстрованого у книзі реєстрацій державних актів про право власності на землю № 311(а.с.6-7).

Згідно проекту технічної документації, розмір земельної ділянки, на яку рішенням Тячівського районного суду від 11 червня 2009 року Вільхівську сільську раду зобов'язано, після виготовлення відповідної документації із землеустрою, видати правовстановлюючий документ на право власності та яка частково межує із земельною ділянкою, що перебуває у користуванні ОСОБА_1, становить 0,0033 га (а.с.15-16 ).

Відповідно до проекту забудови ділянки індивідуального житлового будинку в с. Вільхівці, вул. Сасово, 69, забудовником якого є ОСОБА_3, від 1985 року вбачається, що забудова даної земельної ділянки дозволена на підставі рішення виконкому Тячівської районної ради від 15 червня 1985 року, і під'їзд до даної земельної ділянки проходить з вул. Сасове. Крім цього, з даного проекту забудови вбачається, що з лівої сторони від земельної ділянки ОСОБА_3 знаходиться земельна ділянка, вільна від забудови, і під'їзд до земельної ділянки ОСОБА_3, з вул. Сасове, проходить через вільну від забудови земельну ділянку (з лівої сторони вулиці) (а.с.29).

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 11 лютого 2014 року за ОСОБА_2 визнано право власності на будинок з надвірними спорудами в с. Вільхівці, вул. Сасове, 108, Тячівського району, в порядку спадкування, після смерті ОСОБА_3 (а.с.55 ).

Із технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) вбачається, що земельна ділянка ОСОБА_2, жительки с. Вільхівці, вул. Сасово, 69, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1809 га, кадастровий номер 2124485800:05:001:0001, від Б до В межує із земельною ділянкою ОСОБА_1, а від А до Б межує із землею загального користування (вулиця). Межі даної земельної ділянки встановлені згідно акту погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами від 2014 року, протоколом № 7 засідання комісії з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів, розвитку села, підприємництва та з питань торговельного обслуговування населення Вільховецької сільської ради від 07 жовтня 2014 року та рішення Вільховецької сільської ради № 531 від 08 жовтня 2014 року "Про затвердження протоколу земельної комісії ОСОБА_2, жительки с. Вільхівці, вул. Сасово, 69" (а.с.45-64).

Згідно до ст.60 цього ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

А згідно до ст. ст. 58, 59 цього Кодексу докази повинні бути належними і допустимими. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. ст. 16, 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він не тільки суперечить актам цивільного законодавства, але і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 78 ЗК України 2001 року, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно ст. 125 ЗК України 2001 року, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст.107 ЗК України 2001 року основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Згідно ч.1 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Судом достовірно встановлено, що рішенням Вільховецької сільської ради від 13 квітня 1991 року за ОСОБА_4, жителем с. Вільхівці, Сасово, 6, спадкоємницею якого є ОСОБА_1, закріплено земельну ділянку, розміром 0,25 га, із передачею у спадкове володіння.

Частинами 1, 5-7 ст. 17 ЗК України 1990 року визначено, що передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу; ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Із ст.22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Згідно зі ст. 23 ЗК України 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Суд першої інстанції констатував, що матеріали справи не містять належних доказів, того що у позивача виникло право користування земельною ділянкою, виділеної рішенням Вільховецької сільської ради від 13 квітня 1991 року розміром 0,25 га., так-як межі земельної ділянкив натурі (на місцевості) не визначені, а відповідно відсутні будь-які докази того, що спірна дорога, яка була встановлена рішення виконкому Вільховецької сільської ради № 42 від 17 листопада 1997 року "Про узаконення під'їзду до будинку ОСОБА_3, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, 90", проходить через дану земельну ділянку позивача.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що земельну ділянку ОСОБА_1, для ведення особистого підсобного господарства, було передано у приватну власність рішенням Вільховецької сільської ради від 20 вересня 2001 року, а під'їзд до будинку ОСОБА_3 за № 90 в селі Сасово було встановлено рішенням виконкому Вільховецької сільської ради № 42 від 17 листопада 1997 року, тобто ще за чотири роки до виділення ОСОБА_1 земельної ділянки, жодних доказів того, що ОСОБА_1 до 17 листопада 1997 року користувалася спірною земельною ділянкою (із визначенням меж) не надано, суд вважає, що в задоволення позову слід відмовити.

З позовної заяви слідує що оскаржене рішення позивач просить скасувати, оскільки відповідач не погоджує технічні матеріали, через що позивачка не може узаконити свою земельну ділянку.

На момент ухвалення оскаржуваного рішення, права ОСОБА_1 не були порушені.

З врахування викладеного, суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам й дійшов правильного, обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Сам факт облаштування позивачкою та її чоловіком під'їзду своєї земельної ділянки не є підставою для скасування рішення про узаконення проїзду.

Судом першої інстанції при ухваленні рішення було досліджено і дано оцінку тому факту, що спірна земельна ділянка раніше була закріплена за покійним чоловіком позивачки.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального і процесуального права які призвели або могли призвести до неправильного вирішення цього спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.218, 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 червня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді