Рішення

від 05.10.2016 по справі 904/6862/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.10.16р. Справа № 904/6862/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Неон", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вініл", м. Дніпро

про стягнення 15 574,68 грн.

Суддя Колісник І.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 5 від 05.09.2016 року, представник;

ОСОБА_2, договір № 02/15-ПА від 17.01.2015 року, адвокат;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Неон" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вініл" про стягнення 15 574,68 грн., з яких: 1 174,68 грн. - 3% річних, 14 400,00 грн. - інфляційні втрати. Судовий збір у сумі 1 378,00 грн., а також витрати з оплати послуг адвоката у сумі 5512,00 грн. позивач просить покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на прострочення відповідачем сплати заборгованості у загальній сумі 36 000,00 грн. за наслідками виконаних робіт за договором № 35-11л від 28.11.2011 року.

Правомірність заявлених вимог позивач вмотивовує рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2015 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.03.2016 року, у справі №904/1462/15 про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 36000,00 грн., 3% річних у сумі 1 082,96 грн., інфляційних втрат у сумі 8 863,32 грн., судового збору у сумі 1 827,00 грн.

Позовні вимоги про покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката у сумі 5 512,00 грн. позивач обґрунтовує укладеним між ним та адвокатом ОСОБА_2 договором про надання адвокатських послуг № 02/15-ПА від 17.01.2015 року. Зазначає, що сума витрат на оплату послуг адвоката розрахована відповідно до вимог статті 1 Закону України В«Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справахВ» з урахуванням оплачених робіт у часовому еквіваленті 10 годин і розміру мінімальної заробітної плати на 2016 рік, встановленої Законом України В«Про державний бюджет України у 2016 роціВ» . При цьому відповідно до письмових пояснень від 26.09.2016 року, поданих у судовому засіданні 05.10.2016 року, витрати у сумі 2 756,00 грн. є платою адвокату за 5 годин участі останнього у вирішенні спору між сторонами у справі №904/1462/15.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову з наведених у ньому підстав.

У відзиві на позов відповідач вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У своїх запереченнях відповідач посилається на пункт 2 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якого провадження у справі припиняється, якщо є рішення господарського суду, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Наявність підстав для припинення провадження у справі вмотивовує, посилаючись на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2015 року у справі № 904/1462/15 в якому вже було вирішено питання про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, розрахованих за 01.02.2015 року. У зв'язку з цим 14.09.2016 року подав до суду клопотання про припинення провадження у справі (а.с. 44-45 том 1).

Крім того, відповідач зазначає, що під час розгляду справи № 904/1462/15 господарським судом було встановлено строк виникнення грошового зобов'язання відповідача, а саме з 21.06.2013 року, а тому позивачем порушено строк позовної давності, який відповідно до статей 257, 266 Цивільного кодексу України закінчується 21.06.2016 року. З цих підстав відповідач подав до суду 14.09.2016 року заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 46 том 1).

Стосовно витрат, понесених позивачем на оплату послуг адвоката, відповідач вважає, що вони не підтверджені належним чином. Зазначає, що відповідно до положень, викладених у постанові пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року В«Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» , за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката, а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. З цих підстав відповідач, у поданому 14.09.2016 року клопотанні про відкладення розгляду справи, просив витребувати у позивача засвідчену копію Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (з відображенням кодів видів економічної діяльності) та засвідчену копію податкової звітності ФОП ОСОБА_2 (з відображенням доходу у розмірі 5512,00 грн.) на підтвердження понесених витрат за надання інформаційно-консультаційних послуг (а.с. 42 том 1).

У судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення на позов з підстав, зазначених у відзиві.

Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду від 19.08.2016 року з призначенням розгляду справи на 14.09.2016 року.

До початку вирішення спору по суті представник відповідача подав письмову заяву від 14.09.2016 року № 1209 про відвід судді Колісника І.І. Заява обґрунтована сумнівами в неупередженості судді, які виникли у відповідача з огляду на те, що рішення у справі №904/1462/15 було винесене на користь позивача складом суду під головуванням того ж судді, що й у цій справі (а.с. 36-37 том 1).

Ухвалою господарського суду від 14.09.2016 року в задоволенні заяви представника відповідача про відвід судді Колісника І.І. відмовлено (а.с. 38 том 1).

За наслідками судового засідання 14.09.2016 року розгляд справи було відкладено на 26.09.2016 року, після чого розгляд справи відкладався на 05.10.2016 року.

У судове засідання 05.10.2016 року відповідач свого повноважного представника не направив, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи представник відповідача був повідомлений у судовому засіданні 26.09.2016 року, що підтверджується протоколом судового засідання (а.с. 56 том 1).

За таких обставин неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

У судовому засіданні 05.10.2016 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Неон" (далі - Виконавець, Підрядник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вініл" (далі - Замовник, Відповідач) було укладено договір № 35-11Л від 28.11.2011 року (далі - Договір).

Згідно з пунктом 1.1 договору замовник доручає, а виконавець на свій ризик, своїми силами і засобами відповідно до технічного завдання замовника виконує в цеху з виробництва гофру картону і гофру тари наступні роботи:

- комплектацію матеріалів і обладнання системи інфрачервоного опалення на базі ОІТГ-100 "Луч-Д" (6 шт.);

- монтаж системи інфрачервоного опалення дільниць на базі поставлених ОІТГ;

- електропідключення, запуск і налаштування системи опалення (виконується після подачі газу), навчання обслуговуючого персоналу.

Строк здачі робіт за договором - 25.01.2012 року (пункт 1.2. договору).

Розділом 2 договору сторони встановили вартість робіт та порядок розрахунків.

Так, вартість, обсяг і характер робіт, що виконується підрядником, визначаються сторонами згідно кошторису витрат на виробництво робіт з монтажу, налаштуванню і підключенню системи інфрачервоного опалення (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору. Вартість монтажних робіт і обладнання складає 140 400,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 23400,00 грн. Кошторис витрат є твердим (пункт 2.1. договору).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2015 року у справі № 904/1462/15 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.03.2016 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Неон" задоволено у повному обсязі. Стягнуто на його користь з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вініл» основний борг у сумі 36 000,00 грн., 3% річних у сумі 1 082,96 грн. за період з 01.02.2014 року по 01.02.2015 року, інфляційні втрати у сумі 8 863,32 грн. за період з лютого 2014 року по січень 2015 року, судовий збір у сумі 1 827,00 грн. Усього - 47773,28грн.

Під час розгляду справи № 904/1462/15 господарським судом була встановлена заборгованість відповідача на суму 36 000,00 грн. за наступними актами здачі-приймання робіт:

№ 1-СР-35-11Л від 20.01.2012 року на суму 9 000,00 грн. - вартість робіт з монтажу системи променевого опалення із загальної вартості робіт за цим актом на суму 113400,00 грн.;

№ 2-СР-35-11Л від 02.02.2012 року на суму 21 000,00 грн. - вартість робіт з монтажу системи променевого опалення;

№ 3-СР-35-11Л від 01.03.2012 року на суму 6 000,00 грн. - виконання робіт з електропідключення і запуску системи променевого опалення та навчання обслуговуючого персоналу.

Разом з тим судом було також встановлено, що оплата за виконані підрядні роботи мала бути здійснена не пізніше 20.06.2013 року.

Згідно з частиною другою статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідач зазначену заборгованість у встановлений строк не сплатив. Оплата була здійснена ним лише 04.03.2016 року, що підтверджується банківською випискою (а.с. 41 том 1).

У зв'язку з простроченням оплати відповідач нарахував до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1 174,68 грн. за період з 01.02.2015 року по 03.03.2016 року та інфляційні втрати у сумі 14 400,00 грн. за період з лютого 2015 року по лютий 2016 року, що і є причиною виникнення спору.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина перша статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вказаної норми закону 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою є відповідальністю за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

За змістом пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» встановлено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 9 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/767/2013 від 29.04.2013 року В«Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Перевіркою розрахунку заявлених до стягнення 3% річних у сумі 1 174,68 грн. встановлено, що позивачем безпідставно віднесено до періоду нарахування 01.02.2015 року, оскільки рішенням господарського суду від 22.12.2015 року у справі № 904/1462/15 вже було стягнуто з відповідача 3% річних за цю дату, що у грошовому визначенні складає 2,96 грн. 36000 х (3/365/х1/100 = 2,96).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Враховуючи викладене, провадження у справі в частині стягнення 3% річних у сумі 2,96 грн. із заборгованості 36000,00 грн. за 01.02.2015 року підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

За результатом перерахунку заявлені до стягнення 3% річних підлягають зменшенню: за період з 02.02.2015 року по 03.03.2016 року із заборгованості у сумі 36000,00 грн. 3% складають 1 171,22 грн.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати розраховані у загальній сумі 14400,00 грн. за період з лютого 2015 року по лютий 2016 року, який не охоплює період нарахування у справі № 904/1462/15.

Перевіркою розрахунку інфляційних втрат встановлено, що позивачем при визначенні підсумкової суми було допущено арифметичну помилку.

Інфляційні втрати із заборгованості у сумі 36000,00 грн. за період з лютого 2015 року по лютий 2016 року з урахуванням сукупного індексу інфляції 139,7% фактично складають 14292,00 грн.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню частково у загальній сумі 15463,22 грн., з яких: 1 171,22 грн. - 3% річних, 14 292,00 грн. - інфляційні втрати.

Враховуючи викладене, клопотання відповідача про припинення провадження у справі підлягає задоволенню лише в частині стягнення 3% річних у сумі 2,96 грн. за 01.02.2015 року.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у сумі 1 368,14 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» cплачений судовий збір у сумі 0,26 грн., що є пропорційним розміру позовних вимог в частині стягнення 3% річних за 01.02.2015 року у сумі 2,96 грн. (2,96х1378/15574,68 = 0,26) стосовно яких провадження у справі підлягає припиненню, може бути повернутий позивачеві з державного бюджету за наявності відповідного клопотання, яке на час винесення рішення останнім не заявлялось.

Заявлені позивачем до стягнення з відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката у сумі 5 512,00 грн., задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, входять до складу судових витрат.

Згідно з частиною п'ятою 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

На підтвердження понесених витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката у межах цієї справи, позивач надав: договір про надання адвокатських послуг № 02/15-ПА від 17.01.2015 року; платіжне доручення № 944 від 20.07.2016 року про сплату 5 512,00 грн.; акт надання послуг № А-000000018 від 22.06.2016 року на суму 5 512,00 грн. (а.с. 27 - 30 том 1).

З наданих позивачем акта та платіжного доручення вбачається, що виконавцем інформаційно-консультаційних, а не адвокатських послуг є не адвокат, а фізична особа-підприємець ОСОБА_2, який у судовому засіданні не заперечував наявність у нього подвійного статусу.

При цьому ані позивач, ані його представник у судовому засіданні не надали доказів які б підтверджували надання послуг саме адвокатом, а не фізичною особою-підприємцем.

Відповідно до частини другої статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин вимога позивача про покладення на відповідача витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката у сумі 5 512,00 грн., задоволенню не підлягає.

Крім того, із вказаної суми окрема частина - 2 756,00 грн. є вартістю послуг ФОП ОСОБА_2 за 5 годин представництва інтересів позивача у іншій справі № 904/1462/15, що за змістом частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України унеможливлює віднесення цієї суми до витрат на послуги адвоката з покладенням їх на відповідача за результатом вирішення спору у справі, що розглядається.

Клопотання відповідача про витребування від позивача податкової звітності ФОП ОСОБА_2 (з відображенням доходу в розмірі 5512,00 грн.) задоволенню не підлягає, оскільки позивач не є володільцем такої інформації. Крім того, податковий облік господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 не є предметом спору.

Заява відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача у цій справі задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Абзацом першим пункту 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року (із змін. і доп.) "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

За обставинами справи перебіг строку позовної давності за позовними вимогами починається з 21.06.2013 року та з урахуванням нормативних приписів статей 257, 261 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення основного боргу закінчується 21.06.2016 року.

За статтею 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

За викладеного переривання позовної давності настало з моменту звернення позивача з позовною заявою до відповідача у справі № 904/1462/15, яке мало місце 24.02.2015 року, а відтак з 25.02.15 року перебіг позовної давності почався заново.

Позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у справі, що розглядається, заявлені за період з 01.02.2015 року по лютий 2016 року.

Позивач звернувся з позовом до суду у справі, що розглядається 16.08.2016 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності (а.с. 3 том 1).

Керуючись статтями 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Припинити провадження у справі в частині стягнення 3% річних за 01.02.2015 року у сумі 2,96 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вініл" (49057, м. Дніпро, вул. Героїв Сталінграду, 174, ідентифікаційний код 25513976) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Неон" (49087, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 13454553) інфляційні втрати у сумі 14 292,00 грн., 3% річних у сумі 1171,22 грн., судовий збір у сумі 1368,14 грн.

У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.10.2016 року.

Суддя ОСОБА_3